Принципы управления

     До  основних способів залучення засобів для компаній середнього та малого бізнесу відноситься:

     а) Банківський кредит. Донедавна був основним способом залучення засобів, однак у світлі Світової фінансової кризи банки стали більше вимогливими при оцінці позичальників і одержати кредит на розвиток бізнесу стало завданням не з найлегших.

     б) Розміщення облігацій. У порівнянні з кредитами, облігації не вимагають застави та відповідності критеріям банку. Головна проблема полягає в тому, що українські андерайтери (як правило, банки) воліють займатися розміщеннями облігацій великих компаній, більш-менш  відомих у широкому колі локальних інвесторів.

     в) Вихід компанії на ІPO. Випуск акцій і їхнє розміщення на місцевих біржах або за кордоном дозволяють залучити значний довгостроковий капітал без повної втрати контролю мажоритарними власниками над підприємством. Дозволити собі це можуть лише великі фірми, здатні залучити до себе увагу значної кількості міжнародних інвесторів.

     г) фонди прямих інвестицій. Найбільш доступний інструмент залучення  акціонерного капіталу для малого та середнього бізнесу. У цьому випадку інвестор здобуває значну частку в бізнесі, та фактично стає партнером. Інвестор, як правило, бере активну участь у стратегічному (але не операційному) керуванні бізнесом через збори засновників або наглядацьку раду.

     3. Самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів виготовленої продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;

     4. Вільний найом працівників. Підприємець самостійно приймає рішення щодо того, скільки людей приймати на роботу, опираючись на виробничу програму та необхідність забезпечення виробничого процесу робочою силою. Головна умова для підприємця - забезпечити найманому робітникові умови праці та рівень заробітної плати відповідно до  трудового законодавства, а також дотримуватися всіх податкових зобов’язаннь, що випливають із наймання робочої сили. Для здійснення  підприємницької  діяльності  підприємець  має право  укладати  з громадянами договори про використання їх праці. При   укладанні  трудового  договору  в  тому  числі  у  випадках, передбачених   законами   України,   -   контракту,  підприємець зобов'язаний  забезпечити  умови  та  охорону  праці, її оплату не нижче  встановленого в республіці мінімального рівня, а також інші соціальні  гарантії,  включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до чинного законодавства.

     5. Залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;

     6. Вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством. Прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку товариства сплачуються проценти по кредитах банків та по облігаціях, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у повному розпорядженні товариства, яке відповідно до установчих документів визначає напрями його використання. Невиконання податкових обов'язків спричиняє примусове припинення підприємницької діяльності та відповідно унеможливлює реалізацію права на отримання підприємницького прибутку. Право вільного розпорядження прибутком піддається й іншим обмеженням. Так, чинним законодавством встановлено певні вимоги не лише щодо наявності відповідних фондів для окремих різновидів господарських організацій, а й щодо розміру їх щорічних відрахувань. Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду передбачається установчими документами, але не може бути меншим за 5 відсотків від суми чистого прибутку. Право підприємця на вільне розпорядження прибутком обмежується відповідними зобов'язаннями, що випливають з укладених ним господарських договорів (обов'язок сплати страхових платежів, банківських кредитів, роялті, дивідендів інвесторам тощо). Отже, право вільного розпорядження прибутком, як і інші прояви свободи підприємництва, має свої межі, встановлені як чинним законодавством, та і добровільно взятими на себе підприємцем господарськими зобов'язаннями.

     є) самостійне здійснення підприємцем  — юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем  належної йому частки валютної виручки  на свій розсуд.  
 
 
 

Висновки

       Врахування принципів управління у практичній діяльності та наявність необхідних знань принципів управління є найважливішою умовою управління.

       Принципи  управління, маючи об’єктивний характер, повинні мати правове оформлення, закріплене в системі нормативних документів, положень, угод, законодавчих актів та договірних зобов’язань.  Проте при цьому характер і форми закріплення принципів управління повинні мати досить гнучкий характер, щоб уникнути зайвої твердості процедур і формулювань. Це дуже важливо, оскільки зміна конкретно-історичних умов приводить до зміни дії соціально-економічних законів і, відповідно, змісту самих управлінських принципів.

       Ефективна підприємницька діяльність можлива  лише за певних соціально-економічних  умов при певному політичному  устрої, який заохочує підприємництво. Проте головною умовою ефективного здійснення підприємницької діяльності є дотримання підприємцями основних принципів підприємницької діяльності, до яких відносяться: вільний вибір діяльності; залучення на добровільних засадах до підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб та громадян; самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів виготовленої продукції, встановлення цін відповідно до законодавства; вільний найом працівників; залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством; вільне розпорядження прибутком підприємства. 
 

Список  використаної літератури:

       1. Концепція переходу Української РСР до ринкової економіки: Концепція від 01 листопада 1990р.// Відомості Верховної Ради України. - 1990. - №48. - Ст.632.

       2. Про Національну програму сприяння  розвитку малого підприємництва  в Україні: Закон України// Відомості  Верховної Ради України. – 2001. – №7. – Ст.35.

       3. Господарський кодекс України №436-ІVвід 16 січня 2003р.// Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №18, №19-20, №21-22. – Ст.144.

       4. Державне управління: теорія і  практика/ НАН України; Інститут  держави і права ім. В.М.Корецького /За заг. ред. В.Б. Авер’янова. — К. : Юрінком Інтер, 1998. — 431с.

       5. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – Ст.141.

       6. Про власність: Закон України  // Відомості Верховної Ради України.  – 1991. – №20. – Ст.249.

       7. Цивільний кодекс України від  16 січня 2003р. №435 – IV// Відомості  Верховної Ради України. –  2003. – №40-44. – Ст.356.