Економічні проблеми в медицині

Економічні  проблеми в медицині 

      Ринок медичних послуг у світі разом із супутніми ринками медичного обладнання та фармацевтичних препаратів є одним з наймісткіших, адже турбота про життя і здоров'я є базовими для будь-якої країни. Від здоров'я населення країни залежить якість робочої сили, її продуктивність, а отже і ефективність виробництва в країні.

      У статті 49-ій Конституції України  держава гарантує громадянам країни безкоштовну медичну допомогу в  державних та комунальних закладах охорони здоров'я та передбачає, що охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних програм. В Законі України “Основи законодавства України про охорону здоров'я“ визначений рівень фінансування медицини у розмірі 10% від ВВП, в той час як сучасний розмір асигнувань ледь досягає 3%. Але навіть фінансування медицини у розмірі 10% від ВВП не виведе українську медицину на відповідний рівень. На сучасному етапі державні лікарні не можуть забезпечити відповідний рівень медичних послуг.

      Отже, з одного боку держава дає гарантії на безкоштовну медицину, а з іншого таких коштів в державі просто не існує. Правова база для існування й повноцінного функціонування приватних медичних закладів не розробляється. Приватні медичні заклади працюють на основі Закону “Про підприємницьку діяльність“ та ліцензій, що надаються Міністерством охорони здоров'я на 1-3 роки.

      Через неплатоспроможність більшості  населення попит на послуги приватних  медичних закладів не настільки вже  й значний і його зростання  відбувається  дуже низькими темпами. Водночас сформувався великий тіньовий ринок медичний послуг, де завдяки униканню від сплати податків, оренди (якщо державний лікар практикує приватне лікування на місці роботи в державній лікарні) ціни на медичні послуги нижчі від цін в приватних закладах. Не є таємницею й те, що ринкові засади в галузі медицини були присутніми у вигляді хабарів навіть у соціалістичні часи, й продовжують свій швидкий розвиток і сьогодні.     

      У розвинених країнах проблема невідповідності  гарантій держави та можливістю їх виконання долається наявністю двох майже незалежних систем: державної медицини для бідного населення (мінімум найнеобхідніших послуг), та страхової для вищого та середнього класів.   

      Безкоштовна медицина гарантована Конституцією України просто неможлива, навіть багата держава не “потягне“ утримання сучасної медицини, адже сьогодні це дуже дорогі технології.

      Для забезпечення необхідного рівня  медичних послуг необхідні значні інвестиції в галузь. А як відомо медична  галузь не належить до тих, де капітал обертається швидко. В даній галузі величина постійних витрат дуже велика й віддача від вкладеного капіталу з'являється не відразу, й навіть не через рік-два. Враховуючи великий рівень ризику в країні, нестабільну ситуацію в економіці, неповністю сформоване законодавство, брати на себе таку відповідальність інвестори не хочуть. У найкращому стані на сьогодні опинились галузі, де необхідний стартовий капітал є невеликим, швидко обертається й прибутки є стабільними.  

      Відносно  малу суму (від $2 до $50 тис. в залежності від послуг) - найпростіше і найвигідніше вкласти в стоматологію.    

      Привабливими  для вкладання стають й такі галузі як от рефлексотерапія, для якої потрібні невеликі вкладення близько $500 й  люди, не маючи коштів на професійну допомогу йдуть до дешевшої нетрадиційної медицини. Для приватних клінік  все складніше: обладнана машина "швидкої" коштує $100 тис., а ціна послуги, що надається на її основі, - $50. Ясно, що тут вкладення повернуться не скоро.

      Стоматологія - найбільш приватизована галузь медицини, де діють і напівпідпільні кабінети, і великі клініки. Попит на стоматологічні послуги - традиційно високий. З 1991 року на цьому ринку почали потроху з'являтися приватні стоматологічні заклади, і сьогодні їх частка сягнула 20%. У Києві близько 300 дантистів та приватних клінік мають ліцензії на стоматологічну практику. Серед солідних та потужних стоматологічних закладів - українсько-швейцарська клініка "Порцелян", "Стоматологія доктора Вишневського", "Дента-Люкс", медичний центр "Ренесанс", українсько-американське СП "Кебот", приватна клініка "Медлайф".  Кожен заклад поставав по-різному, однак схожі вони тим, що мають невеликий штат працівників (від 8 до 30 осіб), 6-12 кабінетів, трапляються й такі, що працюють лише "на двох кріслах". Як правило, застосовується сучасне імпортне обладнання та матеріали високої якості. Засновниками більшості приватних клінік є фірми, які раніше займалися торговельною діяльністю, зокрема продавали стоматологічне обладнання та матеріали. Подібна доля у "Дента-Люкс" (офіційного дистриб'ютора японської фірми GC), "Ренесансу" (біля її витоків - фірма "ТЗК"), "Медлайфу".

      Щодо  цін, то у приватників-нелегалів, які  суміщають приватну практику з роботою  в державних клініках, встановлення зубного протеза коштує 30-50 грн, в  елітних клініках - від 500 грн. Відповідний і рівень рентабельності - від 30% на 1 крісло у напівлегальних кабінетах до 1000% і більше в дорогих клініках.

      Хоча  офіційно медицина в Україні не є  платною, стоматологи від цієї догми  відмовились уже давно, і не лише в приватних клініках, а й у деяких державних. Нещодавно колегія МОЗ затвердила три основні стандарти якості з надання стоматологічних послуг: вищий, середній та найнижчий. За кордоном подібна система діє вже давно. В Україні лише починає офіційно запроваджуватися. Лікування за першим рівнем (дороге імпортне обладнання, сучасні медпрепарати тощо) обійдеться дорого, але ж і якість надання послуг має бути високою. Найдоступніший - третій стандарт (дешеві матеріали, старе обладнання, послуги надаються безплатно або за дуже низьку ціну). Передбачається, що на пільгових умовах послугами стоматолога користуватимуться пенсіонери, діти та інваліди. За них платитимуть соціальні служби. Окремі види стоматологічних послуг, зокрема профілактичні та невідкладну допомогу, надаватимуть безкоштовно всім пацієнтам.

      Приватні  клініки. В Києві платну медичну допомогу надають насамперед служби невідкладної допомоги, як-от "Медіком" та "Борис". Відомі також дитяча клініка імунодефіцитів “Вітацел“, клініки “Медея“ та “Дитина“.

    Для залучення клієнтів приватні  клініки пропонують високоякісні, а інколи і унікальні для  українського ринку діагностичні  послуги. Наприклад, діагностика  TORCH-інфекцій, наркологічні дослідження,  що проводяться навіть за відсутності  “підозрюваного“ та ін. Аналізи в приватних клініках приймаються цілодобово, на відміну від державних лікарень, й не тільки в клініці, але й вдома. Велика частина доходів клініки йде на закупівлю сучасної унікальної техніки. Оплата готівкою має здійснюватися під час візиту лікарів до пацієнта, хоча можливі і безготівкові розрахунки. Деякі клініки наважуються створювати власні стаціонари, де сервіс є набагато кращий за такий у державних закладах. Ще одним методом залучення клієнтів є довгострокові медичні програми, які пропонують приватні клініки. Купуючи такий пакет послуг клієнт обирає клініку на певний період й відповідно не буде звертатися до конкурентів. Приватні клініки, на відміну від державних, надають гарантії лікування, що закріплені у спеціальному договорі клієнта з клінікою. 

   В клініці "Медіком" за  10 років існування виникло кілька відділень: хірургія лопароскопічна, гінекологія, стоматологія, педіатрія та судово-медична експертиза, поліклініка та стаціонар. Зайнято в "Медікомі" 400 працівників. Багатопрофільна спрямованість дає змогу перерозподіляти кошти між відділеннями і не випускати пацієнта "на сторону".  

      Зворотний бік багатопрофільності - через відсутність  закону про приватну медичну діяльність необхідно оформляти на кожний вид  послуг окрему ліцензію.  Лікар-приватник не має права виписати навіть листок непрацездатності. Не може лікар-приватник і виписати рецепт психотропного препарату, того ж таки димедролу. Хоча законом це й не заборонено, але порядок видачі дозволів не розроблено, тож їх і не видають. Про оперування приватними лікарями не може бути і мови. 

      Важко приватним клінікам конкурувати  з державними в таких сферах як невідкладна допомога. Приватні клініки  не можуть дозволити собі утримувати великий розгалужений парк машин, відповідно невідкладна допомога буде у хворого лише хвилин через двадцять (що часто навіть менше ніж час який доведеться чекати державну “швидку“). Але є й переваги у приватної невідкладної допомоги: за бажанням клієнта можна влаштувати стаціонар вдома.

      Вже досить давно дозволено, маючи ліцензію, практикувати приватним сімейним лікарям. Але орендувати кабінет поза межами державного медичного закладу не дозволено через відсутність норм, за якою санепідемстанція могла б перевіряти такі приміщення.

      Ще  однією проблемою законодавства є відсутність в Україні належної законодавчої бази щодо патентування, яка б дала змогу захистити інтереси українських вчених-медиків на світовому ринку. З кожним роком винаходів в медичній сфері стає все менше.

      В державних медичних закладах техніка  застаріла на 60-70%. Обладнання використовується 20-25 років, що в 2-3 рази перевищує можливий термін використання. Найбільше це стосується рентгенівської, наркозо-дихальної техніки, лабораторного та дезинфікаційного обладнання. Ще у 2000 році пролунав заклик МОЗ купувати техніку та апаратуру українського виробника, але не було враховано те, що імпортні аналоги такої техніки вже давно зняті з виробництва через те, що вони є застарілими на 10-12 років. Неефективним також є напрямлення державних коштів на великі неефективні “соіалістичні“ підприємства, тоді як непогані результати показували саме невеликі приватизовані компанії. На ринку виробництва медичної техніки спостерігається зменшення інтересу до нових розробок; випускаються традиційні фізіотерапевтичні апарати, електростимулятори, ДЦП-комплекси та ін.

      Серед ефективних підприємств можна назвати  такі: Ютас (Київ), БЕТА (Кіровоград), Донікс (Донецьк), Сольвейг (Київ), Ескуал-39 (Київ), ДХ-системи (Харків), Метекол (Ніжин), ВАБОС (Київ) та ін.

   Якщо на ринку медичних товарів приблизно 3/4 припадає на частку фармацевтичних засобів і близько 1/4 становлять медичні послуги, то питома вага супутніх цій галузі товарів - 5%, а це немало. Під супутніми товарами маються на увазі перев'язувальні матеріали (марля, бинти, вата); гіпсобинти, шприци, системи для переливання крові, термометри, гірчичники; гумові технічні медичні вироби (рукавички, піпетки, спринцівки, грілки) та багато іншого. За оцінками зарубіжних експертів, потреба населення України в такому медичному товарі, як вата, наприклад, становить 400 тонн на місяць, реальна ж насиченість - 200 тонн, тобто вдвічі менше від необхідного. І це при тому, що саме з ватою справи не найгірші. Сьогодні в Україні один реальний виробник вати - Черкаська "Гідровата", яка випускає найменування "Вата пресована" задовільної якості. Отже, присутність на ринку вати імпортного виробництва цілком виправдана. Це, передусім, вата турецького виробництва.

      Монополістом  у галузі виробництва гіпсобинтів  сьогодні є Івано-Франківський цементно-шиферний комбінат. Марлі в Україні не виробляють, і надходить вона в основному з Росії. Лейкопластир, що є на ринку, надходить з Росії, Чехії, США. Найбільший виробник шприців в Україні, безумовно, Білгород-Дністровський завод, але задовольняє він лише половину потреби населення у шприцах. Вважають, що шприци імпортного виробництва  кращої якості, мають виграшний дизайн, конкурентоспроможні ціни. На українському ринку є шприци з Польщі, Словаччини, Німеччини. Не можна не відзначити, що стосовно якості систем для переливання крові, які випускає вищезазначений завод, то вона набагато краща за імпортну. На ринку є також системи для переливання крові німецького виробництва. Кетгут (шовний матеріал, який застосовують для операцій на внутрішніх органах) виробляє Полтавський м'ясокомбінат і "Біополімер". Беззастережним монополістом у сфері виробництва всього спектру гумових технічних виробів є "Київгума". Гірчичники надходять з Молдови і фасуються у Дніпропетровську.

      Таким чином, у цьому секторі ринку - значна частка імпортних товарів. Ситуація у виробничій сфері супутніх медичних товарів не набагато відрізняється від тієї, що склалася у фармакологічній галузі. Проблеми, характерні для економіки в цілому (брак оборотних коштів у виробника, купівельна неспроможність споживачів як державного (лікарні, приміром), так і приватного рівня), позначилися й тут. 

  Прикладом успішного підприємства може бути  така структура, як Торговий дім "Кампус Коттон Клаб". Зробивши 10 років тому ставку на власне виробництво бинтів, спеціалісти ТД не помилилися. Сьогодні ТД "Кампус Коттон Клаб" - найбільший виробник бинтів і постачальник марлі в Україні (їх частка на ринку перев'язувальних матеріалів - не менше 30%). За деякими іншими найменуваннями - це участь у виробництві, розфасуванні та пакуванні товарів (наприклад, виготовлені в Іспанії тести з визначення вагітності) й реалізація під власною торговою маркою.