Французьке Просвітництво

Заняття 10. Французьке Просвітництво.

План.

1. Політична  програма Вольтера.

2. Вчення Монтеск’є  про державу і право.

3. Соціально-політичні  погляди Ж.Ж.Руссо.

4. Утопічні  політико-правові ідеї французького  комунізму і соціалізму.

5. Політико-правова  думка в період Великої французької  буржуазної революції.

6. Місце ідей  французького Просвітництва в  розвитку світової політико-правової  думки.

Під час вивчення даної теми необхідно звернути увагу  на наступні проблемні питання:

Загальноісторична характеристика Франції доби Просвітництва: суспільно-економічний лад, політико-правовий устрій, рівень розвитку культури, науки.

Захист інтересів  великої буржуазії у політико-правовому  вченні Франсуа Марі Аруе (псевдонім Вольтер) ("Філософські листи", "Досвід загальної історії про звичаї і дух народів"). Теорія природного права як основа і обґрунтування соціально-політичної критики феодальних порядків. Розробка концепції суспільного ладу, заснованого на принципах рівності, свободи і необмеженої приватної власності. Обмежене тлумачення принципу егалітаризму: заперечення соціальної рівності громадян, ствердження юридичної рівності лише у сфері приватного права, а не у публічному праві. Надання права голосу у громадських та політичних справах виключно тим, хто володіє власністю. Проблема свободи не суспільства в цілому, а окремого індивіда – свобода слова, віри, підприємництва, праці. Ідея сильної державної влади як засобу захисту від "зазіхань черні" на власність. Концепція "освіченого абсолютизму".

Систематизація  державно-правових знань XVIII ст. на нових  засадах природного права і договірних теорій держави в доробку Шарля-Луї  Монтеск'є ("Перські листи", "Роздуми  про причини величі і занепаду римлян", "Про дух законів"). Теоретичне обґрунтування ідеї поділу влади на законодавчу, виконавчу  і судову як способу запобігання  обмеження державою свободи людини-громадянина, забезпечення принципу верховенства закону. Мета права – свобода, рівність, щастя усіх людей. Категорія "дух  законів": зумовленість законів об’єктивними природними обставинами (розмір території  держави, її рельєф, клімат), ментальністю народу (побут, звичаї). Класифікація форм державного правління: республіка, монархія, деспотія. Ототожнення держави із суспільством, в якому діє закон. Значення законодавства як головного  засобу державної організації суспільства  і порядку в ньому.

Розробка  ідеології дрібної буржуазії  в роботах Жан-Жака Руссо ("Про  суспільний договір", "Міркування про причини і підстави нерівності"). Вчення про перехід людства від "природного" стану рівності, свободи, братерства до "суспільного" ("громадянського") стану несправедливості та гноблення. Нерівність у праві приватної  власності як причина абсолютної соціальної і політичної нерівності – головної вади суспільства. Проблема шляхів подолання нерівність: пропагування ідеї відновлення природного стану  людства за умови збереження позитивних досягнень суспільства. Ідеальне суспільство  – організоване співжиття (асоціація) незалежних, вільних, рівних людей, які  мають спільну волю, що реалізується як народний суверенітет. Концепція  народного суверенітету. Заперечення  будь-якої форми представницького урядування (представницької демократії). Неподільність  і невідчужуваність – основні  риси народного суверенітету.

Критика буржуазного  суспільства, пропагування ідеї необхідності утвердження комуністичного суспільства  – єдиного суспільства свободи  і рівних можливостей в трактатах  представників французького утопічного соціалізму – Жана Мельє Мазерні ("Заповіт"), аббата Мореллі ("Базіліада", "Кодекс природи або істинний дух її законів"), Габріеля Боно де Маблі ("Про права та обов’язки громадянина", "Про законодавство, або Принципи законів"), Гракха Бабефа (справжнє ім'я Франсуа Ноель) ("Змова задля рівності").

Заперечення державно-правової системи буржуазного  суспільств

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Політична програма Вольтера

Видатний  письменник і філософ Вольтер (1694— 1778) по справедливості вважається натхненником і визнаним лідером європейського  Просвітництва. У численних філософських, історичних, драматичних, поетичних  творах, публіцистиці і роботах з  кримінального права і процесу  Вольтера відбились його політико-правові  погляди. У своїй сукупності його міркування, ідеї, сформульовані принципи становлять досить струнку політико-правову  програму, що справила вирішальний  вплив на погляди радикальних  діячів Великої французької революції. В чому полягає головна суть цієї програми?

 

По-перше, Вольтер  розглядав історію, громадське життя  як арену боротьби добра і зла, освіти і неуцтва, забобонів і  марновірства — винуватців існуючих соціальних зол. Занадто великим є їх вплив на політичні відносини, верховну владу. Розсадниками марновірств і неуцтва мислитель вважав церкву, католицизм, темряву народних мас. Високо цінуючи знання, мислитель все ж вважав: атеїзм небезпечний для простолюддя- «Атеїст бідний і злий, який вірить у безкарність, — писав Вольтер, — буде дурень, якщо не уб´є вас, щоб привласнити ваші гроші. Чернь стане ордою розбійників». Бог необхідний людям. «Без Бога я сам для себе Бог, я пожертвую світом заради моїх фантазій». Він писав про необхідність освіти, торжество розуму, «природної релігії», під якою розумів принципи моралі, загальні для всього людства.

 

По-друге, з  позицій раціоналізму Вольтер критикує феодальні порядки, абсолютизм сваволю  влади, в т. ч. і правову: «людське суспільство, яким править сваволя, схоже зовсім на череду під´яремних волів, що працюють на хазяїна». Пропонував звільнення кріпаків, що належать державі і церкві, викуп поміщицьких селян за згодою їх власників. Він закликав скасувати кріпосництво й у Пруссії, Росії, Польщі. В «Історії Росії при Петрові Великому» (1759 р.), ідеалізуючи Петра І, вихваляв його реформи. У своєму «Проханні до всіх посадових осіб королівства» (1759 р.) виступив на захист селян.

 

По-третє, як публіцист Вольтер виступав послідовним  борцем за правосуддя, гнівно засуджував інквізицію, християнські трибунали. У  своїх статтях і листах виступав правозахисником несправедливо  засуджених, таврував неуцтво, юридичну безграмотність суддів, писав: «Якщо  правосуддя зображується з пов´язкою на очах, то потрібно, щоб розум був його вожатим». У працях з кримінального права і процесу критикував теорію формальних доказів, зокрема, «визнання» звинуваченим своєї вини, захищав найважливіші принципи правосуддя — законності, рівності при застосуванні закону, гласності процесу, співмірності покарання злочину, справедливості, участі адвокатів у процесі тощо. Вважав, що карати повинна не людина, а закон, виступав проти страти, катувань. Пропонував здійснити реформу законо­давства, демократизувати його в інтересах людини і держави.

 

По-четверте, Вольтер захищав природні права  людини. Природне право, на його думку, утверджує справедливість у людських відносинах. Самим справедливим вважав свободу і власність. Під свободою просвітник розумів усунення феодальних пережитків, незалежність громадян від  сваволі: «Свобода полягає в тому, щоб залежати тільки від одних  законів». Завдяки їй, люди стають незалежними, автономними суб´єктами політичних відносин і права. З ідеї Вольтера про перетворення підданих у повноправних громадян, повернення їм невідчужуваних прав — на особисту недоторканність, свободу совісті, свободу слова і друку та ін., проростала нова філософія права з її ідеєю «панування права».

 

Матеріальною  передумовою свободи і незалежності громадян в державі у Вольтера виступає приватна власність і рівні  права. «Власницький дух подвоює  сили людини, — вважав мислитель. —  На себе і на свою родину працюють з  більшим зусиллям і задоволенням, ніж на хазяїна». Був рішучим противником  майнової рівності (егалітаризму), розумів  рівність в політико-юри-дичному змісті: рівність перед законом і судом, рівне право на «підтримку Порядку», участь у створенні законів. Свобода, а не власність зрівнює людей. Не всі будуть багаті, але бідні вільні продавати свою працю тому, хто більше заплатить. Ця свобода замінить їм власність. «Бути вільним, знати тільки рівних — ось істинне життя», — писав філософ.

 

По-п´яте, відповідно до поглядів Вольтера, на зміну деспотичному правлінню прийде царство розуму і свободи, що вже готується («починають мислити, просвіщатися і грамотно писати»). Гарантом реалізації природних прав людини стане держава. її політична організація важлива для філософа не у формі, процедурі влади, а в суті — реалізації в ній свободи. Він виходив з того, що «досконалого державного устрою не бувало ніколи». Самим прийнятним державним ладом називає республіканський: він усіх більш наближає людей до природної рівності, охоронюваній законами. Така рівність не припускає знищення підлеглості одних іншим: «ми всі в однаковій мірі люди, але ми не рівні члени суспільства», за своєю роллю, місцем в ньому. Зате кожному («і султану, і охоронцю») рівною мірою належать усі природні права — у правомочності розпоряджатись собою, своїм майном. «Я легко пристосувався б до демократичного ладу», — зауважує філософ, але вважає, що він важко реалізується на практиці.

 

Політичні реалії Франції й інших абсолютистських  режимів Європи уможливлюють, переконаний  просвітник, їх трансформацію в «освічені  монархії». Зразком мудрого правління  Вольтер називає Англію, де влада  короля обмежена і де народ бере участь в управлінні. Він вважає, що народи були б щасливі, маючи государів-філософів. «Наступить день, коли у керівництва  встануть філософи. Готується царство  розуму». Там, де усе підлягає закону, починаючи з королівської влади  і церкви, як в Англії, щонайкраще охороняються свобода і рівність.

 

По-шосте, феодальні  порядки, «усе, що я бачу», вважає Вольтер, сіють революцію. Розчарувавшись в  готовності європейських монархів до ліберальних реформ «зверху» і під  впливом наростання революційних настроїв у Франції, він дійде висновку: заради свободи народ має право  на повстання і скинення тиранів. На урні з його прахом, встановленої 1791 р. у паризькому Пантеоні, були викарбувані  безсмертні слова великого Вольтера: «Якщо людина поневолена тиранами, вона повинна їх скинути». Ставлення  основоположника Просвітництва  до революції було типовим для  французьких просвітників XVIII ст.: міркування про небажаність кровопролиття, про пагубні наслідки громадянської  війни переростали у впевненість  неминучості революції.

 

І останнє. «Подібно тому, — писав філософ, — як найбільшим фізичним злом є смерть, так найбільшим моральним злом є, звичайно, війна». Він засуджував війни, що тягнуть  за собою злочини, грабежі, спустошення, смерть. Однак виправдував війни  заради свободи, писав: «Небо дозволяє війни для справи свободи». У своїй  «Історії Карла XII» (1731 р.) Вольтер виявив співчутливе ставлення до України, яка уявлялась йому «країною, що завжди прагнула свободи й наполегливо  боролася за її здобуття».

 

Таким чином, просвіта, свобода, рівність є воістину девізом політичної доктрини Вольтера. Своїми ідеями він намітив програму французького Просвітництва, визначив шлях звільнення від феодальних пут, повалення абсолютизму. Вплив вольтеріан-ських ідей тією чи іншою мірою зазнали просвітники багатьох країн. Він відстоював загальнолюдський прогрес, загальнолюдські моральні цінності. «Людство є принципом усіх моїх думок», — любив повторювати він. І у своєму житті був вірним сформульованому ним принципу дії, вибору.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вчення про державу і право  Ш. Монтеск´є

 

Видатним  теоретиком держави і права французького Просвітництва був Шарль Луї  де Монтеск´є (1689—1755). Його суспільно-політичні погляди викладені в сатиричному романі «Перські листи» про феодально-абсолютистські порядки у Франції, історичному нарисі «Роздуми про причини величі і падіння римлян», а також у фундаментальній праці «Про дух законів», що принесли автору європейську славу.

 

Особливостями методології Монтеск´є в дослідженні природи права, держави, політики, законодавства є, по-перше, послідовний історизм, встановлення закономірностей історичного процесу. «Я установив загальні начала, — писав він у передмові до трактату «Про дух законів», — і побачив, що окремі випадки наче самі собою підкоряються їм, що історії всіх народів випливали з них як наслідок». Для мислителя історія людства — незалежний від Бога закономірний процес, закони — необхідні відносини, що випливають із природи речей, об´єктивно існуючого правила. Етапи розвитку людського суспільства, від далекого первісного до сучасної цивілізації у Монтеск´є — це зміна фізичних закономірностей на соціальні, котрі впливають і визначають загальний дух, загальний характер нації. Використовуючи емпіричний, порівняльно-історичний, хронологічний методи вивчення минулого, він переконливо показує вплив історичних закономірностей і обставин на виникнення права і держави, форми і принципи правління, докладно досліджує римське законодавство, походження і зміни цивільних законів у Франції, історію права і держави інших країн.

 

По-друге, розглядаючи  виникнення політично організованого суспільства як історичний процес, вплив його закономірностей на дух  нації, Монтеск´є відводив важливу роль фізичним і моральним причинам, що впливають на громадське життя, принципи правління і законодавство. Насамперед — географічним факторам: клімату, розміру і розташуванні країни, чисельності її населення, якості ґрунтів і т.п. З розвитком цивілізації в дію вступають моральні фактори: спосіб життя, вдачі і звичаї її народів, їх релігія, ступень свободи в державі тощо. Як писав сам просвітник, «моральні причини більш впливають на загальний дух, загальний характер нації і повинні більш враховуватися при виявленні загального духу в порівнянні з фізичними причинами». Дійсно, там, де сам Монтеск´є відступає від цього правила, абсолютизує географічні фактори, він приходить до довільних висновків (на зразок того, що азіатські народи схильні до підкорення, а європейці — до панування. Ці ідеї мислителя згодом були використані ідеологами геополітики і расизму). Але сам Монтеск´є мав на меті показати «тріумф моралі над кліматом».

 

Головна тема «Про дух законів» — політична  і громадянська свобода людини, захищена законами. Обґрунтування ідеалу свободи  мислитель пов´язував із природою права і держави, державним ладом, якістю позитивних законів.

 

Яка природа  права і держави? Світ розумних істот, зауважує Монтеск´є, далеко ще не керується з такою досконалістю, ´як світ фізичний. Як істота розумна, людина в природному стані керується незмінними природними законами. До природних законів він відносив прагнення до миру, добування їжі, потяг до зближення, бажання жити в суспільстві.