Методы снижения затрат на производство

     Застосування  того або іншого методу залежить від  виду виробленої продукції, характеру  технологічного процесу, особливостей переробки сировини.

     Метод прямого розрахунку застосовується на підприємствах, що виготовляють однорідну продукцію. При цьому методі витрати на одиницю продукції визначаються шляхом розподілу загальної суми витрат на кількість виробленої продукції.

       На великих виробництвах з широкою номенклатурою більш поширений розрахунково-аналітичний метод. Сутність його полягає в тому, що прямі витрати на одиницю продукції визначаються на основі прогресивних норм витрат ресурсів.

       Нормативний метод—найбільш прогресивний. Він базується на нормах і нормативах використання матеріальних і трудових ресурсів, на його основі можна робити розрахунок калькуляцій на нові види продукції.

         Параметричний метод—застосовується для розрахунку витрат виробництва однотипних, але різних за якістю виробів. Він грунтується на встановленні закономірностей зміни витрат в залежності від зміни якісних параметрів продукції. Виявивши цю закономірність і витрати на виготовлення виробу - макета, можна дізнатися про витрати на інші однотипні вироби, що відрізняються один від одного певними параметрами. Для добору якісних властивостей ( параметрів ) використовується кореляційний аналіз залежності зміни витрат від зміни кожного параметра. Він дозволяє порівняти покращення якісних властивостей продукції з додатковими витратами на її виготовлення.

     Методи  виключення витрат, коефіцієнтний і комбінований базуються на визначенні загальної суми усіх витрат на переробку вихідної сировини і наступного її розподілу на отримувану продукцію. Ці методи використовуються на комплексних виробництвах (де з однієї вихідної сировини, у єдиному технологічному процесі одержують два або декілька різнорідних видів продукції.)

     Метод виключення витрат полягає в тому, що з усієї продукції, отриманої в результаті комплексної переробки сировини, один її вид рахується основним, інші – побічними. З загальних витрат на переробку сировини виключають вартість побічної продукції, а суму, що залишилася, відносять на витрати по основній продукції.

     Застосування  даного методу доцільно в галузях , де побічні продукти займають невеличку  питому вагу, а їхня оцінка не робить істотного впливу на витрати по виготовленню основної продукції.

       При коефіцієнтному методі (метод розподілу витрат) усі витрати розподіляються між отриманими продуктами пропорційно. При цьому один із продуктів приймається за умовну одиницю з коефіцієнтом, рівним одиниці, а інші прирівнюються до нього по перекладному коефіцієнті, що враховує якусь ознаку (відпускні ціни на продукцію, її вага, й ін.).

       Витрати на виробництво одиниці кожного  виду продукції обчислюються в такій  послідовності: весь випуск продукції розраховується в умовних одиницях; визначаються витрати на одну умовну одиницю шляхом розподілу загальної суми витрат на випуск продукції в умовних одиницях; розраховуються витрати на виробництво кожного виду продукції шляхом множення витрат на умовну одиницю і на відповідний коефіцієнт.

       Комбінований  метод. Суть його полягає у такому: а) велика частина продуктів відноситься до основного. Це зменшує вплив оцінки побічної продукції на витрати по виготовленню основного продукту; б) побічна продукція виключається з загальних витрат не по відпускних цінах , а у відсотку до витрат не переробку всієї сировини; в) сума витрат, що залишилася, розподіляється між основними видами продукції.

       Витрати, при віднесені їх на собівартість продуції, поділяються на прямі—безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції, і непрямі—пов'язані з роботою цеху або підприємства.

     У залежності від питомої ваги окремих  видів витрат у витратах виробництва  виділяються такі групи галузей  як: трудомісткі , матеріаломісткі , енерго- і паливомісткі , фондомісткі та змішані .

     Трудомісткі - у структурі витрат яких найбільшу питому вагу займають витрати на заробітну плату.

     Матеріаломістку - у структурі витрат яких найбільшу питому вагу займають матеріальні витрати.

     Енерго - і паливомісткі - у структурі витрат яких найбільшу питому вагу займають витрати на енергію і паливо.

     Фондомісткі - із великою питомою вагою амортизації в загальних витратах.

     Змішані - із значною питомою вагою у витратах матеріальних витрат і заробітної плати .

Джерела і чинники зниження витрат підприємства

       Можливості  зниження витрат виробництва виділяються  й аналізуються по двох напрямках: по джерелах і по чинниках.

      Джерела—це витрати за рахунок економії яких можуть бути знижені витрати виробництва. Чинники—це техніко-економічні умови, під впливом яких змінюються витрати.

       Основними джерелами зниження витрат виробництва  і реалізації продукції є :

• зниження витрат сировини, матеріалів, палива і енергії на одиницю продукції;
• зменшення розміру амортизаційних відрахувань, що припадають на одиницю продукції ;
• зниження витрат заробітної плати на одиницю продукції ;
• скорочення адміністративно-управлінських витрат ;
• ліквідація непродуктивних витрат і втрат.

       На  економію ресурсів дуже впливає число техніко-економічних чинників. Найбільший вплив мають такі групи внутрішньовиробничих чинників :

• підвищення технічного рівня виробництва ;
• удосконалювання організації виробництва і праці ;
• зміна обсягу виробництва.

     Підвищення  технічного рівня виробництва, удосконалювання  організації виробництва і праці призводить до зниження витрат сировини, матеріалів і заробітної плати.

           Зменшення витрат сировини і матеріалів досягається за рахунок  зниження норм їхньго використання, скорочення відходів і втрат у процесі  виробництва і збереження, повторне використання матеріалів, впровадження безвідходних технологій. На розмір витрат істотний вплив має зміна цін на сировину і матеріали. При їхньому збільшенні витрати зростають, а при зниженні - зменшуються. Відсоток зниження розміру витрат за рахунок зменшення матеріальних витрат і зміни цін на сировину та матеріали може бути розрахований по формулі:

     ЗВ_м = ( 1 - j_м x  j_ц )У_м х 100, де   

      j—індекс зміни норм використання сировини і матеріалів на одиницю продукції;

     j_ц—індекс зміни цін на сировину і матеріали;

     У_м—питома  вага вартості матеріальних  витрат у витратах  підприємства ( у відсотках ) .

       Зниження  витрат підприємства забезпечується за рахунок зменшення витрат живої  праці на одиницю продукції і  темпів зростання його продуктивності стосовно темпів зростання середньої заробітної плати. Розмір зниження витрат  ( у відсотках ) за рахунок росту продуктивності праці можна визначити за формулою :

     ЗВ_зп = ( 1 - j_зп :  j_пп )У_зп х 100

     , де

j_зп—індекс росту середньої заробітної плати;

j_пп—індекс росту продуктивності праці;

     У_зп —питома вага заробітної плати у витратах підприємства, (у відсотках) [3, C.58]

     Існує ще один вид визначення динаміки собівартості. Він здійснюється на основі розрахунку індивідуального індексу собівартості :

       i_s = Z ₁ /  Z ₀ , де 

      Z ₁ і  Z ₀   базова і звітна собівартості одиниці продукції [3, C.60]

      Коли на підприємстві випускається декілька видів продукції, то динаміку собівартості усього виробництва визначають на основі розрахунку загального індексу собівартості  в якому фактично випущена в звітному періоді товарна продукція оцінюється по фактичній собівартості звітного періоду, а потім також продукція оцінюється по плановій собівартості або по фактичній собівартості базисного періоду :

     I ₂ = е Z ₁ Q ₁ / е Z ₀ Q ₀  

      Z ₀  - собівартість одиниці продукції в базовому періоді або за планом.

      Q ₁ , Q ₀  - кількість продукції в звітному періоді.

      Z ₁ - собівартість одиниці продукції в звітному періоді. [3, C. 61]

      Для окремої продукції використовують показник собівартості  продукції виражений у витратах на у.о. товарної продукції. Цей показник одержують шляхом ділення повної собівартості усієї товарної продукції на вартість цієї товарної продукції в оптових цінах підприємства. Він визначається в чотирьох варіантах.

      1 Витрати на у.о. товарної продукції по затвердженому плані:

е Z _пл Q _пл / е P _пл Q _пл 

      1 Витрати на у.о. фактично випущеної товарної продукції.

                  а) за планом перерахованому на фактичний обсяг випуску і  асортимент продукції;

Z _пл Q _пл /  P _пл Q _пл 

                  б) фактично, у цінах, що діяли в звітному році ;

  Z ₁ Q ₁ /  P ₁ Q ₁ 

                  в) фактично, у цінах, прийнятих у плані ;

  Z ₁ Q ₁ /  P _пл Q ₁ 

           , де

                Z _пл - планова собівартість одиниці продукції ;

                Z ₁  - фактична собівартість продукції ;

                P _пл - планова оптова ціна одиниці продукції ;

                P ₁   - фактична оптова ціна одиниці продукції ;

                Q _пл - кількість одиниць за планом ;

                Q ₁    - фактична кількість одиниць продукції ;

      Методи  оцінки впливу техніко-економічних  чинників на зниження витрат підприємства, що наведені вище, можуть використовуватися як при аналізі, так і при плануванні собівартості продукції на майбутній період.

       Альтернативні методи зниження витрат.

     Зниження  витрат виробництва в даний час  забезпечується в основному за рахунок внутрішньовиробничих чинників.

      Значне зниження витрат виробництва досягається в результаті застосування прогресивних методів організації виробництва. Прикладом служить розроблена в Японії і отримавша широке застосування в усьому світі система організації виробництва “just in time“. Вона знижує витрати виробництва за рахунок бездефектного виготовлення продукції. Сутність її полягає в тому, що комплектуючі вироби, деталі поставляються споживачу у визначене місце, у потрібний час, у необхідній кількості. Якщо попадаються браковані деталі, виробничий процес зупиняється , тому що запасів на робочому місці немає.

Система “just in time “ сприяє зниженню витрат на двох напрямках:

• Знижуються витрати на складування і збереження напівфабрикатів і в споживача , і у виробника. Останній крім того знижує витрати  на реалізацію.
• Застосування системи неможливе без забезпечення бездефектного виготовлення продукції в постачальника. Японські підприємства в цих цілях навчають усіх співробітників методам контролю якості і т.д. , підвищують відповідальність виробничих робітників за якість, використовують автоматичні пристрої для контролю якості. В результаті знижуються витрати виробництва, що пов’язані з повторним опрацюванням бракованих виробів, витратами сировини і заробітної плати.