Економічні проблеми в медицині

      Специфіка напряму, вибраного цією організацією, в тому, що замовнику надається  повний асортимент супутніх медичних товарів. Існують у номенклатурі продукції, яку пропонує ТД, і унікальні в Україні найменування. "Кампус Коттон Клаб" має 24 філіали на території всієї України. Усі філіали керуються єдиною ціновою політикою і реалізують товар у регіоні за такою ж ціною, як і в Києві. До всього вищесказаного варто додати, що через деякий час ТД "Кампус Коттон Клаб" має намір запустити в дію власний завод з виробництва вати.

      Щоб не програти в цьому секторі ринку, необхідно підтримувати значні обсяги виробництва (закупівлі) та значні обсяги збуту. На відміну від того, як було кілька років тому, сьогодні кількість замовлень від бюджетних організацій (лікарень) зведена мало не до мінімуму через відсутність у них обігових коштів.

      Пропозиції  до розв'язання проблеми:

• перехід до страхової медицини;
• введення посади медичного менеджера;
• розробка законодавства.

      Необхідно дотримуватися орієнтації на страхову медицину, бо саме страхові компанії можуть грати роль провідного інвестора для приватної медицини. На даний час медичні страховки надає дуже невелика кількість страхових компаній. Більшість клієнтів страхової компанії це представництва іноземних підприємств або компанії з іноземними інвестиціями.  

      Із  розвитком ринкової економіки та приватної медицини економічні питання  все глибше проникатимуть в цю галузь, й процес лікування та отримання прибутку повинні бути відокремлені. По-перше, професія лікаря не передбачає економічної підготовки й по-друге, лікарі можуть не встояти перед спокусою лікувати не так, як краще, а так, як вигідніше. Внаслідок цього багатий пацієнт перетворюється на засіб існування, а бідного полишають напризволяще. При цьому кваліфікація лікаря падає, тому що, дбаючи про свою "торгову марку", він не береться за складні та ризиковані операції. Важкі випадки перекладаються на державну лікарню, що не забезпечена необхідною технікою,  чи виписуються шість препаратів однакової дії, коли достатньо одного, лише тому, що ці ліки продає власна аптека. Часто трапляються і непотрібні платні аналізи.

      Отже, повинен бути якийсь фінансовий посередник між хворим і лікарем, існування якого унеможливлює заробітчанство лікаря та робить оплату його праці достатньою та пропорційною складності роботи. . Від імені пацієнта він купує медичні послуги в їхніх виробників, тобто менеджер медичного напрямку організовує процес: первинне приймання - аналізи - діагноз - лікування – післялікувальне супроводження, прорахувавши при цьому витрати, ризики, ціни, для забезпечення рентабельності, зводить разом в часі і просторі власне лікаря, лікувально-діагностичне обладнання, транспорт (у разі потреби) та пацієнта.

      Медичний  менеджер, якого ще називають медичним брокером, перетворюючи хабар, що дається  лікареві, на його ж гонорар, робить бізнес на медичних послугах інвестиційно привабливим.

   Але будь-які зміни неможливі без  відповідної правової бази, отже передувати безпосередньому реформуванню повинна розробка законів та нормативно-правових актів. 

      Проблема  невідповідності розмірів фінансування охорони здоров’я комплексу послуг, надання яких гарантується населенню, існує у всіх постсоціалістичних країнах. Наприклад, в Естонії вказана проблема виникла через більш високі темпи росту цін на комунальні послуги у порівнянні з темпами росту внесків на обов’язкове медичне страхування. В Болгарії, Польщі, Румунії проблема незбалансованості наявних коштів та гарантій держави в галузі охорони здоров’я була ще гострішою, тому що в цих державах не тільки медична допомога, але й ліки надавалися населенню безкоштовно. Одним із шляхів в такій ситуації  є зміна зобов’язань держави щодо надання безкоштовних медичних послуг населенню. Деякі країни Центральної та Східної Європи встановили певну вартість медичних послуг. В Естонії береться плата в розмірі 5 ест. крон ($0,4 USA) за кожне відвідування лікаря. В Чехії в 1997 році уряд  ввів плату за лікарняне обслуговування в розмірі 80 крон ( 2,3$) за день перебування в  лікарні та оплату швидкої допомоги – 50 крон за виклик. В Польщі та Румунії введені платні ліки. В Латвії в 1995 році уряд прийняв рішення про встановлення часткової оплати медичних послуг (до 25%). Медична допомога дітям та інвалідам, а також термінова допомога залишалися безкоштовними. В Грузії з 1995 року взагалі скасовано право на безкоштовну охорону здоров΄я через нестачу коштів. Майже всі медичні заклади було переведено на самофінансування. Держава фінансує тільки програму медичної допомоги соціально незахищеним верствам населення, а також послуги пологових будинків та лікування дітей.

      В Україні вивчається можливість впровадити три форми медицини: державну, приватну і страхову. На відміну від перших двох, остання форма в Україні ще не діє, хоча певні розробки в цьому напрямку вже існують.

      У 1992 році  Конгрес українських  націоналістів висунув однією з  перших своїх задач розробку програми “Здоров’я”, яку у Львівській обласній організації  очолив Богдан Трач.  Консультативну аналітичну допомогу в розробці концепції надало інноваційне суспільство “Стяг Орліка”, що об’єднує соціологів, фінансистів, економістів і представників інших спеціальностей. У основу концепції національної страхової медицини України був покладений досвід Східної Німеччини, де основною ланкою медичного обслуговування стала домашня медицина, максимально наближена до  населення. Богдан Трач і економіст Володимир Самохвалов пропонують створити 4 страхових соціальних медичних фондів (СМФ) “Здоров’я”, фінансовою базою яких буде або 10% акцій підприємств України, які передаються СМФ протягом приватизації, або нарахування на страхові поліси підприємств, організацій, громадян, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю.

     Працівники  підприємств і установ України, частина майна яких перебуває в СМФ, стають власниками страхових полісів, отримують страхові медичні чекові книжки, за якими СМФ оплачує лікування, консультації,  перебування в медичній, реабілітаційній установі, виклик швидкої допомоги, придбання необхідних ліків в процесі лікування (за рецептом лікаря), страхову компенсацію під час хвороби. Фінансові ресурси СМФ вкладають в комерційні, інвестиційні, ощадні банки в формі короткострокових і довгострокових кредитів і фінансового резерву. Проценти з кредитів безпосередньо будуть йти на розрахунки по страхових полісах. Одночасно СМФ співпрацює з біржею цінних паперів, вкладаючи кошти в акції підприємств. Також система СМФ повинна стимулювати економіку шляхом  інвестицій в фармацевтичну галузь, виробництво медичної техніки, наукові дослідження в медицині. Концепція передбачає і зміна системи підготовки медичних кадрів.

     Для впровадження в дію усіх вищезгаданих пропозицій необхідні відповідні ресурси  та умови.

     Не  має сумніву, що відсутністю попиту українська медицина не страждає, хворіють багато та часто. Але чи є цей попит платоспроможним? На жаль, відповідь – ні, український попит не є платоспроможним, ані держава, ані населення не мають відповідних коштів. Отже, як завжди необхідним ресурсом є капітал, який сьогодні можуть надати підприємства через страхові компанії.

     Відповідно, якщо в Україні буде спостерігатися економічне зростання та відбудеться  збільшення реальних доходів населення, то це позитивно вплине і на медичну  галузь. 

     Наступною необхідною компонентою є присутність на медичному ринку фахівців з економічних та фінансових питань. З переходом до ринкової економіки, елементи ринку (на жаль не сам ринок) з'являються в усіх сферах, в тому числі і в медицині. Якщо “медиками“ Україна є відносно забезпечена, то, окрім декількох страхових компаній, професіональним фінансовим плануванням медицина не забезпечена. Тобто необхідною є підготовка відповідних кадрів.

     Важливим  моментом є і відповідна правова  база. На сучасному етапі необхідною є її детальна розробка для вільного функціонування приватної медицини.  Ефективне законодавство може зменшити величину тіньового медичного ринку, й збільшити кількість податкових надходжень до бюджету. Надання більшої кількості прав приватним лікарям дозволить збільшити спектр приватних послуг та прискорить розвиток приватної медицини.

     Якщо  казати про конкурентоздатність медицини в Україні, то можна казати про декілька моментів.

     По-перше, медичні кадри України є кваліфікованими  й професійними. Незважаючи на зарплату державного лікаря, конкурс в медичні ВУЗи хоча і зменшується, але все ще є  високим. Тобто,  українські лікарі є конкурентоздатними, але якщо ситуація  не зміниться на краще, то можливо відтік медичних кадрів за кордон посилиться, а підготовка кадрів буде значно відставати від технічного розвитку медичної галузі.

     По-друге,  приватна медицина має великий потенціал  в Україні. І тут знову таки маленьке “але“. Подальший її розвиток залежить від дій держави щодо нормативної бази та економічного зростання взагалі.

     По-третє, перспективною є страхова медицина, що існує в більшості західних країн, і не тільки розвинутих, але і в колишніх соціалістичних.

     Традиційну  державну медицину не можна назвати  конкурентоздатною, бо на сьогодні її майже не існує. В усіх державних стаціонарах під видом добровільної пожертви  оформлюється певна сума грошей, без якої перебування на стаціонарі неможливе.

     Відомо, що лікар у розвинених державах є  найоплачуванішим фахівцем після юриста тому, що там медицину вважають чи не найвигіднішим бізнесом з усіх можливих. Разом з тим у державах з перехідною економікою теж найнадійніше вкладати капітал в галузі, які задовольняють так звані базові потреби, а що може бути "базовішим" за здоров'я? Отже, за сприятливих умов медицина в Україні може бути дуже прибутковою та конкурентоздатною галуззю.