Норми редагування фактичного матеріалу для основних різновидів літератури

     А втім деякі теорії редагування припускають, що окремі редактори можуть у своїй редакційній  практиці застосовувати й суб'єктивні  норми редагування. Подамо приклад. Один редактор постійно виправляв у  текстах слово хороший на його синоніми, аргументуючи це тим, що це слово  е росіянізмом. При тому цей редактор добре знав, що в усіх словниках  української мови це слово дають  як нормативне.

     Настроювані й ненастроювані норми. Серед зафіксованих об'єктивних норм можна виділити два їх різновиди: настроювані й ненастроювані.

     До  настроюваних належать такі норми, які  певним чином попередньо узгоджують із можливостями реципієнтів, що їм призначено це повідомлення. Найчастіше до цих  норм належать психолінгвістичні норми. Наведемо приклад. Так, для реципієнтів  різного ступеня кваліфікації має  бути різною середня довжина речень чи надфразових єдностей. Так само мусить бути різною кількість нових  слів у підручниках іноземної мови для учнів різних класів. Диференціюють також за віком навіть деякі пунктуаційні норми (скажімо, в текстах для дітей до 10 років включно після рубрики ставлять крапку, а для дітей старшого віку й дорослих - ні). Звичайно, кожному редакторові годиться настроювати норми обраної нормативної бази ще до того, ніж розпочати редагування тексту. Настроювані норми складають невелику, але важливу частину від їх загальної кількості.

     Більша  частина норм не вимагає настроювання на реципієнтів. Слово мама, наприклад, пишуть саме так, як вказано, незалежно  від того, де, які коли його вживатимуть.

     Загальні  й галузеві норми. Зафіксовані об'єктивні норми можна класифікувати також на загальні та галузеві.

     До  загальних норм відносять ті, які  використовують незалежно від видуй  жанру літератури. Тому до числа  загальних можна віднести, наприклад, усі логічні норми.

     Поряд із загальними нормами в редагуванні  є й такі, які використовують лише в окремих видах літератури. Так, існують композиційні шаблони для  статей з енциклопедичних видань (біографічні статті, статті про країни тощо). Так само є спеціальні норми інженерної графіки для видань, у яких публікують технічні рисунки й креслення. Строго визначено шаблони на композицію для описів патентів і винаходів. Існують галузеві норми і для словникових видань.

     Як  мовилося вище, загальні норми вивчають у дисципліні "Загальне редагування", а спеціальні - в дисципліні "Галузеве редагування".

     Встановлені та невстановлені  норми. Під час редагування повідомлень застосовують, звичайно, лише ті норми, які прийняті в суспільстві на даний час. До їх числа входять зафіксовані й незафіксовані, об'єктивні й суб'єктивні, загальні й галузеві норми. Проте ніхто ніколи не скаже, що в майбутньому ці норми не доповнюватимуться новими, а нині прийняті не будуть удосконалюватися. Отже, існують недосліджені, а тому й невиявлені та незафіксовані норми. Назваме їх невстановленими.

     Прикладом невстановлених норм, яких раніше не знали, а потім виявили й на їх засадах  сформували нові, можна назвати психолінгвістичні  норми, описані Б. С. Мучником. Можливі  й зворотні ситуації, коли частину  встановлених норм через якийсь час. відкидають як науково необґрунтовані (наприклад, необхідність писати назву  лише однієї партії - комуністичної - з великої літери, як це було в СРСР).

     З наведеного однозначно випливає важливий висновок: нормативна база редакційної  системи має бути принципово відкритою, тобто передбачати можливість введення в неї у будь-який момент нових  норм чи видалення зайвих, застарілих.

     Вибір нормативної бази. Як відомо, на ринку повідомлень одні з них можуть мати багато помилок, а інші - мало. Чи випливає з цього, що першу групу повідомлень редагували, а другу - ні? Вважаємо, що з наведеного прикладу виводиться інше: повідомлення, можливо, й редагували, але керувалися при цьому різними нормативними базами.

     Намагання створити єдину і спільну для  всіх ЗМІ нормативну базу неодноразово й в усі часи мали місце в  багатьох суспільствах. Однак ці спроби рано чи пізно зазнавали краху, оскільки різні соціальні групи керувалися різними життєвими цілями, а, отже, й різними життєвими нормами. Останньою в 20-му столітті, але не останньою в житті людського  суспільства була спроба створити нацистську та більшовицьку теорії редагування.

     Виходячи  з наведеного, виділимо дві теорії редагування: моністичну й плюралістичну. Моністична теорія передбачає, що в  певному суспільстві всім і завжди слід користуватися для редакційних  систем тільки однією нормативною базою. На противагу цьому, плюралістична  теорія вважає, що в певному суспільстві  при наявності спільної для всіх нормативної бази конкретні ЗМІ  можуть застосовувати індивідуальні  нормативні бази, котрі є підмножинами спільної.

     Крім  згаданих, звернемо увагу на ще одну важливу відмінність моністичної  та плюралістичної теорій редагування. Але перед цим дамо деякі пояснення.

     У певному розумінні редагування  схоже із юриспруденцією: воно розглядає  і те, що є, і те, що повинно бути. Конкретизуючи це стосовно редагування, можна сказати, що редагування розглядає  те, що є фактично в повідомленні, й те, чому належить у ньому бути згідно з наявними нормами. У цьому  сенсі воно цілком узгоджується з  принципами деонтичної логіки, яку  почали активно розвивати у другій половині XX ст. Ця логіка дає змогу  маніпулювати нормами, оцінками й цінностями, чого попередні логіки - наприклад, формальна - не дозволяли.

     У деонтичній логіці використовують щодо нормативних баз такі модальності  як "обов'язково", "дозволено", "заборонено". Згідно з цими модальностями  можна сказати, що:

• обов'язковим у повідомленні є те, від чого не можна утримуватися (іншими словами, обов'язковими є ті норми, яких заборонено не дотримуватися);
• дозволеним у повідомленні є те, від дотримання чого не обов'язково утримуватися (інакше кажучи, дозволеним у повідомленні є те, що не заборонено нормами);
• забороненим у повідомленні є те, від чого слід будь-що утримуватися (тобто, забороненим у повідомленні є те, що не дозволено нормами).

     Річ у тому, що саме принцип "дозволеності" відрізняє моністичну й плюралістичну  теорії редагування, а саме: цей принцип  завжди присутній у плюралістичних теоріях редагування і відсутній  - у моністичних. Такий поділ, до речі, згідно з: деонтичною логікою, відповідає поділу суспільств на ліберальні й деспотичні.

     Коли  з моністичною теорією редагування, в принципі, все зрозуміло (в цій  теорії всі норми обов'язкові для  використання за будь-яких ситуацій і  завжди), то стосовно плюралістичної слід дати деякі додаткові пояснення. У плюралістичних теоріях найчастіше буває так, що формується ядро норм, яке використовують усі без винятку ЗМІ. Окрім цього ядра, ЗМІ включають у свої нормативні бази ще якісь норми з периферії. Так, одні ЗМІ можуть включати політичні, другі - релігійні, треті - естетичні, четверті - суб'єктивні норми тощо. Може бути й так, що ЗМІ, визнаючи більшість норм, відмовляються від дотримання окремих із них (політичних, етичних тощо).

     ЗМІ самотужки вибирають з нормативної  бази суспільства ту підмножину норм, яка веде їх до заданої мети. На основі цих норм вони мають формувати  нормативні бази для кожного конкретного  повідомлення.

     Динамічність  нормативної бази. Хоч би як цього прали редактори, але нормативні бази не є статичними. Вони змінюються щодо суспільства, часу, простору та інших факторів. До цих змін найчастіше спричиняються зміни в житті самого суспільства, а також наукові дослідження у видавничій справі. Наведемо приклади таких змін.

     Так, у кожному суспільстві побутують  певні обмеження на мову, що нею  передають повідомлення. Ця мова має  бути зрозуміла реципієнтам і  викликати в них позитивні  емоції. Проте відомі випадки, коли в деяких суспільствах міняли мову. Наприклад, свого часу католицька церква змінила мову своїх повідомлень  (наприклад, в епоху Відродження католицька церква замінила незрозумілу для більшості населення латинську на мову зрозумілу

• національну, що в підсумку викликало до життя ряд релігійних відгалужень
• лютеранське, кальвіністське, протестантське, інші).

     На  норми впливає також і фактор території, навіть у межах однієї мови. Так, наприклад, у наш час  різні політичні та юридичні норми  діють на Корейському півострові, який поділено на дві держави.

     Вплив фактора часу на норми ще очевидніший. Так, для нас, читачів початку XXI ст., важливіше могти прочитати твори  Г. Сковороди, а не знати, за якими  нормами та якою мовою (зокрема, латинською) вони були написані у XVIII ст. (для цього  існують факсимільні видання). Т. Шевченка публікують за сучасними правилами  орфографії, а не за тими, що діяли  в середині XIX ст.

     Однак динамічно змінюються не лише нормативні бази суспільства. Ще швидше можуть змінюватися  нормативні бази конкретних ЗМІ, адже вони модифікують свої нормативні бази як відповідно до змін нормативної  бази суспільства, так і відповідно до напряму своєї діяльності (наприклад, при зміні жанрової палітри видань, їхньої тематики, читацької адреси тощо).

     Динамічним  змінам підлягають і нормативні бази конкретних видань. Так, нормативні бази можуть доповнюватися безпосередньо  в процесі редагування самого повідомлення (наприклад, коли під час  опрацювання "рукопису виявляють, що вибраний спосіб оформлення переліків  непридатний для решти частини  тексту). Звичайно, що такі зміни є  вкрай небажаними й свідчать про  низьку кваліфікацію редактора.

    Отже, наведене дає всі підстави зробити  висновок про те, що всі види нормативних  баз є динамічними, а не статичними. Але це не заперечує того факту, що упродовж опрацювання повідомлення його нормативна база повинна мати фіксований і незмінний перелік норм. 
 
 

4. Подання норм редагування у формі записів баз даних

   На одному прикладі покажемо, як можна подавати норми редагування у формі записів у базах даних. За приклад візьмемо норму, згідно з якою перед сполучником підрядності який слід ставити кому. В цьому випадку записом буде правило, що встановлює необхідність наявності коми перед цим сполучником. У записі будуть такі поля:

• поле пунктуаційного індикатора: який
• поле наявності прийменника перед індикатором: дозволена
• поле наявності розділового знака перед сполучником: так
• поле наявності розділового знака після сполучника: ні
• поле наявності парного індикатора: нема
• поле наявності розділового знака перед парним сполучником: ні
• поле наявності розділового знака після парного сполучника: ні
• поле знака пунктуації:, [кома]
• поле пояснення необхідності наявності розділового знака: Перед сполучником підрядності повинен стояти розділовий знак - кома.

     Такі  самі записи можуть бути утворені для  морфологічних варіантів цього  сполучника: якого, якому, яким, яке, яка, які тощо. Аналогічно можна подавати й інші види норм редагування. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновок 

     Кількість норм, які входять у нормативну базу, будемо називати її потужністю. На цей час не відомі дослідження, де було б підраховано, скільки норм, наприклад, охоплює об'єднана нормативна база чи нормативні, бази конкретних редакційних систем.

     Звичайно, у видавничих працівників виникає  спокуса збільшити потужність нормативної  бази, щоб отримати повідомлення вищої  якості. Але при цьому часто  не беруть до уваги два фактори: 1) зростання потужності нормативної  бази призводить до ускладнення методів  виявлення помилок; 2) зростання потужності нормативної бази викликає нові внутрішні  суперечності, усувати які стає дедалі важче.

     Виходячи  з наведеного, можна стверджувати, що максимізація потужності нормативної  бази є недоцільною. Отже, звідси випливає висновок: потужність нормативної бази слід обирати оптимальною відповідно до усталених критеріїв оптимізації  та при наявності заданих обмежень. Наприклад: дібрати таку потужність нормативної бази для редакційної  системи, яка через обмежені фінанси, стислі терміни готування повідомлень  і при необхідності задоволення  інформаційних запитів реципієнтів вела б ЗМІ до досягнення заданої мети - забезпечення прибутку.