Нові показники введені до Звіту з людського розвитку у 2010 році:

• ІЛР, скоригований на нерівність: вперше цьогорічний Звіт розглядає ІЛР через призму нерівності у людському розвитку з урахуванням відмінностей у рівні прибутку, сфері охорони здоров’я та освіті.
• Індекс гендерної рівності: Звіт 2010 року включає новий показник вимірювання гендерної нерівності, який бере до уваги рівень материнської смертності та присутність жінок у парламенті.
• Багатовимірний індекс бідності (БІБ): у Звіті введений багатовимірний показник бідності, який оцінює бідність, не лише з огляду на рівень прибутків, а й враховуює численні фактори на рівні домашніх господарств – від основних життєвих стандартів до доступу до шкільної освіти, чистої води і медичної допомоги. Більше 1.7 млрд. людей – третина населення у 104 країнах, для яких обрахований БІБ – живуть у багатовимірній бідності, це більше ніж 1,3 млрд., що живуть на менше ніж $ 1. 25 долар на день.

       За  індексом людського розвитку Україна  посідає 69-е місце серед 169 держав і територій. Про це свідчить звіт Програми розвитку Організації Об'єднаних Націй. Цей документ містить дані про рівень життя і соціальної захищеності жителів різних країн, криміногенну ситуацію, охорону довкілля, показники здоров'я, рівня освіти і культурного розвитку населення, участі людей у прийнятті рішень.

       Річний ВВП на душу населення в Україні порівняно з 1990-м роком знизився на 63% і становить 6535 доларів США. Для порівняння: у Росії цей показник становить 15 тис. 258 дол., у Латвії - 12 тис. 944 дол., в Азербайджані - 8747 дол. Серед країн з високим рівнем розвитку людського потенціалу, до яких належить Україна, найменші показники ВВП мають Вірменія (5495 дол.), Беліз (5693 дол.) і Тонга (4038 дол.).

       А от за рівнем освіти, згідно з даними ООН, Україна випереджає чимало розвинених країн Європи. За рівнем освіти Україна випереджає Францію, Швейцарію та Велику Британію і мало поступається Німеччині і Швеції.Водночас, згідно зі звітом ПРООН, середня тривалість життя в Україні знизилась до 68,6 року порівняно з 1970 р., коли цей показник становив 71 рік. При цьому наші громадяни у середньому живуть довше за росіян, у яких середня тривалість життя складає 67,2 року, та жителів Казахстану, де в середньому живуть 65,4 року. Водночас українці за довголіттям поступилися білорусам (69,6 р.), азербайджанцям (70,8 р.), іранцям (71,9 р.),туркам (72,2 р.), латвійцям (73 р.). Максимальною є різниця з Японією, де середня тривалість життя становить 83,2 року.

         Загалом перші десять місць  за індексом людського розвитку посіли Норвегія, Австралія, Нова Зеландія, Сполучені Штати Америки, Ірландія, Ліхтенштейн, Нідерланди, Канада, Швеція та Німеччина. Окрім того, у звіті ПРООН було визначено "Топ-10" країн, які найпомітніше змінили індекс людського розвитку за останні 40 років. Очолив "десятку" Оман, який упродовж десятиліть інвестував прибутки від реалізації енергоносіїв в освітню галузь та систему охорони здоров'я. Далі йде Китай, Непал, Індонезія, Саудівська Аравія, Лаос, Туніс.

       Щодо  нашої країни, то "Україна має значний потенціал, який необхідно розвивати через реалізацію амбіційної національної програми реформ і досягнень Цілей розвитку тисячоліття".

       Шляхи підвищення рівня  життя в Україні 

     В основі державної політики подолання  бідності та підняття рівня життя населення має бути визнання того, що цієї мети не можна досягти виключно шляхом підтримки знедолених. Необхідні комплексні підходи, орієнтовані як на бідні, так і на відносно забезпечені верстви суспільства. Зусилля держави щодо підвищення рівня життя всіх верств населення незалежно від їх матеріального положення мають спиратися на забезпечення сталого економічного зростання, всебічний розвиток і максимально повне використання трудового потенціалу країни, поліпшення ситуації на ринку праці.

     Однак саме по собі економічне зростання  ніде і ніколи не вирішувало соціальних проблем.

     Цілком  імовірною (особливо в Україні) видається  ситуація, за якої плодами економічного зростання скористається дуже обмежене коло. Цей прошарок буде прискореними темпами накопичувати в своїх руках багатство, а бідні так і лишатимуться бідними.

     Необхідно подолати вкрай негативну тенденцію  соціальної поляризації суспільства, забезпечити зниження економічної нерівності шляхом запровадження гнучкої податкової політики, раціональних соціальних трансфертів, стимулювання малого та середнього бізнесу, захисту прав дрібних акціонерів, легалізації тіньової діяльності і незареєстрованих доходів. Економічне зростання створює необхідне підґрунтя для зниження безробіття (включаючи приховане) та підвищення доходів від трудової діяльності. Поряд з реформуванням системи оплати праці необхідно забезпечити зниження економічної нерівності шляхом запровадження гнучкої податкової політики, раціоналізації соціальних трансфертів, стимулювання малого та середнього бізнесу, захисту прав дрібних акціонерів.

     Наслідком стане не тільки зростання рівня  життя основної маси населення, а  і зниження масштабів, рівня та глибини бідності.

     Другий  напрям має стосуватися безпосередньо  соціально вразливих верств населення.

     Передусім, необхідно запровадити дієву  систему соціального страхування, яка запобігатиме втраті доходу внаслідок безробіття, захворювання чи старості. В цьому контексті першочерговим завданням є проведення повномасштабної пенсійної реформи, оскільки тільки так можна докорінно поліпшити становище сьогоднішніх пенсіонерів при стимулюванні економічної активності населення працездатного віку. Необхідно запровадити – спочатку добровільну, а через кілька років і обов'язкову – накопичувальну систему пенсійного забезпечення.

     Це  буде стимулювати населення реєструвати  свої доходи і сплачувати внески до пенсійних фондів, забезпечить необхідний зв'язок між характером трудової діяльності (тривалістю стажу і сумою внесків до пенсійних фондів) та матеріальним забезпеченням на старість, і врешті-решт не тільки запобігатиме бідності населення похилого віку, а й забезпечить входження значної частини пенсіонерів до середнього класу.

     Необхідна також реформа системи соціальної підтримки вразливих верств населення.

     Говорячи  про ефективність надання соціальної допомоги, необхідно підкреслити  два основних її прояви: максимальне охоплення всіх нужденних і мінімальне надання допомоги тим, хто на них не потребує. Мова йде не про порушення чинного законодавства і випадки невиправданого призначення допомог (субсидій тощо). В умовах існування різноманітної системи підтримки доходів населення важливо забезпечити спрямованість допомог саме на бідні верстви суспільства.

     Адресність  потребує передусім точної ідентифікації  бідних, яка в принципі може досягатися кількома способами. Базою ідентифікації є оцінка рівня доходів сімей. Безумовною перевагою такого підходу є максимально точна спрямованість допомоги. Але є і цілий ряд проблем, пов'язаних насамперед з невідповідністю реального рівня життя доходам. Орієнтація ж на рівень споживання при наданні адресної допомоги ускладнюється тим, що ця характеристика рівня життя не підтверджується документально і відповідно не може використовуватись безпосередньо у процедурі призначення допомоги. Проблему можна вирішити шляхом запровадження показника доходів у поєднанні з бодай вибірковими перевірками реального рівня життя. Але це потребує коригування законодавства, істотного збільшення адміністративних витрат і, як правило, не користується підтримкою населення.

     Альтернативний  підхід спирається на так звані індикатори ризику бідності, тобто на наявність  у сім'ї (домогосподарства) однієї або кількох ознак, що тісно корелюють з бідністю. Прикладом може бути наявність не менше 5 дітей, відсутність у сім'ї осіб молодше 75 років тощо. Переваги такого підходу обумовлені спрощенням процедури надання допомоги і відповідним скороченням

     адміністративних  витрат. Недоліки пов’язані з тим, що всі індикатори ризиків бідності є непрямими і пов'язані з бідністю стохастично, а не функціонально. Відповідно можливі помилки у забезпеченні адресності: неповнота охоплення бідних або навпаки надання допомоги небідним.

     Значною мірою запобігти розпилу коштів може так званий механізм самоідентифікації  або само адресності. Його ідея зводиться до формування таких видів допомоги, які прагнуть отримувати тільки дійсно бідні верстви населення. Прикладом, прийнятним для працездатних верств суспільства, можуть бути програми громадських робіт з оплатою не вище порогу бідності.

     Потребує  істотного посилення увага до осіб з обмеженими фізичними можливостями, яким необхідно створити максимально сприятливі умови для адаптації до суспільного життя, професійної реабілітації та зайнятості, запобігання соціальній ізоляції.

     Досить  швидко адресними діями можна викорінити абсолютну бідність у найгостріших її проявах. Пом'якшення відносної бідності, пов'язаної насамперед з економічною нерівністю населення, вимагає більше часу і зусиль передусім активного характеру. Що ж стосується суб'єктивної бідності, то для запобігання соціальних конфліктів, до яких вона може призвести, необхідні час, довіра до влади на всіх рівнях і узгоджені дії чи не всіх соціальних інститутів суспільства.

Висновки

       Високий рівень життя спостерігається у  тих суспільствах, де соціально-економічні процеси характеризуються стабільністю, гнучкістю та динамізмом, що забезпечує поступовий  розвиток та прогрес.

       Стабільність  суспільства виявляється перед усім в поступовому відтворенні умов життя в оптимальних розмірах, відсутності негативних тенденцій соціально-економічної динаміки та прихильності більшості членів суспільства до сталих гуманістичних цінностей. Соціально-економічний прогрес суспільства можна визначити як підвищення рівня життя населення в цілому, що знаходить відображення в поширенні високого життєвого стандарту на все більшу кількість людей та ліквідації абсолютної бідності.

       Сучасна соціально-економічна динаміка України  не відповідає цим критеріям. В Україні  зараз, спостерігається укорінення зворотного розвитку вказаних явищ. Майбутнє піднесення економіки та суспільства залежать від стабілізації, яка гарантує поступове відтворення суспільного виробництва з розвитком соціально-економічного потенціалу в якості головного пріоритету.

       На  основі отриманих у роботі даних можна зробити такі висновки:

1. Соціально-економічний розвиток країн світу, включаючи Україну, визначається досягнутим рівнем і якістю життя населення, що відповідає резолюції, прийнятої ООН, згідно  якої будь-яка держава в першу чергу повинна створювати сприятливі умови для того, щоб життя людей було довгим, здоровим і наповненим творчістю.
2. Життя людини – багатогранне соціально-економічне явище, яке можна охарактеризувати за допомогою двох понять „рівень” і „якість” життя населення. Ці поняття – різнопланові, вони характеризують різні аспекти життя людини. Так, рівень життя населення – це кількісна і якісна характеристики ступеня досягнення компонент життя людини, а якість життя – якісна характеристика ієрархії значення задоволення його складових компонентів.
3. Для того щоб управляти процесом підвищення  та покращення життя людей необхідно  оцінювати  його  рівень і якість. Оцінка рівня життя  населення  регіонів країни вимагає як кількісної, так і якісної характеристик.
4. В контексті формування державної соціальної політики особливого значення набуває адекватна оцінка потреб населення та можливостей суспільства їх забезпечити. Відповідно нагальною необхідністю стає запровадження у практику статистичного аналізу та управління, розробки цільових програм системи індикаторів рівня життя населення і соціальних нормативів та стандартів. Це дозволить не тільки налагодити моніторинг рівня життя населення, а й активно впливати на його зростання як у кількісному, так і в структурно-якісному плані.
5. В умовах ринкової економіки підґрунтям соціального захисту населення може стати система соціальних нормативів, які одночасно відображають особливості соціальної системи та виступають інструментом регулювання тих чи інших процесів у суспільстві. Розробка та впровадження державних мінімальних соціальних стандартів має бути спрямована на фінансове забезпечення основних конституційних прав громадян, зміцнення фінансової бази та збереження єдиного соціального простору у всіх регіонах країни, тобто державні мінімальні стандарти повинні знайти своє відображення в державному та місцевих бюджетах і сприяти вирівнюванню соціального забезпечення громадян у розрізі областей, районів та інших адміністративних одиниць.