Особливості інституту президентства в різних країнах (порівняльний аналіз)

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

XXXXXXXXXXXXXXXXX   національний XXXXXXXXXXXX університет

імені XXXXXXXXXXXXXXXXXXXXXXX

Кафедра філософії і соціально-політичних дисциплін

 

 

 

Реферат

з дисципліни «Політологія»

на тему

«Особливості інституту президентства в різних країнах (порівняльний аналіз)»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав студент 

групи ММ

XXXXXXXXXXX

Перевірив

проф. XXXXXX.

 

 

XXXXXXXXXXX, 2012

Зміст

1. Вступ

2. Становлення і розвиток інституту  президентства

3. Сучасні моделі президентства

4. Роль інституту президентської  влади в Республіці Білорусь

Висновок

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

У сучасних умовах типовим главою держави з  республіканською формою правління  є президент. Інститут президентства  представляє собою невід'ємний  елемент політичної системи в 150 країнах світу. Він існує в  багатьох країнах Європи, Азії, Африки, Північної та Південної Америки. У той же час, кожне з цих  держав характеризується своїми специфічними особливостями, своєї різновидом республіканської форми правління, і залежно від  цього якісно різними будуть статус та повноваження президента в цій  державі. Історично батьківщиною президентства  були США, де президент в одній  особі був і главою держави, і  главою уряду. Саме широке поширення  інститут президентства одержав  у ХХ столітті, в період розпаду  колоніальних імперій і утворення  безлічі незалежних держав, більшість  з яких обрали президентську форму  правління. Закордонна практика свідчить про особливу значущість інституту  президентства в політичному  житті держави. Прерогативи президента дозволяють йому чинити величезний вплив  на суспільно-політичні процеси  в країні. У демократичних країнах  на нього покладається функція ведучого гаранта стабільності основ конституційного  ладу. Відповідно з особливим статусом і повноваженнями президента, на ньому  лежить і особлива відповідальність за збереження законності і суспільного  благополуччя.

 

Становлення і розвиток інституту президентства

Термін  «президент» походить від латинського  Ргаеsidens, що буквально означає «сидить  попереду». Мабуть, в античні часи президентами називали головуючих на різних зібраннях. Від цього первинного значення слова "президент" згодом виникла така посада, як, наприклад, президент сенату. Проте в його нинішньому розумінні як глави держави  термін "президент" не вживався ні за часів грецької і римської республік, ні в періоди існування ранніх буржуазних республік в Англії та Нідерландах. Так, в Англії, яка стала  на короткий час республікою, виконавчу  владу замість поваленого монарха  на перших порах здійснював Державна рада. У Нідерландах повноваження виконавчої влади також мала вищий  колегіальний орган.

У руслі європейської практики республіканської спочатку проходив і процес формування виконавчої влади в Сполучених Штатах Америки. На першому етапі американської  державності не тільки законодавча, а й виконавча влада були зосереджені  в одному представницькому органі - Континентальному Конгресі. Одноосібного глави держави в ту пору не існувало, а Конгрес обирав із числа своїх  членів президента, функції якого  обмежувалися лише головуванням на засіданнях.

Дуже скоро більшість політичних діячів молодої американської республіки прийшли до висновку про неефективність діяльності Конгресу з виконання  ним законів і про необхідність поділу законодавчої і виконавчої влади. При цьому делегати Конституційного конвенту, які зібралися в 1787 році у Філадельфії для прийняття федеральної Конституції США, зробили історичний вибір між монархією і республікою. Більшість американців, тільки що покінчивши з пануванням британської монархії, були рішуче налаштовані проти створення у себе вищої виконавчої влади в особі монарха, нехай навіть з обмеженими повноваженнями. У силу цього пошуки формування найбільш прийнятної форми виконавчої влади пішли на конвенті на основі республіканізму, що передбачає виборність усіх посадових осіб.

Після довгих дебатів серед творців  американської Конституції запанувало уявлення про те, що вища виконавча  влада повинна бути єдиною, тобто  зосередитися в руках одного, а  не кількох посадових осіб. Таким  чином, в побудові федеральної виконавчої влади США спочатку затвердився  принцип єдиноначальності. Глава  федеральної виконавчої влади в  країні став іменуватися, згідно з Конституцією, Президентом Сполучених Штатів Америки. Таке найменування глави держави  було пов'язано не тільки з тим, що президент асоціювався з республіканською формою правління, але і з тим, що в ряді американських штатів в  той час глави виконавчої влади  називалися президентами, а не губернаторами.

У результаті США стали першою країною в  світі, де виникла посаду президента, що об'єднала в одній особі главу  держави і главу уряду. Крім того, саме в США зародився інститут президентства як один з найважливіших  інститутів політичної системи. На відміну  від інших держав того часу, де виконавча  влада повсюдно мала монархічний, спадковий  характер, в США главу держави  стали обирати в ході загальних  виборів.

Першими пішли за прикладом США  у встановленні президентської системи  правління країни Латинської Америки. Вже в першій половині XIX століття під впливом могутнього північного сусіда в багатьох південноамериканських  країнах був заснований пост президента. У Європі еталоном державного устрою стала Великобританія, і в ряді європейських країн утвердилася  парламентарна, або кабінетна, система  правління, при якій монарх залишався  главою держави, але виконавча влада  здійснювалася прем'єр-міністром  і його кабінетом міністрів, а  уряд ставало відповідальним перед  парламентом. Першими ж європейськими  країнами, де була введена посада президента як глави держави, стали в 1848 році дві республіки - Франція і Швейцарія. Крім них, інші держави Європи (не кажучи вже про Азію й Африці) до кінця  ХІХ ст. залишалися монархіями.

У XX столітті такі грандіозні за своїми масштабами потрясіння, як революції, світові війни, розпад колоніальних імперій, призвели до утворення безлічі нових незалежних держав. Далеко не всі вони стали президентськими республіками, але в переважній їх більшості був заснований пост президента країни. Так, в Європі після закінчення першої світової війни президенти стали вищими посадовими особами в Австрії, Веймарській республіці, Чехословаччини, Польщі, Естонії, Литві, Латвії, Туреччини. У 30-40-ті роки інститут президентства став поширюватися і в Азії; його ввели в себе Філіппіни, Сирія, Ліван. Після другої світової війни до числа західноєвропейських держав, очолюваних президентами, увійшли Італія, Греція, Португалія, Ісландія і Мальта. В Азії пост президента був заснований в Південній Кореї, Південному В'єтнамі, Тайвані, Індії, Пакистані, Бангладеш, Іраку, Ірані, Афганістані

Однак найбільше поширення модель президентського правління отримала в Африці. Цей процес почався з  кінця 50-х - початку 60-х рр.., І в  даний час на чолі майже всіх африканських країн стоять президенти. Показово, що встановлення поста президента відбувалося  не тільки в капіталістичних і  країнах, що розвиваються, а й у  ряді колишніх соціалістичних держав, таких, як Соціалістична Федеративна  Республіка Югославія, Чехословацька  Соціалістична Республіка, Соціалістична  Республіка Румунія, Корейська Народно-Демократична Республіка.

Фундаментальні зміни, що відбуваються на світовій арені з кінця 1980-х  рр.., Стимулювали подальше поширення  інституту президентства. Майже  у всіх колишніх республіках СРСР, республіках колишньої СФРЮ (за винятком Боснії і Герцеговини), а також  у Чехії та в Словаччині був  заснований президентський пост. Цей  же пост запровадила у себе Монголія. Сьогодні президентство - невід'ємний  елемент політичних систем багатьох країн Європи, Азії, Африки, Північної  та Південної Америки. У той же час кожна країна сама визначає, яку роль має відігравати президент  у її політичному житті.

Досить  поширене уявлення про те, що великими по території державами можна  ефективно управляти тільки за допомогою  системи президентського правління. Тим часом у найбільших країнах  світу - США (площа 9,3 млн. кв. км) і Бразилії (8,5 млн. кв. км) діє система президентського  правління, а в Канаді (9,9 млн. кв. км) і Австралії (7,7 млн. кв. км) - система  парламентарного правління. У Китайській Народній Республіці (9,6 млн. кв. км) в  умовах однопартійної системи офіційно проголошений принцип колективного керівництва країною.

З іншого боку, деякі невеликі за розмірами  держави - Кіпр, Гондурас, Уругвай, Бенін, Малаві, Гамбія та ін. - встановили у  себе президентську систему правління, а такі великі європейські країни, як Федеративна Республіка Німеччина, Іспанія, Швеція, Італія, є парламентарними  республіками або монархіями. Таким чином, відсутня пряма залежність між розмірами території тієї чи іншої держави та обраною ним системою правління, хоча, звичайно, великі країни особливо потребують сильної державної влади.

 

 

Сучасні моделі президентства

Республіки в залежності від  співвідношення законодавчої та виконавчої влади, від того, яке місце і  роль в них займають і грають президент, уряд і парламент, традиційно поділяються  на президентські і парламентарні  республіки.

У президентській республіці виконавча  влада, її формування, положення, діяльність і відповідальність чітко відокремлені від влади законодавчої, а взаємини між цими гілками державної влади  базуються на системі взаємних стримувань і противаг. З цього випливають і інші сутнісні ознаки президентської республіки:

·  і Президент, і парламент безпосередньо обираються народом;

·  Президент зазвичай не має права на свій розсуд достроково розпустити парламент (за винятком випадків, визначених Конституцією), а парламент не може змістити Президента (поза процедурою імпічменту) і відправити у відставку уряд шляхом висловлення йому вотуму недовіри;

·  вирішальна роль в управлінні країною належить Президентові, який частіше за все є одночасно главою держави і главою виконавчої влади;

·  Президент самостійно формує уряд і відправляє його у відставку, призначає і зміщує міністрів;

·  Президент і його уряд не несуть відповідальності перед парламентом за свою політику і діяльність, (уряд таку відповідальність несе перед Президентом), а парламент не може змістити міністрів, якщо вони не допустили порушення закону;

·  Президент має право відкладального вето щодо прийнятих парламентом законів, але парламент має можливість подолати його кваліфікованою більшістю голосів своїх депутатів;

·  в ряді випадків при призначенні Президентом вищих посадових осіб виконавчої влади і суддів потрібна згода парламенту або його палати;

·  укладаються Президентом міжнародні договори потребують ратифікації парламентів;

·  судова влада спостерігає за конституційністю та законністю актів двох інших гілок і забезпечує дотримання встановленого правопорядку.

Парламентарна республіка - це такий  різновид республіканської форми правління, при якій провідна роль у здійсненні вищої державної влади і форсуванні її органів належить парламенту, як вищого органу представницької та законодавчої влади. Президент за такої форми правління найчастіше обирається самим парламентом (наприклад, у Греції, Туреччині, Лівані, Чехії та ін.) або дещо ширшим зборами, які мають ще й представників суб'єктів федерації та ін. Але навіть у тих випадках, коли в таких республіках Президент обирається не парламентом, а безпосередньо народом, його повноваження виявляються досить обмеженими, а реальна виконавча влада здійснюється урядом.

Змішана (напівпрезидентська, напівпарламентська) республіка складається в результаті, з одного боку, посилення парламентарних почав у розвитку президентських республік, а з іншого - зростання  місця і ролі президентської влади  в парламентарних республіках. Прагнення  нейтралізувати негативні тенденції  до монополізації та авторитаризація  політичної влади в розвитку президентських республік і серйозна незадоволеність  нестійкістю, нестабільністю урядової влади в парламентарних республіках  створили сприятливий ґрунт для  появи в останні десятиліття  такої форми державного правління, яка намагається поєднувати гідність як, тієї так і другий з розглянутих  вище основних форм (наприклад, у Франції  та Польщі).

Конкретно становище глави держави  і його фактична роль у житті країни визначається в кожній країні в залежності від політичних умов і історичних традицій. У державах парламентської монархії (Великобританія, Японія та ін.) наприклад, глава держави царює, але не управляє, і його функції  зовні виглядають тільки як представницькі. Настільки ж слабко вони виражені в республіках парламентського  типу (ФРН, Італія). Але якщо держава  обирає тип президентської (США) або  напівпрезидентської (Франція) республіки, то вона свідомо йде на створення  сильної влади президента республіки. Ця влада може прямо зливатися  з виконавчою владою і очолювати  її (CША) чи стояти як би поза основними  влади.

Наприклад, в Ісландії пост президента як глави держави був створений  лише в 1944 році. Президент Ісландії обирається кожні чотири роки шляхом прямих, загальних виборів, при таємному голосуванні. Вибори нового президента відбуваються в червні або липні  того року, коли закінчується термін перебування  при владі попереднього президента. Останній виконує свої обов'язки до 31 липня. Термін правління новообраного президента починається з 1 серпня. Кандидат у президенти повинен задовольняти наступним формальним умовам: бути ісландським громадянином не молодше 35-річного віку і не бути засудженим чи позбавленим виборчого права  у минулому. Кандидатура президента може бути висунута групою виборців, що складається з 1500-3000 чоловік, але  не більше і не менше цього. Якщо кандидатів декілька, то законно обраним  Президентом є той, який отримав  найбільшу кількість голосів, але  а якщо виставлена ​​лише одна кандидатура, то в цьому випадку голосування не проводиться і висунутий автоматично стає Президентом, до речі, законом можуть бути встановлені подальші правила щодо кандидатури і виборів Президента, причому може бути передбачено, що кількість осіб, що висувають кандидатуру, має бути для кожної частини країни пропорційно числу виборців. Одне і те ж особа може бути обрана президентом Ісландії кілька разів поспіль. Закон не обмежує перебування на президентському посту. Так, наприклад, перший президент Ісландії - Свейн Бьернссон, обирався на цей пост двічі без голосування (1944-1952гг.), Другий президент - Аусгейр Аусгейрссон - перебував у президентському кріслі чотири терміни поспіль (1952-1968гг.), В тому числі тричі переобирався без голосування; третій президент - Крістьян Елдьяр - три терміни поспіль (1968-1980рр.), двічі переобирався без голосування; четвертий президент - перша жінка-президент у світі - Вігдіс Фіннбогадоттір перебувала на президентському посту 16 років (1980-1996рр.), в тому числі двічі переобиралася без голосування, і, нарешті, п'ятий президент - Олафур Рагнар Грімссон був обраний 29 червня 1996, набравши 40,9% голосів населення. Він був висунутий партією соціалістів.