Життєвий і творчий шлях Ежена Потьє

Досліджуючи його творчість, можна зробити висновок, що на автора мали великий вплив міжусобиці в державі, що можна бачити у відображенні його віршів.

В 30-х роках на поезію Ежена Потьє вплинула течія бабувізму(напрямок комуністичного бачення). Бабувізм – ще був молодою течією, але все ж мав великий вплив на автора. Про це може свідчити збірка «Пісня майстерні» (1848) [2, 51].

Підтримуючи інтереси народу, обездоленого люду Потьє пише пісню «Я голодний», де розповідає про страждання людей, які охляли, яким не вистачає хліба. Основною проблематикою цього вірша є нещасний народ, який не знає, як йому бути, тому живе лише надією на краще. Слідом за цим віршем виходить пісня «Кровопийці»:

Братство  и равенство мы возвестили,-

С хохотом нам отвечает свинец.

Вы кровопийцами  нас  окрестили.

Кто же ты сам-то, богатый  слепец?

Думаешь, золото блещет в  стакане

Кровью под гнетом исходит народ.

Братскую кровь подают в ресторане.

 

Тот – кровопийца, кто золото пьет [9, 23-24].

У ній Потьє затверджує егоїстичних багачів – справжніми кровопивцями.

У проаналізованій пісні «Старий дім – в руїни!» Потьє ніби вимагає знищення старого суспільства,  в пісні «Роди» розповідає про майбутнє народження на світ нового трудового суспільства.

Беручи участь в революції 1848р., Потьє написав пісню «Липень 1848». В цій пісні яскраво висвітлив переможених робітників:

Ну что ж, пойдем, народ  разоруженный

Пусть нас перестреляют всех подряд.

Не надо слез, не надо криков, жены!

Детей возьмите! Есть они хотят.

Нам більше места нет под. солнцем  этим.

Конец настал. Убийцы под ружьем.

Не завещаем каторгу мы детям

Нет, мы умрем!

Нет, братья, мы умрем [9, 31].

Основний герой пісень саме 1848 р. –  це людина з народу, яка перебирає на себе ритми міського робітника.

Як ці так і інші пісні Потьє  свідчать про реалістичний художній метод поета, який він успадкував від Беранже. Однак реалізм Потьє був ще не дуже глибоким. Лише тільки після Паризької комуни, коли поет оволодіє революційно-матеріалістичним світобаченням, він отримає відповіді на багато питань, остаточно звільниться від всіх пережитків романтичного та демократичного методу [6, 53].

В період хвороби Ежен Потьє шукає  нові шляхи пізнання світу, знайомиться із сатиричним талантом Шарля Фурьє. Вчення Фурьє розширило коло бачення поета, збагатило його критичні думки, але посилило значення релігії. Потьє написав багато фур’єристських пісень. В пісні «Виставка»(1861), прославляючи велике досягнення техніки, поет виказав наївну віру в те, цей розвиток може призвести до братерства класів.

Сатиричні мотиви лірики Потьє свідчили про звільнення поета від впливу утопічних ідей. Не від мрії загалом звільнився поет, а від пасивної мрійливості [13, 36].

Прекрасна його пісня «Дон Кіхот»(1869), оригінально переосмислююча один із епізодів романа Сервантеса. Проводячи аналогію можна зрозуміти, що Дон Кіхот у Потьє – образ благородного лицаря, гуманіста та борця за справедливість. Ті каторжники, Санчо Панса – приклад боягузливих представників тогочасного суспільства. Це всього лише ознаки несправедливого суспільного ладу.

Після цієї пісні, з джерел, відомо, що Ежен Потьє вступає в  І Інтернаціонал. В цей період він пише в газеті «Батьківщина в  небезпеці» свої пісні, закликаючи французів  об'єднатися. Тобто в це період можна  прослідкувати найяскравішу значимість творчості Ежена Потьє на французьке суспільство.

У 1871 році Ежен Потьє представляє  свою пісню  «Інтернаціонал», а після  падіння комуни біжить з Франції [2, 114].

В еміграції Потьє  створює декілька поем. Наприклад, «Паризька  комуна» – одна із найкращих поезій комунарів. В 1876 році, Потьє написав поему «Робочі Америки – робочим Франції». Він описав у ній життя робітників під ярмом капіталізму, їх убогість, їх працю, їх експлуатацію та їх тверду впевненість в майбутній перемозі.

Після повернення у Францію, хворому та безпомічному Потьє не залишалося нічого іншого, крім написання творів. Він вступив відразу у «Робітничу партію». У 1884 році був виданий його перший том віршів, а у 1887 – другий під назвою: «Революційні пісні». Нові його пісні та сонети вражали сучасників життєрадісною силою, блиском майстерності, стійкістю поета [3, 83].

Досліджуючи дану тему, можна  сказати, що в центрі пісень Потьє 80 – х  років – гострий соціальний конфлікт сучасності. Тон цих пісень зосереджений на одній цілі. В цих піснях вже немає ні сліду веселощів, гумору, легковажних ноток, це суто серйозні трактування.

Проаналізувавши сказане  сучасниками поета, можна сказати, що вони іноді дорікають йому, за його серйозність.

У своїх піснях і сонетах Потьє створив багато образів буржуазного «порядку». Наприклад, образ підкупного депутата «На нашій шиї», або боягузливий міністр Третьої  республіки «Пан Ларбен». Поет із насмішкою призиває своїх читачів стріляти в тирі по таких мішенях, як банкіри, поки не вдасться пустити зброю в хід по-справжньому [10, 66-67].

Суспільне життя Потьє  тепер  сприймає в постійному русі, у ході її історичного розвитку – і він із задоволенням усвідомлює, що кінець капіталістичної системи неминучий, що всі теперішні хазяїни життя – фабриканти, жандарми – стануть з часом лише музейними експонатами, такими ж диковинними, як чудовища(«Вимерлі типи»).

Тут ми бачимо, як Ежен Потьє уміє гостро  вловлювати ті явища, яких не помічають його сучасники, також вороги капіталізму, але вважають його занадто могучим та непоборним.

Наступні пісні поета створюються на ораторсько-публіцистичній основі: тут і пісні-заклики, пісні-марші, пісні-казочки, памфлети [13, 40].

У пісні «Інстругент» Потьє створює новий тип робітника: це справжня Людина, освідчена, свідома, готова повністю  перебудувати світ для щастя робітників і готова боротися за цю мету зі зброєю в руках на барикадах нової Комуни. Поет із радістю ліпить образ свого позитивного героя!

Он – инстругент. Он – Человек!

Он от ярма ушей навек.

Он только разуму покорен.

И, солнцем знанья озарен,

Алеет ясный небсклон,

И мир пред ним лежит, просторен [9, 45].

У цих та в інших творах, Ежен Потьє прославляв робітників, народ, який бореться за своє існування, за право на життя.

 У серпні 1883 року  Потьє прийняв участь в пісенному конкурсі, організованому  паризькою громадою «Ристалище пісні». На конкурсі було представлено близько трьохсот  пісень. Перша премія була присуджена Ежену Потьє. Після перемоги на цьому фестивалі Ежен Потьє видав збірку під назвою «Хто ж безумець?». До цієї збірки увійшли пісні 50 – х років, а також пісня, яка принесла йому перемогу [5, 231].

У 80 – х роках у  Франції ще не було революційно-пролетарського гімну. Пісня «Інсургент», написана в 1884 році, грала роль такого гімну(поки не стали співати пісню «Інтернаціонал»),  і її співали на всіх робочих зібраннях [7, 8].

 

2.2. Історія та аналіз пісні «Інтернаціонал»

 

Створена Еженом Потьє  пісня «Інтернацінал» (1871) стала піснею відчаю, так само як і згадана вище «Липень 1848 р.»:

Вставай, проклятьем заклейменный,

Весь мир голодных и рабов!

Кипит наш разум возмущенный

И в смертный бой вести  готов.

Весь мир насилья  мы разроем

До основанья, а затем  – 

Мы наш, мы новый мир построим:

Кто был ничем, тот  станет всем [9, 61].

Якщо у піснях 1848 поет горює через те, що народ ще не уміє думати самостійно, то тепер він із самого початку заявляє, що думка робітників  прокинулася і цілком прониклася основною своєю задачею. Робітники знають тепер, що повинні врятувати себе самі:

Никто не даст нам избавленья –

Ни бог, ни царь и не герой:

Добьемся мы освобожденья

Своею собственной рукой [9, 65].

«Інтернаціонал» представляє собою великий крок вперед в історію французької революційної пісні. Найбільш популярними в минулому були: «Пісня робочих», «Пісня християн». Наскільки могуче збагачує революційну тему реалістичне  її трактування , ясним значенням поставлених задач та цілей пролетарських революціонерів. «Інтернаціонал» вперше був надрукований тільки у 1887 р. в збірнику Потьє «Революційні пісні», а пізніше покладені на музику французьким композитором П'єром Дегейтером [14, 83].

Композитор перетворив рядки «Это есть наш последний», які у Потьє є лише заспівом у приспів, який повторюється після кожної строфи.  У цьому зміненому вигляді пісню Потьє переклав російською перший її перекладач А. Я. Коц. Він став революційним гімном міжнародного пролетаріату, а у СССР гімном Комуністичної партії:

Довольно, королям в  угоду,

Дурманить нас в чаду войны!

Война тиранам! Мир народу!

Бастуйте, армии сыны!

Когда ж тираны нас  заставят

В бою геройски пасть  за них, -

Убийцы, в вас тогда  направим

Мы жерла пушек боевый [9, 28].

«Інтернаціналу» Потьє  судилася велика слава. Текст цієї пісні  був перекладений на різні мови і  став вершиною творчості  Ежена Потьє.

Тема народу як могучої  соціальної сили і творця історії, тема історичної приреченості капіталізму – усе це було новаторським збагаченням реалістичного мистецтва. У своїй зрілій творчості Ежен Потьє є одним із найкращих представників соціалістичного реалізму ХХ століття, і у цьому відношенні його мистецтво представляє собою  безцінний вклад у скарбницю світової літератури [10, 119].

 

Висновки до розділу

 

Творчість Ежена Потьє  розпочалася зі збірки пісень «Юна муза». На головну думку цієї збірки мали великий вплив міжусобиці в державі.

Ежен Потьє звертав  увагу на обездолений народ, його страждання. У вірші «Я голодний» достеменно проілюстрована дана проблематика.

Поет виступав за повалення  старого суспільства, що відобразилося  у пісні «Старий дім – в  руїни!».

Ежен Потьє визначив основним героєм – людину з народу, яка бере на себе риси міського робітника.

Під час наслідування утопічних ідей, Потьє застосовував сатиричні прийоми опису суспільства.

Після вступу поета до І Інтернаціоналу, друком виходила його газета «Батьківщина в небезпеці», в якій французів закликали до об'єднання.

Поет представив свою пісню «Інтернаціонал», яка ознаменувалася успіхом, але призвела до переслідування автора, через, що він змушений був  тікати з Франції.

В центрі пісень Потьє  – гострий соціальний конфлікт сучасності; без гумору, легковажності, веселощів – суто серйозні висловлювання.

У своїх творах Ежен Потьє  створив багато образів буржуазного  «порядку», образ підкупного депутата, банкірів.

Автор «Інтернаціоналу» створював також ораторсько-публіцистичні пісні, які включали в себе пісні-заклики, пісні-марші, памфлети.

Потьє приймав участь у пісенному конкурсі «Ристалище пісні». Перше місце було присуджено саме йому.

Пісня «Інтернаціонал»  створена Еженом Потьє представила  великий крок вперед в історію  революційної пісні та була перекладена  на різні мови світу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3.

СУЧАСНИКИ ПРО  АВТОРА ТА ЙОГО ТВОРЧІСТЬ

 

Усі ті, хто знав поета, сходилися на думці, що це обдарований поет-реаліст і повноправний наслідувач мистецтва Беранже. Усі їх оцінки революційній музі Потьє проявлялися суттєві розходження думок. Із досліджених джерел наведено декілька сучасників Ежена Потьє.

Консерватори: Гюстав Надо, Сарене могли не визнати його талант, але Потьє, як політичний поет, залишався  для них чужим і вони бажали бачити в ньому лише прекрасного майстра пісенної форми.

Лише у революційних колах могли по-справжньому зрозуміти  та оцінити Потьє, пісня якого, розвивалася в руслі благородних традицій, цього жанру. Але у 80-ті роки у таборі французької революційної дійсності на творчість Ежена Потьє не склалося єдиного погляду.

Найкраще розуміли творчість  Потьє Жюль Валлес, Жюль Гед, Жан  Ламбор, Лаура, Лафарг, які вважали  його великим співцем революційного  пролетаріату і поетом Робітничої партії. Проте, деякі критики, називаючи Потьє «войовничим соціалістом», в той же час зображували його у вигляді філософського відлюдника [4, 217].

Луїза Мішель, прихильниця анархізму, хотіла бачити в образі Потьє глашатая «всесвітньої свободи» [11, 93].

Із висловлювань М. Л. Михайлова: « Я був дуже радий, що потрапив у компанію людини, яка не розповідає про себе всьому світу, яка живе скромною та чесною працею. Цей пісняр Потьє не схожий на поета, що не заважає йому в деяких піснях своїх звеличуватися до істинної поезії. Це та людина, яку не побоюсь назвати справжнім поетом. Ежен Потьє саме такий по всьому враженню, яке видає його творчість: по співучій силі його віршів, по ідейній широті, а головне – по гострому співчуттю, яке робить його палким гуманістом Мені здається, що таки пісень давно не чула Франція!» [15, 81].