Економіка підприємства

Завдання  №1 

      Загальна  сутнісна характеристика основних фондів підприємства 

      Основні фонди — це засоби праці, які функціонують у виробничому процесі тривалий час, не змінюють своєї первісної натуральної форми та розмірів і переносять свою вартість на вартість готової продукції поступово, шляхом амортизаційних відрахувань.

      До основних фондів належать як діючи засоби, так і ті, що перебувають на консервації або в запасі.

      Всі засоби праці, які беруть участь у виробничому процесі та створюють умови для його здійснення — є основними виробничими фондами.

      Невиробничі фонди — це об'єкти невиробничого призначення, які перебувають на балансі підприємства. Вони не беруть безпосередньої або побічної участі в процесі виробництва і функціонують для задоволення соціально-культурних і побутових потреб учасників виробництва. Це основні засоби житлово-комунального господарства підприємства, належних йому закладів охорони здоров'я, культури, освіти та інших невиробничих галузей.

      Для цілей податкового обліку , згідно ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»  під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

      В залежності від призначення окремих видів основних фондів у виробничому процесі, всі основні фонди розподіляються на такі групи:

      група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

      Будівлі — це архітектурно-будівельні об'єкти, що призначені для створення необхідних умов праці. До цієї групи належать:

      Виробничі корпуси цехів, депо, гаражі, складські приміщення, виробничі лабораторії та ін. До цих об'єктів включаються також системи опалення, внутрішня мережа каналізації та водопроводу, освітлювальна арматура й електропроводка, внутрішні телефонні та сигналізаційні сітки, підіймачі.

      Споруди — це інженерно-будівельні об'єкти, що призначені для здійснення процесу виробництва та не пов'язані зі зміною предметів праці. До них належать: стволи шахт, нафтові шпари, естакади, водопідйомні станції та криниці, резервуари, мости, автомобільні шляхи, залізничні колії внутрішньогосподарського транспорту та ін.

      Передавальні пристрої — пристрої, за допомогою яких проводиться передача електричної, теплової або механічної енергії, а також передача рідких і газоподібних речовин від одного об'єкта до іншого. До цих пристроїв належать: нафтопроводи та газопроводи, водорозподільні мережі, електромережі, тепломережі, лінії зв'язку та ін.

       група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

      Транспортні засоби призначені для переміщення людей та вантажів у межах підприємства та зовні. До них належать: залізничний транспорт (заводські локомотиви, вагони, цистерни, дрезини); заводські баржі, катери, пороми, автомобілі, трактори, тягачі, мотоцикли і т.д., а також виробничий транспорт — вагонетки, автокари, електрокари, візки тощо (крім конвеєрів, транспортерів і інших механізмів, що належать до виробничого устаткування).

      група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;

      група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

      Машини та обладнання використовуються для безпосереднього впливу на предмет праці або його переміщення в процесі створення продукту чи послуг виробничого характеру, для виробітку й перетворення енергії.

      Такий порядок класифікації основних фондів прийнятий у податковому обліку, а також використовується для визначення суми амортизаційних відрахувань.

      Дане угрупування основних засобів підприємство зобов'язане здійснювати за для оподаткування поряд з бухгалтерським обліком об'єктів основних засобів, який здійснюється згідно зі Стандартом №7.  
 
 

      У бухгалтерському обліку основні засоби класифікуються за  такими групами:

      1.1. Земельні ділянки. 

      1.2. Капітальні витрати на поліпшення  земель.

      1.3. Будинки, споруди та передавальні пристрої.

      1.4. Машини та обладнання.

      1.5. Транспортні засоби.

      1.6. Інструменти, прилади, інвентар (меблі).

      1.7. Тварини. 

      1.8. Багаторічні насадження.

      1.9. Інші основні засоби. 

      При віднесенні фондів до основних, згідно з чинним законодавством, встановлюється вартісна межа і межа за часом використання — більше одного року використання. Відповідно до Національного стандарту бухгалтерського обліку №7, підприємства можуть самі встановлювати вартісні ознаки предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів (в основному, це стосується деяких складових другої групи).

      Структура основних фондів — це склад та співвідношення між групами основних фондів відповідно до класифікаційних ознак. Розрізняють такі види структур.

      1. Виробнича структура відображає склад та співвідношення основних фондів за характером їх участі у виробничому процесі. Виділяють активну та пасивну частки основних фондів. Активні основні фонди — це ті, які безпосередньо беруть участь у виробничому процесі (станки, машини, обладнання). Пасивні основні фонди — це ті, які не приймають безпосередньої участі у виробництві. На виробничу структуру впливають такі фактори: тип, характер виробництва, особливості технологічного процесу, технічний рівень виробництва. Оптимальна виробнича структура передбачає контроль над пасивною часткою основних фондів, який має не допускати її зайвого збільшення. Прогресивною є така структура основних фондів, де доля активної частки зростає. Виробнича структура відображає технічну озброєність підприємства, значною мірою відповідає на питання, наскільки ефективно розпоряджається підприємство фінансовими ресурсами, які є і його розпорядженні, на формування фонду основних засобів. Одним з критеріїв визначення такої ефективності слід вважати питому вагу активних виробничих фондів у загальній вартості основних засобів. Втім, у розрахунках поділу всіх основних фондів на активну і пасивну частини треба пам'ятати про певну умовність цього поділу. Наприклад, такий елемент основних засобів як споруди, не належить до активної частини у машинобудуванні або легкій промисловості, проте є елементом активної частини основних фондів у металургії, хімічній промисловості, в добувних галузях. У сучасних робочих машинах останніх моделей програмні контролюючі пристрої перетворюються на їхні складові, що примушує визнати їх активними у складі основних засобів, і таких прикладів досить багато.

      2.. Технологічна структура характеризує розподіл основних фондів відносно їх ролі й функцій у технологічному процесі. Оптимальна технологічна структура формується з урахуванням характеру виробництва, номенклатури випущеної продукції, досягнутого рівня технічного розвитку. Дана структура стосується тільки активної частки основних фондів. Розраховується раціональне число одиниць устаткування відносно кожної технологічно однорідної групи. 

      

      Де Wi — станкомісткість виробничої програми за i-тими видами робіт;

      Ті — плановий річний фонд часу роботи одиниці і-го обладнання.

      3. Вікова структура основних фондів — це склад та співвідношення основних фондів відносно їх вікових груп. У статистичному обліку розрізнять такі групи за віком:

      - до 5 років;

      - від 5 до 10 років;

      - від 10 до 20 років;

      - вище 20 років.

По даній структурі визначається середній вік основних фондів за такою формулою:

      

      де ti — вік i-Об групи обладнання;

      gi — кількість одиниць z-ої групи; Q — загальна кількість обладнання. 
 
 
 

Завдання  №2 

      Методики  розрахунків і  економічний зміст руху персоналу підприємства 

      Рівень конкурентоспроможності економіки, рівень добробуту населення в певній мірі залежить від якості трудового потенціали персоналу підприємства та організацій даної країни.

      Для характеристики всієї сукупності працівників підприємства застосовуються терміни — персонал, кадри, трудовий колектив.

      Персонал підприємства — це сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають! досвід практичної діяльності.

      У склад персоналу підприємства в залежності від участі у виробничому процесі включаються наступні групи:

      1. Промислово-виробничий персонал.

      2. Персонал непромислових організацій, які перебувають на балансі даного підприємства.

      Промислово-виробничий персонал — працівники, які зайняті у виробництві або його безпосередньому обслуговуванню. Згідно з характером функцій, що виконуються, персонал підприємства поділяється на наступні категорії:

      1. Робітники — це персонал, безпосередньо зайнятий у процесі створення матеріальних цінностей. В аналітичних цілях усі робітники поділяються на основних — тих, що безпосередньо беруть участь у процесі створення продукції, та допоміжних — тих, які виконують функції обслуговування основного виробництва.

      2. Керівники — це працівники, що займають посади керівників підприємства та їх структурних підрозділів. До них належать директори (генеральні директори, президент, віце-президент компанії тощо), начальники, завідувачі, керуючі, виконроби, майстри на підприємствах, у структурних одиницях та підрозділах; головні спеціалісти (головний бухгалтер, головний інженер тощо), а також заступники перелічених керівників.

      3. Спеціалістами вважаються працівники, що виконують Спеціальні інженерно-технічні, економічні та інші роботи.

      4. Службовці — працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування

      (тобто виконують суто технічну роботу), зокрема — діловоди, Обліковці, агенти, креслярі, секретарі-друкарки, стенографісти тощо.

      5. Молодший обслуговуючий персонал. До них належать двірники, прибиральниці, кур'єри, гардеробники та ін.

      6. Охорона.

      7. Учні на підприємстві.

      Важливим напрямом класифікації персоналу підприємства є його розподіл за професіями та спеціальностями.

      Професія — це вид трудової діяльності, здійснювання якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань та практичних навичок.

      Спеціальність — вузький (більш детальний) різновид трудової діяльності в межах професії.

      Професійний склад персоналу підприємства залежить від специфіки діяльності, характеру продукції чи послуг, від рівня технічного розвитку. Кожна галузь має властиві лише їй професії та спеціальності. Водночас існують загальні (наскрізні) професії робітників та службовців.

      Кваліфікація — це сукупність спеціальних знань та практичних Навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій відповідної складності.