Зовнішня торгівля України

Теорія абсолютних переваг показує переваги поділу праці не тільки на національному, але й на міжнародному рівні. Однак ця теорія не розглядає ситуацію, коли б яка-небудь країна мала абсолютну перевагу по всіх товарах або не мала б її по жодному товару [9, с. 65].

Теорія відносних переваг Д. Рікардо. Д. Рікардо в дослідженні "Початок політичної економії й оподаткування" (1817 р.) виводять класичну теорію з безвиході. Він показує, у яких межах можливий та бажаний обмін між двома країнами, виділяючи критерії міжнародної спеціалізації. В інтересах кожної країни - спеціалізуватися на виробництві, в якому вона має найбільшу перевагу або найменшу слабкість і для якого відносна вигода є найбільшою.

Д. Рікардо показав, що міжнародний обмін можливий і бажаний в інтересах усіх країн. Він визначив ту цінову зону, всередині якої обмін вигідний для кожного. За допомогою хрестоматійного прикладу торгівлі сукном і вином між Англією і Португалією Д. Рікардо запропонував три варіанти міжнародної торгівлі:

а) рівне співвідношення витрат на виробництво двох видів товарів між двома країнами - у торгівлі немає стимулу;

б) співвідношення витрат, при якому одна з країн має абсолютну перевагу у виробництві одного з видів товарів - тут торгівля можлива з урахуванням абсолютних переваг;

в) співвідношення витрат, при якому кожна з країн має відносну перевагу у виробництві одного з видів товарів - у цьому випадку обидві сторони зацікавлені торгувати внаслідок порівняльних переваг.

Обмеженість теорії порівняльних переваг полягає у тих вихідних передумовах, на яких вона будується. Вона не враховує вплив зовнішньої торгівлі на розподіл доходів усередині країни, коливання цін і заробітної плати, міжнародний рух капіталу, не пояснює торгівлю між майже однаковими країнами, жодна з яких не має відносної переваги перед іншою [9, с. 67].

Теорія Хекшера - Оліна. Основи сучасних уявлень про те, чим визначаються напрямки і структура міжнародних торгових потоків, заклали шведські вчені-економісти Елі Хекшер і Бертіль Олін. Вони висунули теорію "вирівнювання цін на чинники виробництва", суть якої полягає в тому, що національні виробничі розходження визначаються різною кількістю чинників виробництва - працею, землею, капіталом, а також різною внутрішньою потребою в тих або інших товарах. Найбільш ефективною зовнішня торгівля стає між країнами, які мають різну забезпеченість чинниками виробництва. Але теорія Хекшера-Оліна не враховувала, що чинники виробництва можуть мати різну структуру, а один і той же чинник виробництва в різних країнах може по-різному використовуватись [8, с. 104].

Парадокс Леонтьева. Подальший розвиток теорія зовнішньої торгівлі одержала у роботі американського економіста В. Леонтьева. Парадокс Леонтьева полягає в тому, що, використовуючи теорію Хекшера - Оліна, В. Леонтьев показав: американська економіка повоєнного періоду спеціалізувалася на тих видах виробництва, що потребували відносно більше роботи, ніж капіталу. Іншими словами, американський експорт, порівняно з імпортом, більш трудомісткий і менш капіталомісткий. Цей висновок суперечив усім уявленням про економіку США, що існували раніше. На загальну думку, вона завжди характеризувалася надлишком капіталу і відповідно до теорії Хекшера - Оліна можна було очікувати, що США експортують, а не імпортують висококапіталомісткі товари.

В наступні роки економісти з різних країн багато дискутували з приводу "парадокса Леонтьева". Парадокс був вирішений, коли Леонтьєв дослідив структуру американської економіки і з’ясував, що США експортують товари новітніх технологій з високими затратами висококваліфікованої робочої сили, а імпортують сировину, яка містить високі затрати капіталу [8, с. 109].

Теорія життєвого циклу продукції на світовому ринку розроблена Раймондом Верноном у 1966 р. Вона базувалася на концепції життєвого циклу продукції, запропонованої на початку 60-х років фахівцями Гарвардської школи бізнесу, і говорила про те, що продаж продукції і прибуток від неї змінюються з часом. Розрізняють 4 основні стадії життєвого циклу продукції:

1.                  На стадії впровадження нового продукту рівень продажів низький. Через витрати по впровадженню цього продукту прибутки теж низькі;

2.                  Стадія зростання характеризується збільшенням прибутків і зростанням продажів;

3.                  На стадії зрілості через розвиток конкуренції і насичення ринку продаж і прибутки стабілізуються;

4.                  На стадії спаду рівень продажів і прибутків падає.

Р. Верном припустив, що в таких країнах, як США, компанії можуть мати порівняльну перевагу в науці і техніці, що призведе їх до переваги у створенні нових товарів. Щоб розтягти фазу зростання життєвого циклу їх продукції, ці фірми імовірніше за все будуть експортувати розроблені ними товари. З іншого боку, в американському імпорті буде спостерігатися тенденція переваги товарів, виробництво яких сильно не залежить від технології чи наукових досліджень [14, с. 92].

Теорія економії на масштабах виробництва не зв'язана з теоріями порівняльних переваг чи співвідношення чинників виробництва. Вона визнає наявність різного рівня монополізації ринків і неоптимального використання чинників виробництва.

В міру зростання чинників виробництва собівартість одиниці товару знижується в результаті поглиблення спеціалізації виробництва, відносно більш повільного зростання обслуговуючих підрозділів, ніж масштаби самого виробництва, технологічної економії.

Економія на масштабах виробництва — це розвиток виробництва, при якому зростання витрат чинників на одиницю призводить до зростання виробництва більше, ніж на одиницю.

Теорія економії на масштабах виробництва пояснює торгівлю між країнами, котрі близькі по наділеності чинниками виробництва до такого ступеня, що незначні розходження в забезпеченості ними не можуть вважатися поясненням взаємної торгівлі, а також пояснює торгівлю між країнами технологічно близькою чи однорідною продукцією. Відповідно до даної теорії, у країнах, що мають місткий внутрішній ринок, повинні розміщуватись такі виробництва, що забезпечують зростання економічного ефекту при збільшенні масштабів виробництва. Основним у даній концепції є допущення, що розвинуті країни наділені чинниками виробництва приблизно в однакових пропорціях, і тому торгівля між ними доцільна в тому випадку, якщо вони спеціалізуються на виробництві товарів різних галузей, що дозволяє знижувати витрати за рахунок масового виробництва. Внаслідок розвитку міжнародної торгівлі кількість фірм і розмаїтість товарів, що вони виготовляють, зростають, а їх ціна падає [9, с. 72].

Теорія представницького попиту С. Ліндера (1961 р.) бере за основу обсяг обміну подібними товарами між країнами з порівняльним рівнем розвитку, відкидаючи теорію Хекшера-Оліна. Новий підхід спирається на наступні принципи:

                  умови виробництва залежать від умов попиту. Ефективність виробництва тим вища, ніж більше попит;

                  умови вітчизняного виробництва залежать переважно від внутрішнього попиту. Саме вітчизняний представницький попит є опорою виробництва і необхідною, але не достатньою умовою, щоб товар можна було експортувати;

                  зовнішній ринок — це всього лише продовження внутрішнього ринку, а міжнародний обмін — тільки продовження міжрегіонального. Звідси робиться висновок: чим більше країни схожі між собою, тобто подібні за рівнем розвитку, тим більше «спектр експорту ідентичний спектру імпорту або входить до нього». Обмін здійснюється між схожими країнами і порівняльними чи близькими товарами.

Наближеність країн за рівнем розвитку вимагає від них порівняльної якості товарів, оскільки нескінченне розмаїття товарів уможливлює успішну торгівлю товаром.

Отже, дослідження питань про причини виникнення міжнародної торгівлі, її вигідність для країн-учасніць та вибір найкращої торговельної політики для забезпечення економічного зростання відбувалось починаючи з виникнення самої економічної думки і дало змогу пояснити різноманітні аспекти зовнішньоторговельних відносин [13, с. 116].

1.3             Система показників зовнішньої торгівлі

Основою системи показників розвитку міжнародної торгівлі є група обсягових індикаторів, до складу якої входять експорт, реекспорт, імпорт, реімпорт, зовнішньоторговельний обіг, генеральна торгівля, спеціальна торгівля та фізичний обсяг торгівлі.

Згідно із Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність», експорт - продаж товарів українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України.

Реекспорт - продаж іноземним суб'єктам господарської діяльності та вивезення за межі України товарів, що були раніше імпортовані на територію України.

Імпорт - купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами [15].

Реімпорт – ввезення раніше вивезених за кордон товарів, які не піддавались обробці, тобто це експортні операції, що не відбулись.

Зовнішньоторговельний обіг — сума вартості експорту і імпорту країни або груп країн за певний період: рік, квартал, місяць. Зовнішньоторговельний обіг показує загальні обсяги зовнішньоторговельної діяльності, тобто експорту та імпорту в цілому:

ЗТО = Ек + Ім, (1.1)

де ЗТО - зовнішньоторговельний обіг; Ек - обсяг експорту (у вартісних одиницях); Ім. - обсяг імпорту (у вартісних одиницях).

Генеральна (загальна) торгівля — прийняте у міжнародній статистиці позначення зовнішньоторговельного обігу з урахуванням вартості транзитних товарів. Показує загальне зовнішньоторговельне «навантаження» на країну, включаючи обсяги ввезення, вивезення та транзиту товарів:

, (1.2)

де ГТ - генеральна (загальна) торгівля; Ек - вартість експорту; Ім. - вартість імпорту; Т - вартість транзитних товарів, перевезених через територію країни.

Спеціальна торгівля — експорт та імпорт, зумовлені існуванням двох систем обліку товарів у статистиці зовнішньої торгівлі:

• спеціальної системи обліку для деяких видів товарів;

• загальної системи, що застосовується до всіх товарів;

• вивезення товарів після переробки під митним контролем;

• націоналізовані товари.

Загальний експорт складається зі спеціального експорту та реекспорту.

Фізичний обсяг зовнішньої торгівлі — оцінка експорту або імпорту товарів у незмінних цінах одного періоду (як правило, року) для отримання інформації щодо руху товарної маси без впливу коливання цін.

Індекс фізичного обсягу розраховується за формулою:

, (1.3)

де Iф.о - індекс фізичного обсягу; P0 - ціна товару в базисному періоді; q1 - кількість товару в періоді, що вивчається; q0 - кількість товару в базисному періоді.

Результуючі показники, до яких належать сальдо торговельного балансу, сальдо балансу послуг, сальдо балансу поточних операцій, індекси стану платіжного балансу, індекс «умови торгівлі», коефіцієнт імпортної залежності країни, у сукупності характеризують стан зовнішньої торгівлі за критерієм збалансованості експорту та імпорту, ефективності та місця країни в світовій торгівлі.

Сальдо - різниця між грошовими надходженнями і витратами за певний проміжок часу.

Сальдо торговельного балансу:

Ст = Ект - Імт (1.4)

де Ст - сальдо торговельного балансу; Ект - вартість товарного експорту; Імт - вартість товарного імпорту.

Сальдо балансу послуг:

Сп = Екп - Імп (1.5)

де Сп - сальдо балансу послуг; Екп - вартість експорту послуг; Імп - вартість імпорту послуг.

Сальдо балансу поточних операцій:

Спо = Екпо - Імпо (1.6)

де Спо - сальдо балансу поточних операцій; Екпо - надходження по статтях балансу поточних операцій; Імпо - платежі по статтях балансу поточних операцій.

Індекс стану балансу. Абсолютні розміри сальдо торговельного балансу, балансу послуг або балансу з поточних операцій дають можливість лише ранжувати країни за цим показником. Зіставляти ж розміри сальдо по країнах некоректно через те, що країни мають різні економічні та експортні потенціали. В цьому випадку доречно використовувати індекс стану балансу, який ще називають індексом (коефіцієнтом) покриття експортом імпорту (коефіцієнтом покриття імпорту експортом):

І і/е = (1.7)

Ек та Ім - відповідно, вартість експорту та імпорту.

Розрахунковий баланс — це співвідношення вимог і зобов'язань даної країни щодо інших країн на певну дату, незалежно від термінів надходження платежів.

Платіжний баланс - це співвідношення суми платежів, здійснених даною країною за кордоном, і надходжень, отриманих нею з-за кордону, за певний період (рік, квартал, місяць).

Індекс «умови торгівлі» - відношення експортних цін країни до її імпортних цін.

Якщо індекс розраховується щодо великої сукупності товарів, то він визначається як співвідношення індексів експортних та імпортних цін. Для цього розраховується індекс експортних цін (в одиницях національної або іншої валюти):

Остаточно індекс «умови торгівлі» розраховується як співвідношення двох індексів:

, (1.8)

де Іу.т. - індекс «умови торгівлі»; РЕк - індекс експортних цін (в одиницях національної або іншої валюти); РІм - індекс імпортних цін.

Індекс «умови торгівлі» дає важливу інформацію для оцінки змін у зовнішній торгівлі країн, але використовувати його доцільно тільки в сукупності з даними щодо обсягів торгівлі та причин коливання (зменшення або збільшення) експортних та імпортних цін.

Коефіцієнт імпортної залежності країни — відношення обсягу імпорту певного товару до обсягу його споживання в країні. Імпортну залежність можна охарактеризувати як залежність країни від зовнішнього ринку в яких-небудь товарах або їх групах внаслідок відсутності в країні необхідних для виробництва потужностей, сировини, кваліфікованих кадрів або через причини економічного та політичного характеру.