Політ економія

Не менше значення має і показник маси додаткового  продукту (М): 

де m'- норма додаткового продукту; V- кількість найманих працівників; v - вартість робочої сили (заробітна плата одного робітника).

Кожний підприємець (власник капіталу) зацікавлений у збільшенні маси і норми додаткової вартості. Цієї мети можна досягти за допомогою різних методів (способів) отримання останньої. Ними є абсолютна і відносна додаткова вартість (рис.8.6).

Виробництво абсолютної додаткової вартості реалізується шляхом збільшення тривалості робочого дня, а отже, і збільшенням додаткового робочого часу при стабільному необхідному робочому часі. 

Виробництво відносної  додаткової вартості здійснюється продовженням додаткового робочого часу шляхом скорочення необхідного робочого часу в межах  того самого робочого дня.

Надлишкова додаткова  вартість виникає в результаті зниження індивідуальної вартості товарів порівняно  із суспільною вартістю внаслідок зростання  продуктивності праці на підприємствах, які використовують нову техніку  і технологію. 

3_)Прибу́ток  — це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати. (англ. Profit) — чистий прибуток після сплати податків. Сума, на яку зріс власний капітал компанії за даний період в результаті діяльності цієї компанії. 

Прибуток — частина  вартості додаткового продукту, виражена в грошах; частина чистого доходу; грошовий вираз вартості реалізованого  чистого доходу, основна форма  грошових накопичень господарського суб'єкта. Економічний зміст продукту Г — Т — Г’ 

Прибуток — одне з основних джерел формування фінансових ресурсів підприємства та формування фондів грошових коштів підприємства. На операційну діяльність використовується близько 95 % прибутку.

Економічна роль прибутку 

Економічна роль прибутку в умовах ринку виявляється  в таких рисах: 

— прибуток є рушійною силою функціонування та розвитку економіки, основним спонукальним мотивом підприємницької  діяльності 

— прагнення отримати прибуток сприяє ефективному розподілу  та використанню ресурсів, упровадження досягнень науково-технічного прогресу, скороченню витрат, поліпшенню якості продукції та її споживчих властивостей. 

— прибуток є джерелом розширення суспільного виробництва, примноження національного багатства  та задоволення потреб суспільства, що зростають. 

Прибуток на капітал  — найважливіша категорія ринкової економіки, складна багатогранні за своєю сутністю та конкретними формами  вияву.

Функції прибутку:

Оцінювальна — ефект  використання основних ресурсів підприємства

Стимулююча —  функція прибутку спрямована на зниження витрат виробництва запровадженням інновацій, що збільшує можливості розширення виробництва і зростання масштабів  бізнесу.

Господарського розрахунку — доходи підприємства мають не тільки покривати витрати, але й  резерв.

Розподільча — функція  прибутку забезпечує вибір підприємницької  діяльності серед альтернативних варіантів.

Індикативна (інформаційна) — функція прибутку забезпечує підприємство інформацією, з одного боку, про оцінку його діяльності, а з другого-про  наповненість ринку товаром даючи  тим самим економічний сигнал про необхідність збільшувати чи зменшувати обсяги виробництва.

Види прибутку:

Загальний прибуток — кінцевий фінансовий результат  діяльності підприємства, що включає  в себе фінансові результати від  різних видів його діяльності (продаж продукції, послуги, прибуток від звичайної  діяльності, надзвичайних подій);

Валовий прибуток —  прибуток, розрахований на реалізованій продукції у вигляді різниці  між чистим доходом (виручка без  ПДВ та акцизів) від реалізації продукції  і собівартістю реалізованої продукції. 

Прибуток від операційної  ійні витрати — оренда. 

Адміністративні витрати (пов'язані з обслуговуванням  та управлінням підприємством) = основна  та додаткова з/п управлінського персоналу, витрати на відрядження  управлінського персоналу. Витрати  на збут — оплата праці продавців (від збуту), пакування, транспортування. Інші операційні витрати — собівартість реалізованих виробництвом запасів, сумнівні та безнадійні борги, оцінка запасів.

Принципи розподілу  прибутку підприємства:

сплата частки до бюджету;

поповнення статутного фонду;

виплата дивідендів;

розширення виробництва;

сплата штрафів;

соціальний розвиток;

стимулювання/мотивація  працівників та інші напрямки, передбачені  статутом.

Методи планування прибутку:

прямого рахунку;

аналітичний.

Чинники впливаючі  на норму прибутку 

На норму прибутку впливають такі чинники:

Швидкість обороту  капіталу. При її зростанні до суб'єкта господарської діяльності скоріше  повертаються витрачені кошти, в  тому числі на заробітну плату. У  такому разі за попередньої величини капіталу зростають обсяги виробництва  і прибуток.

Економія витрат на засоби виробництва. Її досягають  завдяки впровадженню досконалішої техніки, технології, передової організації  виробництва і стимулюванню живої  праці.

Масштаби виробництва. Зростання обсягів виробництва  дає можливість використати ефективніші  засоби виробництва (поточні лінії  тощо) порівняно з середніми і  малими підприємствами. Це сприяє економії витрат виробництва, а отж

е, підвищенню віддачі  одиниці використаного капіталу. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Ви́трати виробни́цтва — витрати різних видів економічних  ресурсів (сировини, праці, основних засобів, послуг, грошей), безпосередньо пов'язані  з виробництвом економічних благ.

[ред.]

Класифікація 

Економічна теорія вирізняє такі основні види витрат виробництва фірми: постійні, змінні, валові (загальні), середні, граничні, альтернативні. Сучасні західні концепції класифікують витрати виробництва, беручи за критерій залежність або незалежність їх від  обсягу виробництва. 

Постійні витрати (англ. Fixed Costs) — витрати, величина яких не змінюється залежно від зміни  обсягу випуску продукції і які  фірма повинна сплачувати навіть тоді, коли вона нічого не виготовляє. До них належать грошові витрати на експлуатацію будівель, споруд і обладнання, орендна плата, виплата відсотків за кредитом, заробітна плата апарату управління, витрати на охорону.(також позначаються FC) 

Змінні витрати (англ. Variable Costs) — витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягу виробництва. Динаміка їх нерівномірна: починаючи з нуля, вони спочатку зростають дуже швидко разом зі зростанням виробництва. З подальшим розширенням обсягів виробництва виникає фактор економії, і змінні витрати зростають повільніше, ніж збільшується обсяг продукції.(також позначаються VC) 

Валові витрати (загальні витрати,англ. Total Costs) є сумою постійних і змінних витрат за кожного конкретного обсягу виробництва.(також позначаються TC) 

Середні витрати  — витрати на одиницю продукції, що випускається. Розрізняють загальні середні витрати, рівні частці від  ділення повних витрат на обсяг виробництва; змінні середні витрати, рівні частці від ділення змінних витрат на обсяг виробництва: постійні середні  витрати, рівні частці від ділення  постійних витрат на обсяг виробництва.(також  позначаються ATC) 

Витрати на одиницю  продукції — це середні валові витрати, які дорівнюють загальним  витратам, поділеним на обсяг виробництва  товарів. Нерівномірна зміна валових  витрат веде до того, що зі зростанням обсягів виробництва змінюються витрати на одиницю продукції, це має особливе значення для ринкової стратегії фірми, оскільки дає змогу  з'ясувати — за якого обсягу виробництва  витрати на одиницю продукції  будуть мінімальними. 

Прямі витрати —  витрати, що можуть бути безпосередньо  пов'язані з визначеною діяльністю чи видом продукції. 

Поточні витрати  — витрати, що визнаються в період їх здійснення та відображаються в  обліку за рахунками витрат. 

Граничні витрати (також позначаються МС)— витрати  необхідні для випуску додаткової одиниці продукції найефективнішим (найдешевшим) чином. МС=ΔТС/ΔQ 

Альтернативні витрати (не явні) це вигода, втрачена внаслідок  невикористання економічного ресурсу  в найдохіднішій зі всіх можливих сфер і галузей господарювання. 

Витрати майбутніх  періодів — грошові витрати, що були здійснені в даному періоді, але  на собівартість продукції будуть віднесені  в майбутньому періоді, частинами. 
 

1.1 Економічний зміст поняття «заробітна плата»

     заробітна плата облік праця

     Закон України «Про оплату праці» визначає економічні та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають  у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та господарювання, а також  з окремими громадянами та сфери  державного і договірного регулювання  оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної та стимулюючої  функцій заробітної плати.

     Відповідно  до статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

     Розмір  заробітної плати залежить від складності та умов виконаної роботи, професійно-ділових  якостей працівника, результатів  його праці та господарської діяльності підприємства.

     Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до установлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і підрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

     Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційна виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов’’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

     До мінімальної заробітної плати не включаються:

• доплати;
• надбавки;
• заохочувальні і компенсаційні виплати.

 

Торговий прибуток. Підприємницька діяльність передбачає одержання прибутку, який виступає у формі торгового прибутку.

Торговий прибуток — це дохід, який одержують підприємства оптової і роздрібної торгівлі. Його можна розглядати двояко:

   1) як різницю  між загальним виторгом від  продажу товарів і бухгалтерськими  витратами обігу. У цьому разі  торгове підприємство одержує  бухгалтерський прибуток;

   2) як різницю  між загальним виторгом і економічними  витратами обігу. При цьому  торговельне підприємство може  одержати економічний (чистий) прибуток  і такі складові доходу підприємства, як нормальний підприємницький  прибуток, умовний процент на  власний капітал, умовну ренту  від власної земельної ділянки  та умовну заробітну плату  торгового підприємця.

   З розвитком  торгового капіталу торгівля  стає відокремленою на основі  суспільного поділу праці галуззю  економіки, що здійснює посередницьку  діяльність з купівлі-продажу  товарів і надання послуг.

   Залежно від сфери функціонування торгового капіталу весь ринок ділиться на внутрішній і зовнішній; відповідно до цього існує внутрішня і зовнішня торгівля. Внутрішня торгівля обслуговує економічні зв’язки на національному (внутрішньому) ринку.