Інноваційний потенціал розвитку шкільних мереж у системі середньої освіти Великої Британії

УДК 37.001.76 (410)

Чистякова І.А.

Сумський  державний педагогічний

університет ім. А.С. Макаренка

вул. Роменська , 87

м. Суми

Stas200214@yandex.ru

 

ІННОВАЦІЙНИЙ  ПОТЕНЦІАЛ РОЗВИТКУ ШКІЛЬНИХ МЕРЕЖ 

У СИСТЕМІ СЕРЕДНЬОЇ  ОСВІТИ ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ

 

Стаття привертає увагу до проблеми інноваційного потенціалу розвитку шкільних мереж у системі середньої освіти Великої Британії. У статті подано провідні характеристики інноваційних шкільних мереж. Визначено та проаналізовано основні складові інноваційного потенціалу шкільних мереж.

Ключові слова: інновації, інноваційні шкільні  мережі, інноваційний потенціал, мережа, мережеве навчання, мережеве лідерство, освітні інновації.

Статья  привлекает внимание к проблеме инновационного потенциала развития школьных сетей  в системе среднего образования Великобритании. В статье поданы ведущие характеристики инновационных школьных сетей. Определены и проанализированы основные составляющие инновационного потенциала школьных сетей.

Ключевые  слова: инновации, инновационные школьные сети, инновационный потенциал, сеть, сетевая учеба, сетевое лидерство, образовательные инновации.

The article comes into a notice to the problem of innovative potential of development of school networks in the system of secondary education. Leading descriptions of innovative school networks are given in the article. The basic constituents of innovative potential of school networks are defined and analysed.

Keywords: innovations, innovative school networks, innovative potential, network, network studies, network leadership, educational innovations.

 

Постановка  проблеми.

Трансформація середньої освіти в Україні згідно з «Національною доктриною розвитку освіти» передбачає «прискорений, випереджальний інноваційний розвиток освіти, а також  створення умов для розвитку, самоствердження  та самореалізації особистості протягом життя» [5]. Стратегічною метою державної освітньої політики нашої країни у цьому контексті є «створення умов для розвитку особистості та творчої реалізації кожного громадянина України, виховання покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися впродовж усього життя, оберігати і примножувати цінності національної культури та громадянського суспільства, розвивати та зміцнювати суверенну, незалежну, демократичну та правову державу як невід’ємну складову європейської та світової спільноти» [5]. А для цього необхідно активно розвивати та поширювати в освітній практиці інновації, серед яких все більшої популярності набувають інноваційні шкільні мережі. На необхідності інноваційності освіти наголошується і в державному проекті «Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів», у якому зазначається, що «у поєднанні «наука-освіта-виробництво» освітній потенціал виступає як джерело поповнення науки кадрами і як головний фактор оволодіння робочою силою, всім населенням сучасними знаннями, необхідними для забезпечення економічного, соціального і культурного розвитку суспільства на основі використання передових досягнень науки, технологій, інновацій». У такому контексті вважаємо необхідним налагодження професійних контактів та здійснення активної співпраці з міжнародною спільнотою, яка займається питаннями освіти, а також вивчення й запровадження позитивного інноваційного досвіду розвинених країн. Інтерес для України представляє можливість використання позитивних здобутків Великої Британії в створенні та діяльності інноваційних шкільних мереж, які мають високий інноваційний потенціал в системі середньої освіти країни.

Стан  дослідженості.

Останнім часом  поняття інноваційний потенціал  знаходить все більше поширення в науковому просторі, з’являються самостійні дослідження щодо аналізу різних аспектів цієї категорії. Заслуговують на увагу дослідження у цій сфері таких вітчизняних та зарубіжних вчених, як: І. Балабанов, В. Громека, М. Данько, В. Калишенко, Л. Мартюшева, А. Пригожин, В. Семиноженко, К. Фрімен та інші. Ці дослідження присвячені проблемам теоретичних засад інновації, категорії «інноваційний потенціал» тощо.

Проблемам формування освітнього потенціалу присвячені численні праці  науковців. Теоретико-методологічні та методичні аспекти даної проблеми дістали значного розвитку в роботах Г. Євтушенко, В. Куценко, Н. Лойко, Т. Оболенської, І. Соболєвої, В. Розова та ін. Спеціальним дослідженням використання інноваційного потенціалу освітніх установ присвячені праці Н. Аніскіна, В. Гамаюнов, А. Мельник. Окремі аспекти поняття інноваційного освітнього потенціалу висвітлені в працях К. Ангеловськи, І. Дичківської, В. Химинця та інших.

Водночас проблема формування інноваційного потенціалу шкільних мереж Великої Британії залишається недостатньо вивченою. Так, серед теоретиків освіти, які фрагментарно досліджували дану проблему ми можемо назвати Х. Маккарті, П. Міллера, П. Скідмора, М. Фуллана, Д. Харгрівза, Д. Хопкінса тощо.

Мета  статті.

Мета  статті полягає у визначенні особливостей інноваційного потенціалу розвитку шкільних мереж у системі середньої освіти Великої Британії.

Виклад  основного матеріалу.

Трансформаційні процеси, що відбуваються в більшості розвинених країн світу загалом та Великої Британії зокрема, вимагають розробки ефективного механізму формування інноваційного потенціалу навчальних закладів, який би забезпечував стабільний розвиток освітньої галузі та відповідно позитивну динаміку освітнього рівня учнів. У зв’язку з цим освітня політика Великобританії спрямована на модернізацію, стандартизацію та підвищення якості освіти в країні. З метою обміну знаннями та створення найкращих умов для розвитку учня створюються інноваційні навчальні осередки – шкільні мережі.

У сучасних умовах домінуючою в житті кожної людини стає мережева організація, мережеві об’єднання, оскільки мережі охопили всі сфери життя – виробничу, бізнесову, соціальну. Мережа є основою для появи чогось нового, що виникає в результаті взаємодії між її елементами. Вона, як правило, є горизонтальним об’єднанням, у якому є певні вузли тяжіння. У мережі наявні переважно неієрархічні утворення, в яких без будь-якого примусу відбувається спілкування її учасників. Отже, мережа – це структурна неієрархічна управлінська одиниця,що складається з групи організацій, поєднаних горизонтальними зв’язками, спрямована на вироблення інноваційного продукту, і в її основі покладено ідейну єдність індивідів.

На підставі проаналізованої  літератури ми дійшли висновку, що існує  декілька класифікацій мереж у залежності від розуміння авторами сутності мережевої організації. Так, Н. Кочубей виділяє мережі-підприємства, соціальні мережі та мережі комунікацій [3, 152]. Комунікаційні та міжорганізаційні мережі розглядає Р. Х. Холл [8, 354]. Л. Сморгунов виокремлює такі типи мереж у сучасному світі: політичні співтовариства, професійні мережі, міжурядові мережі, мережі виробників, мережі з вирішення певних проблем [6].

У контексті нашого дослідження  ми будемо з’ясовувати інноваційний потенціал шкільних мереж Великої Британії, які, на нашу думку, є одним із підвидів професійних мереж. Досліджуючи історію шкільництва широкого кола країн, британські теоретики освіти Х. Маккарті, П. Міллер та П. Скідмор вважають, що доцільним є твердження про існування слабкого стимулу до співпраці, взаємного обміну в попередніх епохах, тобто до мережування шкіл. Навчальні заклади працювали, як правило, ізольовано один від одного, особливо в країнах з низьким рівнем розвитку соціального капіталу. Вони отримували адміністративні настанови «згори», зазвичай від міністерств чи регіональних органів управління освіти. Керуючись програмами, адміністративними процедурами бюрократичних структур, більшість систем виявляли невелику зацікавленість у професійному розвитку вчителів та лідерських якостей керівників шкіл [10, 13]. У своїх дослідженнях шляхів розвитку інноваційної школи П. Делін характеризує такі структури як «тимчасові соціальні мережі, де особи можуть отримати максимум інформації доклавши мінімум зусиль» [11,152].

На Лісабонському семінарі провідних теоретиків освітніх інновацій з країн-членів ОЕСР Д. Хопкінсом, ініціатором та керівником одного з таких об’єднань «Покращуємо якість освіти для всіх» (Improving the quality of education for all), було дане таке визначення поняття шкільних мереж – це суспільні об’єднання, провідними характеристиками яких є прагнення до якості, відданість справі та зосередження на результатах. Вони є ефективними засобами підтримки інновацій у часи змін. В освіті мережі сприяють поширенню інноваційного досвіду, створенню додаткових можливостей професійного розвитку вчителів, розвитку спроможності шкіл до змін. Вони стають проміжною ланкою між централізованими і децентралізованими структурами, допомагають у процесі реструктуризації та рекультурації освітніх організацій та систем [11, 154].

Під шкільними мережами ми розуміємо ідейне об’єднання шкіл, як правило, з іншими освітніми організаціями-партнерами для здійснення спільної педагогічної діяльності, яка буде підвищувати якість та ефективність процесів навчання й викладання, а також поширювати інноваційний досвід у межах шкіл і поза ними.

Провідними цілями шкільних мереж, згідно з публікаціями ОЕСР, є створення можливостей для поточних змін, обміну новими ідеями та співробітництва освітніх практиків. Практики-новатори приєднуються до мереж, щоб поділитися інноваційними підходами до навчання й викладання, розвитку культури школи, а також управління школою та лідерства. Деякі шкільні мережі акцентують увагу на тому, що сприяють обміну новими ідеями та професійному розвитку, інші – стимулюють цілісні зміни школи [11, 52]. Шкільні мережі розглядаються як могутній стимул інноваційного розвитку освітньої системи. Вони мають високий інноваційний потенціал.

Українські дослідники Л. Мартюшева і В. Калишенко відзначають, що інноваційний потенціал є комплексною характеристикою спроможності до інноваційного розвитку та «сукупністю організованих у певних соціально-економічних формах ресурсів, що можуть при певних діючих внутрішніх і зовнішніх чинниках інноваційного середовища бути спрямованими на реалізацію інноваційної діяльності з метою задоволення потреб суспільства» [2, 63].

Інноваційний  потенціал педагогічної системи, на думку українського дослідника інновацій  в освіті В. Химинця, визначає реальні можливості цієї системи сприймати, трансформувати і продукувати нові ідеї, що суттєво відбивається на кінцевому результаті функціонування системи [7, 175].

Готовність  системи освіти Великої Британії, усіх її елементів до ефективної реалізації нововведень, зокрема поширення інноваційних шкільних мереж, значною мірою залежить від їх інноваційного потенціалу. Під інноваційним потенціалом шкільних мереж ми розуміємо рівень їх спроможності здійснювати зміни і виконувати завдання, що забезпечують досягнення поставленої інноваційної мети, реалізацію інноваційного розвитку навчального закладу з використанням усіх необхідних для цього ресурсів, що є в його розпорядженні.

У контексті  нашого дослідження вважаємо за доцільне розкрити основні складові інноваційного потенціалу розвитку шкільних мереж. До них у результаті аналізу наукової літератури ми відносимо такі складові: наукову, технологічну, кадрову, матеріально-технічну, інформаційну, креативну, інтелектуальну, духовну, що ознаменувалися складними діалектичними зв’язками (рис. 1).

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1. Складові інноваційного потенціалу

Наявність висококваліфікованих кадрів шкільної мережі, здатних працювати  творчо, генерувати нові ідеї і безпосередньо  їх упроваджувати формує кадрову складову інноваційного потенціалу. Велике значення в цьому контексті має система лідерства інноваційних шкільних мереж. Головними характеристиками мережевого лідерства є його системний, дистрибутивний та кооперований характер. Таке лідерство має на увазі залучення якомога більше учасників до колективного вирішення завдань лідерства. Д. Джексон дає таку характеристику функцій лідерів шкільних мереж: «Координатори, або співлідери мережевих шкільних громад є працівниками, які утримують мережу у стані дієздатності. Вони поновлюють втрачені зв’язки, координують дії партнерів, встановлюють зв’язки з новими учасниками мережі. Вони є тими співробітниками мережі, що сприяють її розвитку та удосконаленню» [9, 16]. Координатори (помічники, лідери) освітніх мереж – це сила, яка тримає мережу на достатньому рівні розвитку, знає, як краще працювати, на що в першу чергу звернути увагу. Лідери перешкоджають перериванню зв’язків, спрямовують зусилля на відповідні дії, створюють нові зв’язки з новими учасниками, таким чином розширюючи мережу. Вони – учасники мережі, які заохочують та поширюють її розвиток [9, 12–13].

Через ступінь  готовності вчителів до реалізації програми інноваційного розвитку шкільної мережі виявляється сутність кадрової складової  її інноваційного потенціалу. У межах шкільних мереж велика увага приділяється позитивній підтримці результатів інноваційної діяльності вчителів, пов’язаній як із підвищенням якісних та кількісних характеристик навчального процесу, так і з участю вчителів у нових формах професійного розвитку. Учасники шкільних мереж є впевненими, що їх зусилля знайдуть підтримку і визнання. З огляду на вищесказане можемо стверджувати, що кадрова складова є рушійною силою усього інноваційного потенціалу.

Забезпечення діяльності інноваційних шкільних мереж, які були б конкурентоспроможними на ринку надання освітніх послуг, значною мірою зумовлюється матеріально-технічною складовою їх інноваційного потенціалу. Дана складова охоплює матеріальні ресурси та технічне забезпечення, необхідні для здійснення ефективної інноваційної діяльності в межах шкільних мереж. Розвиток інформаційних технологій, доступність Інтернету, використання мультимедіа технологій не лише розширюють можливості мереж, але й роблять їх доступнішими для більшої кількості шкіл у різних регіонах світу. Можливості мережування навчальних закладів сприяють конструктивному процесу навчання та відзначаються гнучкістю відповідно до потреб учнів [4].

Суттєвою ознакою  сучасних інноваційних процесів у сфері  навчання і виховання є їх технологізація – неухильне дотримання змісту і послідовності етапів упровадження нововведень [1, 56]. Ми вважаємо, що саме технологічна складова інноваційного потенціалу – це можливість упровадження в навчальний процес нових перспективних технологій, зокрема мережевих. Мережеві технології – це, на нашу думку, об’єднання в єдину цілісну систему мети, змісту, дидактичного комплексу (педагогічні умови, методи, прийоми, засоби, інформаційно-технологічне забезпечення) та результату навчально-виховного процесу, побудоване на ідейній спільності її учасників, на відміну від підпорядкування і контролю, характерних для ієрархічного способу організації освітньої системи та ідеї конкуренції, запроваджуваної ринковою філософією освітніх реформ. Мережеві технології забезпечують постійну інноваційну діяльність.

Інформаційні  потоки, які пронизують усю діяльність шкільних мереж і є основою  для прийняття управлінських  рішень інноваційного характеру, формують інформаційну складову інноваційного  потенціалу. Шкільні мережі дозволяють оперативно здійснювати обмін інформацією, що стосується процесів індивідуального та організаційного розвитку, минаючи бюрократичні перепони та ієрархії [12, 53].