Приватизація: зміст, цілі, шляхи

Курсовая: Приватизація: зміст, цілі, шляхи (Скачать)

                       Міністерство освіти України                      

Донецький державний університет

Кафедра економічної теорії

Курсова робота

                              по дисципліні:                             

                           «Політична економія»                          

                                 на тему:                                

                    «Приватизація: зміст, цілі, шляхи»                   

Рецензент:

Конотоп Галина Іванівна

студента I курсу

обліково-фінансового факультету

спеціальність бухгалтерський облік і аудит

група 0106 Укр

Єфремова Святослава Олексійовича

Донецьк 2000

ЗМІСТ

Вступ 3

Розділ 1.                      Загальне поняття роздержавлення та приватизації 4

     1.1.    Зміст роздержавлення та приватизації 4

     1.2.    Цілі приватизації 6

     1.3.    Форми та методи приватизації у постсоціалістичних

країнах  7

Розділ 2.  Аналіз досвіду роздержавлення та приватизації зарубіжних

країн 10

     2.1.    Роздержавлення та приватизація у розвинених країнах

Західної Європи 10

     2.2.    Роздержавлення та приватизація у країнах, що розвива-

ються 13

Розділ 3.  Роздержавлення та приватизація на Україні 14

     3.1.    Причини та передумови приватизації на Україні 14

     3.2.    Особливості української приватизації 14

     3.3.    Законодавчі акти, що регулюють процеси приватизації в Україні 15

     3.4.    Державні органи управління, основні принципи, способи, суб’єкти й

об’єкти приватизації на Україні 16

     3.5.    Аналіз приватизаційних процесів на Україні 19

     3.6.    Підсумки приватизації на Україні 22

Висновок 25

     Список використаної літератури 27

                         Вступ                        

Під час переходу до ринкової економіки в Україні, як і в інших

постсоціалістичних країнах, здійснення реформ зіткнулося з рядом об’єктивних

труднощів, першочерговою серед яких, безумовно, можна назвати проблему

власності.

Проблема ця не нова і займає розуми людей уже не одне сторіччя. Перші згадки

про власність, як одну з основних характеристик держави, з’явилися ще в

глибокій давнині — у Вавилоні, Китаї й інших країнах.

Процес реформування відносин власності в Україні супроводжується здійсненням

політики роздержавлення та приватизації, пов’язаної зі структурною

перебудовою економіки, змінами у формах господарювання і, отже,

перетвореннями в продуктивних силах та виробничих відносинах.

Коло питань, пов’язаних зі здійсненням процесу роздержавлення, торкається

всіх сфер соціально-економічного життя. З’ясування їхньої сутності має

кардинальне значення як при аналізі пережитого країною періоду, так і гаданих

можливостей її майбутнього. Тому проблеми роздержавлення власності

відносяться до числа найбільш актуальних проблем сучасного становища України,

у них зосереджені найбільш складні в теоретичному відношенні і важкі для

практичного вирішення питання розвитку країни.

В даний час на Заході починаються спроби математичного розрахунку

оптимального сполучення двох форм власності, оптимальної структури, у котрій

будь-які відхилення — відставання або забігання вперед — загрожують зниженням

економічної ефективності. За даними Л.Л. Вегера, максимальна ефективність

суспільного виробництва в європейських країнах може бути досягнута при

питомій вазі держсектора у ВНП рівному 24,5%.

Розробці теоретичних, методичних і практичних питань реформування відносин

власності присвячено роботи таких вітчизняних вчених як В. Бесєдіна, І.

Бондар, Л. Верховодової, Л. Воротіної, В. Геєця, В. Голікова, М. Гольцберга,

О. Кухленка, Ю. Єханурова, О. Ковальова, Н. Кузнецової, П. Кучерявенка, В.

Ланового, І. Лазні, С. Мочерного, О. Пасхавера, О. Рудченка, А. Федоренка, Л.

Хасан-Бек, М. Якубовського та інших. В російській та іноземній економічній

літературі широко висвітлювалися ці проблеми в роботах Р. Брюса, Є. Гайдара,

М. Дерябіної. Я. Корної, Н. Крилової, Д. Ліптона, А. Радипна, В. Рутгайзера,

Дж. Сакса, Д. Спелбекера, В. Студенцова, Р. Фрідмана, А. Чубайса,

Р. Ширяєвої та інших.

     Розділ 1. Загальне поняття роздержавлення та приватизації.

     1.1.   Зміст роздержавлення та приватизації.

Сутність роздержавлення полягає в обмеженні адміністративного втручання

державних управлінських структур (можливо до межі повного виключення) в

господарську та інвестиційну діяльність підприємств.

В широкому розумінні роздержавлення означає руйнування управлінської

монополії держави. До основних обмежень втручання держави належить відмова

держави від надання підприємствам дотацій, субсидій, гарантованих кредитів;

скасування примусового державного замовлення; обмеження (не відмова)

втручання держави у процес ціноутворення. Це розширення самостійності

підприємств і організацій (наприклад, звільнення від надмірної опіки,

скутості), це відхід держави від оперативного господарського керівництва

первинними господарськими ланками. Це зміна форм і методів господарювання.

Роздержавлення у вузькому значенні передбачає перетворення державної

власності в інші її форми, супроводжуване обов’язковою зміною власника:

держави на іншого — приватна особа, колектив, сімейне господарство,

акціонерне товариство тощо.

Приватизацію ж можна розуміти як форму роздержавлення, що передбачає

перетворення державної власності в приватну. Власне, суть приватизації

визначається самою суттю приватної власності. Насамперед це створення

механізму реалізації приватної власності виробника в нових умовах

виробництва, перетворення його в повноправного хазяїна, забезпечення йому у

всіх сферах господарської діяльності прямої залежності рівня споживання від

рівня виробництва.

Приватизація в перехідній економіці є переважною формою роздержавлення, з

одного боку, і наділення громадян власністю за рахунок перерозподілу

суспільного майна, з іншого. Під приватизацією, як правило, розуміють продаж

або безоплатну передачу державної власності в руки окремих громадян, трудових

колективів або юридичних осіб. На базі державних підприємств можуть виникати

приватні і змішані фірми в різноманітних організаційно-господарських формах —

від індивідуальних підприємництв до усіх видів корпорацій.

Сенс приватизації власності полягає в відчуженні державної власності на

користь юридичних осіб і громадян та формуванні приватної, колективної,

змішаної (спільної) форм власності.

Роздержавлення пов’язане насамперед із прагматичними міркуваннями на макро- і

мікроекономічному рівнях. У першому випадку воно покликано зміцнити ринкові

основи в економіці, здійснити децентралізацію і скорочення масштабів

державної підприємницької діяльності для підвищення ефективності всієї

державної системи, зменшити бюджетний дефіцит. На мікроекономічному рівні

завдання полягає в поліпшенні техніко-економічних показників роботи

підприємств.

Роздержавлення і приватизація мають одну мету — створення багатоукладної

соціально-орієнтованої ринкової економіки.

Цілісна система заходів роздержавлення включає щонайменше чотири компоненти:

дебюрократизацію керування господарством; обмеження державної підприємницької

діяльності; стимулювання приватного капіталу; згортання регулювання

економіки.

Питання визначення ролі держави в процесі приватизації значною мірою

обумовлює як темпи проведення приватизації та її прибутковість, так і перебіг

соціально-економічної трансформації суспільства взагалі, зокрема структурну

перебудову господарства та вирішення соціальних проблем.

Центральним і спірним у дискусії з приводу доцільності роздержавлення

приватизації залишається питання про хиби державних підприємств і переваги

приватного сектора економіки.

Основні аргументи прихильників роздержавлення та приватизації полягають у

наступному:

–        роздержавлення сприяє росту ефективності за рахунок зниження витрат

виробництва, швидкої адаптації до попиту, введення раціональних методів

виробництва і розширення можливостей фінансування;

–        комерціалізація і безпосередня зв’язок із ринком забезпечують більш

ефективний контроль;

–        скорочення дотацій і оздоровлення бюджету створюють можливості більш

ефективної витрати його коштів;

–        демонополізація сприяє створенню гнучких мобільних виробничих

структур, упровадженню нової технології;

–        поділ економічних і політичних чинників призводить до росту

економічної відповідальності за прийняття інвестиційних рішень.

Противники роздержавлення висувають свої аргументи:

–        знижуються можливості забезпечення підприємств ресурсами;

–        росте збиток, який наноситься навколишньому середовищу;

–        реалізація короткострокових цілей максимізації прибутку завдає шкоди

довгостроковим інтересам підприємств (“проїдання” власного капіталу);

–        виникає небезпека скупки національних підприємств іноземними

інвесторами;

–        зростають шанси росту цін на товари і послуги, знижується

забезпеченість робочими місцями.

Але оцінюючи ефективність державних підприємств, необхідно насамперед мати на

увазі, що одна з головних задач, поставлених перед ними, — сприяння

реалізації загальнонаціональних цілей, що зовсім не обов’язково жорстко

пов’язано з принципом максимізації прибутку.

Збитковість деяких державних підприємств пов’язана з узвичаєною практикою їх

використання для виконання ряду специфічних макроекономічних функцій, які

вони здійснюють у загальнонаціональних інтересах, зокрема:

–        забезпечення діяльності малорентабельних галузей господарства, що

традиційно не представляють для приватного капіталу інтересу, але розвиток

яких визначає загальні умови відтворення (це відноситься насамперед до

галузей економічної інфраструктури — енергетика, транспорт, зв’язок);

–        “оздоровлення” старих галузей (чорної металургії, суднобудування тощо).

–        допомога життєво важливим галузям економіки з метою забезпечення

економічної життєздатності і розгортання науково-технічного прогресу,

зміцнення на цій основі престижу і позицій країни у світовому господарстві

(до числа таких галузей відносять науко- і капіталоємкі — авіакосмічну,

атомну, автомобілебудівну, електронну, нафтопереробну тощо);

–        проведення регіональної політики шляхом будівництва промислових

підприємств і створення робочих місць, перепідготовки кадрів для згладжування

існуючих соціально-економічних розходжень;

–        охорона навколишнього середовища на базі впровадження безвідхідних і

екологічно чистих технологій у сферах виробництва, що потенційно

представляють небезпеку в екологічному відношенні, зокрема у видобувній

промисловості, в енергетиці.

Приватизації не підлягає значна частина державної власності. Вона включає:

майно органів державної влади, управління, Збройних Сил; золотий і валютний

фонди; державні матеріальні резерви; комплекси з виготовлення цінних паперів

і грошових знаків; засоби урядового, фельд’єгерського та спеціального

зв’язку; об’єкти державної метеорологічної служби; національні культурні та

історичні цінності; об’єкти освіти, науки, культури, що фінансуються з

бюджету (ті, що належать підприємствам, можуть приватизуватися за умови

збереження освітянського призначення); майнові комплекси підприємств з

виготовлення зброї, наркотиків та радіоактивних речовин; атомні

електростанції тощо.

Перегляд господарської концепції державного сектора, курс на роздержавлення

повинен призвести не до скасування особливих функцій державного сектора, а до

надання останньому більшої ефективності і динамічності, переносу уваги на

фінансові результати його роботи.

Крім усього іншого, роздержавлення і приватизація ведуть до змін у механізмі

фінансування діяльності підприємств. Якщо державні підприємства черпають

ресурси з державних банків, позик, податкових надходжень, то після

роздержавлення вони переходять на інші джерела фінансування — активи

приватних банків, прямі інвестиції через фондові біржі приватними особами або

установами (пенсійні фонди або страхові компанії), а також кошти закордонних

інвесторів. Якщо державна компанія може у випадку фінансових утруднень

звернутися по допомогу в міністерство фінансів, то після роздержавлення ця

можливість зникає.

     1.2.  Цілі приватизації.

Конкретні програми приватизації зазвичай переслідують декілька цілей.

1)     Шляхом продажу державної власності полегшити тягар державного бюджету,

ліквідувавши дотації підприємствам і збільшивши надходження в бюджет.

2)     Створити конкурентні умови в тих галузях, де всі підприємства, будучи

державними, управлялися з єдиного адміністративного центру.

3)     Скористатися зміною форми власності і провести попередню

раціоналізацію структури крупних державних корпорацій до їхнього перетворення

в приватні.

4)     Здійснити приватизацію й акціонування так, щоб контроль над крупними

корпораціями потрапив у руки тих приватних осіб або інститутів, що

зацікавлені в розвитку виробництва, а не в спекулятивному перепродажі