Виховання толерантності

     Виховання толерантності

     Жодне суспільство не є й не може бути однорідним, тому що кожне суспільство  складається з людей, різних не тільки з погляду їхнього етнічного  походження, віросповідання, політичних поглядів, але і з погляду віку, статі, інтересів, виховання, матеріального становища тощо

     Якість  будь-якого суспільства залежить від здатності людей співіснувати одне з одним, від того, чи сприймають вони одне одного, чи поважають і  підтримують, чи навчаються одне від  одного, чи об'єднують свої зусилля  в ім'я загального добра, для постійного поліпшення свого матеріального й духовного життя. В умовах соціальної розмаїтості дуже важливо встановити культуру миру, що неможливо без дієвого виховання, заснованого на принципах толерантності.

     Як  термін слово «толерантність» з'явилося в нашому краї не дуже давно. Але цього не можна сказати про його зміст. У словниковому запасі наших дідів і прадідів значилися слова «терпимість» та «миролюбність» (які виражали здатність не проявляти негативних реакцій), обумовлені історичними реаліями.

     На  території нашої країни проживали  й проживають люди різних національностей  із властивими їм особливостями духовно-культурного  життя. Згодом унаслідок соціальних, економічних та інших взаємодій  вони запозичили одне в одного окремі елементи, які стали в такий спосіб спільними для більшості етнічних груп. Разом з тим вони, в основному, зберегли свою ідентичність. У результаті цих взаємин зародилися споконвічні соціальні уявлення про людей залежно від етнічних, конфесійних, світоглядних та інших відмінностей, що неминуче призвело до появи стереотипів. Відомо, що стереотипи бувають як позитивними, заснованими на повазі, визнанні й підтвердженні чужих цінностей, так і негативними, заснованими на відштовхуванні, презирстві чи навіть ненависті. Подолання стереотипу - складний і тривалий процес.

     Толерантність є першим щаблем не тільки до запобігання, але й до подолання стереотипів. Діалог, безпосередній контакт - це найкраще джерело інформації про  інших, реальний шлях духовного й  культурного зближення, інструмент розв'язання різних проблем. Крім того, це відкритість до міжкультурного спілкування, в основі якого лежить повага до особливостей іншого, іншими словами, його ідентичності.

     У суспільстві, де панують націонал-шовіністські або расистські дискримінаційні принципи, маніпулюють відмінностями, висуваючи їх на перший план, завищують статус однієї спільноти, одночасно занижуючи статус інших. Це створює можливості для породження й підтримки атмосфери роз'єднаності й напруженості, передумов до виникнення конфліктів (міжетнічних, міжконфесійних, ідеологічних, політичних). Але в сучасному демократичному суспільстві процес психологічного формування особистості ґрунтується на принципі «всі різні, і всі рівні», який означає: хтось хоч і відмінний від мене, але рівний зі мною, тому що ми обидва є членами однієї й тієї ж людської спільноти.

     Відсутність самоконтролю, розуміння іншого, презирство, підозрілість, недовіра, егоїзм, емоційна неврівноваженість породжують конфлікти  й напруженість, позбавляють простір міжособистісних відносин почуття захищеності й безпеки. У літературі зазначені такі види небезпек, як ксенофобія, дискримінація, екстремізм, насильство, маргіналізація, сваволя, що є наслідком інтолерантності, суть котрої полягає в ігноруванні відмінностей між людьми, групами, культурами, що перешкоджає їхньому природному прагненню до унікальності. Повага унікальності, визнання різноманітності людей, соціальних груп, культур - один з основних принципів демократії.

     Разом з тим розмаїтість і відмінності  можуть спровокувати суперечки - реалії, властиві демократії та плюралізму. Застосування сили для розв'язання протиріч недопустиме. Інакше ситуація погіршиться, а масштаби конфлікту збільшаться, що може призвести до військових конфліктів з людськими й матеріальними втратами. «Якщо війни починаються в розумах людей, там же має бути початок і створення миру», - заявляє ЮНЕСКО в преамбулі до своєї Конституції.

     Толерантність - ціннісна й поведінкова складова особистості

     Толерантність, будучи «поблажливим, терпимим ставленням до чого-небудь (чого не схвалюєш)», а також «виміром вищого аксіологічного порядку», у деяких випадках може стати єдино можливим шляхом погашення, урегулювання конфліктних ситуацій або ж їхнього попередження. Толерантність жодним чином не може бути уподібнена терпінню, що найчастіше означає здатність особистості переносити фізичний або психологічний біль, що виник унаслідок насильства вербального чи фізичного характеру. Толерантність включає не тільки повагу до інших і визнання рівності прав, але й відмову від примусового й гнітючого домінування. Вона породжена розбіжностями, розмаїтістю й протиріччями, поза якими потреба в толерантності була б невиправданою.

     Будучи  демократичною цінністю й маючи  соціальне коріння, толерантність  формується поступово, день за днем. Це складний, тривалий процес, що проходить такі стадії:

     загальна  поінформованість щодо того, з ким  установлюються відносини (особистість  або група);

     формування  позитивного уявлення про цю особистість/групу;

     спілкування шляхом обміну думками з виявленням подібностей і відмінностей;

     домовленість  про взаємоповагу до відмінностей та ідентичності (етнічної, соціокультурної, індивідуальної, статевої), визначення принципів та умов спілкування, співробітництва  і співіснування, виявлення подібностей і розходжень;

     формування  ефективних відносин: перехід від  етапу пасивності, від простого співіснування  до етапу активності, спільної участі, кооперації, взаємодії.

     Загальна  поінформованість про те, з ким  установлюються відносини, будь то окрема особистість чи соціальна група, повинна бути щонайповнішою, об'єктивною та комплексною, а вірогідність джерел інформації - найбільш високою. Упевненість у валідності інформації збільшується, якщо її джерело є первинним. Перш ніж установити стосунки з людиною, зазвичай цікавляться її віком, статтю, етнічною приналежністю, родиною, освітою, соціальним статусом, рівнем інтелекту, концептуальними й релігійними поглядами, поведінкою тощо - тим, що в підсумку становить етнічну, соціокультурну, індивідуальну та статеву ідентичність. Коли йдеться про соціальну групу, обов'язково враховується, наскільки вона велика, її тип (формальна чи неформальна), мета її утворення, норми й правила, за якими вона живе, її традиції, цінності, рівень згуртованості, сила впливу лідера, якість лідерства, соціальні процеси всередині групи, сильні та слабкі її сторони тощо. На початковому етапі варто остерігатися формування ґрунтовного враження про цю людину/групу або остаточних висновків, незалежно від джерела інформації, будь то офіційний документ, мас-медіа, інша людина, група осіб, але необхідно враховувати те, що:

     у кожної людини існує власне сприйняття навколишнього світу, у тому числі  іншої людини;

     людина  не може адекватно сприймати іншого;

     інший може бути захищатися від спроби пізнати  його;

     інформація, передана по ланцюжку, змінюється залежно  від кількості осіб, що беруть участь у її передачі. Чим довше ланцюжок, тим більшим змінам підлягають ці відомості;

     початкова психологічна установка на враження від особистості/групи, заснована  тільки на інформації з різноманітних джерел, без безпосереднього сприйняття, може породити подальші перешкоди, більше того, може стати згубною.

     Найчастіше  первинна інформація, будучи однобічною - або позитивною, або негативною, - призводить до формування певного  погляду, тим самим чітко встановлюючи ставлення до суб'єкта. Чим повніше інформація, тим вона правдивіша, з огляду на різноманітний зміст характеристики, що включає як позитивні, так і негативні риси.

     Формування  позитивного уявлення про суб'єкт

     Уявляти який-небудь предмет або стан - зовсім не означає дублювати, повторювати його, а означає відтворювати, ретушувати, змінювати конфігурацію. Індивідуальні й соціальні уявлення як продукт діяльності мозку суб'єктивні. Вони є відбитками предметів і явищ зовнішнього світу, що перебувають на певній відстані від нас, стають частиною нашого внутрішнього світу в результаті ближчого ознайомлення з ними.

     Але щоб стати частиною нашого внутрішнього світу (індивідуального чи групового) предмет або явище вступає  у співвідношення з іншими, що вже є частиною цього світу. Такі зв'язки передбачають взаємообмін певними властивостями: образ предмета складається залежно від поглядів і переконань людини/групи, а вони, у свою чергу, міняються під впливом нових «придбань».

     Скільки груп, культур, класів, течій, стільки існує й уявлень. Вони, у свою чергу, перебувають у повній залежності від рівня розвитку інтелекту й культури людини/групи, від їхніх характерних якостей, ступеня поінформованості тощо.

     На  другому етапі розвитку духу толерантності важливо усвідомити, що індивідуальні/групові уявлення не залишаються незмінними, а отже, відчувають зовнішній вплив.

     Уявлення  про людину/групу піддаються змінам й стають більш прийнятними, якщо:

     Інформація  про соціальний предмет, приєднавшись до раніше отриманих знань людини чи групи. буде об'єктивною, правильною, повною й неупередженою.

     Ознайомлення  з цією інформацією буде сфокусовано  на її позитивному змісті, з урахуванням  подібностей і відмінностей, тим  самим виключаючи умови для формування забобонів і стереотипів про людину/групу.

     Інформація  стосуватиметься конкретного аспекту  соціального об'єкта (людини, групи, суспільства тощо).

     Ставлення до людини/групи як орієнтаційний  і одночасно вирішальний момент для встановлення психологічної  обстановки буде висловлене ясно, конкретно, адекватно - вербальним, невербальним або паравербальним способом.

     Разом з тим ефективне співробітництво  або просте співіснування з людьми/групами  іншої ідентичності - етнічної, статевої, індивідуальної, соціокультурної, релігійної, вимагає глибшого знання про них, чого можна досягти завдяки спілкуванню через обмін думками, які допоможуть виявити подібні й різні риси людей, що спілкуються.

     Для побудови успішних стосунків варто  враховувати, що:

     Кожна особистість є такою, якою вона є, і якщо я хочу мати власну неповторну індивідуальність, то цього бажають і інші.

     Кожна людина має права, дані їй законом, і  в цьому ми рівні.

     Інша  особистість/група висуває такі ж потреби й прагнення, як й  я, - бути шанованою. значимою, цінованою, користуватися довірою.

     Будь-яка  людина/група має свої сильні сторони, на які можна спертися в процесі  спілкування.

     Будь-яка  людина/група піддається змінам.

     Я для іншого є іншим - так само, як і він для мене.

     У процесі спілкування виявляються  особливості мислення, мови, реакцій, поведінки; традицій, звичок, ритуалів (сімейних і позасімейних); стилю спілкування; вірувань і переконань; домагань і прагнень; форм вираження внутрішнього світу. Одночасно визначаються точки дотику з іншим/іншими. На самому початку, можливо, деякі погляди на речі будуть незрозумілими, цілі - неясними, реакції - дивними, дії - підозрілими. І тільки через якийсь час, унаслідок безпосереднього спілкування з людиною/групою, вважаєш їх логічними й виправданими, але тільки за умови відсутності в них порушення норм моральності, соціальних правил і цінностей.

     Установка на те, що мені не подобається, що з мого погляду є зайвим, природно, не може не викликати в іншої сторони  невдоволення, протистояння, негативізм, вияв несприйняття і прагнення затвердити свою цінність будь-якими шляхами, включаючи насильницький. 

     Процес  спілкування припускає наявність  двох активних сторін, тому дуже важливий такий аспект, як уміння слухати. Чути і слухати - поняття різні, і найчастіше останнє з них ігнорується. Для  формування успішних стосунків з іншими дуже важливо бути гарним слухачем. Представлені нижче вправи сприяють розвиткові в собі терпимості у стосунках і можуть бути використані не тільки на класних годинах, але й у повсякденній виховній діяльності.

     Слухайте уважно

     Неправильне спілкування є постійним джерелом стресу. Те, що нам найгірше дається  у процесі спілкування - це вміння слухати. Щоб розвинути в собі таку здатність, не слід думати про  стороннє. Спробуйте постійно бути включеним у реальність. Насамперед постарайтеся по-справжньому прислухатися до розмови, не думаючи про інші речі або про те, що вам належить сказати. Уживайте невербальні знаки спілкування, щоб підкреслити те, що ви дійсно слухаєте. Нахиліться, встановіть візуальний контакт, підтвердіть нахилом голови те, що ви слухаєте. При цьому не виявляйте нетерпіння, не відсувайтеся, не грайтесь різними предметами.