Автор работы: Пользователь скрыл имя, 24 Октября 2011 в 22:49, лекция
2_) Капітал як економічна категорія розвинутого товарного виробництва
Капітал як основна категорія капіталістичного способу виробництва містить у собі усю сукупність відносин привласнення, капіталістичної власності. Остання укорінюється в процесі первинного нагромадження капіталу, складовими якого є:
- відчуження безпосередніх виробників від засобів виробництва;
- утворення двох особливих економічних суб'єктів виробничих відносин - найманих працівників і капіталістів;
- перетворення робочої сили найманих працівників на товар;
- перетворення простого товарного виробництва на капіталістичне;
- перетворення грошей на капітал.
Цей процес відбувався протягом декількох століть у різних формах і в різний час. В результаті в суспільстві виникають не тільки нові виробничі відносини, представлені капіталом, а й економічні школи, які по-різному визначають їхню сутність. Сучасна економічна наука трактує капітал як складну, багатоаспектну категорію.
В економічні теорії сформувалися такі підходи до визначення сутності капіталу:
1. Предметно-функціональний підхід. Згідно з ним капітал ототожнюється з накопиченою працею, тобто всім тим, що використовується у виробництві, з метою виготовлення реалізованої продукції і отримання прибутку. Так, Д. Рікардо вважав, що капітал - це засоби виробництва, А. Маршалл зараховував до капіталу всі речі, які створюють передумови виробництва. Аналогічні підходи існують і в сучасні економічні науці (П. Самуельсон).
2. Монетаристський (грошовий) підхід. Капітал тут досліджується як фінансовий ресурс, що приносить дохід його власникові у вигляді відсотків. Прихильники монетаристської концепції виходять з того, що капітал - це гроші або їх замінники - кредитні гроші, які пов'язані з отриманням доходу.
3. Соціально-економічний підхід. Згідно з ним, капітал К. Маркса трактується як економічна категорія, як специфічні суспільні відносини, що виникають за певних історичних умов.
Особливістю цього підходу є прагнення К. Маркса подолати однобічність попередніх концепцій у підходах до проблеми і охарактеризувати соціально-економічну сутність капіталу в органічному взаємозв'язку з економічними відносинами та виявити джерело самозростання вартості.
Свій аналіз К. Маркс починає зі ствердження, що будь-який капітал (промисловий, торговельний, позичковий) починає свій обіг із грошової форми, тобто як певна сума грошей. Отже, першою формою капіталу завжди виступають гроші (рис. 8.1).
Проте обіг капіталу за змістом суттєво відрізняється від обігу товарів і грошей при простому товарному виробництві. В обігу товарів і грошей, який виражається формулою Т-Г-Т обіг починається і завершується товаром з різною споживчою вартістю. Сенс цієї формули - тут споживча вартість одного роду обмінюється на споживчу вартість іншого роду з метою задоволення потреб покупця. Гроші тут виконують роль посередника. Перетворюючись на товар, вони витрачаються повністю.
На відміну від обігу товарів і грошей, обіг капіталу починається і завершується грошима, що відображає формула Г-Т-Г. Тут гроші виконують зовсім іншу роль, вони не витрачаються, вони авансуються і знову повертаються до свого власника. Отже, кінцева мета обігу грошей є самі гроші. Але ж усі гроші як споживчі вартості якісно однорідні. І така операція була б явно недоречною, якби першопочаткові і кінцеві гроші були кількісно рівні як вартості. Купувати товари, а потім знову їх продавати за одну й ту саму суму немає ніякого сенсу. Очевидно, з обігу повинна повернутися більша сума грошей, чим вкинута в нього. Тому метою кругообігу грошей у формулі Г-Т-Г є зростання вартості. І тоді схема товарно-грошового обміну (загальна формула обігу капіталу) набуде такої форми: Г-Т-Г4 або Г-Т-Г + Аг , де Аг означає приріст початково авансованої суми грошей. Цей приріст К. Маркс назвав додатковою вартістю. Здатність грошей створювати додаткову вартість перетворює їх на капітал, тобто на вартість, що приносить додаткову вартість. Власник грошей, який одержує додаткову вартість, є капіталістом (рис. 8.2).
На перший погляд, цей приріст утворюється у сфері обігу шляхом продажу товарів за цінами вищими, а купівля - нижчими від вартості. В дійсності в обігу нічого нового не створюється. Товарообіг у чистому вигляді - це обмін еквівалентів, тобто різних вартостей. А там, де рівність, не може бути вигоди. Правда, обіг у чистому вигляді не існує, оскільки ринкові ціни не збігаються з вартістю товару. Проте навіть із надбавки до ціни додаткова вартість виникнути не може, тому що взаємні втрати і витрати покупців і продавців урівноважуються. Спекулятивні надбавки до цін призводять тільки до перерозподілу сукупної додаткової вартості. Приріст грошей капіталіста-продавця втрачається тільки-но він стає покупцем. "Як не крутись, - пише К. Маркс, - а факт залишається фактом: якщо обмінюються еквіваленти, то не виникає ніякої додаткової вартості, і якщо обмінюються не еквіваленти, теж не виникає ніякої додаткової вартості. Обіг, або товарообмін, не створює ніякої вартості".
Отже, додаткова вартість не може виникнути в обігу, але вона не може виникнути і поза обігом. Гроші неможливо перетворити на капітал, якщо той, хто ними володіє, не вступає у відносини з іншими власниками. У цьому проявляється суперечність загальної формули капіталу.
"Таким чином, - пише далі К.Маркс, - капітал не може виникнути в обігу, а також не може виникнути і поза обігом. Він повинен виникнути в обігу і в той же час поза обігом". У з'ясуванні способу розв'я
Не менше значення
має і показник маси додаткового
продукту (М):
де m'- норма додаткового продукту; V- кількість найманих працівників; v - вартість робочої сили (заробітна плата одного робітника).
Кожний підприємець (власник капіталу) зацікавлений у збільшенні маси і норми додаткової вартості. Цієї мети можна досягти за допомогою різних методів (способів) отримання останньої. Ними є абсолютна і відносна додаткова вартість (рис.8.6).
Виробництво абсолютної
додаткової вартості реалізується шляхом
збільшення тривалості робочого дня, а
отже, і збільшенням додаткового робочого
часу при стабільному необхідному робочому
часі.
Виробництво відносної додаткової вартості здійснюється продовженням додаткового робочого часу шляхом скорочення необхідного робочого часу в межах того самого робочого дня.
Надлишкова додаткова
вартість виникає в результаті зниження
індивідуальної вартості товарів порівняно
із суспільною вартістю внаслідок зростання
продуктивності праці на підприємствах,
які використовують нову техніку
і технологію.
3_)Прибу́ток
— це сума, на яку доходи перевищують пов'язані
з ними витрати. (англ. Profit) — чистий прибуток
після сплати податків. Сума, на яку зріс
власний капітал компанії за даний період
в результаті діяльності цієї компанії.
Прибуток — частина
вартості додаткового продукту, виражена
в грошах; частина чистого доходу;
грошовий вираз вартості реалізованого
чистого доходу, основна форма
грошових накопичень господарського суб'єкта.
Економічний зміст продукту Г — Т — Г’
Прибуток — одне з основних джерел формування фінансових ресурсів підприємства та формування фондів грошових коштів підприємства. На операційну діяльність використовується близько 95 % прибутку.
Економічна роль
прибутку
Економічна роль
прибутку в умовах ринку виявляється
в таких рисах:
— прибуток є рушійною
силою функціонування та розвитку економіки,
основним спонукальним мотивом підприємницької
діяльності
— прагнення отримати
прибуток сприяє ефективному розподілу
та використанню ресурсів, упровадження
досягнень науково-технічного прогресу,
скороченню витрат, поліпшенню якості
продукції та її споживчих властивостей.
— прибуток є джерелом
розширення суспільного виробництва,
примноження національного
Прибуток на капітал — найважливіша категорія ринкової економіки, складна багатогранні за своєю сутністю та конкретними формами вияву.
Функції прибутку:
Оцінювальна — ефект використання основних ресурсів підприємства
Стимулююча —
функція прибутку спрямована на зниження
витрат виробництва запровадженням
інновацій, що збільшує можливості розширення
виробництва і зростання
Господарського розрахунку — доходи підприємства мають не тільки покривати витрати, але й резерв.
Розподільча — функція прибутку забезпечує вибір підприємницької діяльності серед альтернативних варіантів.
Індикативна (інформаційна) — функція прибутку забезпечує підприємство інформацією, з одного боку, про оцінку його діяльності, а з другого-про наповненість ринку товаром даючи тим самим економічний сигнал про необхідність збільшувати чи зменшувати обсяги виробництва.
Види прибутку:
Загальний прибуток — кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства, що включає в себе фінансові результати від різних видів його діяльності (продаж продукції, послуги, прибуток від звичайної діяльності, надзвичайних подій);
Валовий прибуток —
прибуток, розрахований на реалізованій
продукції у вигляді різниці
між чистим доходом (виручка без
ПДВ та акцизів) від реалізації продукції
і собівартістю реалізованої продукції.
Прибуток від операційної
ійні витрати — оренда.
Адміністративні витрати (пов'язані з обслуговуванням та управлінням підприємством) = основна та додаткова з/п управлінського персоналу, витрати на відрядження управлінського персоналу. Витрати на збут — оплата праці продавців (від збуту), пакування, транспортування. Інші операційні витрати — собівартість реалізованих виробництвом запасів, сумнівні та безнадійні борги, оцінка запасів.
Принципи розподілу прибутку підприємства:
сплата частки до бюджету;
поповнення статутного фонду;
виплата дивідендів;
розширення виробництва;
сплата штрафів;
соціальний розвиток;
стимулювання/мотивація працівників та інші напрямки, передбачені статутом.
Методи планування прибутку:
прямого рахунку;
аналітичний.
Чинники впливаючі
на норму прибутку
На норму прибутку впливають такі чинники:
Швидкість обороту капіталу. При її зростанні до суб'єкта господарської діяльності скоріше повертаються витрачені кошти, в тому числі на заробітну плату. У такому разі за попередньої величини капіталу зростають обсяги виробництва і прибуток.
Економія витрат на засоби виробництва. Її досягають завдяки впровадженню досконалішої техніки, технології, передової організації виробництва і стимулюванню живої праці.
Масштаби виробництва. Зростання обсягів виробництва дає можливість використати ефективніші засоби виробництва (поточні лінії тощо) порівняно з середніми і малими підприємствами. Це сприяє економії витрат виробництва, а отж
е, підвищенню віддачі
одиниці використаного
Ви́трати виробни́цтва — витрати різних видів економічних ресурсів (сировини, праці, основних засобів, послуг, грошей), безпосередньо пов'язані з виробництвом економічних благ.
[ред.]
Класифікація
Економічна теорія
вирізняє такі основні види витрат
виробництва фірми: постійні, змінні,
валові (загальні), середні, граничні, альтернативні.
Сучасні західні концепції
Постійні витрати
(англ. Fixed Costs) — витрати, величина яких
не змінюється залежно від зміни
обсягу випуску продукції і які
фірма повинна сплачувати навіть
тоді, коли вона нічого не виготовляє.
До них належать грошові витрати на експлуатацію
будівель, споруд і обладнання, орендна
плата, виплата відсотків за кредитом,
заробітна плата апарату управління, витрати
на охорону.(також позначаються FC)
Змінні витрати (англ.
Variable Costs) — витрати, величина яких змінюється
залежно від зміни обсягу виробництва.
Динаміка їх нерівномірна: починаючи з
нуля, вони спочатку зростають дуже швидко
разом зі зростанням виробництва. З подальшим
розширенням обсягів виробництва виникає
фактор економії, і змінні витрати зростають
повільніше, ніж збільшується обсяг продукції.(також
позначаються VC)
Валові витрати (загальні
витрати,англ. Total Costs) є сумою постійних
і змінних витрат за кожного конкретного
обсягу виробництва.(також позначаються
TC)
Середні витрати
— витрати на одиницю продукції,
що випускається. Розрізняють загальні
середні витрати, рівні частці від
ділення повних витрат на обсяг виробництва;
змінні середні витрати, рівні частці
від ділення змінних витрат на
обсяг виробництва: постійні середні
витрати, рівні частці від ділення
постійних витрат на обсяг виробництва.(також
позначаються ATC)
Витрати на одиницю
продукції — це середні валові
витрати, які дорівнюють загальним
витратам, поділеним на обсяг виробництва
товарів. Нерівномірна зміна валових
витрат веде до того, що зі зростанням
обсягів виробництва змінюються
витрати на одиницю продукції, це
має особливе значення для ринкової
стратегії фірми, оскільки дає змогу
з'ясувати — за якого обсягу виробництва
витрати на одиницю продукції
будуть мінімальними.
Прямі витрати —
витрати, що можуть бути безпосередньо
пов'язані з визначеною діяльністю
чи видом продукції.
Поточні витрати
— витрати, що визнаються в період
їх здійснення та відображаються в
обліку за рахунками витрат.
Граничні витрати
(також позначаються МС)— витрати
необхідні для випуску
Альтернативні витрати
(не явні) це вигода, втрачена внаслідок
невикористання економічного ресурсу
в найдохіднішій зі всіх можливих
сфер і галузей господарювання.
Витрати майбутніх
періодів — грошові витрати, що були
здійснені в даному періоді, але
на собівартість продукції будуть віднесені
в майбутньому періоді, частинами.
1.1 Економічний зміст поняття «заробітна плата»
заробітна плата облік праця
Закон України «Про оплату праці» визначає економічні та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної та стимулюючої функцій заробітної плати.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконаної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до установлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і підрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційна виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов’’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
До мінімальної заробітної плати не включаються:
Торговий прибуток. Підприємницька діяльність передбачає одержання прибутку, який виступає у формі торгового прибутку.
Торговий прибуток — це дохід, який одержують підприємства оптової і роздрібної торгівлі. Його можна розглядати двояко:
1) як різницю
між загальним виторгом від
продажу товарів і
2) як різницю
між загальним виторгом і
З розвитком
торгового капіталу торгівля
стає відокремленою на основі
суспільного поділу праці
Залежно від
сфери функціонування торгового капіталу
весь ринок ділиться на внутрішній і зовнішній;
відповідно до цього існує внутрішня і
зовнішня торгівля. Внутрішня торгівля
обслуговує економічні зв’язки на національному
(внутрішньому) ринку.