Конституційно-правові засади виборів в Україні

1.3. Виборча система. 

Закон України "Про вибори народних депутатів України", з  наступними внесеннями змін до нього.

В сучасному світі існують три різновиди виборчих систем, які різняться порядком визначення результатів голосування:

- мажоритарна виборча  система (фр. majогіtе — більшість) — система визначення результатів виборів, завдяки якій депутатські мандати (один або кілька) отримують тільки ті кандидати, які отримали встановлену законом більшість голосів, а усі інші кандидати вважаються не обраними. Мажоритарні системи можуть бути: а) відносної більшості (обраним вважається депутат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців, що взяли участь у голосуванні, а у випадку рівності голосів питання вирішується шляхом жеребкування або проведенням повторних виборів ( більшість країн світу); б) абсолютної більшості (обраним вважається депутат, за якого проголосувало більше половини виборців, що прийшли на вибори, тобто 50% + 1 голос. У разі, якщо жоден кандидат не набрав необхідної кількості голосів, організовуються повторні вибори, в яких беруть участь 2 кандидати, що набрали найбільшу кількість голосів (Франція, вибори Палати представників Австралії); в) мажоритарна система кваліфікованої більшості (обраним вважається кандидат або список, який отримав певну кваліфіковану більшість голосів виборців, яка є більшою за абсолютну (2/3, ¾). Така система зустрічається дуже рідко через її низьку результативність. Застосовується у Чилі, до 1993 року в Італії при виборах Сенату.;

- пропорційна система  (лат. proportіo — співрозмірність)  — система визначення результатів  виборів, при якій депутатські  мандати розподіляються між партіями  пропорційно кількості поданих  за них голосів виборців у  багатомандатному окрузі. Тобто  чим більший відсоток голосів  отримала партія на виборах,  тим більший відсоток депутатів вона буде мати у парламенті.

За впливом виборців на розташування кандидатів у списку для голосування розрізняють пропорційні системи: а) з жорсткими списками; б) з префенціями; в) з напівжорсткими списками. При застосуванні жорстоких списків виборець голосує за список партії в цілому. У виборчому бюлетні вказуються тільки назви партій, певна кількість перших кандидатів за партійним списком (Іспанія, Ізраїль, Україна). Система префенцій (лат. praeferre — перевага) надає можливість виборцю голосувати не лише за конкретну партію, а й робити помітку навпроти номеру того кандидата від цієї партії, якому він віддає свій голос (Фінляндія, Бельгія, Нідерланди). Система напівжорстких списків передбачає можливість голосування як за списком у цілому, так і визначати префенції, помітивши або вписавши прізвища одного чи кількох кандидатів (Швейцарія, Австрія, Італія).;

-  змішана пропорційно-мажоритарна  система — система визначення  результатів виборів, яка передбачає  поєднання у собі елементів мажоритарної та пропорційної систем. Використовується у понад 20 країнах світу.

Одним із найпоширеніших варіантів  змішаної системи є рівне комбінування, що передбачає обрання половини депутатів  мажоритарним шляхом, а іншої —  пропорційним. Так обираються парламенти ФРН, Литви, Болгарії, Грузії, України. Але існують і інші: а) система з єдиним голосом (у багатомандатному окрузі виборець голосує лише за одного кандидата, а не за список); б) система з обмеженим голосуванням (виборці мають право обирати кількох кандидатів з одного бюлетеня, але їх має бути менше ніж кількість місць для заповнення (вибори в Україні до обласних рад); в) кумулятивна система (виборець має стільки голосів, скільки мандатів у окрузі, і він може їх поділили між усіма кандидатами, а може віддати всі свої голоси одному кандидату)..

Протягом існування України  як незалежної держави згадані виборчі  системи, були застосовані при формуванні Верховної Ради України. Так, до 1997 р. існувала мажоритарна система виборів народних депутатів.

Згідно з Законом України "Про вибори народних депутатів  України" від 24 вересня 1997 р. була запроваджена змішана пропорційно-мажоритарна  виборча система [1].

Особливості цього Закону:

- з 450 депутатів, які  обиралися до Верховної Ради України, 225 обиралися в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості, а 225 — за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва;

- участь громадян у  виборах була визнана добровільною. При цьому вважалося, що виборці,  які не брали участі у голосуванні  на виборах, підтримують волевиявлення тих виборців, які взяли участь у голосуванні;

- право висування кандидатів  у депутати належала громадянам  України  і  реалізувалася   політичними  партіями, виборчими  блоками партій та безпосередньо  громадянами шляхом самовисування (необхідно було зібрати 900 підписів виборців), а також зборами громадян і трудовими колективами;

- одна і та сама особа  могла бути включена лише до одного списку кандидатів у депутати від політичної партії, виборного блоку партій та одночасно висунута лише в одному одномандатному виборчому окрузі [1].

Багато з цих положень Закону було визнано Конституційним Судом України неконституційними.

Так, положення закону згідно з яким "виборці, які не брали  участь у голосуванні на виборах  підтримують результати волевиявлення тих виборців, які взяли участь у голосуванні на виборах", було визнано Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Врахувавши це, Верховна Рада України 18 жовтня 2001 р. прийняла новий  Закон України "Про вибори народних депутатів України". Закон зберігає змішану пропорційно-мажоритарну  систему.

Відповідно до Закону народні  депутати України обираються громадянами  України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Кількісний склад Верховної Ради України визначається Конституцією України.

Вибори депутатів здійснюються за змішаною (пропорційно-мажоритарною) системою:

1) 225 депутатів обираються  за пропорційною системою у  багатомандатному загальнодержавному  виборчому окрузі за виборчими  списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків політичних партій;

2) 225 депутатів обираються  за мажоритарною системою відносної  більшості в одномандатних виборчих  округах [2].

Підтверджується, що участь громадян України у виборах депутатів є добровільною. Ніхто не може бути примушений до участі чи неучасті у виборах.

Право голосу на виборах  депутатів (право обирати депутатів) мають громадяни України, яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років.

Закон дає перелік документів, які підтверджують громадянство України: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвідчення громадянина України; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; військовий квиток для військовослужбовців строкової служби.

Передбачається, що громадяни  України, які мають право голосу, можуть брати учать у роботі виборчих комісій як їх члени, а також у  передвиборній агітації, спостереженні  за проведенням виборів депутатів  та інших заходах у порядку, визначеному  цим та іншими законами України.

Будь-які прямі або  непрямі привілеї або обмеження  виборчих прав громадян України за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками забороняються. Не допускаються обмеження участі громадян у виборчому процесі, крім обмежень, передбачених Конституцією України та Законом.

Не має права голосу громадянин, визнаний судом недієздатним.

Громадянин України, який проживає або перебуває в період підготовки і проведення виборів за межами України на законних підставах, має право голосу на виборах депутатів.

Закон розкриває зміст основних принципів виборчого права.

Так, вибори депутатів є  рівними, тобто громадяни України беруть участь у виборах на рівних засадах. При цьому кожний виборець на виборах депутатів має один голос у багатомандатному окрузі та один голос — в одномандатному окрузі. Виборець може використати свій голос тільки на одній виборчій дільниці.

Вибори депутатів є  прямими. Громадяни України безпосередньо  обирають депутатів шляхом голосування  за кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії (блоку), та за кандидатів у депутати в одномандатних округах.

Відповідно до Закону вибори депутатів є вільними. Виборцям забезпечуються умови для вільного формування своєї волі та її вільного виявлення при голосуванні. Застосування насильства, погроз, обману, підкупу чи будь-яких інших Дій, що перешкоджають вільному формуванню та вільному виявленню волі виборця, забороняється.

Голосування на виборах депутатів є таємним. Контроль за волевиявленням виборців забороняється. Кожний виборець голосує на виборах особисто. Голосування за інших осіб чи передача виборцем права голосу будь-якій іншій особі забороняється.

Закон закріплює принцип  пасивного виборчого права, тобто  право бути обраним.

Депутатом може бути обраний  громадянин України, який на день виборів  досяг двадцяти одного року, має  право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років.

Проживання в Україні  за цим Законом означає проживання на території, яка включає: територію  в межах державного кордону України, морські судна, що перебувають у  плаванні під Державним прапором України, а також перебування громадян України у встановленому законодавством порядку у відрядженні за межами України, в дипломатичних та інших офіційних представництвах і консульських установах України, міжнародних організаціях та їх органах, на полярних станціях України, а так само перебування громадян України за її межами відповідно до чинних міжнародних договорів України.

Не може бути включений  до виборчого списку, висунутий в  одномандатному окрузі і обраний  депутатом громадянин, який має судимість  за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

Визначаються також суб'єкти висування кандидатів у депутати, тобто громадяни України, яким надано активне виборче право.

Право висування кандидатів у депутати належить громадянам України, які досягли вісімнадцяти років і мають право голосу. Це право вони реалізують через партії (блоки) у порядку, встановленому Законом [2].

У липні 2005р. Верховна Рада України  прийняла закон ,, Про внесення змін до Закону України ,, Про вибори народних депутатів України”

Згідно цього закону вибори депутатів здійснюються на засадах  пропорційної системи з обранням депутатів у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків політичних партій.

 

2. ВИБОРЧИЙ ПРОЦЕС

2.1. Поняття виборчого  процесу, його засади та стадії

Виборчий процес — це здійснення суб'єктами, визначеними  Законом, виборчих процедур, передбачених ним.

Виборчий процес — це врегульована законом специфічна діяльність уповноважених органів і громадян, спрямована на формування якісного і  кількісного складу органів державної  влади та органів місцевого самоврядування.

До суб'єктів виборчого  процесу належать: виборці; виборчі  комісії; кандидати у депутати, зареєстровані  у порядку, встановленому законом; партії (блоки), які висунули кандидатів у депутати; органи державної влади та органи місцевого самоврядування у випадках, передбачених законом, та офіційні спостерігачі від партій (блоків) — суб'єктів виборчого процесу, від кандидатів у депутати, зареєстрованих в одномандатних округах, від іноземних держав і міжнародних організацій.

Виборчий процес здійснюється на засадах: політичного плюралізму (багатопартійності); гласності і  відкритості виборчого процесу; рівності прав партій (блоків) — суб'єктів виборчого процесу; рівності всіх кандидатів у депутати; свободи передвиборної агітації, рівних можливостей доступу до засобів масової інформації; неупередженості до партій (блоків), кандидатів у депутати з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб та керівників підприємств, установ і організацій.

Початок виборчого процесу  оголошує Центральна виборча комісія відповідно до строків, визначених Конституцією України та Законом.

Розрізняють кілька стадій (етапів) виборчого процесу.

Першa стадія — проголошення або призначення виборів. Конституцією України передбачаються як передумови проведення виборів — проголошення відповідно до календарної дати та призначення виборів залежно  від їх виду. Скажімо, відповідно до ст. 77 Конституції України чергові  вибори до Верховної Ради відбуваються в останню неділю березня четвертого року повноважень Верховної Ради. А позачергові вибори до Верховної  Ради призначаються Президентом  України і проводяться в період 60 днів з дня опублікування рішення  про дострокове припинення повноважень  Верховної Ради.

Вибори можуть призначатися як на вихідні, так і робочі дні. Відповідно до положень нового Закону "Про вибори народних депутатів України" оголошення про початок виборчої кампанії здійснює Центральна виборча комісія відповідно до термінів, визначених Конституцією та законами України.

Як правило, в Україні  день виборів призначається на вихідний день.

Друг стадія - затвердження або утворення виборчих одиниць. Ними виступають виборчі округи і  виборчі дільниці. Виборчі округи бувають територіальними та національно-територіальними. Якщо в основу формування представницьких  органів закладені не територіальні, а інші принципи, наприклад, виробничий, то виборчими одиницями можуть виступати  трудові колективи або їхні об'єднання. Історія становлення інституту  виборів представницьких органів  на території України знає приклади всіх зазначених видів виборчих одиниць. У 20-ті роки в практиці державного будівництва  було встановлено дві системи  представництва: виробнича — для  робітників, тобто міського населення, і територіальна — для селянства. За Конституцією СРСР 1936 р., Конституцією СРСР 1977 р. і відповідними виборчими  законами вибори до Ради Союзу Верховної  Ради СРСР проводилися у територіальних округах, а до Ради Національностей  — по національно-територіальних округах  за певними нормами представництва для республік, автономних областей, автономних округів. За Законом СРСР "Про вибори народних депутатів  СРСР" (1988 р,) встановлювались норми  представництва громадських організацій  при виборах народних депутатів  СРСР.