Виникнення та сутність екологічного маркетингу

Некомерційний екологічний маркетинг враховує, зокрема: діяльність учасників рухів за охорону природи; маркетинг політичних діячів, що виступають за охорону середовища існування; наукових і суспільних програм, ідей, ініціатив з відновлення і підтримки екологічної рівноваги; маркетинг інвестицій в екологічні проекти на місцевому, регіональному і державному рівнях; маркетинг регіонів з метою приваблення виробників екологічної продукції в даний регіон; маркетинг програм із створення заповідних територій і резерваторів.

Комерційний екологічний маркетинг – це маркетинг виробництва екологічно чистих товарів і послуг, маркетинг природних ресурсів і умов (в екомаркетингу їх називають ресурсотоварами), маркетинг екологічних квот на викиди та скиди забруднюючих речовин в природне середовище, маркетинг економіко-екологічних стимулів до проведення ефективної природоохоронної політики, маркетинг екотуризму тощо.

Одеська школа економіки природокористування  виділяє такі види екологічного маркетингу:

Екологічний маркетинг традиційних товарів  і послуг з урахуванням екологічних нормативів і обмежень як найважливішого фактора зовнішнього середовища.

Маркетинг екологічних товарів і послуг.

Маркетинг природних ресурсів та умов, маркетинг  раціонального природокористування.

Маркетинг природоохоронної діяльності і відтворення  середовища існування.

Маркетинг екологічних знань і технологій (маркетинг екологічних інновацій  і ноу-хау).

Перелічені  п’ять видів екологічного маркетингу знаходяться в певному логічному  і функціональному відношенні один до одного, утворюючи систему екологічного маркетингу (рис. 3.1).

На рис. 3.1 стрілками позначено функціональні  відношення між видами екологічного маркетингу.

Рисунок 3.1 – Система екологічного маркетингу

 

Екомаркетинг 1 і екомаркетинг 5 пов'язані з усіма видами екологічного маркетингу і виконують обслуговуючі (фонові) функції.

Екомаркетинг 1 є супутнім для всіх інших видів  екологічного маркетингу. Він є обов’язковим в сенсі дотримання суб’єктами маркетингу існуючого екологічного законодавства.

Екомаркетинг 5 забезпечує науково-технологічну підтримку  всіх інших видів екологічного маркетингу.

Екомаркетинг 2 пов'язаний з екомаркетингом 4 в  тому сенсі, що програми збереження довкілля і біорізноманіття можуть являти інтерес як об’єкти екотуризму.

Екомаркетинг 4 є складовою частиною екомаркетингу 3, тому він на рис. 3.1 вміщений у відповідний  блок. Виділення екомаркетингу 4 в  окремий вид вважають доцільним  через велике значення охорони довкілля.

Для досягнення відчутного успіху в проведенні екологічного маркетингу слід збалансовано розвивати всі його види, кожний з яких має свою мету.

Метою екологічного маркетингу 1 є задоволення  звичайних потреб за допомогою такого обміну, при якому максимально  дотримуються існуючі екологічні нормативи, а діяльність суб’єктів маркетингу відповідає вимогам екологічного законодавства.

Метою екологічного маркетингу 2 є задоволення  екологічних потреб екологічними товарами.

Метою екологічного маркетингу 3 є задоволення  потреб корпорацій, що використовують ресурсотовари з метою отримання прибутку (добувних компаній, туристичних фірм, землекористувачів тощо) таким чином, щоб ресурсо-товари використовувалися екологічно збалансовано, і забезпечувався стійкий розвиток регіонів.

Метою екологічного маркетингу 4 є збереження середовища існування людини і генофонду біосфери, проведення відповідних заходів з відновлення порушених екосистем і окремих компонентів довкілля.

Метою екологічного маркетингу 5 є задоволення  потреб суб’єктів екомаркетингу 1-4 в екологічних ноу-хау, а саме: наукових дослідженнях з метою отримання екологічних знань, розробці екологічно безпечних технологій, аналізі і моніторингу екологічного законодавства, екологічній експертизі, екологічному аудиті та консалтингу тощо.

Об’єктами екологічного маркетингу у такому розумінні  можуть бути:

• природні ресурси;
• екологічні умови проживання та діяльності людей;
• регіони;
• екологічно чисті товари та послуги;
• екологічно чисті технології;
• екологічно чисті продукти харчування;
• екологічно чиста техніка;
• екологічні програми;
• інвестиції в екологічні програми;
• інновації екологічного спрямування;
• інформаційні продукти;
• екологічні сертифікати, ліцензії, патенти тощо.

Суб’єктами  екологічного маркетингу можуть бути:

• держава;
• місцеві органи влади різних рівнів;
• підприємці;
• підприємства і організації виробничого профілю;
• НДІ, КБ, ВНЗ;
• суспільні організації та політичні партії;
• фізичні особи.

Заходи  з комплексу екологічного маркетингу, до речі як і традиційного, формуються на основі ситуаційного аналізу ринкових можливостей і загроз, а також сильних і слабких сторін діяльності підприємства.

Комплекс  екологічного маркетингу формується під  впливом таких зовнішніх факторів:

законодавчі обмеження і регламентації, зокрема, в Україні застосовуються такі елементи економіко-правового механізму регулювання природокористування та природоохоронної діяльності: збір за забруднення навколишнього природного середовища, плата за використання природних ресурсів (мінеральних, водних, земельних, лісових, біологічних), механізм відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення законодавства про охорону довкілля, система державного (бюджетного), а також позабюджетного фінансування природоохоронних заходів (через державний та місцеві екологічні фонди) тощо;

вимоги  національних і міжнародних стандартів, зокрема ISO 14000, особливо це стосується продукції, що поставляється на експорт;

ефективність  витрат. Так, виготовлення неекологічної  продукції може бути пов’язане зі значними витратами на очистку чи утилізацію відходів, компенсаційні виплати робітникам, що працюють у шкідливих умовах тощо;

екологічно  орієнтовані акції громадськості, зокрема у м. Сумах через протести громадськості відмовились від  розміщення екологічно шкідливого виробництва  на Сумському ВО “Хімпром”;

екологічна  обізнаність суспільства взагалі, товаровиробників і цільових споживачів зокрема, екологічна освіта сприяють розумінню  шкідливості виробництва і споживання неекологічних товарів;

конкуренція - неекологічна продукція може користуватися меншим попитом; ті з товаровиробників, що роблять ставку на екологічність, користуються більшою довірою споживачів, формується їх сприятливий імідж;

постачальники екологічної сировини та розробники екологічно чистих технології спонукають товаровиробників використовувати їх;

міжнародна  спільнота. На початку 80-х рр. у більшості  розвинутих країн виникають масові демократичні рухи громадськості, що виступають проти забруднення навколишнього  середовища, не визнають атомної енергетики, орієнтуються на мінімізацію та децентралізацію виробничо-господарської та соціокультурної діяльності, які називаються “зеленими”. З 1971 р. у світі діє близько 80-ти Зелених партій. Їх діяльність охоплює передусім територію розвинутих країн, але, водночас, подає приклад іншим.

Необхідно постійно відслідковувати та враховувати  зміни складу зовнішніх факторів та їх впливу на конкурентоспроможність продукції і підприємства: деталізувати їх дію, чітко розділити ринкові  можливості і загрози.

Окрім того, необхідно аналізувати внутрішні сильні і слабкі сторони товаровиробника з погляду екологічного маркетингу:

ступінь урахування і здатності вирішувати еколого-економічні проблеми;

ступінь екологічності сировини, що використовується;

ступінь екодеструктивного впливу на довкілля самого підприємства (виробничий процес, відходи тощо);

цільові установки керівництва, спрямовані на вирішення екологічних проблем;

імідж підприємства з погляду споживачів і широких кіл громадськості  і т.д.

Як зовнішні, так і внутрішні фактори повинні враховуватися при визначенні можливих напрямків розвитку підприємств на основі екологічних товарів (виробів та послуг).

Для забезпечення конкурентоспроможності екологічних  товарів підприємству треба володіти необхідною інформацією про нові екологічні технології, а також мати відповідне устаткування. Його придбання, як правило, супроводжується значними витратами. Тому для початку виробник екологічних товарів повинен мати значну фінансову базу чи можливість отримання кредитів на прийнятних умовах.

Напрямки досягнення конкурентного успіху на ринку при застосуванні екологічного маркетингу подано у табл. 3.1. Стрілками показано найбільш прийнятні напрямки розвитку.  
 
 
 
 
 

Таблиця 3.1 – Напрямки розвитку екологічного маркетингу

Розглянемо  докладніше наведену схему.

Поле 1 Якщо екологічні товари не чинять екодеструктивного  впливу на довкілля і забезпечують споживачам не меншу ніж товари-замінники  ефективність споживання, екологічні переваги стають конкурентними перевагами.

Існує поняття “прибуткова екологія”. Цей напрямок екологізації процесів економічного розвитку виник і розвивається у ряді економічно розвинених країнах світу. Він означає зменшення екодеструктивного впливу на довкілля водночас з покращенням економічних показників виробника внаслідок впровадження нової техніки та технологій, підвищення конкурентоспроможності продукції, зниження собівартості, і загалом – підвищення ефективності виробництва. Прикладами таких товарів є малогабаритні автоматичні газонаповнювальні компресорні станції, дефіцитні продукти та енергія, отримані при утилізації твердих побутових, рослинних відходів тощо.

Поле 2 У випадку, коли товари мають суспільно  значущі переваги, тобто є прийнятними  для суспільства з екологічної  точки зору і при цьому за ціною  дешевші чи на рівні товарів замінників, то вони доволі легко будуть сприйматися ринком, наприклад, упаковки для сміття, що виготовлені з використаних пластикових виробів. Для цього досить лише провести відповідну рекламу.

Поле 3 Екологічні товари, що є дорожчими  за звичайні, наприклад, продукти харчування, зустрінуть певні ускладнення при їх просуванні на ринок. З метою їх усунення необхідно орієнтуватися, наприклад, на ті групи споживачів, які згодні переплачувати за екологічність. Окрім того, необхідно роз’яснювати споживачам, що споживаючи екологічні продукти харчування вони зберігають здоров’я, підвищуючи тим самим якість свого життя. Ефективним засобом просування на ринок екологічних товарів є їх субсидування.

Поле 4 Якщо ж екологічні товари дорожчі  за їх звичайні аналоги і вони не мають індивідуальних переваг, то вони будуть не сприйматися ринком. Без заходів державної чи регіональної підтримки обійтися практично неможливо. Так до придбання дорогого очисного обладнання промислові підприємства спонукають великі екологічні штрафи та платежі.

Як підсумок, зазначимо, що існують різні підходи  до класифікації екологічного маркетингу, як то на рівні окремого суб’єкта господарювання, регіону і держави, як то комерційний  і некомерційний екологічний  маркетинг, як то на основі виділення різних типів екологічного маркетингу, кожний з яких має свою неповторну мету, однак, на погляд автора, головне – засвоїти, що екологічний маркетинг – вид діяльності підприємства, спрямований на виявлення та задоволення екологічних потреб окремих споживачів та суспільства в цілому кращим способом порівняно із конкурентами, в результаті якого забезпечується конкурентоспроможність і прибутковість підприємства. З цього визначення бачимо, що екологічний маркетинг є концептуальним підходом до ведення бізнесу конкретним суб’єктом господарювання. Для успішного впровадження конкретними суб’єктами господарювання екологічного маркетингу, необхідно знати, під впливом яких зовнішніх факторів формується комплекс екологічного маркетингу, а також за якими напрямками найбільш доцільно його розвивати.