Морально-етичний аспект філософії управління в творчості Конфуція

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Прикарпатський  національний університет імені  Василя Стефаника

Філософський  факультет

Кафедра філософії

 

 

Курсова робота

на тему:

«Морально-етичний аспект філософії управління в творчості Конфуція»

 

 

Підготував:

студент групи  ФЛ-31

Бажанський Дмитро

Науковий керівник:

Доц., канд. філ. наук

                                                                                                                                     Гнатюк.Я.Г.

 

 Івано-Франківськ

                                                              2011 р.

 

                                                                ПЛАН

  Вступ…………………………………………………………………………….3

1.Місце конфуціанства в світовій філософській традиції…………………………………………………………………………...5

2.Управлінський аспект  концепції «Цзюнь-цзи» (Благородного  мужа)…….15

3.«Жень»,як ключовий принцип  філософії управління Конфуція………….. 21

4.Основні управлінські принципи соціально-політичного вчення Конфуція…………………………………………………………………………26

   Висновок……………………………………………………………………….28

   Список використаної  літератури……………………………………………..29

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                          ВСТУП

На становлення сучасної філософії управління суттєво вплинули управлінські ідеї мислителів попередніх епох. Глибоко переосмислені і включені в загальну систему філософського знання вони,однак,непозбавлені притаманних їм рис,зберігають зв’язок з філософською традицією попередніх епох.             Звернення до творчості мислителя є актуальним в силу специфічної манери філософствування Конфуція,яке дозволило йому закласти підвалини філософії управління і вперше порушити ряд проблем,які розробляються і по сьогоднішній день.            Раціоналізм давав Конфуцію підґрунтя для критики тогочасного суспільно-політичного устрою,але раціоналізм Конфуція має досить специфічний характер. Конфуцій віддає перевагу не мудрості взагалі,а звернення до культурних традицій минулого і засвоєння її норм. Думка сама по собі не головна в процесі навчання у древніх,але разом з тим вона з необхідність постає,як інструмент пізнання нового. Саме такий підхід – пізнання нового з одночасним зверненням до традицій минулого дозволили Конфуцію досягти максимального рівня пізнання суті висвітлених ним проблем.            Саме Конфуцій вперше поставив проблему етики управлінської діяльності і запропонував власну модель вирішення проблем пов’язаних з цим аспектом управління. Аналіз сучасної йому соціально-політичної ситуації в Китаї дозволив йому змоделювати наслідки нехтування етичними засадами в ході здійснення управлінських функцій. Розробляючи механізми здійснення управлінської діяльності Конфуцій сформулював основні парадигми здійснення управління,які спостерігаються і в сучасному суспільстві. Порушуючи питання розподілу і спеціалізації праці Конфуцій описав чітку структуру побудови суспільства на основі ієрархічного принципу. Діалектичний принцип пізнання нового з одночасним вивченням минулого на шляху до постійного вдосконалення власних управлінських якостей не втратив своєї актуальності і по сьогоднішній день.     Актуальність дослідження: Дослідження теорії управління суспільством,його окремими процесами,з’ясування умов ефективної управлінської діяльності є надзвичайно важливим завданням в епоху глобалізації,інтенсифікації інформаційних потоків,необхідності якісного аналізу та прийняття обгрунтованих управлінських рішень. Зазначена потреба спричинила теоретичний інтерес до управлінських ідей різних культур та цивілізацій.     У цьому контексті цікавими є управлінські концепції китайської цивілізації,зокрема моральна філософія управління Конфуція,яка засвідчила свою ефективність в політичній практиці Китаю.

Об’єкт: Моральна та соціальна філософія Конфуція.

Предмет:  Управлінський  аспект філософських ідей Конфуція та його етична основа.

Мета дослідження: Ознайомитись із моральними основами управлінських  ідей Конфуція,простежити вплив його філософських поглядів на формування парадигми сучасної філософії управління.

З мети випливають завдання дослідження:

- З’ясувати місце філософії  Конфуція в світовій філософській  традиції.

- Розглянути етичний  аспект концепції «Цзюнь-цзи» («Благородного  мужа»).

- Розкрити зміст категорії  «Жень»,як основного принципу  соціально-політичного учення Конфуція.

- Сформулювати основні  управлінські принципи соціально-політичного  вчення Конфуція.

 

1.Місце конфуціанства в світовій філософській традиції.

Основним стрижнем конфуціанської традиції є віра в можливість створення  морального суспільства чи держави (у зв’язку з нерозрізненням цих понять в китайській культурі).Суспільство засноване на моралі,гуманне правління – ось ідеал конфуціанців від найдавніших часів аж до повалення монархії,хоча елементи соціальної утопії можна спостерігати в концепції держав гомінданівського режиму,так і комуністичного правління Китаю.В конфуціанстві визріла ідея взаємообумовленості двох практик: упорядкування держави(створення гуманного суспільства) і морального самовдосконалення.Моральне самовдосконалення виступає засновком і головною умовою впорядкування держави,яка в свою чергу є ціллю морального самовдосконалення.З максимальною точністю ця ідея знаходить своє відображення в тексті «Да сює»(«Великий учитель»):

    «Шлях великого учителя полягає в:

    Висвітленні світлої чесноти,

    Спорідненні з народом,

   На зупинці тільки після здобуття блага.

Знаєш де зупинитись,і зупиняєшся,зупиняєшся,і  після цього можеш очиститись,очистишся,і  тоді можеш умиротворюватись,умиротворився  і після цього можеш роздумувати,роздумуєш,і  тоді можеш знайти бажане…Давні бажаючи  висвітлити світлу чесноту в Піднебесній,спочатку впорядковували свою державу…»[ 14,135с.]       Той же текст говорить,що «ніколи такого не було,щоб верхівка процвітала,коли корінь був пошкоджений,тому все в Піднебесній від Сина Неба до простого народу вважають за корінь самовдосконалення.[ 14,135с.]   Таким чином,пантеїзм є найхарактернішою особливістю конфуціанства,який наклав свій відбиток на всю традиційну китайську культуру.Моральність – родова властивість людини: адже саме наявність моральності відрізняє людину від тварини.Звідси витікає характерна особливість конфуціанської антропології: людиною може бути названий лише Homo moralis,людина моральна.Саме тому людьми китайці не вважали «варварів» (тобто всіх не китайців),які прирівнювались до звірів і птахів в людській подобі.Інша справа,що їх нелюдськість не була сутнісною і зникала,якщо вони засвоювали норми китайської культури,то олюднювалися і переставали бути людиноподібними тваринами (антропологічного расизму традиційна китайська культура незнала).Вже з епохи Хань конфуціанці починають космологізацію етичних категорій і норм,поступово універсалізуючи їх і перетворюючи не лише в основу людської екзистенції,але і буття самого Космосу.Вершини цей процес досягає в же в неоконфуціанстві,яке створило універсальну метафізику під девізом: «Небо і людина перебувають в гармонічній єдності».[ 15,146с.]     Іншою особливістю конфуціанства є його погляд на сім’ю (власне традиційний патріархальний клан) як на праобраз держави: людина,яка правильно утримує свою сім’ю,може керувати державою.З п’яти базових соціальних відносин,які визнає конфуціанство,три відносяться до сімейної сфери: відносини між правителем і підданими,між батьками і дітьми,між старшими і молодшими братами,між чоловіком і жінкою і між друзями.  І все-таки в центрі конфуціанської антропології знаходиться фігура благородного мужа (Цзюнь-цзи).Цзюнь-цзи ставить свій обов’язок вище власної вигоди.Він не може бути інструментом,він вимогливий до себе і поблажливий до інших,він готовий гостро критикувати правителя заради відданості правителю,він гуманний і справедливий.Образ Цзюнь-цзи нагадуєм нам образ рицаря-вченого.[10,24с.]      Етико-політичні ідеї Конфуція дослідники характеризують як теорію управління за допомогою доброчесності (правил поведінки). Він вважав, що, коли народом керують за допомогою законів і вносять в народ порядок за допомогою покарань, народ намагатиметься запобігти покаранням і не переживатиме почуття сорому. Коли ж управляти народом за допомогою доброчесності і вносити в народ порядок за допомогою правил поведінки, народ зазнає сорому і виправиться. За Конфуцієм, той, хто править за допомогою доброчесності, подібний Полярній зірці, яка займає своє місце, а всі інші зірки оточують її.[10,23с.]        Головна ж причина того, чому управління на основі доброчесності має таку силу, може бути висловлене лише одним поняттям - “людинолюбства”. Стримування себе і виконування правил поведінки становить головний сенс цього поняття. Його соціальна роль містилася у пом’якшенні суспільних суперечностей. З точки зору Конфуція, людина, яка не була людинолюбною, не була здатною адекватно ставитися до “правил поведінки”. Конфуціанська “любов до людей” була новою прадигмою в історії китайської етики. Його висловлювання: “Не роби людям того, чого не побажаєш собі” [9,235с.]– й сьогодні, далеко поза межами Китаю, є одним з найпопулярніших моральних імперативів серед людей, незалежно від їхнього соціального статусу, принаймні, на рівні побажань.  
 Говорячи про  «шанобливість», «великодушність», «правдивість», «кмітливість» та «милостивість», Конфуцій вважав, що той, хто здатний розповсюдити в Китаї ці п’ять якостей, «є людинолюбним». «Шляхетність» та «милостивість» пов’язані з народом. Перше вимагає від правителя проводити щодо народу шляхетну політику (Конфуцій висловлював невдоволення тим, що війни ведуться за допомогою не навченого народу, оскільки, на його переконання, це призводить до невиправданих втрат людських життів). Під останнім він мав на увазі й надання народу певних матеріальних благ, вважаючи, що спочатку людей потрібно зробити заможними, а потім виховувати їх. На думку Конфуція, коли в державі буде достатньо їжі та зброї, тоді народ довірятиме правителю, що й буде запорукою ефективного його (народу) використання. Звідси випливає важлива особливість конфуціанської теорії управління, що міститься у вимозі «цінувати народ». Конфуцій підкреслював, що можна усунути командуючого трьома арміями, але не можна позбавити простолюдинів їхніх прагнень. Оскільки зневажання людиною, за Конфуцієм, призводить до смут.[14,142с. ]                                  
   Ідея необхідності надавати народу милість поставила питання про «обов’язок та вигоду». У повній відповідності з конфуціанською традицією, що ставила пошану вище багатства, звучить його максима: «Шляхетна людина на перше місце ставить обов’язок»[13,178с. ],яка багато в чому визначала байдуже ставлення китайського інтелігента до матеріальних благ. Конфуцій вважав, що владі (правителю) слід діяти так, щоб і народ розумів обов’язок, інакше “низькі люди”, які мають сміливість, але позбавлені обов’язку, почнуть чинити злочини. Отже, його погляди щодо управління на основі доброчесності та людинолюбства не обмежувалися настановами морального виховання, а передбачали й покарання. У даному випадку слід звернути увагу на важливе застереження, що полягає в застосовуванні кари лише тоді, коли народосвітчений. Спочатку, як вважав Конфуцій, народ потрібно «вчити, а вже потім карати».  
      Надзвичайно ґрунтовною обставиною у конфуціанській методології реформізму і одним з основних ланцюгів його ідеології є поняття «золотої середини». Вона полягає у необхідності «тримати в руках дві крайності», але використовувати для народу «середину, яка лежить між ними». Тобто між двома суперечливими тенденціями повинен обиратися шлях, який не допускає як надмірностей, так і відставання, з тим щоб пом’якшити суперечності та запобігти їхньому загостренню. Іншими словами, взаємини між владою і народом мають обумовлюватися компромісом. Але останній повинен ґрунтуватися на принциповій основі. Інакше безпринципні компроміси та угодництво, намагання спокійно прожити, бажання здобути прихильність для своєї вигоди, що розмиває межу між добром і злом, є «лицемірством», «ворогом доброчесності». Виходячи з ідеї «серединного шляху», Конфуцій, таким чином, виступав проти усього, що належить до поняття екстремізму, всіляких надмірностей, революційних перетворень тощо.

 

Конфуцій, який народився  і провів майже все життя в  царстві Лу, походив з сім'ї  збіднілих аристократів. У молодості  йому довелося винести чимало труднощів, і можливо, що ці ранні випробування і бідність сприяли тому, що на все  життя в нього залишилося співчуття  до простих людей.   Як припускають біографи Конфуція, він намагався в юності зробити політичну кар'єру. Але в той час більшість посад передавалося від батька до сина, і ті пости, які відкривали можливість реальної участі в решені   державних справ, були спадковим надбанням нащадків вищої аристократії. Людина такого походження, як Конфуцій, могла просуватися лише за умови, використання інтриг і лестощів,якими б він зумів завоювати прихильність тих, хто вирішував важливі справи. До цього Конфуцій був не здатний. Більше того, створюється враження, що і згодом, коли кому-небудь з учнів вдавалося домогтись для нього важливої зустрічі з можновладцями, він все псував, відкрито висловлюючи свою думку про дії співрозмовника.[8,137с.]     Можливий був ще один шлях - військова кар'єра,але до вбивства людей, до війни, до військової муштри і методам військової організації Конфуцій відчував глибоку відразу.              Конфуцій завжди усвідомлював себе представником того, що з'явилося в XI ст. до н. е.., початки моральної культури (вень), яке протиставляли початку військових походів. Переконавшись, що шлях до політичної діяльності для нього закритий, Конфуцій зайнявся вченими розвідками і викладанням. Якщо в подальші часи діяльність вченого і викладача була пов'язана з відомим громадським престижем і навіть часом оточена ореолом, в той час, коли жив Конфуцій, такий ореол оточував тільки правителів та їхніх найближчих помічників. Звичайно, з часу виникнення в Китаї держави, особливо ж з моменту, коли почали вести регулярні хроніки, знайомство з історичними матеріалами було необхідно навіть для повсякденного ведення справ як у внутрішній політиці, так і у взаємовідносинах зсусідніми державами.Так само потрібно було знати і ритуал для проведення різних урочистостей при дворах правителів,але це робилося як би між іншим чиновниками, основні обов'язки яких лежали в сфері активної участі в управлінні. Так само було і з викладанням, і з підготовкою зміни для старіючих державних мужів.         Конфуцій був першим в Китаї, хто цілком присвятив себе цим другорядним в очах сучасників заняттям.Перевага цього заняття полягає в тому, що він вперше став займатися історичними дослідженнями та викладанням не як офіційна особа, не згідно приписів і норм виконання службових обов'язків, а за своєю власною ініціативою. Успіх його діяльностізасвідчив, що значення людини не вичерпується тим місцем, яке він займає в офіційній ієрархії, і той, хто, розмірковуючи над проблемами справедливості, людяності, культури, привертає до себе людей, спраглих почути живе слово, може зіграти в житті суспільства незрівнянно велику роль, ніж міністри й сановники. Це відкриття, зроблене без усвідомленого прагнення до переворотів, було нечуваним нововведенням, проривом до нових горизонтів з анонімної колективності архаїчного міста-держави. Що жив через 150 років після Конфуція його послідовник Мен-цзи міг уже говорити про те, що учитель – це особа набагато більш поважніша, ніж правитель, і що учителю не може наказати з'явитися до себе не лише цар, але навіть і син неба.[21,236с.]          Цілком імовірно,що те утворення, яке згодом стало школою Конфуція, виникло спочатку як вільне співтовариство друзів, які обговорювали цікаві для них питання. Але сила розуму і масштаби особистості Конфуція незабаром призвели до того, що він став визнаним главою школи, а його друзі - його учнями. У «Лунь-юй» згадуються імена 22 учнів. Навіть якщо ця цифра і не точна, вона дає уявлення про розміри його школи. Конфуцій брав до себе в школу всякого, хто йшов до нього, незалежно від того, чи належав він до аристократії, до простих людей, до багатих чи бідних. Він говорив, що серед прагнуть до знання він не визнає ніяких відмінностей; це також було нововведенням там, де головною ознакою людини було походження. У китайській традиції існує версія, що Конфуцій був великим сановником, що відав в царстві Лу питаннями суду і покарання.Опирається ця версія на на досить авторитетне джерело - до біографію Конфуція, написану великим китайським істориком Сяма Цянем (приблизно 145-90 рр. до н.е.).    Авторитет Сяма Цяня, підтриманий і посилений двухтисячолітньою традицією, здавався до останнього часу достовірним джерелом. Але критичні дослідження вчених нашого століття показали, що аж ніяк не всьому, що пише Сяма Цянь, слід безумовно довіряти. Зокрема, було з'ясовано, що, живучи в умовах централізованной імперіі, Сяма Цянь не уявляв собі того,що відбувалось в маленьких самостійних містах-державах, знищених ще за три століття до його народження. Народні виступи, які відбувалися на вулицях і площах, Сяма Цянь зображує як боротьбу сановників, що відбувалася в банкетних залах і коридорах палаців. Оскільки історія, як йому здавалося, діється у палацах імператорами та їхсвитою, не дивно, що він перетворює на сановника і Конфуція, в його час вже розглядався в якості державного ідеолога. Для такої людини становище скромного вчителя здавалося Сяма Цянем недоречним, і, спираючись на легенди, що вже оточували в цей час особистість мислителя, він наділяє його високим постом і поміщає його біографію серед біографій вельмож.       Сучасний біограф Конфуція, Х. Г. Крил, переконливо спростував цю версію. Найбільш суттєвим з його аргументів є те, що в той час високий пост могла займати лише людина, що належить до одного із знатних родів, а якщо б насправді Конфуцій, що не належав до знаті, цей пост займав,то такий факт не залишився б поза увагою в «Бесідах і міркуваннях» («Лунь-юй»). Згодом, коли навколо Конфуція стали виникати легенди, йому приписували, що, будучи верховним суддею, він наказував присуджувати до смертної кари за такі злочини, як «винахід незвичайного одягу». Нижче ми зупинимося на політичних поглядах Конфуція, але зараз варто відзначити, що такий образ повністю суперечить достовірно відомим висловам Конфуція, який був принциповим противником жорстоких покарань. [ 15,174-175с.]

    Проте, мабуть, якийсь офіційний пост Конфуцій все ж займав. Його учні йшли все вище по сходах кар'єри,що викликало питання чому їх учитель - особа офіційно не визнана. Цзі Кан-цзи, який керував у той час царством Лу, присвоїв Конфуцію звання не надто високе, але достатньо почесне. Мабуть, він став одним з нижчих да-фу (сановників). До такого висновку можна прийти на основі тексту, де говориться, що з іншими нижчими да-фу він говорив прямо і невимушено, в той час як з вищими тримався більш формально.Пост Конфуція, наскільки можна судити, був досить почесним, але не давав йому можливості впливати на ведення справ, і Конфуцій важко переживав це.У«Лунь-юй» є такий епізод.Один з учнів Конфуція запізнився до нього і пояснив, що затримався через державні справ, і тоді Конфуцій мовив: "Це очевидно, були дрібні справи, бо якщо б це були такі важливі питання, що можна було б назвати їх державними, порадилися б і зі мною".[14,137с.] Але незабаром йому довелося відмовитися від цієї ілюзії і зрозуміти, що домогтися політичного впливу в Лу йому не вдасться. А тим часом він вже наближався до шістдесяти, і якщо він хотів діяти, відкладати це на довгий термін було не можна. І ось він вирішив відправитися в мандрівку, щоб знайти правителя, який, повіривши в його вчення, запропонував би йому втылити його в життя. Помандрувавши близько десяти років в кількох царствах стародавнього Китаю, Конфуцій ні з чим повернувся в Лу. Через кілька років після повернення він помер.      Невдала подорож Конфуція накладає на його життя, загалом неяскраве і небагате подіями, відбиток страждання. Це точно сформулював Х. Г. Крил, наступним чином охарактеризував значення його подорожі: "Звичайно, сферою Конфуція була сфера ідей ... Він не здатний був до компромісів, необхідним для того, щоб втілити ці ідеї в життя. Але вкрай важливо було, щоб він зробив таку спробу. Різниця тут таке ж, як між офіцером, що дає команду "За мною!", і тим, хто командує "Вперед!"[ 15,78с.].   Якби Конфуцій залишався в Лу ходячи зі своїми учнями, він був б проповідником. Зважившись на свої безнадійні пошуки, він став пророком. До певної міри це смішна картина: поважний, але все ще у відомому сенсі наївний джентльмен, якому вже за п'ятдесят, відправляється в подорож з метою врятувати світ, переконувати пройти вогонь, воду і мідні труби правителів, щоб вони не гнітили своїх підданих. Але якщо є в цьому щось смішне, то ценайсмішніше, що властиво великим людям "[ 15,96с.].    Тепер подивимося, що являє собою книга, на яку в подальшому не раз доведеться посилатися і яка, мабуть, є єдиним достовірним свідченням про Конфуція і його поглядах. Це «Лунь-юй»- невеликий трактат, в який входять вислови Конфуція, а також розмови між ним і його учнями та сучасниками.  У найдавнішій китайській бібліографії, що відноситься до I ст. до н.е., повідомляється, що ця книга складена учнями Конфуція після його смерті на основі збережених у них записів. Але в даний час більшість вчених вважає, що, будучи дійсно заснована на цих записах, книга (за винятком двохрозділів) підготовлена ​​через 70-80 років після смерті Конфуція, тобто на початку IV ст. до н.е. «Лунь-юй» написана вкрай лаконічною мовою і складається з уривчастих записів, в яких зачіпаються найрізноманітніші теми, починаючи від деталей повсякденному житті Конфуція і закінчуючи розбором проблем філософії, культури, політики і моралі. У книзі немає продуманої системи; частини, на які вона розділена, озаглавлені за першими словами першого уривка. У рідкісних випадках кілька наступних один за одним записів містять подібні за темою висловлювання; слова вчителя перемежовуються словами учнів, причому навопрос, багаторазово повторювані, майже завжди даються різні відповіді. У «Лунь-юй»зафіксоване постійне роздумування Конфуція над вирішенням основних питань людського життя і ставлення до людей; до цих питань мислитель підходить все знову і знову з різних боків, щоразу пропонуючи інший аспект їх вирішення.            Отже,відомостей про Конфуція в пізніших китайських джерелах ми знаходимо неосяжну кількість, і до останніх десятиліть прийнято було будувати на їх основі уявлення про мислителя. Але здійснені вже у XX ст. дослідження, як зазначалося вище, показали, що ці джерела (в першу чергу біографія Конфуція в "Історичних записках" Сяма Цяня) недостовірні і часом грубо спотворюють його біографію і погляди. Ми будемо залучати їх лише у випадках, коли вони дають можливість розтлумачити факти, достовірність яких засвідчено в "Лунь-юй".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Управлінський аспект  концепції «Цзюнь-цзи» (Благородного  мужа).

Термін «цзюнь-цзи» був запозичений Конфуцієм з «Книги пісень»   («Ши-цзин»), яку Конфуцій не тільки добре знав, але і, якщо вірити традиції, редагував. В «Книзі пісень» слово «цзюнь-цзи» - означало «син правителя» (буквальне значення ієрогліфа «цзюнь» - «правитель», ієрогліфа «цзи» - «син» ),або «аристократ». Конфуцій інтерпретував це слово так, що воно почало позначати вже не походження, а якості людини. Смислова еволюція цього поняття нагадує еволюцію поняття «благородный» у російській мові[18,431c.], яке спочатку вказувало на аристократичне походження, а в сучасній мові говорить про моральний аспект людського буття. Поставивши в центр своєї проповіді ідеал благородної людини, Конфуцій (сам вважав, що не створює нічого нового, але лише передає те, що ним отримано від традиції) вніс абсолютно новий елемент у ідейні підвалини давньокитайського життя. Конфуцій говорив про те, що справжнє благородство залежить не від походження, а лише від моральних якостей і від культури і тому принципово доступно кожному. Це означало, що у суспільстві виник не тільки новий ідеал, але і новий тип зв'язків поряд з освяченими традицією родинними зв'язками.        Наявна в «Лунь-юй» розмова між учнями Конфуція показує, що узи, які пов'язують між собою однодумців,які разом прагнуть до високих ідеалів, розглядалися близькими до нього людьми як щось не менш священне і непохитне, ніж узи спорідненості. Один з них нарікає на долю за те, що у нього немає братів, інший заперечує: «Життя і смерть залежать від долі, а багатства і почесті - від Неба. Але якщо цзюнь-цзи шанобливо дотримує свій обов'язок і не ухиляється від нього, якщо він ввічливий з людьми і виконує правила благопристойності, то у всьому світі між чотирма морями він знайде собі братів».[ 15,233с.]            Численні висловлювання Конфуція дозволяють розкрити той ідеал особистості, що позначався словом «цзюнь-цзи». Найперша його якість - людяність («жень»). Конфуцій каже, що цзюнь-цзи не розлучається з людяністю ні в поспіху, ні в момент небезпеки. Поставлений перед вибором, що віддати перевагу - життя або моральні принципи, цзюнь-цзи йде на смерть, але не відмовляється від того, що надає сенс його існування. Прагнення цзюнь-цзи. до високих моральних ідеалів позначається не тільки в моменти смертельної небезпеки і в критичних ситуаціях. Воно знаходить своє втілення і в способі життя, в тому, про що повсякденно думає і говорить людина. Цзюнь-цзи невибагливий в їжі та одязі; якщо людина соромиться поганого одягу і поганої їжі, то, як зауважує Конфуцій, з ним не варто і говорити. Антиподом цзюнь-цзи в цьому плані виявляється «низька людина» («сяо-жен»), стурбований матеріальним процвітанням.      Цзюнь-цзи думає про справедливість, а дрібний людина про вигоду. Конфуцій згадує про справедливість («і»), але ця чеснота (як і такі якості, як щирість і вірність) по суті, лише один із проявів категорії людяності (жень), яку Конфуцій вважав сутнісною властивістю людини. Саме накреслення ієрогліфа «жень» дозволяє зрозуміти зміст цієї категорії. Він складається з ієрогліфа «людина» і графічного знаку, що позначає цифру «2». Інакше кажучи, це поняття говорить про ставлення людини до людини. Найбільш точно передають його значення російськомовні слова «людяність», «гуманність». В «Лунь-юй» термін «жень» визначається по-різному; найбільш багатозначно і в той же час просто він розшифровується там, де Конфуцій каже, що людяність означає любов до людей.     Як зазначалося, моральність і культура в поданні Конфуція невіддільні одне від одного. Звідси - вимога, щоб цзюнь-цзи поряд з моральною досконалістю мав ще й культурну. Це - специфічна риса конфуціанства, що відрізняє його, зокрема, від християнства, де для святого культура зовсім не обов'язкова.[14,145с.] Втім, Конфуцій і його учні, високо цінуючи освіту і культуру, все ж на перше місце ставили моральність. Так, в «Лунь-юй» передаються слова Цзи-ся, учня Конфуція, що він вважає освіченим навіть і того, хто не вчився, але, не шкодуючи себе, допомагає батькам, готовий віддати життя за свого государя і вірний слову у відносинах з друзями. Це, мабуть, відгомін суперечок між учнями, кого ж вважати культурною людиною: чи того, хто багато знає, чи того, хто робить добре.  Перераховуючи обов'язки учнів, Конфуцій каже, що вдома вони повинні вести себе шанобливо по відношенню до батьків, а поза домом - по відношенню до старших взагалі, доброзичливо ставитися до всіх людей, але шукати дружби лише з людьми гуманними. Якщо ж після виконання обов'язків по відношенню до ближніх у них ще залишаються сили, вони повинні їх витрачати на вивчення культури.      Співвідношення сфер моральності і культури рельєфно виступає в одному з текстів «Лунь-юй», де наводиться наступний відповідь Конфуція на питання про те, що таке справжній чоловік. У такої людини знання, талант, мужність і безкорисливість повинні бути, на думку Конфуція, увінчані культурою, тобто дотриманням ритуалу і правил благопристойності і розумінням музики. І раптом, немов схаменувшись, що учні, перелякані недосяжністю цього ідеалу, можуть втратити до нього інтерес, Конфуцій додає: «Але тепер, може бути, і не обов'язково вимагати цього від справжньої людини. Досить і того, якщо він, бачачи можливість збагачення, все ж продовжує прагнути до справедливості, перед лицем небезпеки готовий принести себе в жертву і не відмовляється від виконання обіцянок, як би давно Він їх не дав».