Класний керівник. Функції, напрями і форми роботи

Класний керівник.

Функції, напрями і форми  роботи. 

Класний керівник у школі.

     Класні керівники – педагоги, які постійно спілкуються з  учнями, закріпленими за ними, різнобічно  впливають на них і водночас  працюють за предметною системою. Тобто, крім викладання певного предмета він дбає про об’єднання зусиль учителів, які працюють у певному класі, координацію їхніх вимог для поліпшення результатів виховної та навчальної роботи з учнями класу.

     У ХІХ ст. цими питаннями займалися  звільнені від уроків наглядачі, класні дами, вихователі. Після 1917 р. їх посади були скасовані (подекуди залишилися на громадських засадах), у 1935 р. поновлені як додаткові до основної учительської посади. У сучасній школі звільнення класного керівника від учительської роботи не передбачене, оскільки на уроках педагог має змогу вивчати дітей. Проте часто класні керівники вважають, що їхні функції обмежуються лише організаційно-педагогічними справами.

     У своїй діяльності класний  керівник тісно пов’язаний з іншими шкільними працівниками. Із заступником директора школи з виховної роботи він планує свою діяльність, бере участь у підготовці й проведенні шкільних свят, урочистих подій, інших заходів. З учителем праці, викладачем організації виробництва з’ясовує питання профорієнтаційної виховної роботи; з бібліотекарем – проблеми забезпечення класу підручниками, стан читання учнями художньої літератури; з учителем фізичного виховання – участь у підготовці і проведенні спартакіад та ін. Тому класними керівниками призначають найдосвідченіших учителів-вихователів. Діяльність класного керівника урізноманітнює, пожвавлює виховну роботу в клаві, особливо в колективі старшокласників, спрямовує її на диференціацію та індивідуалізацію виховання, на ширший і глибший вияв здібностей та уподобань школярів.  

Функції класного керівника.

     Завдання і зміст виховання  всебічно розвиненої особистості  визначають функції класного  керівника: 

• забезпечувати оптимальні умови для всебічного гармонійного розвитку вихованців, їх самореалізації;
• у співдружності з батьками, вчителями, дитячими громадськими організаціями здійснювати всебічне виховання школярів у процесі навчальо-виховної роботи в школі та за її межами;
• систематично аналізувати індивідуальні анатомо-фізіологічні і соціально-психологічні особливості розвитку учнів класу; давати рекомендації іншим учителям, батькам щодо необхідності враховувати індивідуальні та вікові особливасті розвитку кожного вихованця;
• здійснювати організацію і виховання первинного учнівского колективу, всебічно вивчати динаміку його розвитку, координувати діяльність учителів, які працюють у класі;
• організовувати виховні та організаційні заходи для створення оптимальних умов, які сприяли б зміцненню та збереженню здоров’я учнів;
• здійснювати організаційно-виховну роботу з учнями, батьками та учителями для формування в школярів старанності, дисциплінованості у процесі навчальної діяльності з урахуванням їх індивідуальних можливостей;
• організовувати позакласну виховну роботу з учнями, сприяти залученню їх до роботи позашкільних дитячих виховних закладів, дитячих громадських організацій;
• здійснювати цілеспрямовану організаційно-педагогічну роботу з батьками, забезпечувати системність у формуванні їх психолого-педагогічної культури;
• домагатись єдності вимог до вихованців з боку школи й сім’ї, підтримувати зв’язок з вихователями груп подовженого дня, керівниками гуртків, студій, спортивних секцій, дитячими громадськими організаціями;
• вести відповідну документацію, подавати керівництву школи відомості про успішність, розвиток і вихованість учнів; стежити за веденням учнями щоденників.

     Конкретні обов’язки класного керівника зазначені у Статуті середньої загальноосвітньої школи. Класний керівник має право відвідувати уроки всіх учителів у своєму класі, запрошувати да школи батьків або опікунів учнів класу, подавати клопотання до дирекції про заохочення або застосування стягнення до учнів. 

Напрями і форми роботи класного керівника.

     Діяльність справжнього класного  керівника сповнена педагогічною  творчістю і не обмежується  певними рамками. Форми роботи можуть бути різними – індивідуальною, груповою і фронтальною. Вибір конкретної форми зумовлюється різними чинниками: завданням виховання, рівнем розвитку первинного колективу, індивідуальними особливостями школярів, об’єктивними обставинами, конкретними педагогічними ситуаціями та ін.

     За критерієм вікористання джерел  і засобів виховного впливу  на особистість школярів форми  роботи поділяють на: словесні (збори, доповіді, бесіди, диспути, конференції, зустрічі та ін.); практичні (походи, екскурсії, спртакіади, олімпіади, конкурси тищи); наочні (діяльність шкільних музеїв, виставок, тематичні стенді та ін.). усі вони взаємопов’язані, доповнюють і збагачують одна одну. Є види роботи, в яких одночасно використовують словесні, практичні, наочні форми. Наприклад, колективні творчі справи (КТС). 

Робота  класного керівника  з вивчення учнів.

     Основним обов’язком класного  керівника є вивчення учнів  і координація на цій основі  роботи вчителів, які працюють  з ними. Процес вивчення учнів  має відбуватися з дотриманням певних правил:

• вивчення потрібно спрямовувати на виявлення особливостей фізичного, психічного і соціального розвитку конкретного вихованця;
• дослідження процесів розвитку школярів має тривати впродовж усіх років навчання;
• виявляти потрібно не лише наявний рівень розвитку конкретної особистості, але й прогнозувати його з урахуванням “зони найближчого розвитку”;
• вивчення особистості школярів та їх колективів потрібно спрямовувати на вирішення конкретних педагогічних завдань;
• вихователь у процесі вивчення учнів має бути сповнений педагогічного оптимізму щодо їх розвитку і соціально-психологічного зростання;
• вивчення учнів має охоплювати всі аспекти їх фізичного, психічного і соціального розвитку;
• застосування методів і методик вивчення учнів і шкільних колективів має відповідати віковим можливастям дітей;
• дослідження соціально-психічного розвитку слід здійснювати в природних умовах навчально-виховного процесу;
• дослідженням повинні бути охоплені усі учні, таке вивчення має стати систематичним;
• вивчення учнів поєднують з виховним впливом на них;
• вивчаючи учнів, слід акцентувати увагу на позитивних, а не негативних рисах характеру та поведінки.

     Методи вивчення учнів та учнівських  колективів пділяють залежно  від:

 а)  характеру участі школярів у них: пасивні (спстереження, кількісний і якісний аналіз результатів діяльності) та активні (анкетування, тестування, соціометричні вимірювання, проективні);

 б)  часу проведення: одномоментні (анкетування, тестування та ін.) та тривалі (цілеспрямоване спостереження, біографічний метод тощо);

 в)  місця проведення: шкільні (класні та позакласні) й лабораторні;

 г)  їх сутності: неекспериментальні  (спостереження, анкетування, бесіди, аналіз продуктів діяльності), діагностичні (тести, ранжування), експериментальні (природні експерименти, лабораторні експерименти) та формуючі методи.

     У практичній діяльності вивчення  учнів здійснюють за орієнтовними  програмами. 

Програма  вивчення і структура  характеристики учнів.

1. Демографічні відомості: прізвище, ім’я та по батькові; день, місяць, рік народження; прізвище, ім’я, по батькові матері та батька, їх професія, місце роботи, займана посада, домашня адреса, телефон.
2. Умови розвиту і виховання в сім’ї: склад сім’ї, матеріально-побутові умови, вплив батьків на виховання дитини, їх психолого-педагогічна культура, ставлення до школи.
3. Рівень фізичного розвитку: стан здоров’я, володіння санітано-гігієнічними навичками, спортивні інтереси, потреби.
4. Моральні якості: загальний рівень морального розвитку; знання морально-етичних норм і правил; рівень сформованості вмінь і навичок у моральній поведінці, співвідношення їх із загальнолюдськими і національними морально-духовними цінностями; соціально-моральний статус у колективі; рівень і особливості спілкування з молодшими дітьми, ровесниками і старшими; рівень сформованості почуттів патріотизму та національної гідності; рівень правової й екологічної культури, здатність до самооцінки; особливості вияву дисциплінованості, відповідальності, совісті, соціальної зрілості й активності, милосердя, гуманізму.
5. Розумивий розвиток: загальний розумовий розвиток, рівень інтелекту, потенціальні розумові можливості, інтереси, схильності; ставлення до навчальної діяльності; сформованість мотивів навчання; рівень володіння методами і прийомами самостійної пізнавальної діяльності; успішність, відповідність її розумовим можливостям.
6. Трудове виховання: ставлення до праці, її різних видів, мотиви трудової діяльності; наявність умінь і навичок в різних видах праці; соціальні інтереси щодо праці; загальна культура різних видів праці (фізичної, розумової); інтереси і схильності до певних видів професійної діяльності, рівень і стійкість професійної орієнтації.
7. Естетична вихованість: сформованість естетичних почуттів та вмінь, інтереси і схильності в різних видах мистецтва; здатність творити прекрасне в повсякденній діяльності.
8. Психічний розвиток: потреби і рівень сформованості уваги, культури мовлення, відчуттів, сприймання, пам’яті, мислення, уваги, почуттів, волі; особливості характеру; здібності; темперамент.
9. Особливості впливу  біологічного і соціального чинників на розвиток особистості учня. Особиві випадки впливу на вихованця, його наслідки.
10. Загальні психолого-педагогічні висновки: позитивні якості особистості з погляду на всебічний гармонійний її розвиток; недоліки і складнощі у соціально-психологічному становленні вихованця, їх причини і засоби подолання; рекомендації щодо індивідуального підходу і виховних заходів впливу.

Систематизація  результатів вивчення особистості учнів.

     Процес вивчення учнів є складним і відповідальним. Його результати мають бути основою при плануванні та проведенні виховної роботи з ними, а також її координації з учителями, батьками та іншими вихователями. З цією метою класний керівник ретельно і систематично має фіксувати результати вивчення особистості учнів і класних колективів. Це – своєрідний банк відомостей про рівень й особливості фізичного, психічного і соціального розвитку кожного учня. До нього повинні мати доступ усі, хто займається навчально-виховною роботою з конкретними учнями.

     Фіксування результатів вивчення  учнів можна здійснювати двома  способами: 1) у загальному зошиті  на кожного учня відводять  2-3 сторінки і періодично фіксують  дані про психічний і соціальний  розвиток; 2) використовуючи “Особисту  картку учня”, яка дає змогу дотримуватися вимог програми, спостерігати за динамікою розвитку особистості. 

Програма  вивчення і структура  характеристики класного колективу.

1. Склад класу: вік учнів; рівень їх розвитку; працездатність та успішність.
2. Рівень розвитку колективу: етап розвитку дитячого колективу; характерні ознаки розвитку; особливасті діяльності активу класу, його роль у формуванні та зміцненні колективу; діяльність органів самоврядування; стан взаємин між активом, органами самоврядування та учнями між собою; лідери в колективі; їх вплив на діяльність інших учнів; напрямки і форми зв’язку класного колективу із загальношкільними.
3. Рівень морально-духовного розвитку колективу: рівень сприйняття загальнолюдських цінностей; особливості вияву почуттів; рівень захищеності особистості; сформованість вмінь і навичок у моральній поведінці.
4. Рівень фізичного розвитку колективу: загальний стан здоров’я учнів; ставлення до фізичної культури і спорту; потреби у фізичному розвитку.
5. Рівень трудового виховання: ставлення учнів до праці (громадської діяльності); рівень сформованості соціально-психологічної готовності до праці; профорієнтація учнів.
6. Рівень естетичного виховання: сформованість почуття прекрасного; інтереси учнів до певних видів мистеціва; їх потреби щодо естетичного розвитку.
7. Шляхи та засоби подальшого формування класного колективу: створення сприятливих умов для розвитук особистості в колективі; подолання чинників, що заважають цьому.

     Класний колектив не є чимось  застиглим і незмінним, він  постійно розвивається. Тому дослідження змін в ньому має практичне значення для виховної роботи, прогнозування її змісту, добору методів виховного впливу. Відомості про колектив, отримані за допомогою одного методу, потребують перевірки іншими для отримання достовірної та об’єктивної інформації.