Психотерапия при сахарном диабете

     Із  всіх хронічних порушень цукровий діабет обґрунтовано запитує найенергійнішої вовлеченності хворіючого в макропроцес лікування й здійснення підтримки. На додаток до мультидисциплинарным помощам, які болящий може одержати, суб'єкт, хворий цукровим діабетом, повинен у рівнозначній мері бути сам собі доктором, лікарською сестричкою, дієтологом і біохіміком синхронно (висловлення R.D. Lawrence - засновника Англійської діабетичної асоціації). У загальних рисах лікування цукрового діабету зводиться до зрівноважування факторів, що підвищують зміст глюкози в крові (наприклад, споживання продуктів харчування, що містять вуглеводи), з діями, які знижують зміст глюкози в крові (наприклад, фізіологічні заняття, вступ інсуліну або прийом оральних цілющих препаратів, що знижують зміст глюкози в крові). Завдання лікування - підтримувати концентрацію глюкози в крові в рубежах форми настільки, як це можливо, а звідси - уникнути в майбутньому ускладнень із боку схованих органів. Більша концентрація глюкози в крові може привести до прояву ознак гипергликемичного кетоацидоза (схожих ознакам, перерахованим вище які еволюціонують при цукровому діабеті 1-го типу). Невелика концентрація глюкози в крові збуджує гіпоглікемію, що випливає свідомістю голоду, рясною потовиділеням, ажитацією й сплутаністю. Тоді може наступати грудки, припустимі необоротні поразки головного мозку. Лікування цукрового діабету із дня в день описується у Вставці 1.

     Вставка 1. Деталі успішного повсякденного лікування цукрового діабету.

     Дієта - заохочується вживання їжі, що містить  клітковину й важкі вуглеводи, і  обмежується вживання жирів.

     Цілюща  фізіотерапія - При цукровому діабеті II типу на додаток до лікувальної  дієти може знадобитися прийом per os препаратів, що знижують концентрацію глюкози в крові; при цукровому діабеті 1 типу (часто й II типу) потрібні також систематичні підшкірні ін'єкції екзогенного інсуліну

     Фізіологічні  заняття - аэробіка корисне для зменшення маси тіла, зменшуючи резистентність до інсуліну при цукровому діабеті II типу й знижуючи ризик розвитку артеріальної гіпертензії й сердечно- судинних нездужань

     Обледовання - концентрацію глюкози в крові й/або сечі перевіряють для того, щоб прямо прийняти висновок про належне лікування цукрового діабету.

          
 
 
 

7. Психофізіологічна адаптація до цукрового діабету 

   Через необхідність підтримки, метод, якої люди пристосовуються до присутності в них цукрового діабету, стає вирішальної для його підсумку. Їм визначається ризик розвитку як важких соматичних ускладнень, так і прояву психічних проблем або психологічного порушення. Розвиток цукрового діабету, особливо 1 типу, приносить багато обмежень і складностей. Пізніше діагностики частенько трапляється , що триває в протяг декількох тижнів або місяців. Виявляється, що в протяг цього часу суб'єкт добре адаптується до умов і обмежень лікувального режиму. Є присутнім інгредієнт новизни й тому обстеження й прийом цілющих препаратів не стає тяжким і обтяжним.

     При певних обставинах певна частина  людей гірше адаптується до необхідного режиму. Вони проходять ступені, згодні з тими, які трапляються в реакції нещастя: невір'я, заперечення, гнів і депресія. Відповідність із реакцією нещастя можливо, тому що цукровий діабет виявляє собою небезпека різних втрат: втрату роботи або можливості зробити кар'єру, втрату плотської й репродуктивної функцій, втрату зору або кінцівок або відчуття контролю над власною життєдіяльністю й майбутнім.

     Подолання психічних парапетів

     Цукровий  діабет поряд з іншими хронічними соматичними нездужаннями створює незліченні щиросердечні перешкоди (Maguire & Haddad, 1996).

       Невизначеність відносно майбутнього

     Коло  припустимих вилучених кінців цукрового діабету сильно широчен, починаючи від несерйозних соматичних ускладнень і закінчуючи сліпотою, ампутацією кінцівок, нирковою недостатністю або нейропатичним болем. У клініках для страждаючим цукровим діабетом частенько зіштовхуються з незадовільним кінцем нездужання, і, напевно, невизначеність відносно підсумку цукрового діабету стає особливою проблемою для тих людей, у яких є досвід несприятливого протягу хвороби в друзів або родичів. Необхідно енергійно й співчутливо розглядати ці переживання для того, щоб уникати зайвої для хворіючого психотравми.

     Таємність

     Через побоювання у відношенні того, як інші люди сприймуть їхній діагноз, особливо роботодавці або брокери по страхуванню життєдіяльності, певні страждаючі втримують його в секреті. Через можливість розвитку гіпоклікемії й інших припустимих ушкоджень збереження власного нездужання в загадці може бути сильно тривожно.

                         
 
 
 

8.Типи й стратегії щиросердечної адаптації 

     При визначенні методу реагування індивіда на діагноз особливо значними стають три фактори.

     Сприймання індивіда

     Щабель  суспільної неспроможності залежить швидше від того, як серйозно суб’єкт сприймає власний стан, а не в подібності із щаблем серйозності, сприйманої докторами. От отчого особливо істотно з’ясовувати, якими стають збагнення й очікування страждаючого суб’єкта.

     Особистісні якості й колишні методи щиросердечної  адаптації

     Установлено, що при певних соматичних нездужаннях заперечення було адаптивним і корисним прийомом психічного пристосування (Greer et al, 1979). Однак при цукровому діабеті заперечення стає популярною, але дезадаптивною реакцією на діагноз. Певні люди можуть проводити себе так, як немов у дієвості в них немає цукрового діабету. У них може бути присутнім інгредієнт мислення. У певних випадках підсумком такого поводження буде невідкладна госпіталізація у зв’язку з важкою гіпоглікеміею. Загальна стратегія щиросердечної адаптації залежить від балансу меж тим, як видозмінюється вид життєдіяльності для того, щоб пристосуватися до цукровому діабету, і тим, як режим і дієта здатні для виконання інших видів діяльності, по можливості, з мінімальними витратами.

     По  дотриманню розпоряджень лікаря можливо визначити, у який щабля поводження суб’єкта (прийом цілющих препаратів, дієта або видозміна виду життєдіяльності) збігається з порадою доктора або радника по опитуваннях здоров’я (Haynes et al, 1979). Існує тенденція розглядати складності щиросердечної адаптації як синонімічні недотриманню розпоряджень доктори. У реальності люди повинні видозмінювати власний режим у подібності з підсумками мікроаналізів крові й сили, рівнем активності, існуванням інфекційних і інших захворювань, тобто мати виразно встановлений проект лікування, який вони повинні випливати. Більше потрібним для опису цього стає термін підтримка. Існує багато міркувань, отчого поведінка страждаючих відхиляється від режиму, що рекомендується звичайно, лікування. Коли виникають ваги з регулюванням концентрації глюкози в крові, істотно відшукати яка-небудь невідповідність меж режимом харчування й лікування й воліється видом, що, життєдіяльності. Дані сьогоднішніх вивчень засвідчити необхідність мотивації при цукровому діабеті, а також те, що вона може сприяти вдосконалюванню регулювання змісту глюкози в крові, використовуючи мотивуючі інтерв’ю (Trigwell et al, 1997).

     Вираження щиросердечних ваг

     Люди, хворі цукровим діабетом, можуть пред’являти апеляції на щиросердечні ваги, спочатку найчастіше виявляти у видозміні поведінки. Наприклад, можливе скорочення частоти перевірки концентрації глюкози в крові або її повне припинення, що болять можуть пропускати ін’єкції інсуліну, а також відмовлятися від корисних манер харчування. Можуть еволюціонувати або збільшуватися такі пагубні манери, як паління, зловживання спиртом або іншими психоактивними речовинами. Розглядаючи такі обставини, варто пам’ятати про декілька періодів (Вставка 2; див. Preveler & Tooke, 1995).

     Вставка 2. Періоди, про яких варто пам’ятати, розглядаючи видозміни в діяльності людей, хворих цукровим діабетом, по наданню підтримки.

Діяльність по наданню підтримки може бути корисною для вираження сознаний, які не мають нічого загального із самим cахарным діабетом.

     До  незадовільного регулювання змісту цукру в крові треба імпонує як до проблеми з мультифакторіального виникнення.

     Суб’єкта, хворого цукровим діабетом, необхідно проводити сумлінно, використовуючи експертів як лікувальної, так і психіатричної команд.

     Дієздатність  попоратися з цукровим діабетом можливо підвищити повним участі й збагнення шляхом, пропонуючи ради й діюче навчання. Певні люди, хворі цукровим діабетом, і члени їхніх сімейок уважають сильно корисної групу буклетів , опублікованих Англійською діабетичною асоціацією. Однак створення складності [WHO] регулювання змісту глюкози в крові звичайно стає не просто підсумком недостатнього навчання; оцінка навчання як засобу вдосконалювання неадекватної підтримки демонструє, що воно в чималому щаблі стає неефективним. Лікарські сестриці, що спеціалізуються на роботі з болящими цукровим діабетом, займають вигідну позицію для надання підтримки, вони прагнуть обстежити більшість осіб з незадовільний психічною адаптацією й психологічними ушкодженнями. Тим не менше істотно бути переконаними в тім, що вони виконують цю роботу, і із завданням її зм’якшення забезпечувати належне консультування й допомога з боку психіатрів.

     Лабільний цукровий діабет

     Прикладом занадто показаної дезадаптації до цукрового діабету стає. Він характеризується чималими сумнівами змісту глюкози в крові, частіш з багаторазовими випадками невідкладної госпіталізації. У поточний час прийнята точка зору, що лабільний цукровий діабет – це поведінкова, а не патофізіологічна проблема (Williams et al, 1991). Для залучення суб’єкта в щиросердечну роботу (а він може виконувати її зі здоровий небажанням або навіть виявляти ворожість) сильно значні жаль і такт,грубуватої конфронтації варто уникати. Під час обстеження варто з’ясовувати значимі психоціальні фактори й займатися ними. Далі ставлять зв’язок меж етапами зміни регулювання змісту глюкози в крові й чутливим дистресом або проблемами суспільного типу. Значна наполеглива й послідовна робота, що бажає вузького зв’язку меж експертами психіатричної й лікувальної команд. У протяг певного етапу часу може знадобитися лікування в лікувальному стаціонарі, при цьому провідний доктор повинен взяти на себе керівну роль у роботі із суб’єктом і координуванні уваги експертів лікувальної й психіатричної команд. Конфронтація не постійно корисна: показником тріумфу в цих нелегких випадках нездужання стає тактика стримування прогресування нездужання й стабілізація ікропроцес із зобов’язальним знищенням лежачих в основі  цукрового діабету ушкоджень, поліпшене регулювання змісту глюкози в крові й, у перспективі, скорочення випадків госпіталізації.

          
 
 
 

9. Висновок 

     Проблеми  у зівладанні з цукровим діабетом можуть вносити власний вклад у створення психологічних порушень, але найчастіше такі порушення мають той же ряд причин, які спостерігаються в людей, не хворих цукровим діабетом: генетичні фактори ризику, життєві справи, не зав'язані з нездужанням і довго живучі складності суспільного типу. Психічні проблеми існують у континуумі, що починається з легенів і закінчується показаними, а крапка для психологічних порушень стає умовною. Те, що можливо думати легким порушенням у суб'єкта, в інших відносинах здорового, може мати більше клінічне значення, коли воно виникає в комбінуванні з яким-небудь хронічним соматичним нездужанням, якщо мати на увазі його дія на поведінку й кінець соматичної хвороби. Частота психологічних порушень, деагностируючих у подібності зі стандартними критеріями, при цукровому діабеті вище, ніж прогнозована в загальній популяції (див. Таблицю 1), хоча виявляється, що частота самознищень у загальному не підвищується (Harris & Barraclough, 1994).

     Чудово, що в кожній певній підгрупі є болящі з особливо більшими показниками  щиросердечних порушень - це особи  із соматичними ускладненнями, що найчастіше надходять у стаціонар із завданням  стабілізації стани й хворі лабільним  цукровим діабетом (Tattersal, 1985; Wulsin etal, 1987; Wrigley & Mayou, 1991).

                                 
 
 
 
 
 
 

10. Використана література 

1. Клиническая эндокринология. Руководство / Н. Т. Старкова. - издание 3-е, переработанное и дополненное. — Санкт-Петербург: Питер, 2002. — («Спутник Врача»). 

2. Михайлов В. В. Основы патологической физиологии: Руководство для врачей. / Б. М. Сагалович. — Москва: Медицина, 2001 

3. Клиническая патофизиология: Учеб. пособие для студентов вузов / Алмазов В. А.. — издание 3-е, переработанное и дополненное. — Санкт-Петербург гос. мед. ун-т им. И. П. Павлова; М.: ВУНМЦ: Питер, 1999. 

4. Строев Ю. И. и др.: Сахарный диабет. СПб, 1992 

5. Питер Дж. Уоткинс Сахарный диабет = ABC of Diabetes / М. И. Балаболкина. — 2. — Москва: Бином, 2006. — P. 22—27. — 134 p. —  

6. Дистергова О. В. Руководство по лечению сахарного диабета. Омск, 1996г. 

7. Игумнов С.А. Основы психотерапии детей и подростков – М. – 2001г. 

8. Квинн В.  Прикладная психология. СПб. 2001г. 

9. Лакосина  Н.Д., Сергеев И.И., Панкова О.Ф. Клиническая психология – М.

– 2005г. 

10. Вяткин Б.А. Роль темперамента в спортивной деятельности. К. 2000г. 

11. Теория и практика аутогенной тренировки для больных и инвалидов. К. 2002г. 

12. Найдиффер Р.М. Психотерапия соревнующегося спортсмена. К. 2001г. 

Романи А.Н. Основы психотерапии. Учебное пособие. Р-н-Д. 2004г. 

13. Соловьева С.Л. Психотерапия (новейший справ очник практического психолога) М., Спб – 2005г. 

14. Некрасова Е.А. Краткий справочник по психотерапии – Р-н-Д. 2004г.