Емоційне спілкування як провідний вид діяльності в період немовляти

ПЛАН

ВСТУП

1. Роль емоційного спілкування для розвитку немовляти.

2.Соціальна ситуація розвитку немовляти.

3.Спілкування як провідна діяльність немовляти.

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Спілкування - один з найважливіших факторів загального психічного розвитку дитини. Тільки в контакті з дорослими людьми можливо засвоєння дітьми суспільно-історичного досвіду людства.

В даний час увагу багатьох психологів у всьому світі притягнуто до проблем раннього дитинства. Цей інтерес далеко не випадковий, оскільки виявляється, що перші роки життя є періодом найбільш інтенсивного і морального розвитку, коли закладається фундамент фізичного, психічного і морального здоров'я. Від того, в яких умовах воно буде протікати, багато в чому залежить майбутнє дитини. Ще не народжений дитина - це формується людська істота. Вплив відносин матері до ще не народженої дитини є винятково важливим для його розвитку. Також важливі взаємини матері і батька.

Любов, з якою мати виношує дитину; думки, пов'язані з його появою; багатство спілкування, яке мати поділяє з ним, впливають на розвивається психіку дитини.

У липні 1983 року доктор Поверни, психіатр з Торонто провів опитування п'ятисот жінок, який показав, що майже одна третина з них ніколи не думала про виношує дитину. У дітей, яких вони привели на світ, частіше спостерігалися нервові розлади. У ранньому віці такі діти плакали набагато більше. Вони також зазнавали певні труднощі в процесі адаптації до оточуючих і до життя.

У період дитинства дитини також дуже важливо вчасно створювати умови для формування тих чи інших психологічних якостей. Кожен період дитинства має свої особливі, неповторні гідності,

В окремі періоди дитинства виникають підвищені, іноді надзвичайні можливості розвитку психіки в тих чи інших напрямках, а потім такі можливості поступово або різко слабшають.

Дитина максимально потребує дорослому. Спілкування в цей період повинне носити емоційно - позитивний характер. Тим самим у дитини створюється емоційно - позитивний тонус, що служить ознакою фізичного і психічного здоров'я.

Багато дослідників (Р. Спітц, Дж. Боулбі) відзначали, що відрив дитини від матері в перші роки життя викликає значні порушення в психічному розвитку дитини, що накладає незгладимий відбиток на все його життя.

А. Джерсилд, описуючи емоційний розвиток дітей, зазначав, що здатність дитини любити оточуючих тісно пов'язана з тим, скільки любові він отримав сам і в якій формі вона виражалася.

Л.С. Виготський вважав, що ставлення дитини до світу - залежна і похідна величина від самих безпосередніх і конкретних його відносин до дорослої людини.

Тому так важливо закласти основу довірчих відносин між дитиною і дорослим, забезпечивши емоційно і психологічно сприятливі умови для гармонійного розвитку дитини.

1. Роль емоційного спілкування для розвитку немовляти.

Емоційне спілкування в період немовляти є дуже важливим для подальшого розвитку немовляти. Спілкування в цей період повинно носити емоційно-позитивний характер. Тим самим у дитини-створюється емоційно-позитивний тонус, що буде слугувати ознакою фізичного і психічного здоров'я.

Дослідження сім'ї як основної ланки, в якій починається психічний розвиток дитини, підтверджують положення про те, що спілкування дитини і дорослого на першому році життя є провідним типом діяльності дитини. У цій діяльності виникають і розвиваються основні психологічні новоутворення немовляти.

Позитивне емоційне ставлення дитини до дорослого, очевидне задоволення від спілкування з ним виявляються уже в комплексі пожвавлення. Таке ставлення посилюється впродовж усього немовлячого періоду. Емоційне спілкування з дорослим відчутно впливає на настрій дитини. Своєю появою він піднімає настрій дитини, спонукає до дій, до яких перед тим вона ставилася байдуже. До кінця 4-б-місячного віку спілкування з дорослим набуває вибіркового характеру. Малюк починає відрізняти своїх від чужих: знайомому дорослому радіє, незнайомий може викликати в нього переляк.

За правильного застосування методів виховання характерне для початку немовлячого періоду безпосереднє спілкування (спілкування заради спілкування) поступається місцем спілкуванню з приводу предметів, іграшок, а потім переростає у спільну діяльність дорослого і дитини. Дорослий ніби вводить дитину у предметний світ, привертає увагу до предметів, демонструє можливі способи дії з ними, часто безпосередньо допомагає дитині виконати дію, спрямовуючи її рухи.

Відразу після народження немовля ще не має потреби у спілкуванні з оточуючими людьми, вона виникає під впливом таких умов:

1) об'єктивна потреба немовляти в догляді та піклуванні дорослих. Тільки завдяки постійній допомозі близьких людей дитина може вижити в цей період, оскільки ще не здатна самостійно задовольняти свої органічні потреби. Зацікавленість у дорослому зовсім не є потребою в спілкуванні. У перші дні після народження дитина навчається використовувати дорослих для подолання дискомфорту й отримання того, що їй необхідно, за допомогою різноманітних криків, хникання, гримас. Немовля в цей період не адресує своїх сигналів конкретній особі, воно ще не спілкується;

2) звернена до дитини поведінка дорослого. З перших днів появи дитини на світ дорослий поводиться з нею так, ніби вона може включатися в спілкування: розмовляє з нею, шукає знаків, за якими можна вважати, що дитина включилася у спілкування.

Спочатку дитину залучає до спілкування дорослий, пізніше в неї самої виникає потреба у цьому. Найважливішим засобом спілкування в немовлячому віці є експресивні ДІЇ (усмішки, вокалізація, активні рухові реакції). "Дорослий не тільки задовольняє потреби дитини і вчить її діяти з предметами. Він оцінює її поведінку, заохочує усмішкою, хмурить брови і погрожує пальцем, якщо вона поводиться не так, як потрібно. Завдяки цьому дитина поступово засвоює позитивні звички, вчиться правильно себе поводити.

Отже, роль дорослого у спілкуванні з немовлям є однією з головних передумов успішного розвитку дитини і соціалізації її у людському середовищі.

2. Соціальна ситуація розвитку немовляти.

Вік немовляти охоплює період від 2 місяців до 1 року. Соціальна ситуація спільного життя дитини з дорослим зумовлює виникнення нового типу діяльності — їхнього безпосереднього емоційного спілкування (встановлення і розвитку соціальних контактів). Специфічна особливість цього типу діяльності полягає в тому, що її об'єктом є інша людина. Для дорослого об'єктом впливу є дитина, водночас дитина починає виявляти перші форми впливу на дорослого. Так, дуже швидко її голосові реакції набувають характеру емоційно-активного заклику, схлипування перетворюється на поведінковий акт, спрямований на дорослу людину. Однак це ще не є мовою, а тільки емоційними реакціями. Спілкування в період немовляти повинне бути емоційно позитивним. Завдяки цьому в дитини створюється емоційно позитивний тонус, що є ознакою її фізичного і психічного здоров'я. Емоції (пристрасні переживання) стають своєрідним орієнтиром дитини в її поведінці: чим багатший світ позитивних емоцій, тим більше вона має можливостей для дій із предметом, взаємодії з дорослими. Тому будь-яка ситуація, за якої немовля отримує позитивні емоції, не менш важлива для його життя, ніж якісне харчування чи свіже повітря й тепло. Перші прояви спілкування дитини з мамою починаються без слів під час годування, коли вона кладе ручку на її груди та намагається заглянути в очі. До 6—7 місяців ар­сенал засобів і форм взаємодії значно розширюється. Навіть плач немовляти набуває різноманітних відтінків: плач від страху, від дискомфорту, плач-заклик. Перші «запитання», які задає дитина дорослому, виражаються у формі дії, погляду, жесту. Зрозуміти їх можна тільки в ситуації дії. Виконання прохань немовляти, його звернень до дорослого є новою формою діалогу, яка з'являється наприкінці першого півріччя. Для дитини діалог — це можливість бачити світ очима інших людей, співпереживання, співчуття, спрямованість на іншу людину, спонукання її до взаємодії. Вона може домагатися цього найрізноманітнішими доступними засобами: плачем, загляданням в очі, навмисною дією, спрямованою на привернення уваги.            Поділитися з іншою людиною своїм досвідом, розповісти про те, що відбувається, — ця потреба також; виникає і проявляється в діалозі. Спочатку розповіді дитини про події, в яких вона брала участь, є пантомімічними, з оволодінням мовою з'являються монологи. Спочатку такі: «Оля, и-и-и», що є згадкою про те, як плакала дівчинка. Зародження щирості й відвертості між дитиною та мамою залежить від уміння дорослого слухати і брати участь в таких діалогах. Саме через матір немовля вступає у складний світ людських стосунків. Дефект спілкування, відрив дитини від матері у період немовляти породжує так званий ефект шпитальності — уповільнений емоційний розвиток дитини. За таких обставин відбуваються значні порушення в психічному розвитку дитини, травмується особистість, що непоправно позначається на її подальшому житті. За спостереженнями американського психолога К. Береса, із 38 дорослих, які в дитинстві хворіли на шпитальність, тільки семеро змогли добре пристосуватися до життя і були звичайними, нормальними людьми; решта мали різні психічні дефекти. Найнебезпечнішим і найуразливішим є вік від б до 12 місяців, оскільки немовляті особливо необхідне спілкування з дорослим, людське тепло. У цей період дитину аж ніяк не можна позбавляти спілкування з мамою. А якщо це неможливо, необхідно подбати про спілкування її з іншою людиною. Здатність дитини любити тих, хто її оточує, залежить від того, скільки любові і в якій формі вона отримує. Отже, сприятливою соціальною ситуацією психічного розвитку дитини періоду немовляти є її нерозривна єдність із дорослим, емоційний комфорт.

Дорослий ніби приписує немовляті розуміння своїх дій. У результаті такої поведінки дорослого в дитини з'являється перша соціальна потреба - потреба у спілкуванні з дорослим. Вона знаменує собою виникнення першої діяльності дитини - діяльності спілкування, предметом якої є інша людина (М. Лісі-на). Відтоді активність у встановленні контактів переходить від дорослого до дитини. Вона починає впливати на дорослого, щоб вступити з ним у спілкування, спонукати його до контакту.

3. Спілкування як провідна діяльність немовляти.

Провідною діяльністю в немовлячому віці є спілкування, оскільки воно забезпечує головні лінії психічного розвитку. Залежно від змісту у немовлячому періоді розрізняють ситуативно-особистісну і ситуативно-ділову форми спілкування. До 6-ти місяців спілкування дитини з дорослими має переважно емоційний характер, а його засобами є реакції.

Емоційне спілкування - спілкування за допомогою виразних рухів, які відповідають певному емоційному стану: пози, міміка, Інтонація голосу, доторкання, погладжування, притискання до грудей, відштовхування тощо.

Після 6-ти-8-ми місяців у дитини формується новий тип спілкування з дорослими - ситуатиано-діловий, при якому засобом спілкування поряд з емоційними реакціями стає дія з предметом. Ситуативно-ділове спілкування - спілкування дитини з дорослим у процесі спільних дій з предметами, метою якого є ця спільна дія.

У немовлячому періоді виокремлюють два етапи розвитку:

1. Від народження до 5-6-ти місяців. Цей період характеризується становленням ситуативно-особистісного спілкування, інтенсивним розвитком сенсорних систем, зору, слуху. Таке спілкування вважається достатньо розвиненим, якщо малюк дивиться в очі дорослому, відповідає усмішкою на його усмішку, адресує йому ініціативні усмішки, рухове пожвавлення і вокалізації, прагне продовжити емоційний контакт з ним, намагається перебудувати свою поведінку відповідно до його поведінки. Зміст потреби у спілкуванні полягає у прагненні до доброзичливої уваги. Розвивається воно за допомогою експресивно-мімічних засобів, які немовля інтенсивно засвоює протягом 4-х-6-ти тижнів. У цьому віці спілкування є провідною діяльністю. Воно допомагає малюку вижити і адаптуватися до обставин життя.

2. Від шести місяців до року. Початок цього періоду пов'язаний з розвитком хапання, установленням зорово-рухових координацій (координація між рукою та оком). Дитина вже здатна втримати предмет, інтенсивно засвоює маніпулювання ним. Розширюється її простір. Створюються передумови для розвитку маніпуляції з предметами і предметного сприймання. Спілкування відбувається на фоні маніпуляцій, які стосуються предметів.

З 6-ти місяців життя дитини ситуативно-особистісну форму спілкування змінює ситуативно-ділова, яка розгортається в результаті спільних з дорослим маніпулятивних дій і задовольняє її нову потребу - у співпраці. Дитині недостатньо доброзичливої уваги. їй необхідно, щоб дорослий виявив зацікавленість тим, чим вона займається, брав участь у цьому процесі. Дорослого вона вважає експертом, зразком, помічником, учасником і організатором спільних дій. У цих заняттях експресивно-мімічні засоби доповнюються предметами. Дитина виявляє своє прагнення до співробітництва позами, жестами. Спілкування має яскраво емоційний відтінок, йому притаманні не лише позитивні емоції. Діти можуть проявляти образу, гнів, якщо поведінка дорослого їх не влаштовує. Збагачується і спектр їхніх позитивних переживань. Спілкування з дорослим як провідна діяльність в немовлячому віці найбільше сприяє психічному розвитку дитини, переходу її на наступний віковий етап. Систематичний словесно-емоційний вплив дорослого стимулює емоційну сферу немовлят, сприяє їхньому пізнавальному розвитку. Це спілкування буде продуктивнішим, якщо починатиметься до того, як у дитини сформуються складні форми предметного сприймання. Дорослий організовує і перші акти предметного сприймання дитини. Оволодівши ними, немовля може успішно використовувати їх в інших ситуаціях, з іншими предметами, наприклад з іграшками.

Дитина росте, змінюються її можливості, потреби. її все більше приваблюють навколишні предмети, вона починає з ними діяти. Але простота, обмеженість її дій не дають змоги самостійно відкрити різноманітні специфічні властивості і функції предметів. Неоціненну допомогу в цьому надає дорослий. Він показує нові цікаві дії з предметами: підкидає м'ячик угору, нанизує кільця на пірамідку, розкриває і знову збирає половинки дерев'яної ляльки. Емоційно-особистісне спілкування змінюється в цей час на емоційно-ділове. Крім уваги і доброзичливості, у його контекст включаються ще співробітництво дорослого, його участь у справах малюка. Багатшими стають засоби спілкування: погляди й усмішки доповнюють вказівними жестами, певними інтонаціями у вокалізаціях і перших словах, які з'являються у другій половині року. Ділове спілкування забезпечує подальший розвиток психіки дитини, яка оволодіває мовленням, вчиться виконувати складніші дії з предметами, переходить до найпростіших ігор з ними.

У немовлячому віці відбувається становлення передумов спілкування, безпосередніх емоційніх контактів з однолітками, які відображають широкий спектр переживань. Інтерес дітей одне до одного спонукає їх до пізнавальних контактів, до вивчення іншого. До 12-ти місяців виникають ділові контакти у формі спільних предметно-практичних та ігрових дій. У цей період закладаються основи подальшого повноцінного спілкування з однолітками. Формування цієї потреби починається з 3-х місяців з виникненням орієнтувальної активності на однолітка. У складі комплексу пожвавлення у 5-місячної дитини з'являються яскраві емоції при сприйманні партнера. У другій половині першого року життя формуються складні форми поведінки (наслідування, спільні ігри), які засвідчують подальший розвиток потреби в спілкуванні з однолітками.

Контакти з однолітками здебільшого спрямовані на знайомство з ними як з цікавим об'єктом. Діти розглядають одне одного, доторкаються до обличчя, одягу, іноді навіть "пробують на смак" - беруть у рот пальчик іншого. Часто не обмежуються спогляданням однолітка, а поводяться з ним, як з цікавою іграшкою. Можуть адресувати їм ті самі дії, що й дорослим: усміхнутися, запропонувати іграшку, однак ініціативні прояви на адресу однолітків, прагнення привернути до себе увагу спостерігаються рідко, як і відповідна активність. Немовлята ще не є учасниками повноцінного спілкування, на цьому етапі життя лише закладаються Його передумови.

ВИСНОВОК

Таким чином, розвиток дитини, починаючи з періоду новонародженості,ведеться або детермінується соціальними факторами у вигляді несвідомо здійснюваних навчальних впливів на нього матері, а потім і інших дорослих. Саме тому незалежно від расової і національної приналежності батьків дитини її вроджені біологічно обумовлені звукові реакції набувають протягом перших півтора-двох років життя структурні риси тієї соціальної структури, в якій дитина виховується в цей час. Поява в поведінкових комплексах дитини нового класу вроджених звукових реакцій свідчить про те, що він готовий до мотиваційному ускладнення своєї комунікативно-пізнавальної активності;коли ж ці звукові реакції починають виявляти ознаки соціальної регламентації та нормування, спостерігач може зробити висновок про те, що навчальні впливу оточуючих дорослих вже призвели до формування вікового операційно-технічного новоутворення. Наслідувальний активність малюка дає йому можливість просунутися ще на крок по шляху знаковою структураціі своїх природних звукових можливостей.