Французьке Просвітництво

З´єднавшись у суспільстві, люди втрачають свідомість своєї слабості, рівність між ними зникає і починається війна. На думку Монтеск´є, це війна двоякого роду: між націями і між окремими особами. «Ця двояка війна спонукує установити закони між людьми». Так з´являються закони, що визначають відносини між народами (міжнародне право), між правителями і підданими (право політичне), відносини всіх громадян між собою (право громадянське). Єдність волі людей утворює громадянський стан, досить розвинений стан життя людей у суспільстві, що передує державі.

Оскільки  суспільство не може існувати без  уряду і загальних законів (щоб  захистити справедливість і уникати  війни між людьми), згідно з Монтеск´є, необхідна держава. «З´єднання всіх окремих сил ... утворює те, що називається політичним станом (державою)». Уряд повинен відповідати характеру народу, для якого він встановлений. На уряді лежить обов´язок гарантувати всім підлеглим захист їх законних інтересів.

Закон взагалі  є, за Монтеск´є, розумом людським, керуючим усіма людьми. Тому закони політичні і громадянські кожного народу не більш як окремі випадки застосування цього розуму. Далі він досліджує ті чинники, що у своїй сукупності утворять «дух законів»: вони повинні відповідати властивостям народу, для якого вони встановлені (адже лише в надзвичайно рідких випадках ці закони можуть виявитися придатними і для іншого народу); природі і принципам правління; фізичним і моральним властивостям країни (її клімату, величині, способу життя народу, ступеню свободи, релігії населення, вдачам і звичаям тощо.) Таким чином, тут вперше визначені і систематизовані правоутворюючі чинники для національного законодавства.

Ш.Монтеск´є розрізняє три форми правління: республіку, монархію і деспотію. Республіканське правління — де верховна влада в руках або усього народу (демократія), або його частини (аристократія). Монархічне — правління однієї людини, але за допомогою твердо встановлених законів. У деспотії все визначається сваволею однієї особи поза всякими законами і правилами. «Не можна говорити без жаху про це потворне правління», — відзначається в трактаті.

Республіка, за Монтеск´є, характерна для невеликих держав (типу грецького поліса), монархія — для держав середньої величини, деспотія — для імперій. Однак і республіканське правління може бути встановлене на великій території, якщо мова йде про федеративну республіку («суспільство суспільств»).

Природі кожного  правління відповідає принцип його діяльності, що грає правотворчу роль. Належними принципами у республіці (особливо в демократії) Монтеск´є називає доброчинність (любов до законів і батьківщини, рівності і помірності), у монархії — честь, у деспотії — страх. Місце доброчинності — поруч із свободою. Принципам правління повинні відповідати й основні (конституційні) закони держави.

До основних законів демократії Монтеск´є відносить закони, що визначають верховенство народу, його право видавати закони (обрання законодавчої влади), призначати правителів і посадових осіб, контролювати їх, закони виховання (любові до демократії, доброчинності) та ін. До основних законів аристократії Монтеск´є відносить ті, які визначають право частини народу видавати закони і стежити за їх виконанням. На його думку, аристократія буде тим краще, чим більше вона наближається до демократії, що і повинно визначати напрямок законодавства в аристократії. У монархії, де джерелом влади є сам государ, до основних законів просвітник відносить ті, котрі визначають напрямки влади, наявність підлеглої і залежної влади, їх повноважень, де головною є влада дворянства. Інакше монарх стає деспотом. У деспотії, де, власне, немає законів, основним законом є наявність посади повновладного візиря. Деспотія — антипод держав з поміркованою формою правління.

Автор трактату просліджує також вплив принципів  різних видів правління на характер цивільних і кримінальних законів, на форми судочинства і визначення покарань. На його думку, чим більш  правління наближається до республіканського, тим виразніше і точніше стає спосіб відправлення правосуддя. «Природа республіканського правління вимагає, щоб суддя не відступав від  букви закону, — відзначає мислитель. — Там не можна витлумачувати  закони на шкоду громадянину, коли справа йде про його майно, його честь  чи його життя». У державах демократичних  доброчинність спроможна утримувати від багатьох злочинів. У цих державах законодавець буде менш піклуватися  про покарання за злочини, ніж  про попередження злочинів. Причини  всякої розбещеності — від безкарності  злочинів, вважає Монтеск´є, а не від слабості покарань. В демократії більше цінують свободу громадян.

Що таке свобода? Свобода, за Монтеск´є, «це право робити все, що дозволено законами». Подібно до Вольтера він ототожнює політичну свободу з особистою безпекою, незалежністю індивіда від сваволі влади, громадянськими правами. Розвиваючи вчення Дж.Локка, французький просвітник вважав: щоб не було можливості зловживати владою, необхідний поділ влади в державі на законодавчу, виконавчу і судову.

Принцип поділу влади полягає, згідно з Монтеск´є, у тім, щоб вони належали різним державним органам. Поза розмежування компетенції передбачається надання кожній з трьох влад спеціальних повноважень з тим, щоб вони обмежували і стримували одна одну, діяли узгоджено. «Все загинуло б, — вважає він, — якби в одній і тій же особі чи установі, складеній з сановників чи дворян, чи з простих людей, були з´єднані ці три влади: створювати закони, здійснювати загальнообов´язкові постанови і су­дити злочини чи позови приватних осіб». Ведучі і визначальні позиції в системі влади надаються законодавчій владі. Судова «у певному сенсі як би зовсім не влада». Такий поділ і взаємне стримування влади, за Монтеск´є, є головною умовою для забезпечення політичної свободи в її відношенні до державного ладу. Вона встановлюється основними законами держави. Саме ці умови, а не природа державного ладу, будь то демократія чи аристократія, забезпечують політичну свободу, верховенство права.

По-друге, свобода  стосовно громадянина може бути результатом  звичаїв, «загального духу народу», фізичних властивостей країни і відповідності  їм цивільних законів.

По-третє, безпека  громадян забезпечується головним чином  доброякісними кримінальними законами і правосуддям. «Якщо не захищена невинність громадян, то не захищена і  свобода, —. пише Монтеск´є. — Знання про найкращі правила, якими слід керуватися при карному судочинстві, важливіше для людства всього іншого в світі».

По-четверте, політична свобода громадян у  значній мірі залежить від дотримання принципу відповідності покарання  злочину. «Свобода тріумфує, — зауважує Монтеск´є, — коли кари, що накладаються кримінальними законами, добуваються ними з особливої природи злочинів». Тоді немає місця сваволі, а покарання вже залежить не від капризу законодавця, але від суті справи.

По-п´яте, залежність свободи від законів вимагає точної класифікації законів, дотримання правил їх складання і точного їх застосування. Люди, відзначає Монтеск´є, керуються різними законами: природним, божественним (правом релігії), церковним (канонічним), міжнародним, державним, цивільним, сімейним правом. І «вища задача людського розуму полягає в тому, — пише мислитель, — щоб точно визначити, до якого з названих розрядів переважно відносяться ті чи інші питання, що підляга­ють визначенню закону, щоб не внести безладдя в ті начала, які повинні керувати людьми».

Основополагаючими принципами законодавства Монтеск´є називає відповідність законів позитивних «духу народу», фізичним властивостям країни, принципу правління, «духу помірності», адже «благо політичне, як і благо моральне, завжди знаходяться між двома крайнощами....... Він формулює правила

складання законів, якими повинен керуватися законодавець. Зокрема, склад законів повинен  бути стислий і простий. Слова  закону повинні бути однозначними, викликаючи у людей одні і ті самі поняття. Закони не повинні вдаватися  в тонкощі, оскільки «вони призначені для людей посередніх здібностей і містять в собі не мистецтво  логіки, а здорові поняття батька сімейства». Не слід робити змін у законі без достатніх до того підстав. Не слід забороняти дії, у яких немає  нічого дурного, лише заради чогось більш  досконалого і т.д.

Теорія закону в Монтеск´є, його концепція принципів правління, поділу влади, політичної свободи мали значну новизну, поєднували ліберальне розуміння свободи з ідеями конституціоналізму. Обгрунтована ним тріада влади (законодавчої, виконавчої і судової) згодом стала класичною формулою теорії конституціоналізму. В умовах передреволюційної Франції його вчення закликало до створення представницьких органів влади і передачі їм законодавчих повноважень. Як компроміс, він допускав збереження привілеїв дворянства, передбачав створення в Законодавчих Зборах верхньої палати. Зразком послідовного втілення принципу поділу влади мислитель називав державний лад Англії, де законодавча влада належить парламенту, виконавча — королю, а судова — присяжним. Імовірно, така форма правління представлялася йому й у майбутній Франції.

Вчення Монтеск´є вплинуло на всю наступну політико-пра-вову думку, особливо на розвиток теорії і практики правової державності. До його ідей зверталися представники історичної і соціологічної шкіл права. Ідеї свободи, громадянських прав і поділу влади одержали закріплення і розвиток у конституційних актах революційної Франції, Конституції США і конституціях ряду інших держав.