Методика викладання у вищих навчальних закладах

     Пізнавальна активність – це прагнення самостійно мислити, знаходити свій підхід до рішення завдання (проблеми), бажання самостійно одержати знання, формувати критичний підхід до судження інших і незалежність власних суджень. Активність студентів пропадає, якщо відсутні необхідні для цієї умови [1].

     Активні методи навчання припускають використання такої системи методів, що спрямована головним чином, не на виклад викладачем готових знань й їхнє відтворення, а на самостійне оволодіння студентами знань у процесі активної пізнавальної діяльності.

     Таким чином, активні методи навчання - це навчання діяльністю. Так, наприклад, Л.С. Виготський сформулював закон, що говорить, що навчання спричиняє розвиток, тому що особистість розвивається в процесі  діяльності. Саме в активній діяльності, що направляє викладачем, студенти опановують необхідними знаннями, уміннями, навичками для їхньої професійної діяльності, розвиваються творчі здатності. В основі активних методів лежить діалогічне спілкування, як між викладачем і студентами, так і між самими студентами. А в процесі діалогу розвиваються комунікативні здатності, уміння вирішувати проблеми колективно, і сам головне розвивається мова студентів. Активні методи навчання спрямовані на залучення студентів до самостійної пізнавальної діяльності, викликати особистісний інтерес до рішення яких-небудь пізнавальних завдань, можливість застосування студентами отриманих знань. Метою активних методів є, щоб у засвоєнні знань, умінь, навичок брали участь всі психічні процеси (мова, пам'ять, уява й т.д.).

     Викладач у своїй професійній діяльності використає ту класифікацію й групу методів, які найбільше повно допомагають здійсненню тих дидактичних завдань, які він ставить перед заняттям. І активні методи навчання є одним з найбільш ефективних засобів залучення студентів в учбово-пізнавальну діяльність.

     У той же час, називати ці методи активними  не зовсім коректно й досить умовно, оскільки пасивних методів навчання в принципі не існує. Будь-яке навчання припускає певний ступінь активності з боку суб'єкта, і без її навчання взагалі неможливо. Але ступінь цієї активності дійсно неоднакова (тобто набагато вище при використанні активних методів) [5].

     2.1 Імітаційні методи  активного навчання 

     Розглянемо  класифікацію методів активного  навчання для ВУЗу запропоновану  А.М. Смолкіним. Він розрізняє імітаційні методи активного навчання, тобто форми проведення занять, у яких учбово-пізнавальна діяльність побудована на імітації професійної діяльності.

       Імітаційні методи діляться на  ігрові й неігрові. До ігрового  ставляться проведення ділових ігор, ігрового проектування й т.п., а до неігрових - аналіз конкретних ситуацій, рішення ситуаційних завдань й інших. Схематично дану класифікацію можна представити в такий спосіб. Активні методи навчання: неімітаційні, імітаційні.

     2.2 Ігрові імітаційні методи навчання

     До  ігрових імітаційних форм також відносяться:

Стажування  з виконанням посадової  ролі – форма й метод активного навчання конкретного типу, при якому «моделлю виступають сама дійсність, а імітація зачіпає в основному виконання ролі (посади) [1].

     Імітаційний тренінг припускає відпрацьовування певних спеціалізованих навичок й умінь по роботі з різними технічними засобами й пристроями.

 

     Розігрування  ролей (інсценівка) – ігровий спосіб аналізу конкретних ситуацій, в основі яких лежать проблеми взаємин у колективі, проблеми вдосконалювання стилю й методів керівництва [1].

     Ігрове  проектування – практичне заняття, суть якого складається в розробці інженерного, конструкторського, технологічного й іншого видів проектів в ігрових умовах, що максимально відтворять реальність [1].

     Дидактична  гра – це модель, тобто заміщення реально існуючого об'єкта, процесу, явища, здійснюване за допомогою різних засобів [1].

     Методи  активного навчання можуть використатися  на різних етапах навчального процесу:

1 етап - первинне оволодіння знаннями. Це можуть бути проблемна лекція, евристична бесіда, навчальна дискусія й т.д.

2 етап - контроль знань (закріплення), можуть  бути використані такі методи  як колективна розумова діяльність, тестування й т.д. 

3 етап - формування професійних умінь,  навичок на основі знань і  розвиток творчих здатностей, можливе використання модельованого навчання, ігрові й неігрові методи.

     2.3 Ділова гра, як  метод активного  навчання 

     Одним з найбільш ефективних активних методів  навчання є ділова гра. Уже в 1932 році в Ленінграді М.М. Бирштейн уперше використала в навчанні ігровий метод (ділову гру).

     На 1991 рік у світі використалося  більше 2000 ділових ігор з них тільки в колишньому СРСР і США - понад 1200. Розповсюджуються й впроваджуються ділові ігри в Англії, Канаді, Японії, Франції, Німеччині, Польщі, Чехії, Словаччині й ін.

     Дослідники  встановили, що при подачі матеріалу  в такій формі засвоюється  близько 90% інформації. Активність студентів  проявляється яскраво, носить тривалий характер й «змушує» їх бути активними.

     У цей час розрізняють три сфери застосування ігрового методу:

1. Навчальна  сфера: навчальний метод застосовується  в навчальній програмі для  навчання, підвищення кваліфікації.

2. Дослідницька  сфера: використається для моделювання  майбутньої професійної діяльності  з метою вивчення прийняття рішень, оцінки ефективності організаційних структур і т.д.

3. Оперативно-практична  сфера: ігровий метод використається  для аналізу елементів конкретних  систем, для розробки різних елементів  системи утворення. [6, c.82]

Педагогічна суть ділової гри - активізувати мислення студентів, підвищити самостійність майбутнього фахівця, внести дух творчості в навчанні, наблизити його, підготувати до професійної практичної діяльності. Головним питанням у проблемному навчанні виступає «чому», а в діловій грі - «що було б, якби...».

     Даний метод розкриває особистісний потенціал  студента: кожен учасник може продіагностувати свої можливості поодинці, а також  й у спільній діяльності з іншими учасниками.

     У процесі підготовки й проведення ділової гри, кожен учасник повинен мати можливість для самоствердження й саморозвитку. Викладач повинен допомогти студентові стати в грі тим, ким він хоче бути, показати йому самому його кращі якості, які могли б розкритися в ході спілкування.

     Ділова  гра - це контрольована система, тому що процедура гри готуватися, і коректується викладачем. Якщо гра проходить у планованому режимі, викладач може не втручатися в ігрові відносини, а тільки спостерігати й оцінювати ігрову діяльність студентів. Але якщо дії виходять за межі плану, зривають мети заняття, викладач може відкоригувати спрямованість гри і її емоційний настрой [1].

     Колись  як приступитися до використання ділової  гри в навчальному процесі, рекомендується починати з імітаційних вправ. Вони відрізняються меншим обсягом й  обмеженістю розв'язуваних завдань.

     Імітаційні  вправи ближче до навчальних ігор. Їх ціль - надати студентам можливість у  творчій обстановці закріпити ті або інші навички, акцентувати увагу  на якому-небудь важливому понятті, категорії, законі. В умові повинне  втримуватися обов'язкове протиріччя, тобто в імітаційній вправі є елемент проблемності.

     Після імітаційних вправ можна переходити до ділових ігор. У навчальному  процесі вузу - це скоріше, рольова  гра, тому що студенти ще не володіють  повною мірою своєю спеціальністю. Ціль даної гри - сформувати певні навички й уміння студентів у їх активному творчому процесі. Соціальна значимість ділової гри в тім, що в процесі рішення певних завдань активізуються не тільки знання, але й розвиваються колективні форми спілкування.

     У підготовці ділової гри можна  виділити наступні операції:

Вибір теми й діагностика вихідної ситуації. Темою гри може бути практично  будь-який розділ навчального курсу. Бажаним є те, щоб навчальний матеріал мав практичний вихід на професійну діяльність.

     Формування  цілей і завдань із обліком  не тільки теми, але й з вихідної ситуації. Потрібно побудувати гру в одній ситуації.

     Визначення  структури з урахуванням мети, завдань, теми, состава учасників.

     Діагностика ігрових якостей учасників ділової  гри. Проведення занять в ігровій формі буде ефективніше, якщо дії викладача звернені не до абстрактного студента, а до конкретного студента або групи.

     Діагностика об'єктивної обставини. Розглядається  питання про те, де, як, коли, при  яких умовах, і з якими предметами буде проходити гра.

     Для підготовки ділової гри можуть використатися  всі дидактичні методи: пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемне виклад, частково-пошуковий, дослідницький. Так  само слід дотриматися методичних вимог:

- гра повинна бути логічним продовженням і завершенням конкретної теоретичної теми (роздягнула) навчальної дисципліни, практичним доповненням вивчення дисципліни в цілому;

- максимальна наближеність до реальних професійних умов;

- створення атмосфери пошуку й невимушеності;

- ретельна підготовка учбово-методичної документації;

- чітко сформульовані завдання; умови й правила гри;

- виявлення можливих варіантів рішення зазначеної проблеми;

наявність необхідного встаткування.

     У використанні ділової гри можна  відзначити позитивні й негативні моменти.

     Позитивне в застосуванні ділові ігри: висока мотивація, емоційна насиченість процесу навчання; підготовка до професійної діяльності, формуються знання й уміння, студенти вчаться застосовувати свої знання; після ігрове обговорення сприяє закріпленню знань.

     Негативним  є: висока трудомісткість до заняття для викладача, він повинен бути уважним і доброзичливим керівником протягом усього ходу гри; більша напруженість для викладача, зосередженість на безперервному творчому пошуку, володіння акторськими даними; неготовність студентів до роботи з використанням ділової гри; труднощі із заміною викладача, що проводив гру.

     Ділова  гра допомагає досягненню навчальних, виховних і розвиваючих цілей  колективного характеру на основі знайомства з реальною організацією роботи. Пізнавальна ефективність, здійснювана в процесі гри шляхом знайомства студентів з діалектичними методами дослідження питання (проблеми), організацією роботи колективу, з функціями своєї майбутньої професійної діяльності на особистому прикладі.

Виховна: у процесі ділової гри формується свідомість приналежності її учасників  до колективу; спільно визначається ступінь участі кожного з них  у роботі; взаємозв'язок учасників  при рішенні загальних завдань; колективно обговорюються питання, що формує критичність, стриманість, повагу до думки інших, уважність до інших учасників гри.