Ранні форми релігії

    Зазначимо дві основні риси тотемізму.

   Перша — виділення в ролі головних об'єктів поклоніння тотемічних духів, тобто двійників тотемів. Не самі тотеми, а їхні двійники були головним об'єктом поклоніння в цій релігійній системі. Тотемам поклонялися настільки, наскільки вони були вмістилищем тотемічних духів. Це поклоніння виявлялося через молитви (прохання), танці, табу, жертвоприношення, виготовлення і вшанування зображення тотемів, спеціальні тотемістські свята. Особливим способом поклоніння були обряди уподібнення тотему. Під уподібненням розуміється прагнення зовні бути схожим на тотема хоч би однією якоюсь рисою. Так, окремі жителі Африки, намагаючись бути схожими на антилопу-зебру, вибивали собі нижні зуби.

    Друга риса — дозвіл убивати і з'їдати тотема тільки за умови дотримання особливих релігійних процедур. Тотемам поклонялись, але їх же вбивали і з'їдали. І, за переконанням первісних мисливців, одне не заважало іншому. Важливим було одне: вбити і з'їсти за правилами, тобто так, щоб не нашкодити Тотемічному духові. Так, індіанці-шевенези (Канада) ще на початку XX ст. виконували такі процедури над тілом забитого "родича"-оленя: ставили перед мордою забитого посуд з їжею, танцювали мисливський танець, гладили тіло, дякували оленеві за те, що він дав себе забити, просили вибачення і бажали щастя Духові оленя в країні померлих. Тотемізм увійшов як елемент у всі сучасні релігії. Особливо відчутним є його вплив в індуїзмі, де багато тварин вшановуються як священні. Найпочесніше місце серед усіх шанованих тварин у індусів займає корова. Сліди тотемізму чітко простежуються в християнстві. Святий дух зображується у вигляді голуба, а Христос часто називається агнцем, тобто ягням. Від обряду ритуального з'їдання тотема бере свій початок християнське таїнство причащання, під час якого віруючі під виглядом хліба і вина "з'їдають тіло і п'ють кров Бога".

      Фетишизм (від португ. fetico — зачарована річ) — це віра в існування у матеріальних об'єктів надприродних властивостей. Фетишами називають матеріальні предмети, що їм віруючі приписують надприродні властивості.
Порівняно з магією фетишизм є більш складною формою релігії. Якщо магія "подвоювала" шляхи впливу на природу, то фетишизм "подвоїв" ще й властивості матеріальних об'єктів.

            До реальної користі матеріальних предметів додавались їхні надприродні здібності бути помічником і заступником людей. У фетишизмі в зародковій формі з'являється ідея Бога .

       В сучасних релігіях фетишизм зберігається у вигляді поклоніння священним предметам (хрести, ікони, мощі), а як самостійний залишок — у вигляді віри в талісмани й амулети. Талісман, з погляду марновірних людей, приносить щастя, а амулет оберігає від нещастя. Сучасними фетишами (талісманами або амулетами) у марновірних людей є, наприклад, підковки, ладанки, кулони, слоники, іграшки.

         Магія (від грецьк. maheia — чаклунство) — віра в існування надприродних засобів впливу на природу. Приміром, деякі з північноамериканських індіанців ще у XIX ст. перед початком полювання на бізонів виконували особливий мисливський танець: танцювальним рухам вони приписували надприродні властивості заманювати бізонів до стійбищ і забезпечувати вдале полювання. Магія подвоювала (в уяві людей) шляхи впливу на природу: вважали, що людина могла вплинути на природу не лише своєю працею (природний рух), а й особливими символічними діями — обрядами (надприродний шлях).

        Магія поділяється (за метою, яка ставиться перед чаклунством) на такі основні види: виробничу, лікувальну, застережну, військову, метеорологічну (магія погоди) та ін. Найпоширенішою була магія виробнича, яка в свою чергу, мала ряд "розгалужень": мисливська, рибальська, будівельна тощо. У ході розвитку суспільства з'являються все нові різновиди виробничої магії: землеробна, скотарська, гончарна, ковальська, навчальна, спортивна.
Особливим різновидом застережної магії були релігійні табу. Слово "табу" запозичене з мов жителів Гавайських островів, що означає заборону що-небудь робити, щоб не накликати на себе неприємності. Магія дійшла до наших днів і як елемент сучасної релігії (віра в надприродну силу обрядів), і в самостійній формі (у вигляді таких побутових передсудів, як ворожіння на картах тощо) .

Рільницький культ - поклоніння двійникам тих чинників природи, які впливають на врожаї.

Шаманство - віра у можливість спілкування людини з духом, яка доступна древнім професійним служителям культу - шаманам, які здатні приводити себе в екстатичний стан (евенкійською мовою "шаман" означає "несамовитий") і виступати нібито в ролі посередника між людиною і духами.

Анімізм (від лат. anima - душа) - віра в існування у матеріальних об'єктів і процесів надприродних двійників, тобто це віра в душу і духів людського тіла, тварин, знарядь праці, війни, хвороби тощо. Анімістичні уявлення передбачають існування душі як внутрішнього джерела діяльності всіх живих істот, своєрідного внутрішнього двигуна. У багатьох народів головними двійниками, яких найбільше поважали первісні анімісти, були душі померлих. Від анімізму вже зовсім недалеко до віровчень епохи цивілізації. На цьому шляху у всіх народів був ще один ступінь - культ предків. Він складається на основі поховальних обрядів і віри в посмертне існування душ. Необхідність пояснення різних явищ природи й суспільного життя привела до появи міфології. З розпадом родових відносин, посиленням соціального розшарування і різким зростанням ролі племінної знаті на місце культу предків приходить культ вождів - міфічних родоначальників, чиї душі підносяться над душами інших сородичів. Від поклоніння родоначальникам і вождям племен, яких міфологічна свідомість єдиноплемінників наділяє легендарними якостями і вмінням творити чудеса, зовсім недалеко до ідеї божеств - особливо могутніх істот, що підносяться над душами і духами і здійснюють чудеса не епізодично, а постійно. Коли процеси перетворення архаїчного суспільства в ранньокласове і формування інститутів держави поглибилися ще більше, предки набули виключного значення для освячення (легітимізації) влади правителя. Перехід до землеробства і скотарства - найважливіша віха в історії людства - мав наслідком виникнення більш складних релігійних уявлень, появу нових та ускладнення старих релігійних обрядів і свят. Поклоніння духам в образах тварин поступово витісняється антропоморфізмом, тобто уявленням про те, що духи мають людський вигляд. Із занепадом первісної общини й розшаруванням суспільства з численного сонму духів виокремлюються наймогутніші представники надприродного світу - боги. Поступово складається пантеон, у якому у своєрідній формі відображається земна соціальна ієрархія. Особливе місце посідає бог-покровитель наймогутнішого племені в союзі племен. З часом релігія використовується також для зміцнення впливу родової верхівки - вождів, старійшин - на рядових членів роду. Складається інститут жерців, тобто професійних священнослужителів, які керували релігійними церемоніями та святкуваннями і здійснювали жертвопринесення на честь богів. Богослови іменують ранні вірування язичництвом, тобто релігіями хибними, такими, що не знають істинного Бога. Для пізніх родоплемінних вірувань характерне багатобожжя - політеїзм. Але язичництво різних етносів склало ту вихідну основу, з якої народилися древні релігії цивілізованого світу, у яких ідея бога посідає центральне місце. З виникненням класового суспільства і утворенням держав формуються національні релігії. В їхньому лоні у деяких етносів багатобожжя витісняється монотеїзмом - вірою в єдиного Бога-Творця, а деякі національні релігії поширюються серед багатьох народів і стають світовими.

           Висновок

         Магія, фетишизм відобразили й виразили безсилля первісної примітивної людини. У всіх випадках, коли люди, не маючи достатніх знань, були або хоч відчували себе безсилими, вони шукали "допомоги" в магії, фетишах або надприродних Двійниках. Ранні форми релігії, виникнувши ще в період формування родового ладу, збереглися й надалі як у родоплемінному суспільстві, так і в класовому. Проте вони були тут відсунуті на другорядні позиції тими релігіями, які повніше відображали конкретні особливості суспільного розвитку.

       Родоплемінний (або родовий) лад склався приблизно 40 тисяч років тому і пройшов три основних ступені: ранній матріархат, пізній (розвинутий) матріархат і патріархат. Кожному ступеню відповідала форма релігії, яка відображала особливості безсилля людей у даних, конкретних умовах: ранньому матріархату — тотемізм, пізньому — землеробський культ, патріархату — шаманізм. Усі ці форми не поширювалися поза родом чи племенем, тому їх називають родоплемінними релігіями.

              Список використаної літератури:

1.      Асмус В.Ф. Антична філософія М. 1976, 1999.

2.      Філософія: Підручник/Бичко І.В. та інші. – К., 2001.

3.      Гатальська С.М. Філософія культури – К., 2005.

4.      Кабо В.Р. Первоначальные формы религии/Религии мира – М., 1987.

5.      Гончарук Т.В. Культурологія – Тернопіль, 2004.

6.      Філософія (Причепій Є.М., Черній А.М., Чекаль Л.А.)

7.      Лосєв А.Ф. Словарь античной философии – М., 1995

8.      Гулыга А.В. Кант – М., 1997

22