Вступ до спеціальності. Технології поліграфічного виробництва

Зшивання  зошитів термонитками і швейно-клейове скріплення блоків дає змогу скоротити трудомістку операцію позошитного зшивання блоків і водночас отримати високу міцність готової книги. Зшивання термонитками здійснюється в процесі фальцювання зошитів перед останнім згином на швейно-фальцювальних автоматах.

Для зшивання термонитками використовують спеціальні двокомпонентні віскозно-поліпропіленові нитки, поліпропіленова складова яких під час зшивання відіграє роль термоклею, який плавиться при температурі понад 220°С. Подальше оброблення може здійснюватися в машинах для покривання обкладинкою або в автоматах НКС при відключеній фрезерувальній секції. Після покривання обкладинкою і сушіння (або охолодження) обрізування з трьох боків виконується звичайним способом.

Виготовлення  обкладинок. За типами відповідно до СОУ 22.2-02477019-15:2010 "Поліграфія. Обкладинки та палітурки. Типи" обкладинки бувають прості і складені. До простих віднесено обкладинки для покривання блока накиданням (тип 1), для звичайного покривання блока: без клапанів (тип 2.1), з клапанами (тип 2.2), для покривання блока врозпуск (тип 3); до складених віднесено обкладинки з обкантованим корінцем (4.1), з обкантованим корінцем та суперобкладинкою (тип 4.2). СОУ 22.2-02477019-15 дає змогу детально ознайомитись із конструкцією обкладинок і матеріалами, що використовуються для їх виготовлення.

Виготовлення  видань у палітурці. Як і для видань в обкладинці, книжковий блок, скомплектований підбиранням, може бути скріплений як зшивним, так і незшивним способом.

Незшивне  клейове скріплення книжкових блоків. Книжковий блок може бути скріплений незшивним клейовим способом з фрезеруванням корінця або з перфоруванням і фрезеруванням окремих зон, як і для видань в обкладинці.

Початкові операції виготовлення книжкових видань у  палітурці — фальцювання, комплектування і скріплення блоків — аналогічні розглянутим раніше процесам. Першою додатковою операцією, характерною для книг у палітурці, є приєднання до зошитів або блока форзаців.

Форзаци виготовляються зі спеціального форзацного паперу, який відрізняється високою міцністю на перелом, високим проклеюванням, або з іншого міцного паперу від 120 г/м2.

Приєднання  форзаців до книжкового блока здійснюється двома способами. У першому випадку  форзаци приклеюються до першого  та останнього зошитів блока перед  його комплектуванням на форзацоприклеювальних  автоматах. У другому випадку форзаци приєднуються до скомплектованого блока перед його незшивним клейовим скріпленням на автоматизованих поточних лініях. Форзаци приклеюються до зошитів із невеликим відступом від корінця, щоб згини форзаців не ушкоджувались швейними інструментами в процесі зшивання.

Виготовлення  і оброблення книжкових блоків. Усі початкові операції з виготовлення блоків аналогічні операціям, що виконуються під час виготовлення блока видань в обкладинці та виконуються на тому самому обладнанні.

Замість приклеювання обкладинки, корінець блока обкантовується широкою смужкою паперу, тканини чи нетканого матеріалу. Далі блок обрізується з трьох боків, і передається на поточну лінію для продовження процесу виго-товлення книги.

Такий спосіб оздоблення, як зафарбування і позолочення обрізів, виконується після обрізування блоків. Зафарбування обрізів здійснюється вручну. В серійному виробництві зафарбування обрізів виконується на автоматах, які включаються до складу поточної лінії.

Оброблення  і вставляння блоків у палітурку та заключні операції, зазвичай, виконуються на автоматизованих поточних лініях, але може застосовуватися і поопераційне обладнання.

Першою операцією  є заокруглювання і каширування, тобто надання корінцеві блока  грибоподібної форми (крім книг малого обсягу).

Після заокруглювання і каширування до корінця книжкового блока приклеюється каптало-паперова смужка. На наступному етапі книжковий  блок вставляється в палітурку, яка  виготовляється окремо.

Після вставляння блоків у палітурки книги обробляють на автоматах для пресування і штрихування. Пресування забезпечує міцне склеювання форзаців із боковинами палітурки. Штрихування, тобто нанесення заглибин на місці розстави (простір між краєм корінця і картонними боковинами палітурки) надає книзі завершений вигляд і забезпечує добре відкривання сторінок. При виготовленні видань у палітурці незшивним клейовим способом з частковим руйнуванням фальців зошитів можуть використовуватися ті самі способи скріплення, що і для видань в обкладинці, способи НКС з перфорацією корінцевих згинів зошитів і фрезеруванням окремих зон.

Зшивне  скріплення блоків. Як і у випадку видань в обкладинці зі зшиванням блоків нитками, можна використовувати три варіанти: позошитне зшивання блоків нитками, зшивання нитками з відступом і скріплення зошитів термонитками.

Виготовлення  палітурок. За типами, відповідно до СОУ 22.2-02477019-15 "Поліграфія. Обкладинки та палітурки. Типи", палітурки бувають складені (тип 5), суцільні: звичайні (тип 6.1), "інтегральні" (тип 6.2), суцільнокриті (тип 7), з накладними боковинами та накладним корінцем (тип 8), з накладними боковинами та обкантованим корінцем (тип 9).

У складених  палітурок тканинним буває тільки корінець, а картонні боковини покривають, як правило, папером чи палітурним матеріалом на паперовій основі. Палітурки типу 6 виготовляють з тонкого гнучкого і висококаландрованого картону з гладкою лицьовою поверхнею, з тканини або з полівінілхлоридного пластикату; за конструкцією вони нагадують обкладинки, але з блоком з’єднуються не в корінці, а за допомогою форзаців. Суцільнокриті палітурки складаються з чотирьох деталей: двох картонних боковин, відстави і покривного матеріалу. У якості останнього може використовуватись палітурна тканина, матеріал на паперо-вій і нетканій основі, а також відбитки з припресованою полімерною плівкою.

Детальнішу  інформацію щодо конструкції палітурок  і матеріалів, що використовуються для їх виготовлення, наве-дено у  СОУ 22.2-02477019-15.

Палітурки виготовляють вручну або на палітурнороб-них напівавтоматах чи автоматах.

Тиснення. Якщо для книги необхідно зробити тиснення на корінці або на передній боковині палітурки, то до цього варто приступати після складання і сушіння палітурок.

Штампи для  тиснення виготовляють з латуні, міді, рідше — зі сталі із застосуванням копіювальних процесів. Замість латунних штампів іноді використовують цинкові чи магнієві кліше, проте їхня тиражостійкість значно нижча, і при тисненні вони менше підходять для відтворен-ня дрібних деталей.

Процес тиснення виконується на позолотних пресах, одна з плит яких (зазвичай, верхня) обладнана електронагрівачем.

Поліграфічна  фольга є традиційним матеріалом, що використовується для тиснення на палітурках, а спеціальні її види —  для позолочення обрізів. Вона випускається трьох типів (бронзова, металізована типу "Ювілейна", пігментова-на) і в багатьох кольорах.

Під час роботи позолотного преса гарячий штамп  роз-плавляє восковий і клейовий шари, згладжує фактуру палітурного  покривного матеріалу і склеює з  ним усі шари фольги, за винятком основи. Тиснення може бути виконане фольгою різного типу і кольору за кілька прогонів. Штампи для тиснення повинні мати відносно широкі штрихи букв і малюнків, оскільки чіткі зображення дрібних деталей під час тиснення можливі лише на дуже гладкій поверхні при мінімальному заглибленні давлячих елементів у матеріал палітурки. Для згладжування шорсткої поверхні палітурки іноді застосовують блинтове безфарбне тиснення, що дає змогу значно підвищити чіткість фарбового зображення. Після тиснення палітурки готові до з’єднання з книжковими блоками. На форзаци і клапани марлі наносять розчин клею, а потім блок вставляють у палітурку. Для запобігання деформації книг у палітурці їх витримують під пресом до висихання клею.

У процесі оздоблення друкованої продукції є можливість зробити аплікацію на палітурці. Процес полягає в прикріпленні до палітурного матеріалу малюнка, який висічений по контуру з іншого контрастного матеріалу.

Покривання  суперобкладинкою. Завершальною технологічною операцією є покривання книг суперобкладинкою, яке здійснюють вручну або на відповідних автоматах. Машина може виконувати попереднє підрізання суперобкладинок перед їхнім фальцюванням, у результаті якого утворюється два згини для корінця книги і два для боковин палітурки, після чого виконується операція покривання. Операції для суперування включаються до складу поточної лінії. Після покривання суперобкладинкою і вкладання додатків (за наявності) книги укладаються в стос корінцями в різні боки для пакування і відправлення.

3. Загальні уявлення про друкарські процеси у різновидах друку.

Друкарський процес - це перенесення фарби з друкуючої зображення форми на папір або матеріал.

Основними видами друку є: офсетний друк, трафаретний друк, глибокий друк, високий друк, цифровий друк.

 
Офсетний друк. В офсетному друці друкуючі та пробільні елементи друкарської форми лежать в одній площині. Друкуючі елементи володіють гідрофобними властивостями, тобто здатністю відштовхувати воду, і одночасно олеофільними властивостями, що дозволяють їм сприймати фарбу. У той же час пробільні (недруковані) елементи друкованої форми, навпаки, мають гідрофільні і в той же час олеофобні властивості, завдяки чому вони сприймають воду і відштовхують фарбу. Цей процес відбувається в результаті фізичних явищ на поверхні розділу середовищ.

Перенесення зображення з друкарської форми на папір  відбувається за допомогою пристрою, який називається друкованою секцією. Форму плоского друку (lithographic plate) встановлюють на формний циліндр. Під час обертання циліндра форма стикається з декількома валиками. Спочатку форма стикається з зволожуючими валиками, які наносять на її поверхню воду (на практиці - зволожуючий розчин). Далі форма вступає в контакт з накатним валиком, крайнім у групі валиків фарбувального апарату, що відповідає за перенесення фарби з фарбувального ящика на друкарську форму. Оскільки форма вже змочена зволожуючим розчином, фарбу сприймають тільки ділянки зображення.

Потрібна насиченість  кольору залежить від того, скільки фарби потрапить на форму. Товщину кольорового шару визначає кількість фарби, що надходить з фарбувального ящика. Традиційно ця кількість регулювалася вручну, однак з розвитком автоматизації друкарських машин цією операцією все частіше керує комп'ютер. При обертанні формного циліндра зображення переходить на гумовотканинне офсетне полотно, яке закріплене на офсетному циліндрі. З офсетного полотна зображення переходить на матеріал, його з досить сильним тиском притискає до полотна друкарський циліндр. У рулонного друку проблемою є підтримання постійної рівноваги між тиском, необхідним для натягу стрічки, і зворотним тиском, необхідним для розмотування паперу.

Після перенесення  зображення на папір, нанесення всіх фарб, включаючи додаткові, а також  лакування, папір необхідно висушити - для того, щоб уникнути розмивання фарби.

Існують два  основні види офсетного друку: рулонна та листова.

• Рулонні друкарські машини - друкують з паперового рулону. Розрізування по формату зображення відбувається після проходження паперової стрічки через машину. Рулонні машини працюють надзвичайно швидко і призначені для великих замовлень. Більшість журналів і газет друкується на рулонних машинах.

•  Листові  друкарські машини - друкують на папері, попередньо розрізаного на аркуші (подібно  до того, який продається в канцелярському магазині), і здатні досягати найвищої якості, можливого для офсетного друку.

Глибокий  друк. Найстаріший спосіб друку, історія якого сягає початку XV століття, коли вперше стали виготовлятися відбитки з гравірованих мідних пластин. Зважаючи на значну трудомісткость і дорожнечу виготовлення формних циліндрів для машин глибокого друку, застосування цієї технології виправдане лише при випуску великих тиражів - не менше одного мільйона примірників. Основними замовниками друкарень глибокого друку є видавництва популярних щотижневих журналів і каталогів для поштової розсилки. Ще одна важлива сфера застосування - друк на пакувальних матеріалах: від надтонкої фольги до товстих сортів картону.

В глибокому друці використовується дуже проста технологія з невеликим числом змінних компонентів і механіка з невеликим числом рухомих частин. Наслідком цієї простоти є надзвичайно висока стабільність друкування. Секція глибокого друку складається з чотирьох основних елементів: гравірованого (або виготовленого травленням формного) циліндра, фарбувального ящика, фарбувального ножа, або ракеля, і обрезиненного друкарського циліндра. Формний циліндр глибокого друку переносить фарбу з дрібних комірок, які витравлені на його поверхні шляхом електромеханічного або лазерного гравіювання. Комірки мають різну форму, розмір і глибину. Чим комірки дрібніше, тим менше фарби вони переносять. Чим вони більші, тим більше накат фарби на папір. Формні циліндри найчастіше мають сталеву основу і мідне покриття. Для того щоб захистити поверхню від природного зносу (у процесі друкування і для збільшення тиражестійкості) після травлення циліндр покривають тонким шаром хрому.

Після обробки матеріалу для друку відбувається власне процес друкування. Стрічка (паперового полотна або іншого матеріалу, що запечатується) надходить в друкарську машину; формний циліндр, частково занурений в ящик з фарбою, при обертанні захоплює фарбу в поглиблення (які є друкуючими елементами), відбувається постійне поповнення форми фарбою. Для того, щоб фарба не залишалася на решті поверхні (відповідно пробільних ділянках), її знімає гострий ракельний ніж. Обрезинений друкований циліндр протягує стрічку і притискає матеріал до формного циліндра. При зіткненні матеріалу з вигравіруваними осередками кольорове зображення переходить на матеріал. Ділянка, де стикаються друкарський циліндр, полотно рулону і формний циліндр, називається зоною або смугою друкарського контакту. Після того, як одна фарба відтиснулась, стрічку пропускають через міжсекційну сушилку, для того щоб закріпити відтиск. Полотно переміщається до наступної друкарської секції, і процес повторюється відповідно до кількості використовуваних фарб. Звичайно машина глибокого друку пристосована для друку у вісім фарб, в той час як машини для друку на упаковці можуть складатися з дванадцяти і більше секцій.