Загальна характеристика надзвичайних ситуацій

p align="justify">       Посухи. Тривала нестача опадів, частіше при підвищеній температурі  та низькій вологості повітря,  що викликає зниження запасів  вологи у грунті, і як наслідок  погіршення росту, а іноді і  загибель рослин. Найчастіше вони  зустрічаються на півдні степової  зони.

       Ураганні вітри. Ураган — це  вітер силою 12 балів за шкалою  Бофорта. На більшій частині  території України вітри зі  швидкістю більше 25 м/с бувають  майже щорічно. Найчастіше —  в Карпатах, в горах Криму та  на Донбасі.

       Циклони — область низького  тиску в атмосфері з мінімумом  у центрі.

       Погода при циклонах переважно  похмура з сильними вітрами.  В Азово-Чорноморському басейні  виділяються своїми руйнівними  наслідками осінні циклони. За  своїми властивостями, походженням  та наслідками вони схожі на  тропічні урагани. На Азовському  морі циклони часто призводять  до штормів, які супроводжуються  місцевим підняттям рівня моря.

       Шквали. Шквали можуть виникати  в будь-яких місцях України,  але найчастіше бувають в степовій, лісостеповій зоні та Поліссі.  Це різке короткочасне посилення  вітру, іноді до 30—70 м/с зі зміною  його напрямку.

       Найчастіше це явище спостерігається  під час грози.

       Штормовий (шквальний ) вітер на  території України спостерігається  дуже часто, а його швидкість  буває від 20 до 29 м/с, а іноді  і більше ЗО м/с. У гірських  масивах Криму і Карпат, західних  і північно-західних областях  країни швидкість вітру досягає  40 м/с.

       Шквалонебезпечна ситуація може  виникнути на всій території  України.

       Один раз на 3—5 років шквали  виникають у Вінницькій, Волинській, Дніпропетровській, Донецькій, Житомирській, Кіровоградській, Київській, Одеській, Львівській, Харківській, Херсонській областях та на території Криму.

       Смерчі. Це атмосферний вихор,  що виникає у грозовій хмарі  та розповсюджується у вигляді  темного рукава або хобота (частіше  декількох) за напрямком до  поверхні суші або моря. Він  супроводжується грозою, дощем, градом  і якщо досягає поверхні землі,  майже завжди завдає значних  руйнувань, вбираючи у себе  воду та предмети, що зустрічаються  на його шляху, піднімаючи їх  високо над землею і переносячи  на значні відстані.

       Руйнівну дію цієї стихії можна  порівняти з дією ударної хвилі  ядерної зброї. Смерчі супроводжуються  сильними зливами і градом, що  посилює їх небезпечність. Це  найменша за розмірами та найбільша  за швидкістю обертання форма  вихорового руху повітря. За  співвідношенням довжини та ширини  виділяють дві групи смерчів:  змієподібні (лійкоподібні) та хоботоподібні (колоноподібні), за місцем виникнення вони поділяються на такі, що сформувалися над сушею і такі, що сформувалися над водою, за швидкістю руйнувань — швидкі, середні та повільні.

       В Україні рідко складаються  умови для формування смерчів,  в основному це явище спостерігається  в серпні. За останні 20 років  зареєстровано 34 випадки. Найбільш  характерні вони для степової  зони та центрального Полісся. Невеликі смерчі спостерігаються майже щорічно і мають локальний характер. Смерчі завдають значних збитків об'єктам господарювання і призводять до людських жертв.

       Пилові бурі — це складні  атмосферні явища, що характеризуються  переносом пилу та піску з  сильними та тривалими вітрами,  що знищують поверхню грунту. Пилові бурі за кольором та  складом пилу, який переноситься  бувають: чорні (чорноземи); бурі  та жовті (суглинок, супісок); червоні (суглинки з домішками окислів заліза) та білі (солончаки). Дуже часто бувають короткочасні чорні бурі тривалістю до однієї години, велика кількість їх також може бути тривалістю від 10 до 12 годин і порівняно рідко такі бурі бувають тривалістю понад добу. Червоні бурі тривають довше — протягом декількох днів. Висота підйому пилу може досягати 2—3 км, але найчастіше - 1-1,5 км. В зимово-весняний період у центральних та південних областях України спостерігаються сніжно-пилові бурі.

       Сильні снігопади і заметілі. Сильні снігопади найчастіше  спостерігаються в Карпатах, а  також в лісостеповій та степовій  зонах.

       На території Закарпатської, Івано-Франківської  та Львівської областей снігопади  бувають щорічно протягом січня—лютого, а в прилеглих районах до Карпат іноді і в травні.

       В основному по території України  кількість снігових опадів складає 20—ЗО мм, іноді сягає 40—70 мм. В Карпатах в окремих випадках випадає більше 100 мм.

       Один раз на три роки великі  снігопади можна спостерігати  на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Київської, Чернівецької та Черкаської областей, один раз на п'ять років — на території Запорізької, Дніпропетровської, Сумської, Тернопільської, Рівненської, Миколаївської та Чернігівської областей.

       Заметілі виникають майже щорічно  в різних районах, особливо  в Карпатах, Криму, а також у Донбасі.

       Сильні морози. В Україні в  зимовий період спостерігаються  сильні морози, що сягають —ЗО  °С та нижче.

       Найбільш холодна частина країни  — східні і північно-східні  області (Луганська, Сумська, Харківська, .Чернігівська) та гірські райони Карпат. В цих місцевостях буває температура нижче —35 °С .

       Сильні ожеледі. Небезпечні ситуації  пов'язані з виходом південних  циклонів. Ожеледь виникає на  земній поверхні та на предметах  при намерзанні переохолоджених  крапель дощу або туману при  температурі повітря нижче 0°С.

       Сильні ожеледі можуть виникати  з листопада до березня, а  найчастіше бувають в грудні—січні.

       Особливо часто вони виникають  на території Донецького Кряжу, Приазовській, Волинській, Подільській височинах та гірської частини Криму).

       Товщина обмерзань сягає 35 мм  та більше.

       Визначальним фактором небезпечності  ожеледі є не інтенсивність,  а тривалість цього явища. Сильна  ожеледь триває від кількох  годин до кількох діб.

     Тумани. Тумани погіршують видимість на шляхах, створюють перешкоди для роботи різних видів транспорту, сприяють забрудненню повітря.

       Сильні тумани спостерігаються  переважно в холодну пору року.

       Найчастіше вони виникають у  гірських районах Криму і Карпат  та іноді на південному березі  Криму.

       Сезон туманів починається у  жовтні, закінчується у квітні. Кількість  днів з туманами тут становить  близько 100, а з сильними туманами  — до 80.

       На підвищених територіях центральної  та південної частини України (Донецький Кряж, Приазовська, Волинська, Подільська, Придніпровська височини) кількість днів з туманами складає близько 80, з сильними туманами — до ЗО.

       На рівнинній території південної  частини Степової зони тумани  бувають близько ЗО днів на  рік, а сильні — 10—20 днів  протягом року. 

      2.2. Гідрологічні надзвичайні ситуації

       Гідрологічними небезпечними явищами,  що мають місце в Україні,  є: повені (басейни річок); селі (Карпатські  та Кримські гори); маловоддя;  крім того, вздовж узбережжя та  в акваторії Чорного і Азовського  морів мають місце небезпечні  підйоми та спади рівня моря.

       Протягом майже 20 років стабільні  акумулятивні форми Саксько-Євпаторійської  системи внаслідок дії техногенних  факторів руйнуються зі швидкістю  3,5 км щороку. Щорічно безповоротно  втрачається більше 100 га прибережних  територій, зменшується пляжна  смуга, знижується біологічна  продуктивність моря. Під постійною  загрозою руйнування знаходяться  розташовані в береговій зоні  матеріальні цінності (житлові будинки,  курортні комплекси, інженерні  комунікації, сільгоспугіддя). Матеріальні  збитки від впливу на узбережжя  Чорного та Азовського морів  сильних штормів (1969, 1971, 1983, 1992 рр.) складають 520—600 млн. гривень. 

       Основними причинами посилення  темпів руйнування морських берегів  є як природні фактори, пов'язані  з тектонічними зануреннями північного Приазов'я, так і антропогенні, до яких відноситься зарегульованість твердого стоку рік, забруднення водних басейнів і пов'язане з цим зниження їх продуктивності, безсистемна забудова берегової смуги та кіс, будівництво берегозахисних споруд, які не відповідають характеру гідродинамічних процесів, використання малоефективних або навіть шкідливих берегозакріплювальних заходів і конструкцій при «самобудах», відступи від проектних рішень, безконтрольне вивезення піску із кіс, порушення протизсувного режиму при забудові терас та інші шкідливі наслідки господарської діяльності на узбережжі.

       В гірських частинах Карпат  і Криму розвиваються селеві  процеси.

       Близько ЗО міст, селищ та сільських  населених пунктів в Криму, Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій та Львівській областях знаходяться під впливом селевих потоків. Всього в Карпатах виявлено 219 селевих водозаборів. Найбільшою активністю характеризуються басейни рік Черемоша, Дністра, Тиси, Прута. В лютому—березні та в період відлиг райони хребтів Горгани, Полонинський, Чорногори є лавинонебезпечними з обсягом снігових лавин до 300 тисяч м3. Шість населених пунктів в Закарпатті підлягають впливу снігових лавин.

       Повені. Значна кількість грошових  та матеріальних витрат щороку  витрачається на ліквідацію наслідків  повеней на річках України.  Повені виникають під час тривалих  злив та внаслідок танення  снігу, вітрових нагонів води, при заторах та зажерах. Найбільш  вірогідними зонами можливих  повеней на території України  є:

       — у північних регіонах —  басейни річок Прип'ять, Десна  та їх притоків.

       Площа повені лише в басейні  р. Прип'ять може досягти 600—800 тис. га;

     — у західних регіонах — басейни  верхнього Дністра (площа може досягти 100—130 тис. га), річок Тиса, Прут, Західний Буг (площа можливих затоплень 20—25 тис. га) та їх приток;

       — у східних регіонах —  басейни р. Сіверський Донець  з притоками, річок Псьол, Ворскла, Сула та інших приток Дніпра;

     — у південному і південно-західному  регіонах — басейни приток нижнього Дунаю, р. Південний Буг та її приток.

       На значній території України  (Карпати, Крим) річки мають виражений  паводковий режим стоку. В середньому  за рік тут буває 6—7 повеней.  Вони формуються в будь-який  сезон року і часто мають  катастрофічні наслідки, зумовлюють  масові руйнування та загибель  людей.

       Повені на гірських річках (Дністер,  Тиса, Прут, річки Криму) формуються  дуже швидко, що ставить високі  вимоги щодо оперативності прогнозування  та оповіщення.

       За останні сорок років катастрофічні  повені Карпат та Криму спостерігались 12 разів. Яскравим прикладом таких  повеней можуть бути снігові  та дощові повені на річках  Закарпаття в листопаді 1992 р.  та грудні 1993 р., восени 1998 р, коли  постраждало багато населених  пунктів, промислових об'єктів,  споруд, були людські жертви. Такі  повені трапляються в середньому  один раз на 5—10 років. Тривалість  повеней (затоплень) може досягти  від 7 до 20 діб і більше. При  цьому можливе затоплення не  тільки

      10—70% сільгоспугідь, але й великої  кількості техногенне небезпечних  об'єктів.

       Високі повені більш властиві  річкам Дніпро, Дністер, Дунай  та Сіверський Донець. Вони супроводжуються затопленням значних територій і викликають необхідність часткової евакуації людей і тварин, завдають відчутних матеріальних збитків. Рівні води під час весняних повеней на рівнинних річках зростають повільніше, але й небезпека негативних наслідків зберігається довше. У зоні затоплення можуть опинитись і хімічно небезпечні об'єкти.

       У 1998 році у результаті сильних  дощів і підвищення рівня ґрунтових  вод сталися сильні паводкові  підтоплення у Миколаївській,  Запорізькій,