МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ 

ІНСТИТУТ ПІДГОТОВКИ КАДРІВ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ УКРАЇНИ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА 
 

з дисципліни «Самоменеджмент» 
 

Варіант 10 

Тема: Зміст і види управлінських рішень 
 
 
 

Виконала: студентка IV курсу

факультету економіки та управління

(заочної форми навчання)

спеціальності «Управління персоналом

та економіка праці»

групи УПБ1-07ф

Ніколаєва Олена Миколаївна 
 

Перевірив: ст..викл. Бондарчук Л.В. 
 
 
 
 

КИЇВ 2011

 

Зміст

 

ВСТУП

 

     Жодна людина не може не пізнати на практиці процес прийняття рішень. Кожен із нас протягом дня приймає їх десятки, а протягом життя - і тисячі. Деякі з них прості, інші більш складні і вимагають ретельного обдумування. Для менеджера прийняття рішення - це постійна, досить відповідальна робота. Необхідність прийняття рішення пронизує все, що робить керівник будь-якого рівня, формулюючи мету і добиваючись її досягнення. Навіть одним із показників діяльності менеджера є його здатність приймати правильні рішення.

      Управлінське рішення (УР) – це складова будь-якої частини управлінської діяльності, що забезпечує збереження структури системи, підтримку режиму діяльності, реалізацію програм, цілей функціонування цих систем в умовах зовнішніх і внутрішніх впливів. Ефективність рішень, що приймаються, залежить насамперед від того, наскільки вибрана альтернатива дій керованого об’єкта враховує закони (закономірності) його управління та життєдіяльності.

      Поняття "управлінське рішення" треба  відрізняти від рішень взагалі. Людина протягом свого життя приймає  безліч рішень: у бізнесі, виробництві, особистих відносинах, але далеко не всі вони відносяться до управлінських.

      Найважливішою ознакою УР є його безпосередня спрямованість  на організацію колективної праці. Крім того, УР як керуючий вплив на колективну працю приймається не всяким працівником, а тільки суб'єктом управління: керівником організації (лінійним менеджером) чи колегіальним органом (радою директорів).

      Основне трактування поняття „рішення”  в науковій літературі – процес (акт) вибору чи результат вибору.

      Поняття „управлінське рішення” (УР) можна пояснювати як вибір рішення, тобто сам процес з усіма його елементами (підготовка, формування) аж до затвердження особою, яка приймає рішення. Прийняте УР – результат дій, що є законом для підприємства.

      Термін "управлінське рішення" в науковій літературі вживається в декількох значеннях:

• обміркований намір зробити що-небудь, що припускає попереднє усвідомлення цілей і засобів дії;
• процес вироблення і прийняття найкращого варіанта (альтернативи) для вирішення проблеми чи задачі;
• фіксований управлінський акт.
• Управлінське рішення характеризують такі ознаки:
• можливість вибору єдиної з безлічі альтернатив (якщо немає альтернатив, то виходить немає і рішення);
• наявність мети – безцільний вибір не вважається рішенням;
• необхідність вольового акту ЛПР при виборі рішення, тому що ЛПР формують рішення через боротьбу ідей і мотивів.

      Істотною  відмінною ознакою УР є його прийняття  лише в тому випадку, коли необхідно  задіяти всю систему управління організацією.

 

1. Сутність управлінських  рішень.

 

     Головними складового механізму виробітки  управлінських рішень є: збір, опрацювання  й аналіз інформації; виявлення і  чітке формулювання проблем (невідповідності, протиріччя, диспропорції), всебічна й  оперативна їхня оцінка; обґрунтування напрямків впливу, постановка конкретних цілей і задач, виявлення реальних можливостей їхній досягнення; цілеспрямована розробка варіантів рішення, відсів явно нераціональних; визначення кількісних значень показників, що характеризують варіанти в залежності від прогнозованих ситуацій; порівняння альтернатив (варіантів) по показниках добір найбільше кращих; аналіз обґрунтувань варіантів з урахуванням якості інформації; вивчення очікуваних результатів і можливих наслідків реалізації альтернатив; вибір альтернативи. найбільшою мірою відповідним поставленим задачам і цілям. Механізм реалізації рішень припускає: оформлення організаційної документації по реалізації рішення і доведення її до виконавців; роз’яснення виконавцям утримання рішення, його важливості і необхідності; конкретизація задач по кожному виконавці (управлінський персонал, цех, ділянка, відділ і т.п.) з внесенням уточнень, коректив у їхнє утримання; призначення відповідальних виконавців або створення системи відповідальності за реалізацію визначених задач рішення; організація що постійно діє для стимулювання і контролю за ходом його виконання. Для менеджера важливо володіти різноманітними методами прийняття рішень, зокрема методом причин і результатів, що використовується для аналізу і рішення найрізноманітніших виробничих задач.

     У практику менеджменту усе більше уваги приділяється організації  групової діяльності, зокрема, груповому прийняттю рішень. Досвід показує: чим повна участь робітників у процесі керування, тим вище результати їхньої діяльності, що дозволяють легше вводити різноманітні якісні зміни у виробництво.

     Групове ухвалення рішення націлено на перехід від підпорядкування індивідуальному рішенню керівника до колективному, що виражає точку зору колективу в цілому. Групи, у яких добре розвита взаємодія і порозуміння, більш успішно уникають помилок і невдач у роботі. Спільна діяльність по виробітку рішення створить сприятливий морально-психологічний клімат у колективі, при якому стає можливим самоврядування. Якщо прийняте рішення групою проводиться в життя, те, як правило, члени групи не тільки охочіше його виконують, але і більш ефективно. У ході колективних обговорень виконавці учаться розуміти один одного, погоджувати свої дії й інтереси.

 

2. Класифікація видів управлінських рішень

 

     Управлінські  рішення, які приймає менеджер підприємства або об’єднання, можна класифікувати за відзнаками, які показані на схемі. 

     

     За  довготривалістю дії управлінські рішення поділяються на

• стратегічні (перспективні)
• тактичні (середньострокові)
• оперативні (короткострокові)

     Стратегічні рішення мають важливе значення для майбутнього розвитку організації. Вони визначають напрямки спеціалізації, обсяги виробництва, кадрову і технічну політику, перспективи економічного і соціального розвитку трудового колективу, встановлюють взаємодію підрозділів та ін. Ці рішення приймаються вищим керівництвом організації після всебічного аналізу відповідної інформації.

     Тактичні  рішення пов’язані з конкретною розстановкою сил і ресурсів у кожному періоді (рік, сезон, технологічний процес тощо). Ці рішення приймаються у структурних підрозділах менеджерами у межах своїх повноважень. Вище керівництво тільки здійснює консультування і контроль, надає необхідну допомогу.

     Оперативні  рішення мають короткостроковий характер. Вони носять регулюючу направленість і виникають у тих випадках, коли порушується хід виробничого процесу через будь-які непередбачені внутрішні або зовнішні обставини. Ситуація, в якій виникає необхідність прийняття оперативного рішення вимагає негайних енергійних дій менеджера. Розробка і виконання тактичних і оперативних рішень займають основну частину робочого часу менеджера.

     2. За способом розробки і прийняття  всі управлінські рішення поділяться на:

• колегіальні (колективні);
• одноосібні.

     Розмежування  колективних і одноосібних рішень передбачається установчими документами (статут, установчий договір) організації.

     Колективні  рішення приймаються загальними зборами акціонерів, зборами учасників товариства, президією, правлінням, ревізійною комісією, спостережною радою та іншими вищими та виконавчими органами управління організації.

     При будь-якому способі прийняття  рішення у виконавчому органі відповідальність як за правильність, так і за його виконання завжди буває персональною, особи яка очолює колективний орган.

     Одноосібне  рішення питань віднесених до колективних органів управління вважається незаконним і недійсним.

     Оперативні  рішення приймаються менеджером одноосібно. Тут відіграє велику роль кваліфікація і ділові якості менеджера  і спеціалістів апарату управління, стан системи інформації,

     зовнішні  умови і стиль керівництва, строки прийняття рішення і конкретна  виробнича ситуація.

     3. По характеру і змісту управлінські  рішення діляться натри групи:

• творчі;
• рішення за аналогією;
• рішення, що приймаються автоматично.

     Творчі рішення приймаються за проблемами, що виникають вперше після ретельного вивчення стану справ, досвіду інших організацій і реальних можливостей підприємства.

     Рішення за аналогією приймаються на основі вивчення і порівняння наявного досвіду й подібних ситуацій. Узагальнення власного досвіду і запозиченого вимагає попереднього глибокого критичного аналізу і порівняння умов. Не кожний досвід із інших умов можна механічно перенести у свою організацію.

     Іноді буває, коли внесення змін у запозичений  досвід під виглядом удосконалення і пристосування до місцевих умов призводить до негативних результатів. Тому тут необхідний діловий і продуманий підхід.

     А буває і так, коли менеджер пригадує, що він багато років тому прийняв  у аналогічній ситуації успішне  рішення. І тепер він копіює старе рішення. Але ж за цей період умови змінилися й рішення, яке було правильним у минулому, стає помилковим у нових умовах. Досвід минулого може бути корисним для недопущення можливих помилок, але ж він може бути і поганим радником при прийнятті позитивних рішень у нових сучасних умовах.

     Рішення, що приймаються автоматично бувають там, де діяльність менеджера жорстко регламентована законодавчими документами, інструкціями та іншими нормативними документами.

     Але і в цих умовах менеджер повинен  кваліфіковано й уважно підійти до способів і форм виконання вимог документів що регламентуються, особливо це важливо при рішенні питань відносно людей (треба враховувати їх інтереси, прагнення, бажання). Тут поряд з принциповістю та послідовністю від менеджера вимагається такт, чутливе відношення до особистості, повага до людини.

     4. За рівнем ієрархії управління, на якому приймаються ті чи  інші рішення, їх можна поділити  на :

• рішення, що приймаються на рівні організації;
• рішення, що приймаються на рівні структурного підрозділу;
• рішення, що приймаються на рівні первинного трудового колективу.

     Рішення, що приймаються на рівні підприємства, є компетенцією першого керівника (головного менеджера) або загальногосподарського органу управління. Такі рішення мають загальний характер і стосуються всієї організації. А якщо виникає необхідність прийняття рішення за якоюсь конкретною функцією управління, то їх приймають відповідні спеціалісти. Приймаючи рішення, вони обов’язково інформують про нього менеджера. Коли рішення спеціаліста зачіпає прямо чи непрямо інтереси інших підрозділів і вони можуть впливати на кінцеві результати діяльності організації в цілому, то вони підлягають попередньому узгодженню з керівником організації, одержати його санкцію.

     Управлінські  рішення на рівні структурного підрозділу приймаються його керівником (менеджером) у межах делегованих йому повноважень у тому випадку, коли для їх виконання є достатні ресурси підрозділу. Коли наявних ресурсів або наданих повноважень недостатньо, менеджер вносить свою пропозицію на розгляд вищого керівника.

     Управлінські  рішення на рівні первинного трудового  колективу – бригади, секції, відділу – приймаються їх керівником за оперативними питаннями. Якщо, наприклад, бригадир вважає необхідним змінити раніше намічений розподіл робіт, то він має право самостійно приймати таке рішення. А коли хтось із працівників відмовляється виконувати доручену роботу, без поважних причин ігнорує розпорядження бригадира, то бригадир повинен звернутися з пропозицією до вищого керівника.