1. спробувати одержати додаткову інформацію, хоча б методом експертних оцінок. Цим часто вдається зменшити новизну і складність проблеми. Керівник поєднує цю додаткову інформацію з накопиченим досвідом, здатністю думати та інтуїцією.
2. діяти у точній відповідності з набутим досвідом, думками або інтуїцією і робити припущення про вірогідність подій. Це необхідно, коли не вистачає часу на збір додаткової інформації або витрати на неї занадто високі.

        Час і середовище, що змінюється. Хід часу звично обумовлює зміни ситуації. Якщо вони значні, ситуація може перетворитися настільки, що критерії для ухвалення рішення стануть недійсними. Тому рішення слід приймати і втілювати в життя, доки інформація і допущення, на яких ґрунтуються рішення, залишаються релевантними і точними.

    Інформаційне  обмеження. Це дані, відібрані для  конкретних людей, проблем, цілей і  ситуацій. Необхідна для раціонального вирішення проблем.

      Поведінкові обмеження. Встановлено, що багато чисельні психологічні чинники і відносні властивості відображають на процесі  ухвалення рішень.

      Негативні наслідки. Ухвалення рішень у багатьох стосунках є мистецтвом знаходження ефективного компромісу. Виграш в одному завжди досягається за рахунок іншого.

      Взаємозалежність  рішень. У організації всі рішення взаємопов’язані. Важливе рішення може зажадати сотні рішень менш значущих[1, ст. 239 - 243]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 3. ЯКІСТЬ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ЇХ ВИКОНАННЯ

      Щоб успішно виконувати свій обов’язок, управлінське рішення повинно мати певні якісні показники, серед яких слід виділити різнобічну обґрунтованість  реальності рішення.

      На  практиці при прийнятті рішень і планів зустрічаються дві крайності: необґрунтований оптимізм і зайва обережність, тобто перестрахування.

      Друга крайність, поширена в господарській  практиці, - це надмірне перестрахування  при прийнятті рішень і планів, з великими резервами «на всякий випадок».

Наступна  вимога до рішення – це його своєчасність. Це його економічність, тобто воно повинно  реалізовувати найкращий з усіх можливих варіантів вирішення виникаючих протиріч. У загальній формі таким  критерієм є досягнення найбільших кінцевих результатів при мінімальних витратах ресурсів.

      Важливі елементи організації виконання  рішення:

1. Своєчасне доведення рішення до виконавців.

Організація виконання рішення починається  із вдосконалення засобів і форм його доведення безпосередньо до трудових колективів, до кожного працівника, які в результаті і визначають успіх справи.

2. Маневрування кадрами, ресурсами, а також створення оперативних резервів.

Реалізація  глобальних програм неминуче викликає глобальні зміни в методах  і формах роботи, в структурі кадрів.

3. Контроль.

Краще за все доручити його тій групі, яка  готувала рішення[1, ст. 245 - 248]. 
 
 
 

ВИСНОВОК

      Прийняття рішень є важливою частиною будь-якої управлінської діяльності. Управлінське рішення характеризується як: свідома  та цілеспрямована діяльність, яку здійснює людина; поведінка, заснована на фактах ціннісних орієнтаціях; процес взаємодії членів організації; вибір альтернативи; частина загального процесу управління; неминуча частина щоденної роботи менеджера; форма здійснення управління. Ріст, процвітання і невдачі будь-якої організації є наслідком рішень, прийнятих керівником.

      Представлена  вище послідовність процесу прийняття  рішень відображає логіку управлінської  діяльності, а не її складність. На практиці цей процес більш складний і допускає як послідовне, так і рівнобіжне виконання ряду етапів, що дозволяє значно скоротити час прийняття рішень. Ефективність цього процесу багато в чому залежить від методів, якими оперують менеджери при виконанні всіх необхідних видів управлінських робіт.

      При прийнятті рішень необхідно враховувати цілий ряд різноманітних факторів: власні оцінки керівника, ухвалення рішення, думка, визначеність, умови ризику. До рішень, які приймаються в умовах ризику, належать такі, результати яких є невизначеними, але вірогідність кожного результату відома.

      Проблема вибору керівником рішення – одна з найважливіших у сучасній науці керування. Вона передбачає необхідність всебічної оцінки самим керівником конкретного становища і самостійного прийняття ним одного з кількох варіантів можливих рішень.

      Оскільки  керівник має можливість вибирати рішення,він  несе відповідальність за його виконання  чи невиконання. Прийняті рішення надходять  до виконавчих органів і підлягають контролю за їх виконанням. Тому керування  повинне бути цілеспрямованим, повинна бути відома мета керування. У системі керування обов’язково повинен дотримуватися принцип вибору рішення, яке приймається з певного набору рішень. Чим більший вибір, тим ефективніше управління.

      При виборі управлінського рішення до нього  висуваються такі вимоги: обґрунтованість рішення, оптимальність вибору, правомірність рішення ясність, конкретність, адресність щодо виконавців, оперативність виконання.

      Конкретне рішення будь-якої виробничої або  соціальної проблеми передбачає чітке  визначення, з одного боку, мети і головних напрямків дії, а з іншого – виявлення реальних можливостей, ресурсів, строків виконання поставлених завдань.

      Виконання рішень залишається слабкою стороною управлінської діяльності. Тому тут необхідно зосередити особливу увагу, посилити зв’язок системи стимулювання з висновками виконання рішення. В ряді випадків варто розробити спеціальні цільові програми або графіки, що охоплюють взаємопов’язаний комплекс заходів з реалізації важливих рішень, які повинні якісно змінити становище на виробництві. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаної літератури

1. Бабець  Є. К., Максимчук А. Г., Стасюк  В. П., Чернов А. П. Основи  менеджменту: навчальний посібник.- К.: ВД «Професіонал», 2007. – ст. 200 – 253

2. Осовська  Г. В., Осовський О. А. Основи менеджменту: Підручник. Видання 3-тє, перероблене і доповнене. – К.: «Кондор», 2006. – ст. 480 – 512.

3. Пилипенко  С. М., Пилипенко А. А., Отенко  В. І. Менеджмент. Навчальний посібник. – Харків: Вид. ХНЕУ, 2002. – ст. 45 – 57.

4. Потьомкін С. К. Менеджмент: навчальний посібник / С. К. Потьомкін, І. М. Козлова, К. О. Яндола. –харків: Вид. ХНЕУ, 2009. – ст. 106 – 114