Вступ до спеціальності. Технології поліграфічного виробництва

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

Національний  Технічний Університет України

«Київський  Політехнічний Інститут»

Навчально-методичний комплекс

«Інститут післядипломної освіти»

 

Кафедра технології поліграфічного виробництва

 

 

Контрольна  робота

з предмету «Вступ до спеціальності.

Технології  поліграфічного виробництва»

 

 

 

 

Виконала:

 

Перевірила:

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ – 2012

                                                  

 

  ЗМІСТ

ВСТУП.......................................................................................................................3

1. Українське друкарство і видавнича справа ХХ ст. у контексті світового розвитку поліграфії .............................................................................................4

2. Брошурувально-палітурні процеси....................................................................10

3. Загальні уявлення  про друкарські процеси у різновидах  друку.....................22

ВИСНОВКИ.............................................................................................................31

Література................................................................................................................33

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Поліграфія (від  др.-греч. Πολύς - «численний» і γράφω - «пишу») - це галузь промисловості, що займається розмноженням друкованої продукції, а саме книжково-журнальної, ділової, газетної, етикеткової та пакувальної продукції. Вона об'єднує промислові підприємства, які виготовляють друковану продукцію (книги, газети, журнали, плакати, географічні карти тощо). На відміну від інших способів множинного репродукування, поліграфічні способи характеризуються переносом фарбового шару з деякого резервуару на сприймаючу поверхню (найчастіше папір), причому формування шару здійснюється відповідно до оригіналу, який репродукується. Поліграфія, або поліграфічна промисловість, є матеріально-технічною базою видавничої справи.

Поліграфія  пройшла тривалий і складний шлях розвитку. Від зародження друкарства і паперу в Стародавньому Китаї, до появи новітніх технологій цифрового друку, графіки, голограми, високотехнологічних друкарських машин в наш час. Сучасних способів друку поліграфічної продукції налічується велика кількість. Всі вони розрізняються за тим чи іншим ознакам. Крім того, кожен із способів друку поліграфічної продукції передбачає застосування спеціального обладнання, також відрізняється за своїми характеристиками.

Поліграфічні  процеси обробки друкованої продукції  включають процес додрукарської обробки, друку і післядрукарської обробки поліграфічної продукції. Основні етапи поліграфічного процесу: макетування, дизайн, друк, виготовлення друкованих форм, різання, біговка, фальцювання, перфорація, брошурування та ін.

 

1. Українське друкарство і видавнича справа ХХ ст. у контексті світового розвитку поліграфії.

XX століття можна  назвати століттям поліграфії. Завдяки  впровадженню нових технологій  друку, збільшувалася швидкість,  якість і економічність друкарського  процесу.

Першим і  дуже важливим досягненням поліграфії XX століття, є винахід найпопулярнішого в наш час виду друку - офсетний. Винахід офсетного друку можна віднести до початку XX століття.

Витоками технології офсетного друку можна вважати  літографський друк, винайдений в Німеччині німцем Іоганном Аллоісом Зенефельдером на початку XIX століття. Першим напрямом, що в подальшому опинився менш успішним, був друк на папері на циліндрових або ротаційних машинах. У 1904 році в штаті Нью-Джерсі у друкаря Айра В. Рюбель в процесі друку виникли труднощі в отриманні якісного зображення. Рюбель спробував обернути друкарський циліндр м'яким гумовим полотном, щоб поліпшити зображення, що привело його до несподіваного висновку: зображення, випадково опинилося не на папері, а на гумовому полотні друкарського циліндра (через помилки його помічниці), само придатне для друку і, причому, дає набагато більш якісний та чіткий відбиток. Подальші випробування підтвердили несподіване відкриття і за допомогою помічників Рюбель сконструював трициліндрову друкарську машину - першу в історії офсетну машину.

Основою іншого напрямку став спосіб друку на жерсті, сенс якого полягав у тому, що друкарський циліндр, який несе на собі лист жерсті, контактував не з літографським каменем, а з покритим гумою проміжним циліндром, друковане полотно з гуми брало на себе фарбу з каменю, а потім уже відбувався перенос фарби на жерсть. Дані дослідження проводилися американцем Херманном. У співпраці зі своїми братами Альфредом і Чарльзом Харріс він зайнявся розробкою та створенням листових ротаційних машин для офсетного друку. На початку 1905 р. братами був підписаний договір про співпрацю, підсумком якого стало виникнення компанії Harris, виробляються перші офсетні друкарські машини. Діяльність Херманна, підтримана Феліксом Беттхером, власником відомої фабрики з виготовлення валів для друкарських машин в Лейпцигу, призвела до створення акціонерного товариства VOMAG. Першим генеральним представником цієї фабрики друкованих машин став Херманн, під керівництвом якого була сконструйована і побудована перша рулонна офсетна машина, що отримала назву «Universal».

Сухий офсет (1920 рік). Однією з причин винаходу даної  технології була необхідність захисту  від підробок банківських квитанцій. В результаті проведених досліджень була запропонована наступна технологія, названа "сухим офсетом": літографську форму з формою високого друку замінили на високий друк, який не вимагає зволоження, з офсетним перенесенням фарби.

У нашій країні сфера застосування сухого офсету дуже невелика. В основному, це дорогий  друк ексклюзивних видань, що вимагають дуже високої якості, художній друк високої якості, дорогі книги з мистецтва, календарі, призначені в якості подарунка важливого клієнта або партнера і т.д.

Кольоровий  друк. Багатокольоровий друк виник практично одночасно з винаходом книгодрукування. Однак саме в XX столітті була розроблена і застосована сучасна тріадна техніка кольорового друку, яка включає в себе, з урахуванням чорного, чотири основних кольори, автоматизований процес кольороподілу, розроблені якісні методи і прилади, що дозволяють контролювати якість кольоровідтворення. Поліграфісти завжди прагнули до збільшення швидкості й ефективності друкованого процесу, однак ручна праця складачів, що складали слова і рядки з свинцевих літер був тривалим і важким. Поступово, завдяки новим технологіям, металевий набір став застосовуватися менше. У 40-ті роки був створений фотонабір. У 1965 році в конструкцію фотонаборної машини додали електронно-променеві трубки, що працюють за принципом телевізійних. Продуктивність таких пристроїв наблизилася до 1000 символів в секунду. Техніка ксерокопіювання була розроблена в Америці в 1948 році, і дала нові можливості для офісного застосування і ксерографії, друку постерів і карт. В даний час процес набору автоматизований, для цього застосовують електронні форми набору, комп'ютери і лазерні принтери.

Удосконалилося  обладнання, покращилася якість витратних  матеріалів, корінні зміни торкнулися оперативної поліграфії. З'явилася  принципово нова техніка для поліграфії. Це комп'ютери. Вірніше не стільки  самі апаратні пристрої, скільки технології цифрової обробки інформації. На цифрових технологіях зараз базується не тільки процес збору, підготовка макетів і зображень. На цьому зараз грунтуються всі додрукові процеси і сам друк. За цим принципом працюють принтери та цифрові копіри.

ХХ сторіччя - час відкриттів і сподівань в  українській культурі. Деякі навіть називають цей період - культурною революцією або відродженням. У цей  час з'являються нові видавництва, виникають нові періодичні видання. Значного розвитку досягає і видавничо-книготорговельна періодика. Так у Харкові в 1921 році з'являється журнал «Голос Печати». Це був бібліографічний та літературно - критичний журнал.

Основою Української  книготорговельної періодики був  журнал «Книга», який випускався в 1923-1924 рр.. в Харкові всеукраїнським кооперативним книговидавничим і книготорговельним товариством «Книжный союз». З 1924 року видавництво «Красный путь» починає публікувати журнал «Новая книга», який задовольняє потреби книжкової справи і в особливості книготоргівлі. На його сторінках друкувався матеріал про нові книжкові магазини, великі каталоги-картотеки для поліпшення роботи книгарень, обмовлялася проблема книгорозповсюдження, вивчення попиту на літературу. Журнал «Нова книга» вважався кращим виданням в Радянському союзі.

Постійне інформування працівників книжкової торгівлі про нові видання та організація  замовлень на літературу проходила  за допомогою спеціальної періодики. Таким виданням був бюлетень Державного видавництва України. Значна кількість  бюлетенів не давала повного уявлення про всю друковану продукцію, яка давалася в продаж. Життя вимагало єдиного джерела, який виконував цю функцію. Ним став журнал «Советский книжник», як додаток до журналу друкувався розділ «Книжные новости», де була представлена ​​інформація про літературу всіх видавництв України. Однак інформація на сторінках цього розділу була не досить оперативною, так як журнал «Советский книжник» виходив із запізненням.

У роки Першої світової війни (1914-1918 рр.) книговидання на українських  землях різко зменшилося. У Росії випуск книг українською мовою знову опинився під забороною, за дуже незначними винятками. Одночасно пожвавилося видання політичних публікацій на українські теми за межами України. Союз Визволення України в ряді країн публікував кількома мовами брошури та інформаційні матеріали з чітко сформульованою вимогою самостійності України. Політичні видання самостійницького напряму виходили також у Сполучених Штатах Америки і Канаді.

20-ті і 30-ті  роки ХХ сторіччя вважають  часом злету і падіння українського книгознавства. З ініціативи Українського наукового інституту книгознавства (УНІКА), який був створений в 1922 році, починає виходити одне з кращих українських наукових видань - журнал «Библиологические вести».

Українському  книгознавству і бібліографії був присвячений неперіодичний журнал Українського товариства любителів книги в Празі - «Книголюб». У журналі «Книголюб» розміщувалася інформація про діяльність книжкового світу, про новинки.

1939 - 1945 - роки  Другої світової війни. Книговидавнича діяльність в період фашистської окупації України майже не вивчена, але відомі дані про те, що українське книговидання і випуск періодики не припинявся на території України. Фашистські загарбники завдали величезних збитків Книжковій палаті України, бібліотекам, книжковим складах і торгівлі. Нові українські книги пропагував журнал «Украина». На його сторінках публікувався бібліографічний огляд видань: «Украинская книга во время войны», «Украинская пресса на 3 года войны». Тут же розміщувалися рецензії, анотації, списки «Новые книги». Інформацію про новинки можна було отримати також і з газет «Советская Украина», «За советскую Украину», «Комунист», «Днепр» і ін.

Вже в кінці 1943 року відновила свою діяльність Книжкова палата УРСР, деякі бібліотеки й книготорговельні організації.

У січні 1957 року вийшов у світ перший номер «Інформаційного  бюлетеня», який давав оперативну інформацію про нові книги бібліотекарям, працівникам  книгарень, широкому колу читачів. Книготорговельні організації та видавництва випускали чисельні рекламні матеріали - проспекти, плакати, буклети, книжкові закладки. З 1958 - 1990 року виходив бюлетень «Нові видання УРСР».

На середину 70-х рр. в Україні остаточно  завершується процес формування книговидання. Республіканські видавництва у  Києві: Політвидав України, Видавниче об’єднання «Вища школа», Техніка, Будівельник, Врожай, Здоров’я, Радянська школа, Реклама, Дніпро, Веселка, Мистецтво, Музична Україна,  Наукова думка, Радянський письменник, Молодь. Республіканські видавництва в областях : «Донбас» (Донецьк), Каменяр (Львів), Карпати (Ужгород, філія у Чернівцях), Прапор (Харків), Промінь (Дніпрпетровськ), Таврія (Сімферополь). 
Така мережа книговидання Української РСР проіснувала практично до кінця 80-х років. Велике значення мала поява на Україні нових друкарень, серед них і таких технічно досконалих, як Степана Кульженка в Києві і Євтима Фесенка в Одесі, які, крім російських, видавали й українські книжки.

Твори, які цензура  не допускала до видання в Україні, публікували видавничі осередки діаспори в Німеччині, США, Канаді. Справжнім подвигом стала підготовка і видання на зібрані в діаспорі кошти систематичної та алфавітної серій "Енциклопедії українознавства" за редакцією В.Кубійовича, а згодом і двох англомовних енциклопедій про Україну та українців. Українські видавництва засновано в Мюнхені ("Молоде життя" і "Дніпрова хвиля"), Нью-Йорку ("Пролог"), василіяни друкували в Римі, Торонто і Прудентополісі, ряд цінних видань випустили видавництва М. Денисюка в Буенос-Айресі, М. Коця в Філадельфії, Ю. Ткача ("Байда") в Австралії .

На виданні  англомовних наукових праць про  Україну зосередили свої зусилля  Український Науковий інститут Гарвардського  університету, Канадський інститут українських  студій (Едмонтон), Українське академічне видавництво в м. Літлтон (штат Колорадо), яке було філією американського видавництва книг з бібліотекознавства та інформатики "Libraries Unlimited" (власник Богдан Винар).

В  середині ХХ століття в ході науково-технічної  революції поліграфія починає розвиватися за наступними напрямками :  перехід до  електронного способу виготовлення друкарських  форм  для  всіх способів  друку  (використання ЕОМ для фотонабору та  електронного кольороподілу   для   кольорового  друку),   широке   використання рулонного   офсетного  друку  на  швидкісних  машинах,   створення автоматизованих   поточних  ліній  у  окремих  цехах,   комплексна автоматизація  та  механізація  всього  виробництва,  використання фототелеграфної техніки та мережі Internet для передачі  вихідного зображення  при  друкуванні у віддалених одне  від  одного  місцях земної   кулі.  Початок  90-х  років  ХХ  століття  в   поліграфії характеризується так званою цифровою революцією: у технологічний процес впроваджуються цифрові фотоапарати,  цифрові  додрукарські системи  та  цифрові  друкарські  машини.  Ці  технології  назвали Computer-to-film (з ПЕОМ на фотоформу), Computer-to-plate (з  ПЕОМ на  друкарську  форму), Computer-to-press  (з  ПЕОМ  у  друкарську машину. Використання цифрових технологій дозволяє зменшити технологічний  ланцюг  при виданні, прискорити  оперативність  при виготовленні  продукції, а при використанні  цифрових  друкарських машин   –  персоніфікувати  та  оперативно  втручатись  в   процес друкування.