Моральне виховання

   Естетичне виховання тісно  пов'язане з культурою народу. 3 одного боку, воно відображує надбання культури, а з другого — стимулює подальший розвиток культури конкретного народу, активно впливає на творення нових духовних цінностей, мистецьких витворів. Разом з тим естетичне виховання має бути спрямоване на формування свідомості людей у дусі поваги й приязні, товариськості та дружби.

   Треба об'єктивно визнати,  що впродовж десятиліть естетичне  виховання перебувало в занепаді. Завдання пробудження в дитині  відчуття прекрасного, озброєння  її вміннями творити красу  у щоденному житті підмінювалися загальними заходами, святами, конкурсами, якими була охоплена незначна частина вихованців. У школах на предмети естетичного циклу відводилась мізерна кількість годин. Сім'я самостійно не могла забезпечити умови для естетичного виховання своїх дітей, оскільки батьки самі не були підготовлені до цього. Як наслідок — огрубіле, жорстоке суспільство, позбавлене зовнішньої краси виробництво, низька конкурентоспроможність товарів на зовнішньому і внутрішньому ринку, естетична бідність житла, побуту взагалі.

 

 

 

4 Який зміст естетичного виховання?

 

   Змістом естетичного виховання є естетичне сприйняття, естетичні судження, естетичні знання, естетична культура, естетичні ідеали, естетичні почуття, естетичні переживання, естетична насолода, естетичні смаки, естетична діяльність. У комплексі ці категорії розкривають сутність естетичного виховання, розширюють його палітру, становлять його структуру (рис. 51).

 

 

   Структура (лат. structura—побудова, розміщення) — внутрішня будова чогось, певний взаємозв'язок складових частин цілого.

   Естетичне сприйняття —  початковий момент у процесі  естетичного ставлення до дійсності,  який проявляється в спостережливості, вмінні помітити найбільш суттєве,  що відображує зовнішню та  внутрішню красу предмета, явища,  процесу. Поети, письменники, художники завдяки загостреному естетичному сприйняттю викрешують вогонь краси здавалося б із буденних подій.

   У процесі естетичного  виховання важливо розвивати  естетичні судження, які передають  ставлення особистості до певного  об'єкта, явища. Варто не нав'язувати школярам своїх міркувань, а допомагати їм виявляти самостійність в оцінці тих чи тих предметів і явищ з погляду їх естетичної цінності* Тільки згодом, з досвідом формується певний естетичний ідеал як своєрідний зразок, із позицій якого особистість оцінює предмети, явища навколишньої дійсності.

   Естетичні знання сприяють  сприйняттю й оцінці прекрасного  в навколишній дійсності, становленню  естетичних ідеалів і смаків, а також оволодіння тими вміннями  й навичками, що дозволяють  здійснювати естетичну, художньо-творчу діяльність.

   Естетична культура передбачає  сформованість у людини естетичних  знань, смаків, ідеалів, розвиток  здібностей до естетичного сприймання  явищ дійсності, творів мистецтва,  потребу вносити прекрасне в  навколишній світ, зберігати прекрасне.

   Естетичні почуття виражаються  у схвалюванні людини, відчутті  нею насолоди від сприйняття  творів мистецтва, краси природи,  у прагненні до активної творчості  діяльності у сфері мистецтва.

   Естетичні переживання —  це почуття людини, які пов'язані з конкретними предметами, явищами, що їх сприймає особистість. Психолог С.Л. Рубінштейн зазначав: "Зв'язок почуттів з предметом, який його викликає і на який воно спрямоване, витупає особливо яскраво в естетичних переживаннях". Коли твори мистецтва, картини природи чи людини викликають естетичні почуття, то це пробуджує в особистості хвилювання, переживання. Сукупність людських почуттів — це, по суті, сукупність ставлення людини до навколишнього світу і передусім до інших людей у живій і безпосередній формі особистого переживання.

   Естетична насолода проявляється  у відчутті задоволення внаслідок  сприймання об'єктів красивого,  що спонукає до любування ним;  задоволення від участі у творенні  прекрасного.

   Естетичний ідеал відображує  уявлення людини про красу, підкреслює критерії, за якими варто оцінювати ті чи ті предмети та явища. З одного боку, естетичний ідеал є своєрідним еталоном, а з другого — він все-таки не позбавлений впливу індивідуальних суджень. Тому поняття естетичного ідеалу є певною мірою чинником індивідуальним.

   На основі естетичних  знань, сприйняття, почуття, ідеалів,  суджень формуються естетичні  смаки.

   Естетичні смаки — це  стійке, емоційно-оціночне ставлення  людини до прекрасного, що має  вибірковий, суб'єктивний характер. Тому не може бути якихось стандартних смаків. Це чуттєва категорія, що пов'язана передусім з індивідуальним баченням й індивідуальним сприйняттям.

   Кінцева мета естетичного  виховання — формування готовності  людини до естетичної діяльності  як важливого компонента естетичної культури. Існують різні види такої діяльності:

• організація естетичного середовища, в якому живе, працює, вчиться, відпочиває людина;

• конкретна творча діяльність в  галузі мистецтва, літератури та ін.;

• пропаганда мистецтва, естетичних ідеалів;

• естетична виразність у навчальній, виробничій, побутовій діяльності;

• виявлення естетичної культури у взаєминах із людьми

 

 

 

5 Які напрями й засоби естетичного  виховання?

 

  Процес естетичного виховання  триває впродовж всього життя людини і напрями цієї роботи багатогранні. До них належать:

    1. Життя і діяльність  дитини в сім'ї. Тут закладаються  основи формування естетичних  смаків, естетичних почуттів. Організація  естетичного побуту в оселі,  одяг, краса взаємин між членами  сім'ї, оцінка старшими предметів, явищ навколишньої дійсності з позицій естетики, безпосередня участь в естетичній діяльності, іграшки та ін. — все це так чи інакше впливає на формування естетичних почуттів і смаків дитини. На цьому етапі позитивний вплив можуть мати знання батьків у галузі народної педагогіки. Український народ споконвіків цінував і дбав про красу побуту (красиво прибране житло, використання картин, рушників, килимів, інших творів прикладного мистецтва, охайність одягу, упорядкованість садиби), а також брав участь у звичаєвих обрядах, які несуть в собі значний емоційний заряд (свято народження дитини, її хрещення, заручини, весілля та ін.), вивчав пісні. Відтворення народних традицій, обрядів, звичаїв позитивно впливає на естетичне виховання дітей.

   2. Виховна діяльність дошкільних  виховних закладів.

   3. Навчально-виховна діяльність  загальноосвітніх навчально-виховних  закладів. Завдання естетичного  виховання розв'язуються через  залучення школярів до різних  сфер діяльності: оволодіння змістом  навчальних дисциплін, позакласна виховна робота, що несе в собі естетичне навантаження.

   В умовах школи естетичне  виховання так чи інакше пронизує  всю систему навчально-виховної  роботи. Учні оволодівають естетичними  знаннями в процесі вивчення  навчальних дисциплін. Мова, література, історія, дисципліни природничого циклу несуть в собі значний естетичний потенціал. Особливе місце серед навчальних дисциплін займають музика й образотворче мистецтво.

   У рамках загальноосвітніх  навчально-виховних закладів широко практикується залучення учнів до різних видів позакласної виховної роботи з естетичним змістом. Це участь у роботі танцювальних гуртків, хорових колективів, студій образотворчого, літературного мистецтва та ін.

   4. Навчально-виховна робота  позашкільних дитячих виховних закладів (будинки і палаци дитячої та юнацької творчості, студії, дитячі музичні та художні школи тощо). Діяльність цих закладів спрямована на задоволення інтересів дітей, розвиток здібностей, залучення до активної естетичної діяльності.

   5. Самоосвіта.

   6. Діяльність професійних  навчально-виховних закладів, де  майбутні фахівці продовжують  оволодівати естетичними знаннями, беруть участь у діяльності  мистецьких аматорських колективів, набувають умінь естетичної діяльності.

   7. Вплив засобів масової інформації: художня та наукова література, газети, журнали, радіо, кіно, телебачення, концертна діяльність.

   Арсенал засобів естетичного  виховання досить вагомий: навколишнє  природне середовище, література, музика, образотворче мистецтво, архітектура, театральне мистецтво, кіномистецтво та ін.

   Ефективність естетичного  виховання забезпечується через  єдність та взаємообумовленість  національного і загальнолюдського.  Естетична культура особистості  має формуватися передусім на  ґрунті національної культури із залученням до надбань культури світової.

 

 

 

6 Завдання, шляхи та засоби фізичного  виховання. 

 

   Фізичне виховання — система заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я людини, загартування її організму, розвиток фізичних можливостей, рухових навичок і вмінь.

   Його завданням є створення оптимальних умов для забезпечення оптимального фізичного розвитку особистості, збереження її здоров'я, отримання знань про особливості організму, фізіологічні процеси в ньому, набуття санітарно-гігієнічних умінь та навичок догляду за власним тілом, підтримання і розвиток його потенціальних можливостей.

   До основних засобів фізичного виховання в школі належать: теоретичні відомості (гігієна загальна і фізичних вправ, відомості, необхідні для самостійних занять фізичними вправами); заняття гімнастикою (вправи, що сприяють загальному фізичному розвитку школярів: загальнорозви-ваючі, вправи на формування правильної постави, акробатичні, танцювальні вправи, вправи на розвиток рівноваги, опорні стрибки); заняття з легкої атлетики (різні види бігу, стрибки в довжину й висоту, метання на дальність); рухливі ігри (розвиток в учнів кмітливості, спритності, швидкості дій, виховання дисциплінованості); спортивні ігри (баскетбол, волейбол, ручний м'яч, футбол); лижна, кросова, ковзанярська підготовка, плавання.

   У школі існують різноманітні форми фізичного виховання: уроки з фізичної культури, фізкультурно-оздоровчі заходи в режимі шкільного дня (фізкультурні хвилинки під час уроку, ігри та вправи на перервах і в режимі подовженого дня), позакласна спортивно-масова робота (заняття в гуртках фізичної культури і спортивних секціях, спортивні змагання). Позашкільні виховні заклади здійснюють спортивно-масову роботу за місцем проживання учнів, в дитячо-юнацьких спортивних школах, дитячих клубах, туристських станціях, спортивних товариствах. Самостійно учні займаються фізичними вправами вдома, на пришкільних і дворових майданчиках, стадіонах, у парках тощо.

 

   Головним організаційно-методичним принципом здійснення фізичного виховання школярів є диференційоване застосування засобів фізичної культури на заняттях з учнями різного віку та статі з урахуванням стану їх здоров'я і рівня фізичної підготовленості. Важливе значення має регулярний лікарський контроль за здоров'ям школярів.

   Уроки фізичної культури є основною організаційною формою фізичного виховання школярів. їх проводять систематично протягом навчального року з урахуванням пори року для певної місцевості і стану навчально-матеріальної бази.

   За структурою уроки фізичної культури складаються з трьох частин: 1. Підготовча (8—12 хв.). Учитель організовує учнів, пояснює завдання уроку, готує їх психологічно і фізіологічно (розминка) до виконання завдань уроку. 2. Основна (25—ЗО хв.). Передбачає вивчення, удосконалення, виконання на оцінку фізичних вправ, розвиток рухових якостей, формування правильної постави тощо. 3. Заключна (З—5 хв.). Учитель поступово знижує фізичне навантаження, приводячи організм учня у відносно спокійний стан, підбиває підсумки уроку, дає завдання додому.

   Найчастіше використовують такі способи організації учнів на уроці фізкультури: фронтальний (одночасне виконання учнями вправ); потоковий (виконання учнями вправи по черзі один за одним); змінний (учнів поділяють на зміни, які по черзі виконують вправи); груповий (передбачає розподіл учнів класу на групи, кожна з яких займається окремою вправою); індивідуальний (застосовується при виконанні учнями вправ на оцінку, при складанні навчальних нормативів); колове тренування (характеризується тим, що учні невеликими групами виконують певну кількість різних вправ послідовно, переходячи «по колу» від одного спеціально підготовленого місця для виконання певної вправи до іншого).

   Позакласна робота з фізичного виховання учнів охоплює заняття фізкультурних гуртків і спортивних секцій, спортивні змагання, спартакіади школярів, фізкультурні свята, туризм.

   Природні фактори є важливим засобом зміцнення здоров'я, загартування організму і підвищення працездатності дитини.

   Загалом реалізація комплексу виховних завдань зводиться до використання таких головних чинників:

— вивчення навчальних дисциплін (виявлення потенційних  виховних можливостей предмета, включення  їх у зміст уроку, реалізація під  час його проведення, врахування вікових  та індивідуальних особливостей учнів);

— позакласна та позашкільна виховна робота (підбирають загальні методи, форми виховної роботи, які краще підходять для певного  напряму виховання та віку дітей);

— залучення  учнів до різних видів практичної діяльності (сприяє формуванню навичок і звичок відповідної поведінки);

— залучення  сім'ї і громадськості до реалізації виховної роботи.