Поняття про методи, методичні прийоми, засоби виховання та їх класифікації

1. Поняття про методи, методичні прийоми, засоби виховання та їх класифікації

Виховання — це двосторонній процес, що об'єднує в собі діяльність учителя і діяльність учнів. Щоб виховати активну готовність до виховного впливу, необхідно поставити вихованця в певні умови, підібрати зовнішні форми і внутрішні "інструменти дотику до особистості" (А. С. Макаренко) — методи виховання.

Метод виховання — спосіб впливу на свідомість, почуття, волю, поведінку і систему відносин учня з метою формування активних громадян незалежної України. Метод виховання — спосіб взаємопов'язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованої на формування в останніх поглядів, переконань навичок і звичок поведінки.

Метод виховання складається з прийомів. Прийом — це частина, деталь методу, необхідна для більшої ефективності виховання.

Засобами виховання називають доцільно організовані шляхи розв'язання виховних завдань. До засобів належать книги, засоби масової інформації (преса, телебачення, радіо), засоби мистецтва (кінофільми, вистави). Проте найважливішу роль відіграє вчасно і мудро сказане слово вчителя, якого потребує учень.

Першовідкривачем методів виховання вважають німецького педагога Й. Ф. Гербарта. Теорію виховання збагатили російські педагоги П .П. Блонський, М. М. Пістрак, котрі рекомендували застосувати щоденне вправляння в поведінці, позакласне читання, приклад дорослих.

Поступово виникали все нові методи виховання. Кажуть, що їх існує до чотирьох тисяч, а вчителі та класні керівники володіють лише 15-ма. При такій великій кількості методів виховання існували різні підходи до їх класифікації:

1. Н. І. Болдирев, Н. К. Гончаров, Ф. Ф. Корольов — переконання, вправляння, заохочення і покарання.

2. Т. А Ільїна, І. Т. Огородников — переконання, організація діяльності учнів, стимулювання поведінки.

3. І. С. Мар'єнко, М. Д. Ярмаченко — пояснювально-репродуктивний метод, проблемно-ситуаційні методи, привчання і вправляння, стимулювання, гальмування, керівництво самовихованням учнів.

4. Г. І. Щукіна —: методи формування суспільної свідомості, методи формування суспільної поведінки, методи стимулювання, методи самовиховання.

Найбільш поширеним групуванням методів виховання за їх ознаками є класифікація Ю.К.Бабанського:

У вітчизняній педагогіці найбільш обгрунтованою є класифікація методів виховання за рекомендаціями С. У. Гончаренка, яка збігається з попередньою:

– методи різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю учнів з метою формування їхніх поглядів і переконань (бесіда, лекція, диспут, позитивний приклад);

– методи організації діяльності й формування досвіду суспільної поведінки (педагогічна вимога, громадська думка, вправа, привчання, створення виховних ситуацій);

–        методи регулювання, корекції, стимулювання позитивної поведінки й діяльності вихованців (змагання, покарання, заохочення).

В. О. Сластьонін розподіляє їх на чотири групи: перша – методи формування свідомості особистості, в основі яких лежить слово педагога; друга – методи організації діяльності, спілкування та формування позитивного досвіду суспільної поведінки, які грунтуються на практичних діях вихованців; третя – методи стимулювання діяльності та поведінки, які в своїй основі мають емоційні аспекти засобів стимулювання; четверта група – методи самовиховання.

За ознакою спрямованості – інтегративної властивості, що включає в себе цільовий, змістовний і процесуальний боки методів виховання (Г. І. Щукіна)  – виокремлюють такі їхні групи:

– методи формування свідомості особистості;

– методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки;

– методи стимулювання поведінки й діяльності.