Організація систем сприйняття. Вісцеральний сенсорні систем

ПОЛЯ  ЗОРУ

1 — бінокулярне  поле зору; 2 — ліве око; 3 —  зорове перехрестя;

4 — розгалуження  нервових волокон; 5 — ліва зорова  кора; 6 — права зорова кора; 7 —  зоровий тракт; 8 — зоровий нерв; 9 —- сітківка; 10 — праве око.

         1.3. Будова і функції органу слуху

         Слух - вид чутливості, обумовлюючий сприйняття звукових коливань. Його значення неоцінимо в психічному розвитку повноцінної особи. Завдяки  слуху пізнається звукова частина  навколишньої дійсності, пізнаються звуки природи. Без звуку неможливі звукові мовні спілкування між людьми, людьми і тваринами, між людьми і природою, без нього не могли з'явитися і музичні твори.

         Гострота слуху  в людей не однакова у одних  мінімальна, у інших підвищена. Бувають  люди з абсолютним слухом, вони здатні взнавати по пам'яті висоту заданого тону. Музичний слух лозволяєт точно визначати інтервали між звуками різної висоти, взнавати мелодії. Індивідууми з музичним слухом при виконанні музичних творів відрізняються відчуттям ритму, уміють точно повторити заданий тон, музичну фразу.

         Користуючись слухом, люди в змозі визначати напрям звуку і по ньому - його джерело. Ця властивість дозволяє орієнтуватися  в просторі, на місцевості, розрізняти той, що говорить серед декількох  інших. Слух разом з іншими видами чутливості (зором) попереджає про небезпеки, що виникають під час праці, перебування на вулиці, серед природи. В цілому слух, як і зір, робить життя людини духовно багатим.(6)

         Людина сприймає звуки з частотою коливань від 16 до 20 000 в секунду. З віком сприйняття високих частот знижується. Знижується слухове сприйняття і при дії звуків великої сили, високих і особливо низьких частот.

         Одна з частин внутрішнього вуха - вестибулярна - обумовлює відчуття положення тіла в просторі, підтримує рівновагу тіла, забезпечує прямоходіння людину.

         Орган слуху частково розташований в товщі скроневої  кістки черепа і складається з  трьох основних відділів: зовнішнього, середнього і внутрішнього. Перші два служать для проведення звуків, третій містить звукочустливий апарат і апарат рівноваги.

         Зовнішнє вухо представлене вушною раковиною, зовнішнім слуховим проходом, барабанною перетинкою. Вушна  раковина уловлює і направляє звукові хвилі в слуховий прохід, але у людини вона майже втратила своє основне призначення. Зовнішній слуховий прохід проводить звуки до барабанної перетинки. У його стінках є сальні залози, що виділяють так звану вушну сірку. Барабанна перетинка знаходиться на межі між зовнішнім і середнім вухом. Це кругла формою пластинка розміром 9x11 мм. Вона приймає звукові коливання.

         Середнє вухо розташоване  між зовнішнім слуховим проходом і внутрішнім вухом. Воно складається  з барабанної порожнини, яка через  євстахієву трубу сполучається з носоглоткою. Барабанна порожнина має об'єм близько 1 см3. Вона містить три слухові кісточки, сполучені між собою: молоточок, ковадло, стремечко. Ці кісточки передають звукові коливання з барабанної перетинки до овального вікна внутрішнього вуха. Вони зменшують амплітуду і збільшують силу звуку.

         Внутрішнє вухо, або  лабіринт, є системою порожнин і  каналів, заповнених рідиною. Функцію  слуху тут виконує тільки равлик - спіральний закручений канал (2,5 завитки). Решта частин внутрішнього вуха забезпечує збереження рівноваги тіла в просторі.(5)

         Спіральний орган - це звукосприймальний апарат, розташований в равлику. Він складається з основної мембрани (пластинки) з опорними і рецепторними клітками, а також з нависаючої над ними покривної мембрани. Рецептори (сприймаючі) клітки мають подовжену форму. Їх один кінець фіксований на основній мембрані, а протилежний містить 30-120 волосків різної довжини. Ці волоски омиваються рідиною (ендолімфою) і стикаються з нависаючою над ними покривною пластинкою.

         Звукові коливання  від барабанної перетинки і слухових кісточок передаються рідині, що заповнює канали равликів. Ці коливання викликають коливання основної мембрани разом  з волосистими рецепторами спірального  органу. Під час коливань волосисті клітки торкаються покривної мембрани. В результаті цього в них виникає різниця електричних потенціалів, що приводить до збудження волокон слухового нерва, які відходять від рецепторів. Виходить свого роду мікрофонний ефект, при якому механічна енергія коливань ендолімфи перетворюється на електричну нервового збудження. Характер збуджень залежить від властивостей звукових хвиль. Високі тони уловлюються вузькою частиною основної мембрани, у підстави равлика. Низькі тони реєструються широкою частиною основної мембрани, у вершини равлика.

         Функцію вестибулярного апарату в цілому можна представити  таким чином. Рух рідини, що міститься  у вестибулярному апараті, що викликається переміщенням тіла, трясінням, хитким, викликає роздратування чутливих волосків рецепторів. Збудження передаються по черепно-мозкових нервах в довгастий мозок, міст, Звідси вони прямують до мозочка, а також до спинного мозку. Цей зв'язок із спинним  мозком обумовлює рефлекторні (мимовільні) рухи м'язів шиї, тулуба, кінцівок, завдяки чому вирівнюється положення голови, тулуба, запобігає падінню.

         При усвідомленому  визначенні положення голови збудження  поступає з довгастого мозку і  моста через зорові горби в  кору великого мозку. Вважається, що кіркові  центри контролю рівноваги і положення  тіла в просторі знаходяться в тім'яній і скроневій частках мозку. Завдяки кірковим кінцям аналізатора можливий усвідомлений контроль рівноваги і положення тіла, забезпечується прямоходіння.(7)

         Щоб зберегти слух, потрібно оберігати його орган від пошкоджень шкідливими чинниками: фізичними, хімічними і мікроорганізмами. Під фізичними чинниками слід розуміти травмуючі дії під час ударів, при колупанні різними предметами в зовнішньому слуховому проході, а також постійні шуми і особливо звукові коливання ультрависоких і особливо інфранизьких частот. Травми є нещасними випадками і їм не завжди вдається запобігти, а ось травми барабанної перетинки під час чищення вух можна повністю уникнути. Щоб віддалялася сірка, достатньо щодня мити вуха і не буде необхідності вичищати її грубими предметами.

         З ультразвуками  і інфразвуками людина стикається тільки в умовах  виробництва. Для запобігання  їх шкідливій дії на органи слуху  необхідно дотримувати правила  техніки безпеки.

         Шкідливо позначаються на органі слуху постійні шуми в  умовах великих міст, на підприємствах. Проте медико-санітарна служба веде боротьбу з цими явищами, а інженерно-технічна думка направлена на розробку технології виробництва із зниженням рівня шуму. Гірше справа йде у любителів гучної гри на музичних апаратах. У таких осіб рівень сприйняття звуків знижується. Рекомендація одна - привчати себе до помірної гучності.(2)

         Хвороби органу слуху  в результаті дії хімічних речовин  бувають, головним чином, при порушеннях техніки безпеки в обігу з  ними. Тому потрібно дотримувати правила роботи з хімічними речовинами. Якщо ж ви не знаєте властивостей якоїсь речовини, то не слід їм користуватися.

         Пошкодження органу слуху хвороботворними мікроорганізмами можна запобігти своєчасним оздоровленням  носоглотки, з якої збудники проникають в середнє вухо через євстахієвий канал і викликають спочатку запалення, а при тому, що запізниться лікуванні - зниження і навіть втрату слуху. Для збереження слуху важливі загальнозміцнюючі заходи: організація здорового способу життя, дотримання режиму праці і відпочинку, фізична підготовка, розумне гартування.

         Для людей, страждаючих  слабкістю вестибулярного апарату, що виявляється в нестерпності поїздки  в транспорті, бажані спеціальні тренування, вправи. Ці вправи направлені на зменшення  збудливості апарату рівноваги. Вони проробляються на кріслах, що обертаються, спеціальних тренажерах. Найдоступніше тренування можна здійснювати на муляжах, поступово збільшуючи її час. Крім того, застосовуються гімнастичні вправи: обертальні рухи голови тіла, стрибки, перекидання. Зрозуміло, тренування вестибулярного апарату здійснюють під мед-контролем.

         Всі розглянуті аналізатори  обумовлюють гармонійний розвиток особи тільки при тісній взаємодії. 
 

2. Вісцеральний та шкірний аналізатор

        Шкірний або тактильний аналізатор відіграє безумовно виняткову роль у житті людини, особливо при його взаємодії із зоровим і слуховим аналізаторами при формуванні в людини цілісного сприйняття навколишнього світу. Передусім це стосується трудової діяльності людини. При втраті зору і слуху людина за допомогою тактильного аналізатора за рахунок тренування і різноманітних технічних пристосувань може «чути», «читати», тобто діяти і бути корисним суспільству. Тактильною чутливістю людина зобов'язана функціонуванню механорецепторів шкірного аналізатора. Джерелом тактильних відчуттів є механічні впливи у вигляді дотику або тиску.

        У шкірі розрізняють  три прошарки: зовнішній (епідерміс), з'єднувально-тканинний (власне шкіра — дерма) і підшкірна жирова клітковина. У шкірі дуже багато нервових волокон і нервових закінчень, що розподілені вкрай нерівномірно і забезпечують різним ділянкам тіла різну чутливість. Наявність на шкірі волосяного покриву значно підвищує чутливість тактильного аналізатора.

        Механізм  дії тактильного  аналізатора можна описати в такий спосіб. Механічна дія на шкіру викликає деформацію нервового закінчення, у результаті якої виникає рецепторний потенціал і нервовий імпульс. Цей імпульс, що несе інформацію подразника, передається до центральної нервової системи, у її вищий відділ - кору головного мозку, де і формуються відчуття. Відмінна риса цього аналізатора полягає в тому, що рецепторна площа дотику більша, ніж у інших органів чуття. Це забезпечує шкірному аналізатору високу чутливість. Закономірності в будові провідних шляхів є такими ж, як і для інших аналізаторів.

        У цьому поділі ми розглядаємо шкірний аналізатор як один із представників сенсорної системи, проте шкіра виконує ще низку важливих функцій у забезпеченні життєдіяльності людського організму. По-перше, шкіра охороняє людину від шкідливих зовнішніх впливів: механічних ушкоджень, сонячного проміння, мікроорганізмів і хімічних речовин. По-друге, шкіра виконує секреторну, обмінну й інші функції, бере участь у підтримці постійної температури тіла, тобто в процесах терморегуляції. Секреторна функція забезпечується сальними і потовими залозами. Обмінна функція шкіри полягає в процесах регуляції загального обміну речовин в організмі, особливо водяного, мінерального і вуглеводів.(8)

        Температурно-сенсорну систему звичайно розглядають як частину шкірного аналізатора, завдяки збігу, розташуванню рецепторів і провідникових шляхів. Оскільки людина є теплокровною істотою, то всі біохімічні процеси в її організмі можуть протікати з необхідною швидкістю і напрямком при певному діапазоні температур. На підтримку цього діапазону температур і спрямовані теплорегуляційні процеси (теплопродукція і тепловіддача). При високій температурі зовнішнього середовища судини шкіри розширюються і тепловіддача посилюється, при низькій температурі — судини звужуються і тепловіддача зменшується. Температурна чутливість має особливості при аналізі зовнішнього середовища: добре виражена адаптація і наявність температурного контрасту.

        Аналізатор  внутрішніх органів  або вісцеральний аналізатор відіграє надзвичайно важливу роль у здоров'ї і житті людини. Якщо зовнішні аналізатори попереджають людини про явну небезпеку, то цей аналізатор визначає небезпеки прихованого, неявного характеру. Проте ці небезпеки серйозно впливають на життєдіяльність людського організму. Для розуміння біологічної значущості внутрішнього аналізатора необхідно визначити поняття «внутрішнє середовище організму». Коли ми говоримо про поганий стан здоров'я, то це стосується передусім порушення рівноваги внутрішнього середовища організму.

        Людина є складовою  частиною природного середовища, й  протягом тривалого періоду еволюції її організм адаптувався до будь-яких змін цього середовища і перебуває в стані стійкої динамічної рівноваги. Це виражається у сталості температури тіла (36,5-37 °С), атмосферного тиску (приблизно 760 мм рт.ст.), вмісту води в організмі, складі повітря, чергуванні бюритмів тощо.

        Уявлення про існування  двох середовищ (зовнішнього і внутрішнього) та про найважливіше значення сталості внутрішнього середовища (при очевидній мінливості зовнішнього) були сформульовані французьким фізіологом К. Бернаром (1813-1878). Як відомо, параметри зовнішнього середовища існування людини мають різноманітні і часто значні коливання, що створюють загрозу для здоров'я і життя людини. Наприклад, добові, сезонні коливання температури, тиску, вологості повітря, освітленості, звукового тиску, електромагнітних характеристик тощо. Ці показники неоднакові на різноманітних висотах і широтах. До цього варто додати зміни у зовнішньому середовищі, викликані урбанізацією та антропогенним впливом на зміну хімічного складу води, повітря, ґрунту, бактеріально-вірусного оточення і т.д., а також перебування людини в екстремальних ситуаціях.