Наука і її роль у сучасному світі

Наука і її роль у сучасному світі

Сучасна наука є не лише основною формою пізнання природи й суспільства, що забезпечує людину науковими знаннями, а й найважливішим інструментом її життєдіяльності. Як форма суспільної свідомості вона є системою знань про природу, суспільство і мислення, відображає світ у наукових поняттях, законах, теоріях, які апробуються Й перевіряються предметно-практичною діяльністю.

Сучасна наука - це сукупність сотень наук, які досліджують різні сфери дійсності. Ті з них, що вивчають природу, виділили в сферу природничих наук, а ті, що - суспільство, - називають суспільними. Звідси, фізику, хімію, астрономію, біологію, фізіологію та ін. класифікують як природничі науки, а такі, як історія, соціологія, політекономія, політологія, філософія та ін., відносяться до блоку суспільних. В їх межах можливі ще й детальніші класифікації. Тим більше, що сучасний розвиток науки засвідчує невпинний розвиток диференційних процесів. Тому у структурі традиційних наук постійно відбувається розчленування Й виділення все нових і нових напрямів. Так, із лона філософії в свій час виділилися етика, естетика, логіка, психологія, історія філософії, соціальна філософія, соціологія, філософія історії, політологія та інші науки.

Слід відмітити й те, що сучасному етапу розвитку науки характерні й інтеграційні процеси і на цій основі виникнення нових галузей знання, які синтезують декілька конкретних дисциплін. Звичними стали словосполучення: фізична хімія, біоніка, соціоніка, генна інженерія, кібернетика та ін. Науковці, філософи єдині в тому, що найсерйозніші відкриття нині здійснюються саме на "стику" наук, їх предметному переплетінні.

Як уже говорилось, наука виникає із практичних потреб і розвивається на їх основі. Тому є підстави стверджувати, що головною її рушійною силою є суспільні потреби і, в першу чергу, потреби матеріального виробництва. З часом вони все зростають, ускладнюються й навіть диференціюються. Завдяки їх задоволенню людина змушена взаємодіяти з природою, отримуючи при цьому певні знання. На перших етапах існування людини, ці знання мали фрагментарний, чуттєво-досвідний характер (мова ще не йшла про науку, а лише про її зародки).

Наука виникла в класовому суспільстві, у процесі поділу праці, зокрема відділення духовно-практичної діяльності від предметно-практичної (розумової від фізичної). З цього часу й почала складатися специфічна форма суспільної діяльності - наука. Теоретична, як і інші види духовної діяльності, стала привілеєм аристократів та вільних громадян тогочасного світу. Складався й соціальний прошарок людей, професійною діяльністю яких стала наука (Архімед, Евклід, Піфагор та інші). Наукова діяльність стала суспільною діяльністю, а наукова праця - суспільно-значимою працею.

Вперше філософський аналіз науки здійснив Арістотель. Для нього наука була особливою формою знання (знання заради самого знання), у її досягненні він вбачав людську, суспільну значимість і мету. В епоху Середньовіччя, наука могла існувати і розвиватися лише в рамках релігійно-церковної догматики, прислуговуючи теології, релігії та церкві. З епохи Відродження ("коперніканського перевороту") у теоретичному світогляді починається звільнення науки, утверджується її самостійність і бурхливий розвиток. І лише з Нового часу науку вважають історичним продуктом людської діяльності. Ф.Бекон, оцінюючи її роль, зазначав, що "знання - це "влада", "могутність", а відтак сила". Звідси й розпочинається процес утвердження соціального статусу науки.

Розуміння цього давалося не легко, розтягнулося на століття й призвело до того, що лише у XVIII ст. завершився процес виокремлення цілого ряду природничих наук (біологія, фізика, хімія та ін.) і набуття ними самостійного статусу. Щодо суспільних наук (соціології, політології), то вони завершили процес конституювання і набуття статусу самостійних лише у 50 - 60-х роках XX століття. Цим і завершився процес відокремлення наук від філософії. Чіткіше окреслився і сам предмет філософії. Наука стала самостійним, професійним і специфічним видом соціальної діяльності, головним завданням якої стало продукування знань. Добуті знання стали не стільки задоволенням гносеологічних амбіцій науковців, скільки соціальним замовленням, спрямованим, з одного боку, на техніко - технологічне переоснащення виробництва, а з іншого - на "виробництво самої людини", удосконалення її духовного світу. Це призвело до роздвоєння процесу суспільного виробництва, в якому історія природи і техніки та історія людини ідуть поруч, сприяючи взаємному розвиткові та прогресу кожного з них.

Розвиток науки, у значній мірі, обумовлений рівнем розвитку економічних факторів та соціально-політичним ладом країни, які впливають на її розвиток, визначають її цілі та напрями. Від них, у кінцевому рахунку, залежить використання наукових досягнень, матеріалізація теоретичних здобутків тощо. Тому суспільство, його стан завжди були потужним чинником впливу на розвиток науки.

Можна констатувати, що сучасне суспільство не може ні існувати, ні функціонувати, ні розвиватися без науки. Воно ставить перед наукою все нові завдання: пошук ефективних форм її організації та діяльності, інтенсифікації циклу "наука - техніка (технології) - виробництво". Виклики, з якими зіштовхується людство, заставляють людину по-новому ставитись до науки, рішучіше повертаючи її до потреб виробництва, а виробництва - до неї. З цією метою створюються науково-технічні комплекси, центри та інститути при виробничих корпораціях та концернах. Зрозумілою є Й економічна ефективність коштів вкладених у науку. їх віддача у десятки разів вища, аніж безпосередньо у виробництво.

Водночас нинішній стан розвитку цивілізації характеризується всезростаючим впливом економічних, політичних, правових, філософських, соціальних та інших наук на розвиток суспільства. Сьогодні очевидно, що розбудова правової держави, громадянського суспільства, в кінцевому рахунку, формування духовно багатої особистості, немислимі без глибоких суспільних і гуманітарних теорій та підходів.

Надзвичайно актуальними, життєво необхідними є формування екологічної свідомості, екологічного мислення та екологічної культури. В умовах науково-технологічного прогресу, коли процес перетворення біосфери у ноосферу ставить перед людством завдання наукового моделювання, прогнозування й управління, - здійснити це неможливо без глибокого теоретичного обґрунтування, формування світоглядних, методологічних і етичних аспектів науки.                                             

Основні етапи розвитку науки

     Сучасна  історія науки виділяє такі основні етапи її розвитку

1.       Класична наука − (ХУІІ − ХІХ ст.)  Домінує лінійний і об'єктивний стиль мислення, бажання пізнати об'єкт  сам по собі, безвідносно до умов його пізнання суб'єктом, реальність підпорядкована універсальним законам. Класична раціональність  розглядає процеси шляхом причинно-наслідкових зв’язків, сформувалась механістична картинав світу, яка  набула статусу універсальної наукової онтології.

2.       Некласична наука (перша половина ХХ ст), її виникнення пов'язано з розробкою релятивістської та квантової теорії, що дозволяє   характеризувати корпускулярні або хвильові властивості мікроб’єктів, робить акцент на незворотності  природних процесів, відкидає об'єктивізм  класичної науки, уявлення про реальність, яка не залежить від засобів пізнання і суб'єктивного фактора.

3.       Поснекласична наука ( друга половина ХХ початок ХХІ ст. ) базується на принципах нової раціональності − нерівноважності,  несталості, становлення, досліджує  відкриті, складні системи, здатні до самоорганізації, враховує  співвідношення характеру  отриманих знань  про об'єкт не тільки з особливостями засобів і операцій діяльності  суб'єкта пізнання, а і з її ціннісними і цільовими структурами.

Кожний етап має свою парадигму, свою картину світу, свої фундаментальні ідеї. Класична наука  має своєю парадигмою механіку, її картина світу будується на принципі жорсткого лапласівського детермінізму, їй відповідає образ світобудови як годинникового механізму.

З некласичною наукою позв'язана парадигма відносності, дискретності, вірогідності, додатковості.

              Постнекласичній стадії відповідає парадигма становлення і самоорганізації.

              При цьому зміна класичної науки некласичною, а останньої − постнекласичною не означає, що кожний новий етап повністю заперечує попередній. Навпаки, вони  співіснують і тісно взаємодіють, доповнюючи одне  одного.

Історія розвитку науки

Інтерес до проблем історії науки не випадковий. За визначенням Ф. Енгельса, "теоретичне мислення кожної епохи, а значить і нашої епохи, це - історичний продукт..." (Маркс, Енгельс, т. 20, 344).

За минуле сторіччя відбувся неймовірний підйом наукової думки людства, що набула зовсім новий напрямок розвитку - повна комп'ютеризація, Всесвітня павутина. Але зворотним боком видатних відкриттів стали величезної моці руйнування, наприклад, від ядерних вибухів. Наука породила цілий вузол протиріч.

Іншою віхою на шляху технічних нововведень, коли наукові ідеї одержали практичне втілення, став винахід братів Уілбура й Олівера Райт. У 1890 р. вони довідалися про експерименти, зв'язаних з польотом, що планується, що вироблялися в Німеччині, і захопилися ідеєю повітроплавання, почавши власні розробки, зв'язані з принципами польоту. З'єднавши наукові знання і технічні навички, брати Райт побудували кілька літальних апаратів. Потім 17 грудня 1903 р. вони здійснили успішний запуск літального апарата важче повітря, що приводиться в рух механічним гвинтом.

Ще один винахід, ледь замічене в момент своєї появи в 1947 р., відкрило нову еру в розподілі інформації. У той рік Джон Бардін, Вільям Б. Шокли й Уолтер Бреттейн, що працювали в Лабораторії Белл, спираючи на дуже складні становища теоретичної фізики, винайшли транзистор - невеликий пристрій, здатне замінити масивні радіолампи. Транзистор і винайдені десять років через інтегральні мікросхеми дозволили сховати складну електронну начинку в невеликий корпус. У результаті сьогоднішні комп'ютери розміром із книгу перевершують по своїх параметрах комп'ютери 60-х, що займали цілі приміщення, що привело до дійсної революції в способі життя людей, уплинувши на їхню роботу, навчання, ведення бізнесу, проведення наукових досліджень.

В другій половині XX століття американські учені відомі вже аж ніяк не тільки завдяки практичним розробкам. Відразу вони одержали визнання за їхній внесок у "чисту науку", за розробку теорій і концепцій. Зміна пріоритетів наукових досліджень можна простежити за списком Нобелівських лауреатів по фізиці і хімії. У першій половині сторіччя, з 1901 по 1950 р., американські вчені серед лауреатів премії складали меншість. Після 1950 р. американці одержують приблизно половину Нобелівських премій, присуджуваних за наукові досягнення.

Одне із самих вражаючих і суперечливих досягнень технології - підпорядкування людині ядерної енергії. Концепції, що дозволили розщепити атом, розроблялися вченими багатьох країн, але перехід від ідей до практичного здійснення ядерної реакції був досягнутий американськими вченими на початку 40-х рр.

Космічна ера почалася майже одночасно з Атомною ерою. Американець Роберт Г. Годдард був одним з перших учених, що експериментують із системами ракетної тяги. У своїй невеликій лабораторії у Вустере, Массачусетс, Годдард працював з рідким киснем і гасом, використовуваними як паливо при запуску ракети в атмосферу. У 1926 р. він успішно запустив першу у світі ракету на рідкому паливі, що піднялося на висоту 12,5 м. Протягом наступних за цим 10 років Годдард домігся того, що його ракети досягали помірної висоти - 2 км, а інтерес до ракетобудування значно зріс як у США, так і у Великобританії, Німеччині і СРСР.

Напевно, найбільш вражаючим з наукових досліджень, що ведуться в США, є проект генома людини, здійснювана під егідою НИЗ. Мова йде про спробустворення генетичної карти людини, коли встановлюється хімічна композиція кожного з 50-100 тисяч генів, що відповідають за формування людського тіла. Очікується, що здійснення проекту займе 15 років і обійдеться щонайменше в 3 мільярди доларів.

Загальні характеристики сучасної науки

Сучасна постнекласична наука  характеризується такими рисами:

1. Широке розповсюдження ідей і методів синергетики – теорії самоорганізації   та розвитку  систем будь-якої природи.

2. Утвердження парадигми цілісності, тобто усвідомлення необхідності глобального  всестороннього  погляду на світ. Це проявляється:

       у цілісності суспільства, біосфери, ноосфери, світобудови. Людина знаходиться не за межами об’єкта, що вивчається, а всередині нього. Вона лише частина, яка пізнає ціле;

       у формуванні  нового розуміння природи як органічної цілісності  (організм, вид, біоценоз, біогеоценоз);

       природничі науки об’єднуються, посилюється також  взаємодія природничих і гуманітарних наук, науки і мистецтва;

       використання наукою традицій східного мислення і його методів.

3.   Широке застосування ідеї (принципу) коеволюції, тобто взаємообумовлених змін  систем або  частин  в середині цілого.   Виникнувши як  принцип  спільної еволюції різних біологічних об’єктів та рівнів їх організації, поняття коєволюції охоплює сьогодні  узагальнену картину всіх еволюційних процесів – глобальний еволюціонізм.

4. Запровадження у всі науки та широке розповсюдження ідеї розвитку  (історизація та діалектизація науки)