У зв'язку зі зміною галузевої структури  зайнятості (зменшенням числа працюючих у галузях обробної промисловості, особливо в машинобудуванні і легкій промисловості) загострилися регіональні проблеми зайнятості.

    Регіональна диференціація гостроти безробіття з перших же місяців реєстрації виявилася  дуже значною. Уже до кінця 1991 р. найвищий і найнижчий регіональний рівні безробіття відрізнялися більш ніж у 10 разів, але за минулий період зазначене розходження зросло ще майже в 5 разів.

    Цікава  також диференціація регіонів країни по складу безробітних. Спочатку основну  масу безробітних на Україні складали жінки, обличчя з вищою і середньою фаховою освітою, обличчя предпенсіонного віку. Але потім у тих регіонах, де рівень безробіття був вище за середнє, стали рости частка чоловіків, частка облич з низьким рівнем утворення, частка молоді.

    Таким чином, по складу безробітних можна  судити про просунення того чи іншого регіону по гостроті безробіття. У  тих регіонах, де переважають ”високоосвічені  жінки предпенсіонного віку”, можна  говорити лише про початкову стадію безробіття. Рівень безробіття і напруженість на ринку праці в таких регіонах як правило невеликі, хоча рости вони можуть високими темпами. У тих регіонах, де серед безробітних переважає молодь, чоловіки, обличчя з низьким рівнем утворення, проблема безробіття дуже гостра, але чисельність безробітних найчастіше росте повільніше, ніж у середньому по країні

    У загальному випадку всі області  України по гостроті зареєстрованого  безробіття можна розділити на кілька груп.

    Перша група - регіони з дуже високим безробіттям. Ці регіони відрізняються високим рівнем безробіття, високими темпами його росту (у 2 рази вище средньоукраїнских), великою напруженістю на ринку праці.

    Друга група - регіони з високим рівнем безробіття і великою напруженістю на ринку праці (показники перевищують средньоукраїнские). Але темпи росту безробіття тут середні чи нижче середніх. В основному це регіони північної половини європейської частини країни. Багато хто з цих регіонів відрізняються підвищеною змушеною неповною зайнятістю.

    Третя група - рівень безробіття і напруженість на ринку праці нижче средньоукраїнских, але темпи росту рівня безробіття вище средньоукраїнских. Фактично по гостроті безробіття ця група середня.

    Четверта  група - регіони з найменш гострим безробіттям у країні. У них рівень безробіття нижче середнього, низка напруженість на ринку праці, темпи росту безробіття нижче средньоукраїнских. У даній групі багато північних регіонів з видобувною промисловістю.

    Отже, на Україні гостре безробіття мається  в регіонах двох типів.

    По-перше, це райони з високим природним приростом населення. Тут на ринок праці постійно виходить велика кількість молоді, тоді як кількість робочих місць в умовах економічної кризи не тільки не збільшується, але і скорочується. У регіонах даного типу безробіття існувало й у минулому у виді аграрного перенаселення.

    По-друге, депресивні регіони, тобто з перевагою  найбільш кризових галузей. На даний  момент такими є легка промисловість  і військово-промисловий комплекс, що відрізняються найбільшим скороченням  обсягів виробництва в порівнянні з кінцем 80-х.

    Важливе також питання сільського безробіття на Україні. У прогнозах початку 90-х років очікувався різкий сплеск безробіття в містах у підсумку розвалу  промисловості, що сформувалася за радянський період (гігантські підприємства, що працювали в основному на оборону, виявилися нездатні адаптуватися до ринкових відносин). Сільська ж місцевість вважалася вкрай трудодефіцитної, здатної відвернути велика кількість безробітних з міських поселень. Сучасна ситуація показує, що і ці прогнози не виправдалися. Починаючи з 1994 р. рівень безробіття серед сільського населення перевищує аналогічний показник для міського населення. Дуже висока також напруженість на сільському ринку праці, тому що вільних робочих місць тут практично немає. В основному сільське безробіття спостерігається в регіонах з високим природним приростом і в північних несільськогосподарських регіонах.

    Отже, розвиток безробіття в Україні на сучасному етапі істотно відрізняється  від загальносвітових закономірностей. При різкому скороченні обсягів виробництва (більш ніж у 2 рази) рівень безробіття з обліком незареєстрованних безробітних не перевищує 10%² . При цьому рівень безробіття в сільській місцевості вище, ніж у міських поселеннях. У причинах безробіття існує значна регіональна диференціація. Істотними виявилися і соціальні причини (високий природний приріст, значний міграційний відтік), і економічні (різкий спад виробництва в одних галузях, незначний - в інші).

    За  низьким показником офіційно регістрируемой безробіття не видна, наприклад, схована безробіття (змушений достроковий відхід на пенсію, збереження робочого місця без реального відпрацьовування і т.д.), що ставить необхідність підрахунку макроекономічних витрат росту безробіття. Така ціна росту безробіття повинна визначатися в більшій мері не ростом компенсаційних виплат і фінансуванням програм зайнятості, а у формі втрат можливого, але не зробленого ВНП унаслідок незайнятості частини робочої сили. Відомий американський економіст Артур Оукен математично виразив співвідношення між рівнем безробіття і відставанням обсягу ВНП. Закон Оукена показує, що якщо фактичний рівень перевищує природний рівень безробіття на один відсоток, то відставання обсягів ВНП складає 2,5%. Наприклад, спроби в 1953-1980 р. зменшити інфляцію шляхом росту безробіття створили для США втрати в середньому від 6 до 18% ВНП. При іншому варіанті економічної політики зайнятість населення могла б збільшитися на 4,5 млн. чоловік.

    Міжнародна  організація праці (МАРНОТРАТ) провела  дослідження, що показало, що рівень безробітних на Україні значно вище офіційно визнаного. Директор МАРНОТРАТ Гай Стандинг, що складав звіт за результатами дослідження, заявив, що українські джерела “самим нелюдським образом” ховають щире положення речей. За даними МАРНОТРАТ безробіття на Україні в 1996 р. склала 19,5% (11,72 млн. чіл.). Причина такої розбіжності даних у тім, що людям не вигідно реєструватися в якості безробітних (з відходом з номінальної роботи людин позбавляється пільг), а підприємства намагаються тримати “мертві душі” щоб скоротити податки.

    У звіті МАРНОТРАТ також відзначається  неухильне зниження загальної кількості  робочих місць з 1980 р. при тім  що працездатне населення виросло. З 1990 по 1995 р. Кількість робочих місць  зменшилося на 4,2 млн.

    Однієї  з глибинних причин росту безробіття стає диференціація населення, що підсилюється, по доходах. Елітні шари населення, на користь яких перерозподіляється сьогодні національний доход, не можуть сформувати могутнього попиту на предмети масового споживання вітчизняного виробництва, що сприяє його стагнації і, як наслідок, безробіттю.

    У 1994 - 1995 р. диференціація доходів  продовжувала рости. При збереженні цієї тенденції ми вже через два  роки наздоженемо латиноамериканські країни по глибині розшарування суспільства  по доходах.

    Однак не слід переоцінювати значення безробіття як самостійного економічного фактора. Вона досить умовна - особливо стосовно демографічних процесів, у рамках і за допомогою яких формується зайнятість населення. Сьогодні демографічні процеси в Україні проходять дуже пессимистично. З усіх прогнозів у соціально-економічній сфері демографічні є самими точними в силу того, що демографія як наука успішно просунулася, використовуючи відпрацьовані методики і повну інформацію. У країні прискорюється старіння нації, чисельність і питома вага населення у віці молодше працездатного (основне джерело поповнення трудових ресурсів) скоротиться з 5,1 млн. чоловік у 1993 році до 4,4 млн. чоловік у 2005 році (з 10,2% до 8,4%).

    Це  приводить до необоротних вимірів  у професійному складі трудових ресурсів: людям у зрілому віці сутужніше  перемінити кваліфікацію, - словом, знижується мобільність трудових ресурсів. Уже сьогодні в ряді територій Центральної і Західної України частка обличчя літнього віку більше 30-40% і має тенденцію до росту. Також у найближчі два роки відбудуться зміни в чисельності населення в працездатному віці. У цю категорію ввійде численне поповнення 80-х років при вибутті людей нечисленного покоління військового років, що додатково загострить проблему зайнятості, особливо для молоді.

    Отже, у зв'язку з перерахованими вище показниками макроекономічний спад неминучий. Тільки за рахунок демографічного фактора ВВП скоротиться до 2000 року на 4,8% по середньому варіанті чи прогнозу на 8% по песимістичному, а до 2005 року - відповідно на 7% чи 13%.

    Таким чином, в обговорюваних сьогодні програмах виходу економіки України з кризи безробіття розуміється як результат і наслідок економічної політики, і, отже, боротьбі з безробіттям не приділяється стратегічної ролі в системі мір державного регулювання. Тим часом, безробіття уже вийшло на рівень, у значній мірі предопределяющий його прийдешню динаміку.

    Рівень  безробіття, досягнутий у 1995-1996 роках, говорить за те, що криза зайнятості буде продовжуватися щонайменше протягом декількох наступного років. Виникнуть  різні соціально-економічні диспропорції, у тому числі: різкі регіональні розходження в динаміку зайнятості, сегментація і маргинализація ринку праці. Різкий ріст безробіття запустить у дію механізм додаткового зниження ділової активності: крім скорочення споживчого й інвестиційного попиту ріст безробіття буде визначатися динамікою незайнятості попередніх періодів. По оцінках фахівців Міністерства економіки така так називана "гістерезисна складова" складе 15-20% загальної зміни безробіття. Безробіття буде самовідтворюватися й обумовить тривалий спад, викликаний довгострокової, застійною незайнятістю: це буде дезорієнтувати раціональний розподіл трудових ресурсів.

4. МАЙБУТНЄ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИКИ В ОБЛАСТІ

ЗАЙНЯТОСТІ.

    Суть  у тім, що діюча політика зайнятості повинна в нинішніх умовах мати попереджуючий характер і включати цілий комплекс мір державного регулювання, що запобігають ріст безробіття і її перехід у застійну форму. Немаловажно при цьому спиратися на світовий досвід регулювання безробіття, викладений вище.  

    От  найбільш важливі міри такого роду:

    Перерозподіл  наявного попиту на працю шляхом стимулювання переходу підприємств  на неповний робітник день, неповний робочий  тиждень і т.п. Такі підприємства повинні одержати податкові пільги, щоб компенсувати витрати на прийом нових працівників.

    Бюджетне  субсидування додаткової (стосовно фактичного рівня) робочої  сили на діючих підприємствах. Воно може мати вид кредитування державою зарплати додатково найнятих робітників. Підприємства, що розширюють зайнятість стосовно її рівня торік, можуть одержати пільговий кредит, розмірний зарплаті, що сплачена додатково зайнятим на виробництві.

    Зниження  фактичної пропозиції робочої сили за рахунок  зниження встановленого  законом пенсійного віку. Такий же ефект може обумовити розвиток служб перепідготовки кадрів і підвищення кваліфікації.

    Надання робочих місць, не орієнтованих на одержання  прибутку, а зв'язаних з роботою в  інтересах суспільства, наприклад: робота в області охорони навколишнього середовища і т.д.

    Перехід до створення системи  соціального партнерства, у тому числі створення механізму вироблення тристоронніх угод (роботодавці - профспілки - держава) з метою обмежити ріст заробітної плати. З роботодавців варто стягувати податок на засоби, додатково витрачені на заробітну плату, і направляти його на субсидування зайнятості.

    Розширення  зайнятості в майбутньому залежить і від іноземних інвестицій. У  цілому інвестиції в реконструкцію  і технологічне переоборудовання підприємств  будуть мати трудосберегающий ефект. Але  збільшення капітальних вкладень означає створення нових робочих місць.

    Рішення проблеми "осередкової" безробіття в районах, де в місті знаходиться 1-2 підприємства, буде здійснюватися  через стимулювання інвестицій і  малого бізнесу на рівні регіонів і реалізацію регіональних програм  сприяння зайнятості.

    Значно  скоротити кількість незайнятих можна за рахунок структурних  змін в оборонній промисловості. Процес конверсії має великий  потенціал для збільшення зайнятості, ходячи навіть її стабілізація сьогодні буде великим плюсом у регулюванні ринку праці.

    Не  можна шкодувати засобу на боротьбу з безробіттям. По-перше, тому що її запобігання на початку зажадає  набагато менше витрат, чим у майбутньому.

    По-друге, тому що боротьба з безробіттям може бути досить ефективної. Наприклад, кредитування державою додаткових робочих місць у США в 1977-78 р. зовсім не було киданням грошей на вітер. При тім, що заробітна плата кредитувалася не більше чим на 2%, а абсолютна величина кредиту не перевищувала 100 тисяч доларів, багато корпорацій змогли створити до 50 нових робочих місць.

    По-третє, тому що фінансова стабілізація неможлива  без продуманого запобігання  її негативних наслідків і, як ми вже  переконалися, приводить до дефіциту держбюджету, для скорочення якого  вона і створювалася.

    За  останні два роки безробіття придбало вид великого макроекономічного явища, перетворивши в самостійний фактор розвитку економіки. Проте на Україні дотепер не вироблено такої політики в області зайнятості, що сприяла б успішності реформ. Сьогодні ясно, що роль безробіття як неминучого наслідку фінансової стабілізації була недооцінена.