Філософія

Виникнення  держави. Теорії. Держава і право форм у сусп, що володіє свідомістю та волею, за для досягнення тих цілей, які недосяжні для 1-ї людини.  Первісно-общинний лад-розмежування видів праці-надлишок продукції-держава. Про появу ознак держави свідчить: існ групи людей, яка займається лише управлінням справами сусп і наділена  правами і владними повноваженнями; податки та різноманітні збори; розподіл членів сусп не за кровною ознакою, а за адмін.-тер; зародження права. Про появу права свідчать: соц. І майнове розшарування; приватна власність в однієї соц групи; виникнення майнових, шлюбно-сімейних та ін. відносин; соц норми – загальнообов’язкові, забезпечуються примусом. Спочатку право – сукупність нових звичаїв, пізніше – встановлю-валися актами голів держав. Теорії: 1. Природно-правова (договірна) Гроцій, Спіноза, Гобс, Локк, Руссо.  Держава – результат сусп договору, який  є породженням розумної волі народу. Заради забезпечення свободи і порядку. 2.Органічна. Сусп і держава – організм. Спенсер. Люди – клітини. Держ влада –панування цілого над складовими частинами. 3.Психологічна. Петражицький, Тард. Сусп і держава – сума психічних взаємодій людей і їх різному-нітних об’єднань. Психологічна потреба людини у сусп. 4.Теорія насильства. Дюрінг, Гумилович. Причина – насильство і завоювання, поневолення одних іншими. Насильство як природне явище, що породжує єдність протилежних елементів держави.

Держава. – політико-територіальна і структурно-організаційна форма сусп, покликана на владній основі виконувати завдання і ф-ції для задоволення інтересів сусп або окремих груп. Термін "держава" в юридичній та іншій науковій літературі тлумачать по-різному. Його розгляд-дають в субстанціональному, атрибутивному, інституціо-нальному і міжнародному значенні. У субстанціональному значенні держава - організоване в певні корпорації населення, що функціонує в просторі й часі. В атрибу-тивному значенні - це устрій певних суспільних відносин, офіційний устрій певного суспільства. В інституційнальному значенні - це апарат публічної влади, державно-правові органи, що здійснюють державну владу. У міжнародному значенні державу розглядають-як суб'єкт міжнародних відносин, як єдність території, населення і суспільної влади. Ознаки: 1)територія(певні кордони) 2)система органів управління 3)право збору податків 4)встановлення обов’язкових приписів 5)можливість застосування примусу 6)суверенітет (внутрішній і зовнішній, народний і національний).

Форми держави. Воно виражає зміст держави і вкючає в себе: Форму правління, форму держ устрою і форму держ режиму. Ф правління – спосіб організації держ влади, що включає в себе порядок утворення держ органів і розподіл компетенції між ними. Монархія – вища влада здійснюється одноособово і переходить, як правило, за спадком. Ознаки: одноособовий глава держави; глава править безстроково; керівництво на розсуд монарха; влада має спадковий характер; юридична безвідповідальність монарха. Групи: необмежена і обмежена. Необмежена – влада монарха не обмежена дією законів чи повноваженнями держ органів. Серед не обмеж монархій виділяють: деспотичну (монарх – божество; Єгипет, Вавилон) і абсолютну (Саудівська Аравія). Обмежена – влада монарха обмежена дією законів чи повноваженнями держ органів. Різновиди: дуалістична (монарх не має законодавчої влади, але формує уряд, яким може керувати особисто) і парламентську (лише формаль-ний статус глави держави, представницькі ф-ції; Англія, Японія, Швеція). Республіка – вища держ влада здійснюється виборними органами, котрі обираються народом на певний строк. Ознаки: виборність на певний строк глави держави та ін. органів; здійснення влади за дорученням народу; юр відповідальність глави держави; захист прав громадян, взаємна відповідальність особи і держави; загальнообов’язковість рішень. Парламентські, президентські і змішані. Парламентська – вищу держ владу здійснює парламент, який формує уряд (Італія, Австрія, Індія, Греція). Перзидент можливий як представницький орган. Президентська – вища держ влада – президент, поєдную повноваження глави держави і глави уряду (США, Аргентина, Мексика). Змішана – парламент набуває повноважень контролю президента щодо формування уряду та здійснення ним виконавчої влади (Франція, Україна, Фінляндія).  Ф держ устрою – спосіб поділу держави на певні складові частини та розподіл влади між нею та цими складовими. Прості: Унітарна – окремі складові не мають суверенітету, усіх ознак державності. Верховна суверенна влада зосереджена в центрі. Деякі такі держави включають автономні утворення (Італія, Україна).  Складні: Федерація – держава, до якої входять декілька тер утворень, що володіють суверенітетом, або мають певні ознаки державності. Принцип федералізму – договірність у прийнятті спільних рішень, рівне представництво в органах центральної влади. Суб’єкт федерації наділяється установчою владою, має право прийняти власну конституцію, мати свою судову систему (США, РФ). Конфедерація – тимчасовий юр союз суверенних держав, який створюється для досягнення спільних цілей. Збереження суверенітету у внутрішніх та зовнішніх справах. Ф держ режиму – сукупність методів і способів здійснення державної влади. Демократичний і антидемократичний (авторитарний, тоталітарний). Демократичний ознаки: конституційне проголошення і здійснення прав громадян; принцип розподілу влади; виборність і строковість повноважень владних органів; визнання принципів законності і конституційності; наявність демократичного законодавства. Антидемократичний ознаки: ліквідація або обмеження прав і свобод; заборона опозиційних партій; необмежена влада; обмеження ролі виборних органів; верховенство держави над правом.

Ф-ції  держави. – це основні напрямки діяльності держави, котрі розеривають її соц сутність. Їх класифікують за таким  ознаками: -за соц значенням держ діяльності (1.основні (безпосередньо характеризують її соц сутність) 2другорядні) – за територіальною спрямованістю (внутрішні, зовнішні) – за сферою сусп життя (політичні, єконом, гуманітарні, культурні, соціальні) – за часом виконання (постійні (здійснюються протягом усього часу існування держави), тимчасові (протягом певного періоду часу)).

Правова держава. – держава, в якый юридичними засобами реально забеспечується максимальне здійснення, охорона і захист прав людини. Ознаки: верховенство права у всіх сусп відносинах; пріоритет прав і свобод людини; розподіл влади на гілки, її взаємний контроль та наявність місцевого самоврядування; прийняття ефективних законів; пріоритет конституції та міжнародних актів з прав людини; ефективна діяльність правоохоронних органів; високий рівень правової культури людини і сусп.

Право. – система загальнообов’язкових формально визначених правил поведінки, встановлених або санкціонованих державою, яка охороняє їх через примус і контролює поведінку учасників сусп відносин. Ознаки: системність правил; загальнообов’язковість; формальна визначеність; загальний характер; встановлюється чи санкціонується державою; охорона примусом; критерії нормальної поведінки людини. Ф-ції: регулятивна, охоронна, виховна, інформаційна, оціночна.

Структура норм права – формальнообовязкове правило поведінки загального характеру, яке встановлюється або санкціонується державою з метою регулювання сусп відносин і забезпечується її організаційною, виховною та примусовою діяльністю. Структура правової норми – її внутрішня організація, яка виражається у поділі норми права на складові частини: гіпотезу, диспозицію і санкцію. Гіпотеза (припущення) – частина норми права, що визначає умови, за наявності яких суб’єкти права мають здійснювати свої права та обов’язки, зазначені в диспозиції цієї норми. Диспозиція (розпорядження) – частина норми права, що визначає саме правило поведінки, згідно з яким забороняється або рекомендується вчинення певних дій. Санкція (стягнення) – частина норми, у якій вказано заходи держ примусу в разі невиконання її диспозиції. Види: за галузевою (норми конституційного, цивільного, адміністративного, кримінального права і т д), за формою виразу припису (що зобов’язують, що забороняють, що уповноважують), за способом встановлення правил поведінки (імперативні (правило, виключають будь-який вибір), диспозитивні (можливість самим визначити зміст своїх прав та обов’язків)), залежно від характеру право

відносин (норми матеріального  і процесуального права), за часом  дії (постійні і тимчасові), за суб’єктами правотвор-чості (норми органів законодавчої, виконавчої та судової влади, місцевого самоврядування або всього народу).

Правовідносини. – сусп відносини, що виникають і здійснюються на основі норм права і виражаються у взаємних юр правах і обов’язках суб’єктів права. Структура: 1)Суб’єкти - індивіди , організації або спільноти, які на підставі юр норм можуть бути учасниками правовідносин – носіями суб’єктивних прав та юр обов’язків. Міра участі суб’єктів визначається правоздатністю (здатність особи мати права і обов’язки; з народження і до смерті), дієздатністю (здатність особи своїми діями набувати і здійснювати суб’єктивні права та юр обов’язки; залежить від віку и псих стану; дієздатна – 18р або шлюб, обмежено – 15-18р, недієздатні – за рішенням суду), деліктоздатністю (здатність відповідати за свої вчинки). 2)Об’єкти – матеріальні, духовні та інші соц блага, з приводу яких суб’єкти вступають у правовідносини і здійснюють свої суб’єктивні права та юр обов’язки. Види: матеріальні цінності, нематеріальні особисті цінності, поведінка, продукти духовної та інтелектуальної творчості, цінні папери. 3)Суб’єктивне право – закріплена у правових нормах можливість суб’єкта на свій розсуд здійснювати свої юр права і обов’язки. 4)юр обов’язок – закріплена в правових нормах необхідність певної поведінки в інтересах уповноваженого суб’єкта.

Джерело права. – спосіб внутрішньої організації та зовнішнього прояву правових норм. Джерелами права є офіційні держ документи, які закріплюють юр норми. Види: правовий звичай (санкціоноване держ правило поведінки, яке раніше утворилось у результаті багаторазового повторення впродовж тривалого часу і яке стало нормою), юр прецедент (рішення судового або адмін. Органу, якому держава надає загальнообов’язкового значення при розгляді всіх подібних справ у майбутньому), нормативний договір (правило поведінки загального характеру, що встановлюється за взаємною домовленістю кількох суб’єктів і забезпечується державою), нормативний акт (письмовий документ компетентного суб’єкта права, в якому закріплено правило поведінки, що забезпечується державою). Види нормативно-правових актів за юр силою: закони (нормативно-правові акти вищого представницького органу держ влади, який має вищу юр силу і регулює найважливіші сусп відносин), підзаконні нормативно-правові акти (нормативно-правові акти уповноваженого суб’єкта, які приймаються на підставі закону, відповідно до закону та для його виконання).

Систематизація  норм-правових актів. Систематизація нормативно-правових актів — це діяльність, пов'язана з упорядкуванням і удосконаленням законодавчих та інших нормативно-правових актів, зведення їх у єдину внутрішньо узгоджену систему. Розрізняють три способи (форми) систематизації нормативно-правових актів: кодификацію; інкорпорацію; консолідацію.

Кодифікація1 — спосіб (форма) систематизації законодавчих актів, який полягає в їх удосконаленні через зміну змісту (переробку і узгодження) юридичних норм, пов'язаних загальним предметом правового регулювання, і об'єднання у новий єдиний нормативно-правовий акт. За обсягом розрізняють кодификації:  загальну; галузеву; міжгалузеву (комплексну); спеціальну (внутрішньогалузеву). Інкорпорація — спосіб (форма) систематизації законодавства, який полягає у зовнішньому впорядкуванні (розташуванні в тоМУ чи іншому порядку) вже наявних нормативних актів без зміни змісту норм права, які містяться в них. Інкорпорація може бути: офіційною (здійснюється від імені компетентних державних органів), неофіційною ( здійснюється видавництвами, науковими і навчальними закладами, практичними органами, окремими спеціалістами). Найпоширеніші види інкорпорації: хронологічна, систематична. Консолідація — спосіб (форма) систематизації, який полягає в об'єднанні кількох нормативно-правових актів, що діють в одній і тій самій сфері суспільних відносин, в єдиний нормативно-правовий акт, як правило, без зміни змісту.

Система права.- система чинних правових норм певної держави. Складається з норми права, інститутів права, галузі права. Галузь права – система правових норм, що становлять самостійну частину системи права та регулюють певну сферу сусп відносин особливим методом правового регулювання. Осн галузі: конституційне, адміністративне, кримінальне, цивільне, фінансове, трудове, сімейне, кримінально-процесуальне, адміністративно-процесуальне, земельне, житлове та ін.. Галузі поділ на інститути – системи правових норм, що регулюють певну групу однорідних сусп відносин. Вони поділяються на на галузеві та міжгалузеві, прості та складні, регулятивні та охоронні. Норма – конкретне правило поведінки.

Галузі  та інститути. Галузь права – система правових норм, що становлять самостійну частину системи права та регулюють певну сферу сусп відносин особливим методом правового регулювання. конституційне (державне) право — система принципів і норм конституції, які закріплюють основи суспільного і державного ладу, форму правління і державного устрою, механізм здійснення державної влади, правове становище особи. Через призму конституційного права можна сприйняти правовий образ держави як цілісного явища. Адміністративне право — система правових норм, які регулюють управлінські відносини у сфері здійснення виконавчої вла­ди, розпорядничої діяльності державного апарату, його взаємовідносин з іншими державними та недержавними організаціями і громадянами. Цивільне право — система правових норм, які регулюють майнові і особисті немайнові відносини, що укладаються між фізичними та юридичними особами як рівноправними. Кримінальне право — система правових норм, які охороняють від злочинних посягань на права і свободи людини і грома­дянина, конституційний лад, усі види власності тощо, установлюючи міру кримінальної відповідальності за їх вчинення. Міжнародне право — система правових норм, які регулюють публічні взаємовідносини між державами (міжнародне публічне право) або приватні правові відносини між громадянами різних країн та їх об'єднань (міжнародне приватне право). За субординацією у правовому регулюванні відрізняють матеріальні та процесуальні галузі права. Адміністративно-процесуальне право — система норм права, яка регулює порядок здійснення і розгляду адміністративно-правових справ, тобто таких, що складаються в сфері державного управління. Цивільне процесуальне право — система норм права, яка регулює порядок розгляду і вирішення судом цивільних справ, а також порядок виконання судових рішень. Кримінально-процесуальне право — система норм права, яка регулює порядок діяльності правоохоронних органів і судів у зв'язку з розкриттям злочинів, розслідуванням кримінальних справ, їхнім розглядом у суді й винесенням вироку. Інститут права — система відносно відокремлених від інших і пов'язаних між собою правових норм, які регулюють певну групу (вид) однорідних суспільних відносин. інститути права можуть складатися з правових норм різних галузей, бути міжгалузевими. Головне призначення інсти­тутів права — у межах своєї групи однорідних суспільних відносин забезпечити суцільне, відносно закінчене регулювання.

Інститути права за сферою поширення (або за складом): галузеві (інститут спадкування); міжгалузеві (інститут відповідальності за екологічні правопорушення, інститут приватної власності). Інститути права за функціональною роллю: регулятивні (інститут міни); охоронні (інститут кримінальної відповідальності). Інститути права за субординацією у правовому регулюванні: матеріальні (інститут підряду); процесуальні (інститут порушення кримінальної справи).

Правопорушеня. – суспільно небезпечне або шкідливе протиправне, винне, карне діяння, скоєне деліктоздатною особою. Склад: 1)суб’єкт – деліктоздатні особи 2) Об’єкт – сусп відносини, які регулюються і охороняються нормами права 3)об’єктивна сторона правопорушення – протиправні діяння, його небезпечні або шкідливі наслідки та причинний зв'язок між діянням і його вини. 4)Суб’єктивна сторона правопорушення – певне психічне ставлення суб’єкта до своєї протиправної поведінки та її наслідків. Закон поділяє вину на: умисел (усвідомлення протиправного характеру, передбачення його наслідків), необережність. Види правопорушень: злочин (передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне винне діяння, вчинене субєктов злочину), проступок (суспільно шкідливе, винне, протиправне діяння, вчинення якого передбачає настання юр відповідальності; конституційний, дисциплінарний, адміністративний, цивільний).

Конституція – єдиний акт або ж кілька актів, що мають найвищу юридичну силу стосовно всіх інших нормативних актів.  Результат компромісу між різними соц-пол силами.  КУ – єдиний кодифікований акт, що закріплює засади організації держ вдади в Україні, регулює взаємовідносини цієї влади, суспільства, та індивіда і має найвищу юр силу. Найвища юр сила проявляється в тому, що: її норми мають пріоритет перед нормами інших законів, міжнародні договори мають узгоджуватися з КУ; норми інших законів та підзаконних актів мають прийматись на її основі і повинні відповідати їй. Структура: Преамбула, осн частина (13розділів), «Прикінцеві положення» та «Перехідні положення», додаок у вигляді Закону Укр «Про прийняття КУ і введення її в дію». Ф-ції: Соціальні ф-ції поділяють на юридичні та політичні. Юридична (КУ – осн закон країни, найвища юр сила, головне джерело права і всієї правової системи). Вона поділяється на: 1)установчу (закріплені найважливіші політ і соц-економ інститути держави і суспільства) 2)регулятивна (закріплення сталих сусп відносин і гарантій їх дотримання  та визначення тих сусп відносин, які перебувають на етапі свого розвитку) 3)правоохоронна (передбачає вимоги щодо забезпечення виконання і реалізації норм і інститутів). Політична визначає належність влади народу, основи держ і сусп устрою, внутрішньо і зовнішньої політики тощо. Крім того виділяють економічну, ідеологічну, інформаційну, педагогічно-виховну та іншу ф-ції.