Ранні форми релігії

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ І СПОРТУ УКРАЇНИ

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра: Філософії та політології

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

                                                            Варіант №1

З філософії (філософії, релігії, логіки, етики і естетики)

Студентка групи ОАзс 1                                                       А.Б.Майдан

Викладач                                                                                Н.К.Петрук

2012р.

Зміст.

1. Охарактеризуйте, будь-ласка, основні напрямки елліністичної філософії………………………………………………………………….......3

2. Що таке світогляд? Основні форми світогляду. Чим відрізняється філософський світогляд від міфологічного та релігійного?.........................6

3. Охарактеризуйте основні риси філософії І.Канта. Чи вважає Кант можливості теоретичного пізнання безмежними? В чому полягають досвідні (апріорні) передумови наукового пізнання?..................................11

4. Ранні форми релігії………………………………………………………..16

          Список використаної літератури……………………………………...…….22

1. Охарактеризуйте, будь-ласка, основні напрямки елліністичної філософії

     Що таке еллінізм? Завоювання Олександра Македонського призвели до значних політичних змін. Грецькі міста-держави (поліси) перестали існувати, замість них виникла спочатку імперія Олександра Македонського, а після його смерті -- численні держави з монархічною формою правління. Згодом Греція взагалі втрачає свободу і стає римською провінцією. Настає епоха еллінізму - період в історії країн Східного Середземномор'я між 323 р. по 30 р. до н.е.

    Розповсюдження грецької культури на нові культурні регіони, головним чином Сходу, призводить до виникнення своєрідного культурного феномену - елліністичної культури, в якій, змішувалися традиції власне грецької і місцевих східних культур.

    Руйнування поліса привело до радикальних змін і в житті людей. Головне, змінився сам статус окремої людини. Поняття "громадянин" повсюдно замінюється поняттям "Підданий". У монархічних державах від підданих, вже не потрібно дотримання "цивільних чеснот", настільки проповідується в попередні часи. Навпаки, піддані зобов'язані виконувати в першу чергу державні встановлення та розпорядження вищих начальників, що призначаються за волі монарха. По суті справи в епоху еллінізму порушується багатовікова зв'язок між окремим індивідом і державою - людина вже не має ніякого впливу на прийняття політичних рішень. Індивід, окрема людська особистість набуває у свідомості людей того часу самодостатнє значення.

    Такі зміни привели, відповідно, і до зміщення основних проблем у філософії. Мислителів елліністичного періоду стали цікавити перш за все питання сутності окремої людської особи і проблеми етики. У цей час виникає кілька філософських шкіл і в тому числі: кініки, стоїки, епікурейців.

             Елліністична філософія: основні риси та напрямки

   Протягом VІ-І століть до нашої ери в Греції відбувався бурхливий розквіт культури й філософії. За цей період були створені нове неміфологічне мислення, нова картина світу, центральним елементом якої стало вчення про космос. Космос охоплює Землю, людину, небесні світила й сам небесний звід. Він замкнутий, має сферичну форму й у ньому відбувається постійний круговорот - все виникає, тече й змінюється. Із чого виникає, до чого вертається ніхто не знає.

                    Натурфілософи уважають, що основою речей є почуттєво сприймані елементи кисень, вогонь, вода, земля й певна речовина - апейрон;

                    Піфагорійці бачили її в математичних атомах;

                    Елеати убачали основу миру в єдиному, незримому бутті;

                    Епікурейці вважали такою основою Демокріт неподільні атоми;

                    школа Платона - земна куля лише тінь, результат втілення царства чистої думки.

    Для ранніх натурфілософів характерна особливого роду стихійна діалектика мислення. Вони розглядають космос як ціле, яке безупинно змінюється, у якому незмінна першооснова з'являється в різних формах. Особливо яскраво представлена діалектика в Геракліта, відповідно до якого все суще треба мислити як рухливу єдність і боротьбу протилежностей. Згідно Парменіду, буття - це те, що можна пізнати тільки розумом, а не за допомогою органів почуттів.

   Давньогрецький мислитель Фалес із Мілета висловив ідею, що все відбувається з води й у воду ж звертається. Цей природний початок виявляється єдиною основою всіх речей, носієм всіх змін і перетворень. Спадкоємець Фалеса Анаксимандр убачав першооснову не в якій або конкретній речовині, а в першоречовині - апейроні. Інший давньогрецький філософ Анаксимен думав, що першоосновою всього є повітря.

    Атомістична теорія пояснювала явища природи природними причинами й тим самим звільняла людей від міфологічного страху перед таємничими, надприродними силами. Демокрит учив, що мир не створений богами, а існує вічно, що в ньому все рухається й перетворюється з одного стану в інше завдяки з'єднанню й роз'єднанню атомів.

   У боротьбі з матеріалістичним світоглядом формувався філософський ідеалізм. Родоначальником послідовної філософської системи об'єктивного ідеалізму був Платон. Відповідно до навчання Платона, лише мир ідей являє собою щире буття, а конкретні речі - це щось середнє між буттям і небуттям, вони тільки тіні ідей.

    Будучи як матеріалістичні, так і ідеалістичної лінії у філософії, античність створила й перші спроби їхнього застосування в межах єдиної філософської системи. Однієї з вершин філософської думки Древньої Греції щодо цього є твори Аристотеля. Виходячи з визнання об'єктивного існування матерії, Аристотель уважав її вічною. Матерія не може виникнути з нічого, говорив він, не може також збільшитися або зменшитися у своїй кількості.

    Антична філософія, у якій утримувалися прототипи всіх основних видів світогляду, що розроблялися в усі наступні століття, - це велика творчість людського духу, і тому вона ніколи не втратить свого високого значення в очах мислячого людства.

                    Висновок 
   Розвиток елліністичної філософії супроводжувався успіхами науки, математики, механіки (Евклід, Архімед), астрономії (Аристарх Самоський) медицини, географії, філології. Відбувалася зміна в усіх сферах життя: наукової, політичної, громадської і духовної. Елліністична культура надовго пережила елліністичні держави і викликала в істориків ілюзії, ніби у створених еллінізмом культурних цінностях і полягає його справжня сутність. Еллінізм означав серйозні зміни в економічній, політичній і соціального життя суспільства. Зміни послужили основою для створення та розповсюдження елліністичної культури. Еллінізм не був простим механічним «змішанням» Сходу і Заходу. Еллінізм як новий етап в історії суспільства отримав чітке вираження у галузі культури, в літературі та мистецтві, в філософії і релігії. Елліністична культура розповсюдилася і збереглася навіть там де її соціально-економічна і політична база виявилася слабкою і недовговічною. Вона проникла в Середню Азію та Індію. У далекому Причорномор'ї, в Ольвії, Херсонесі, в Боспорському царстві елліністична культура досягла високого розвитку. Звідси вийшли знамениті філософи Біон і Сфер, історики Сіріек і Посідоній Ольвіополь, географ Діонісій Ольвійський, поет Ісім.

    Розуміння суті навчань, що з'явилися на філософській сцені епохи еллінізму народжується тільки при широкому погляді на саму епоху, при обліку всіх особливостей її культурно-історичного розвитку і породив його соціуму. Оновлена ​​дійсність, яка виступає у своїй повсякденності, вимагала уваги до себе самої. Перехід до нового соціального світу дозволив поглянути на весь всесвіт, іменоване античними людьми космосі, не ззовні, з точки зору стороннього спостерігача, і тому не як на зовнішнє Буття, а як би зсередини нього самого.

2. Що таке світогляд? Основні форми світогляду. Чим відрізняється філософський світогляд від міфологічного та релігійного?

    У найпростішому найбільш розповсюдженому розумінні світогляд - це сукупність поглядів людини на світ, що її оточує. Є й інші близькі світогляду слова: світорозуміння, світоспоглядання. Усі вони припускають, з одного боку, світ, який оточує людину, а з іншого боку - те, що пов'язано з діяльністю людини: її відчуття, споглядання, розуміння, погляд на світ. Світогляд відрізняється від інших елементів духовного світу людини тим, що він, по-перше, є поглядом людини не на якусь окрему сторону світу, а саме на світ у цілому. По-друге, світогляд є ставленням людини до оточуючого її світу: чи боїться, чи вона живе в ладі, у гармонії з ним? Чи вдоволена людина навколишнім світом, чи прагне змінити Його?

Таким чином, світогляд - це цілісне уявлення про природу, суспільство, людину, що знаходить вираження в системі цінностей і ідеалів особистості, соціальної групи, суспільства.

    У світогляді за допомогою відчуттів, образів, понять, ідей, теорій відбувається освоєння різних типів протиставлення "людина - світ". З цього погляду в структурі світогляду, як правило, виділяють чотири аспекти, що фіксують і розкривають основні способи та грані людського буття, тобто типи протиставлень "людина - світ".

1. Онтологічний (онтологія - вчення про буття). У цьому аспекті світогляду розглядається узагальнена картина походження світу й людини, розкриваються їхні структурні особливості, характер взаємозв'язків, основні закономірності. Найсуттєвішою тут є проблема співвідношення буття світу і людського буття, тобто те, яким чином і якою мірою зовнішні фактори (Бог, природа, соціальне середовище) визначають сутність людини, мету, цінності та способи її існування. В онтологічному аспекті розглядаються відмінності між історичними типами світогляду - міфологічним, релігійним, науковим.

2. Гносеологічний (гносеологія - вчення про пізнання). У цьому аспекті розкривається пізнавальне ставлення людини до світу і самої себе. Визначаються можливості пізнання, його межі, найоптимальніші форми і методи пізнавальної діяльності. З'ясовуються критерії істинності ..добутого знання. Спектр поглядів на проблему пізнання й самопізнання досить широкий, оскільки саме пізнання - стихійний процес, в якому сумнів цілком природний. Однією з форм пізнання є агностицизм - заперечення пізнаваності світу. Так, у філософському вченні І. Канта визнається можливість пізнання, але водночас стверджується, що пізнати можна лише явища, сутність речей і процесів - буття світу і людина в цілому непізнавані. Інші філософські концепції, наприклад, гегелівське вчення чи філософія марксизму, визнають можливість одержання повного й істинного знання. Гносеологічний аспект світогляду дає вирішення проблеми співвідношення форм і методів пізнання, їхньої оптимальності. Наприклад, проблема співвідношення чуттєвого і раціонального пізнання, віри й розуму. Цей світоглядний аспект покликаний відповісти на питання про мету пізнання світу й самопізнання людини.

3. Практичний, або практиологічний. У цьому аспекті світогляду розкривається ставлення людини до світу і самої себе з погляду можливості, меж і способів її діяльності. Найсуттєвішим тут є питання про свободу волі людини і те, як вона має діяти, щоб досягнути своєї мети, сенсу життя в цілому. Як показує історія розвитку людських уявлень, традиційною є дискусія з приводу того, що визначає людську поведінку, чи має людина свободу у виборі цілей та способів своєї діяльності. Альтернативними є трактування, одне з яких стверджує, що життя людини наперед визначене, інше - що людина істота вільна. Вона може довільно обирати цілі своїх дій та шляхи їх досягнення. Перша світоглядна настанова була властива для багатьох релігійних та філософських концепцій, їх називають фаталістичними. Другий підхід характерний для деяких сучасних філософських напрямів, наприклад - екзистенціалізму. Він визнає, що людина з самого початку істота вільна, вона приречена на свободу, її життя - це нескінченний процес вибору й здійснення своїх життєвих шляхів. У практиологічному аспекті пропонується вирішити питання про вибір найбільш значущих для реалізації сутності людини способів людської діяльності - пізнавальної, виробничої (наприклад, ставлення до праці у протестантизмі), моральної.

4. Аксеологічний (аксіологія - вчення про цінності). Це центральний аспект світогляду. Крізь нього переломлюється решта світоглядних знань про світ і людину. У цьому аспекті відбувається осмислення цінностей людського життя (моральних, естетичних, соціально-політичних і т. д.). Через аксеологічний аспект пропонується вирішення проблеми сенсу життя людини, тобто те, як вона повинна жити, будувати свою долю, до якої мети прагнути, як оцінювати себе і своє існування, на що сподіватися.

Таким чином, у світогляді через різні форми відображення розкривається сукупність відносин "людина - світ", які називають духовно-практичними. Іноді їх поділяють на духовні й практичні. За такого підходу перший (онтологічний) і третій (практиологічний) аспекти світогляду визначаються відображенням практичних відносин, другий (гносеологічний) і четвертий (антологічний) - духовних відносин. Проте чітко розмежувати відносини "людина - світ" і визначити їх як суто практичні й духовні можна лише за значних припущень, розділивши, наприклад, пізнання і практику на самостійні, автономні, суттєво не взаємопов'язані одна з одною реальності. За своєю природою духовне і практичне - це два нерозривні моменти людського буття. Практична діяльність (перетворення природи, людини людиною) Грунтується на пізнанні й усвідомленій діяльності (визначення цілей, самоусвідомлення), тобто духовному освоєнні людиною дійсності. З другого боку, свідомість (знання й цінності) як духовне освоєння дійсності виникає і розвивається у процесі виробничої та суспільно-історичної діяльності. Світогляд це спосіб самовираження людини у світі. Сутність людського буття - це діяльність. Вона ґрунтується на свідомості й має історичні грані свободи. Перетворюючи природний та соціальний світи, людина виражає в культурі, соціальних відносинах своє "Я", тобто свої ідеали, цілі, цінності. Тому в процесі життєдіяльності людей розкривається, виявляється у зовнішньому світі внутрішній світ людини.