Норми редагування фактичного матеріалу для основних різновидів літератури

 

Міністерство  освіти  і науки України

Національний  технічний університет України

«Київський  політехнічний інститут»

Видавничо-поліграфічний  інститут 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Контрольна  робота

З курсу : «Літературне редагування»

На тему : «Норми редагування фактичного матеріалу для основних різновидів літератури» 
 
 
 
 
 

     Виконала : Перевірила :

     студентка  2 курсу викладач

     групи  ЗР-91                                                                              Левчук О.М.

     Зінькова  Ольга

 
 
 
 
 

Київ 2010

Зміст

Вступ 3

1. Структура норм 4

2. Види нормативних баз. 5

3. Конкретні норми. 5

Види  норм. 5

Типи  норм. 7

Зафіксовані й незафіксовані  норми. 8

Об'єктивні  та суб'єктивні норми. 8

Настроювані й ненастроювані  норми. 9

Загальні  й галузеві норми. 9

Встановлені та невстановлені  норми. 10

Вибір нормативної бази. 10

Динамічність  нормативної бази.. 12

4. Подання норм редагування у формі записів баз даних 14

Висновок 15

Список  використаних джерел  16 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

     У принципі, будь-яке повідомлення можна  передати безконечною кількістю  способів. Проте будь-яке суспільство  накладає на це повідомлення певні  конвенційні обмеження (на мову, на композицію, на стиль тощо) у вигляді  певних параметрів, списків, шаблонів, структур (моделей) та положень. Та й  реципієнт сприймає його найефективніше лише тоді, коли воно має строго визначену  одну чи кілька можливих варіантів  форми. Іншими словами, особливості  сприйняття реципієнта теж накладають на повідомлення обмеження. Отже, через  наявність перелічених обмежень з усієї безконечної множини  варіантів залишають тільки мінімальну їх кількість, яка в описаному  розумінні е оптимальною. Такі варіанти повідомлень вважають нормативними.

     З урахуванням сказаного введемо  означення норми. Отже, норма - це такий параметр, список, шаблон, структура (модель) чи положення, якими в оптимальних повідомленнях виражено компоненти їхньої структури.

     Норми редагування поділяють на загальні (постулати) й конкретні. Оскільки постулати  редагування було подано вище, то зупинимося лише на конкретних нормах редагування. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Структура норм

 

     Ще  зовсім недавно вважали, що завдання науки - описувати лише те, що є, а не те, що має бути. Однак після створення апарату деонтичної логіки та логіки норм ця ситуація змінилася. Норми стали рівноправними об'єктами науки.

     Як  будь-які інші, норми редагування  мають певну структуру. Вони містять:

• агента норми (того, хто задав норму; наприклад, суспільство, Національну Академію Наук, Книжкову палату, Держстандарт, дослідників редагування тощо);
• адресата норми (того, хто виконує норму; наприклад, автора, редактора, конструктора, художника);
• зміст норми (дія, що має бути або не повинна бути виконана; наприклад, мусить бути чи не мусить бути виправлений текст);
• характер норми (норма зобов'язує, дозволяє, забороняє виконання певної дії; наприклад, норми зобов'язують подавати вихідні відомості, дозволяють розміщувати в деяких виданнях покажчики, забороняють вживати деякі неевфонічні слова);
• умови норми (обставини, за яких повинна або не повинна виконуватися певна дія; наприклад, умовою заміни прийменників у на в є лівосторонній та правосторонній контекст - наявність голосних чи приголосних літер у сусідніх до прийменника словах);
• санкцію (можливі наслідки невиконання певної норми; наприклад, при неправильному визначенні читацької адреси реципієнти можуть або не зрозуміти повідомлення, або воно може бути для них нецікавим).

   Враховуючи  наявність цієї класифікації, виникає  потреба виробити єдиний підхід до всіх норм редагування незалежно  від їх специфіки. 
 
 

2. Види  нормативних баз

 

     Виокремлюють  такі види нормативних баз: а) нормативні бази конкретних видань; б) нормативні бази конкретних З МІ; в) об'єднана нормативна база усіх З МІ, що функціонують у  певний час у даному суспільстві, або нормативна база суспільства.

     У цілому, на жаль, доводиться констатувати, що самі норми редагування досліджені й каталогізовані поки що далеко не в повному обсязі. Навіть у довідковій та навчальній літературі часто-густо  нема вичерпних переліків норм, що їх належить контролювати редакторам. Особлива трудність каталогізації  норм редагування полягає в тому, що частину їх узагалі ніде не зафіксовано. 

3. Конкретні норми

 

     Види  норм. Із конкретних норм, що ними керуються під час редагування повідомлень, за змістом можна виділити такі види:

• інформаційні (цих норм небагато; поки що їх досліджено мало);
• юридичні (цих норм теж обмаль; їх зафіксовано в конституціях та інших законодавчих актах кожної країни; недотримання цих норм - на відміну від інших - може вести до юридичної відповідальності автора чи редактора згідно з чинним законодавством);
• етичні (і цих норм порівняно небагато; якусь частину їх зафіксовано в законодавчих актах країн, решту ж, як правило, не зафіксовано ніде);
• естетичні (оскільки самі категорії прекрасного важко піддаються формалізації, то й норми для них нечисленні, а тому варіюють у дуже широких межах);
• політичні та релігійні (в демократичних країнах ці норми використовують лише стосовно тих повідомлень, які публікують у виданнях політичних партій чи релігійних організацій, наприклад, у газетах чи журналах; ці норми визначають програми й статути функціонуючих у певній державі політичних партій та релігійних організацій);
• композиційні (ці норми нечисленні й поки що мало досліджені, проте, як правило, у всіх підручниках з редагування є окремі розділи, присвячені цій темі, єдина монографія, в якій досліджують ці норми, базується, на нашу думку, на недостатньому кількісному матеріалі);
• логічні (ці норми зафіксовані у загальнодоступних підручниках з логіки; прикладне застосування їх у редагуванні описане як у спеціальних монографіях, так і в окремих розділах підручників з редагування);
• лінгвістичні (основну масу цих норм зафіксовано в затверджених державою правилах орфографії та пунктуації; меншу частину лінгвістичних норм зафіксовано в довідниках і підручниках з морфології, синтаксису та стилістики);
• психолінгвістичні (цю групу норм поки що мало досліджено; деякі зафіксовані норми цього виду наводять лише в окремих монографіях);
• видавничі (ці норми найчастіше фіксують у загальнодержавних і галузевих стандартах, а також у спеціальних довідниках; у різних країнах ці норми можуть суттєво різнитися);
• поліграфічні (найчастіше ці норми зафіксовані у спеціальних технічних інструкціях чи галузевих стандартах);

   Іноді під час редагування беруть до уваги й наукові норми, тобто  норми конкретних наук. Проте контроль за дотриманням цих норм не входить  у прямі обов'язки редактора, оскільки відповідальність за це лежить як на авторові, так і рецензентові й науковому  редакторові; але обізнаність редактора  з науковими нормами, їх перевірка  завжди заохочується.

   Перелічені  види норм є основними. Однак у  редагуванні можуть керуватися й  іншими групами норм, що їх тут не згадано (наприклад, норм якоїсь громадської  організації). Тому наведений перелік не слід розглядати як вичерпний, тобто такий, який у майбутньому не можна доповнити новими видами норм.

   Типи  норм. Зафіксовані норми мають різне матеріальне втілення. З цієї точки зору за формою в порядку зростання складності можна виділити такі їх типи:

1. Параметри. Можуть бути двох різновидів: граничні значення (наприклад, наявність на сторінці не більше чотирьох переносів підряд, наявність у рефераті не більше 1000 знаків, а в анотації - не більше 600 знаків, наявність у бібліографічному описі не більше трьох прізвищ авторів), а також константи - літерні та цифрові (наприклад, прізвища та дати народження і смерті історичних діячів).
2. Списки. Прикладами списків є найрізноманітніші словники, переліки скорочень, одиниць вимірювання тощо. Тут, звичайно, слід зазначити, що такі списки мають свою специфіку. Так, орфографічний словник як редакційну норму належить подавати у формі, яка передбачає цілу парадигму кожного слова (всі можливі його словоформи).
3. Шаблони, або зразки. Так, у випускних даних відповідно до наявних норм інформація має бути подана згідно з таким шаблоном: а) прізвище автора; б) назва роботи; в) прізвище редактора; г) прізвище художнього редактора; д) прізвище технічного редактора; е) прізвище коректора; є) поліграфічні особливості видання (формат і тип паперу, шрифт, обсяг видання, наклад); ж) адреса видавництва; з) адреса друкарні.
4. Структури, чи моделі. На відміну від шаблонів, які є статичними і відразу готовими для проведення контролю, структури — об'єкти динамічні. Це означає, що самих структур, як потрібного готового кінцевого продукту, відразу нема (є лише компоненти, з яких у процесі контролю можна утворювати потрібну структуру). Тому структури для проведення контролю не беруть готовими, а утворюють за певними, наперед визначеними правилами. Прикладом структури може бути будова видання або речення.

   Припустимо, що є така структура речення:

<головне  речення>, <підрядне речення>;

     У цю структуру, як відомо зі синтаксичних норм більшості мов, можна робити підстановки за правилом:

<підрядне_речення_1>::= [<підрядне_речення_1>,<підрядне_ речення_2>]

     Така  модель дає змогу правильно будувати й контролювати конкретні складнопідрядні  речення в українській мові. Можуть бути й значно складніші синтаксичні  моделі, що відтворюють внутрішню  синтаксичну структуру речення.

5. Положення. У формі положень найчастіше виступають правила, що стосуються семантики й прагматики повідомлень і є складними, тобто можуть мати кілька умов. Прикладом таких положень можуть бути логічні правила класифікації, визначення, логічні закони, лінгвістичні правила для редагування значень слів тощо.

     Коли  типи норм, вказані під номерами 1 ... 4 можуть бути формалізовані повністю або частково, то останній тип норм (п'ятий) не піддається формалізації або  взагалі, або вкрай погано.

     Зафіксовані й незафіксовані  норми. Зафіксованими будемо називати норми редагування, записані в найрізноманітніших довідниках. Проте поряд із зафіксованими нормами є цілий ряд незафіксованих, яких проте строго дотримуються у видавничій практиці. Такі норми - це так званий видавничий "фольклор", що його редактори переказують від покоління до покоління.

     Незафіксовані норми не мають юридичного статусу, але їх завжди виконують. Звичайно, найкращою була б ситуація, коли всі незафіксовані норми можна  було легалізувати у формі законодавчих актів. Проте цього можна лише прагнути, бо на практиці незафіксовані  норми часто суперечать юридичним, що є причиною неможливості їх легалізації. Тому редакційний "фольклор" існуватиме вічно.

     Об'єктивні  та суб'єктивні норми. Зафіксовані норми в основній масі є об'єктивними. Це означає, що вони відтворюють існуючі явища, факти, зв'язки незалежно від мови реципієнтів, їх банків інформації, а також часу, місця й ситуації сприйняття повідомлень. Прикладом такої об'єктивно існуючої норми може служити така закономірність: близько 90% реципієнтів завжди сприймають іменник, що стоїть на початку речення, як такий, що має форму називного відмінка, навіть якщо автор вжив його у будь-якому непрямому відмінку (звичайно, маємо на увазі, що цей іменник має омонімічні форми в різних відмінках).