Валеологія. Проблема здоров’я в житті сучасного суспільства

 

Методи і засоби формування здорового  способу життя мають бути спрямовані на оптимізацію і відновлення захисних сил організму, недосконалість яких успадкована генетичне або виникла в результаті дії на організм несприятливих зовнішніх і внутрішніх факторів. Від того, наскільки кожній людині вдасться реалізувати в процесі життя методи і навички здорового способу життя, залежатиме рівень біологічного і соціального прояву особистості, якість і тривалість її життя. Здоровий спосіб життя кожної людини повинен бути спрямований насамперед на:

 

• первинну профілактику захворювань;

 

• зміцнення і відновлення здоров'я;

 

• формування активного трудового  довголіття.

 

Конкретні заходи щодо організації  і впровадження у діяльність людини здорового способу життя спрямовані передусім на створення сприятливих  умов його реалізації, що передбачає, крім мотивації і особистого бажання, відмову від шкідливих звичок (куріння, зловживання алкоголем, наркоманія, токсикоманія). Формування здорового способу життя передбачає комплекс тренуючих і оздоровчих заходів:

 

• боротьба з гіподинамією;

 

• раціональний режим праці та відпочинку;

 

• режим раціонального і збалансованого харчування;

 

• створення сприятливих сімейних стосунків та інтимного життя;

 

• виховання і прищеплення розумних гігієнічних звичок.

 

Корисну роль у комплексі заходів щодо здорового способу життя відіграє також створення моральних основ формування особистості, її високих етичних і суспільно-громадських орієнтацій.

 

Наукові дані свідчать, що навіть за умови  досконалих захисних можливостей організму  ігнорування факторами здорового способу життя може спричинити виникнення різноманітних тілесних (соматичних) і психічних розладів та захворювань. Відомо, наприклад, що численні конфліктні ситуації у сім'ї згубно впливають на перебіг вагітності і наслідки пологів. У сім'ї без одного із батьків процент дітей, які хворіють, вдвічі перевищує відповідний показник повних сімей. Діти, які вихо­вуються в систематичному сімейному стресі, в майбутньому майже втричі частіше хворіють на виразкову хворобу шлунка і дванадцятипалої кишки, в 1,7 рази на запальні захворювання шлунка і жовчних шляхів, в 5 разів у них частіше виникають неврози. Виявлено прямий зв'язок між віком, від якого людина розпочала вживати алкоголь, і захворюваннями печінки, а ку­рити - раковими захворюваннями, зокрема, легень і шлунка. Дорослі люди, які систематично зловживають алкоголем, хвор­іють на хронічні недуги майже втричі частіше, аніж ті, що не вживають, а у дітей цей показник ще вищий. Особи, особливо дитячого і підліткового віку, які тривалий час мешкають у сфері дії малих доз іонізуючої радіації, частіше хворіють на захворювання щитовидної залози і системи крові.

 

Люди, які ведуть малорухливий спосіб життя, частіше хворіють на гіпертонічну хворобу, атеросклероз, цукровий діабет, схильні до ожиріння.

 

У формуванні звичок і факторів здорового способу життя використовують 4 основні групи заходів:

 

1) фізичні, до яких належать  фізична активність, загартування  організму, режим дня, праці  та відпочинку, раціональне і  збалансоване харчування;

 

2) індивідуально-психологічні, які включають методи психічної саморегуляції (аутотренінг), формування установки на довголіття і високу якість життя;

 

3) медико-організаційні, до яких  відносять санітарно-гігієнічну  освіту, виховання і засвоєння  правил особистої і загальної гігієни, санітарно-гігієнічних норм і звичок життя, диспансерні обстеження, опрацювання методів визначення якості і кількості здоров'я і прогнозування тривалості життя;

 

4) суспільно-громадські, які спрямовані  на виховання у людини морально-естетичних  і суспільне корисних якостей життя; до них належать естетичне, етичне і екологічне виховання, формування духовних якостей особистості з установкою на здоровий спосіб життя.

 

 

До найважливіших факторів формування здорового способу життя  належать фізична активність і загартування організму.

 

Режим руху, усвідомлення потреби  в активній діяльності, ритми активності, відпочинку і сну є обов'язковими компонентами здорового способу  життя, мають біологічну, а не тільки соціальну природу і відпрацьовувалися  в процесі адаптації, еволюції і природного добору протягом мільйонів років. Вони генетичне закріплені в регуляторних системах організму в якості інстинктів, біологічних ритмів, тісно пов'язаних із ритмікою природних процесів у геокосмічній сфері. Філософські принципи - рух як засіб існування матерії, а життя - це рух мають реальне втілення в біологічному світі у житті людини. Мускулатура опорно-рухового апарату і внутрішніх органів забезпечує цю механічну форму руху, а саме рух обґрунтовує необхідність існування мускулатури і систем її забезпечення, тобто вісцеральних систем.

 

Японські дослідники розрахували, що для нормального активного  стану організму і підтримки  здоров'я, людина повинна робити щодоби до 10000 кроків, тобто при середній ширині кроку 70-80 см проходити за день 7-8 км.

 

Рекомендуючи рух медична сестра повинна орієнтуватися насамперед на об"єм і характер рухової активності людини, яка у великій мірі залежить від специфіки виконуваної роботи. Тисячоліттями життя людей було пов'язане переважно з фізичною працею, на яку припадало до 90% зусиль. За роки останнього століття склалися інші співвідношення, виник дефіцит рухової активності. А без визначеного обсягу постійної рухової активності людина не може дожити до старості, не може бути здоровою.

 

Медичні сестри повинні знати і вести пропаганду необхідності рухової активності, особливо для людей середнього віку, для яких руховий режим набуває дуже важливого значення. Справа в тому, що в цей період накопичуються знання і практичний досвід людини. Але, у той же час, у цьому віці (40-60 років) знижуються резервні можливості й опірність організму щодо багатьох факторів зовнішнього середовища, збільшуючи захворюваність. У своїй пропаганді медична сестра повинна вка­зувати на те, що доведено багатьма дослідженнями: здоровий спосіб життя допомагає зберегти цілком задовільну працез­датність до 70-75 років, але для цього постійно необхідно працювати м'язами, щоб компенсувати дефіцит рухової активності.

 

У даний час сформульовано сім  принципів методики й організації занять фізкультурою людей у віці 40-60 років:

 

- принцип задоволення конкретних  потреб організму; 

 

- принцип відповідності можливостям  організму; - напруженість тренувальних  впливів; 

 

- якісна своєрідність використовуваних  засобів і методів фізичної  культури;

 

- комплексність впливів; 

 

- принцип широкого використання  активного відпочинку;

 

- принцип "щодня і все життя".

 

Пропагуючи рухову активність, необхідно  підкреслювати, що м'язова діяльність є неодмінною умовою здійснення рухових  і вегетативних функцій людського організму на всіх етапах його розвитку. Значення м'язової діяльності в біології і фізіології людини настільки велике, що її справедливо розцінюють як вирішальну ознаку життя. У той же час не можна забувати про негативне значення для людини такого чинника, як гіподинамія. Гіподинамія - це знижена фізична активність і одна з найважливіших проблем виникнення і розвитку більшості захворювань серцево-судинної, дихальної, нервової, ендокринної систем, шлунково-кишкового тракту й опорно-рухового апарату, що призводять до передчасної інвалідності і смерті десятків і сотень тисяч людей, що не досягли 50-літнього віку.

 

В умовах автоматизації і комп'ютеризації всіх сфер діяльності людини, включаючи  побут, людям, як це не парадоксально, у  ще більшій мірі потрібні міцні, добре треновані м'язи. Доведено, що в людей із недостатньо розвиненою мускулатурою, фізично слабких у п'ять разів частіше, ніж в осіб тренованих, які мають розвинуту мускулатуру тіла, зустрічалися випадки психічних зривів, важких неврозів, різкого зниження працездатності. От чому медичні сестри повинні неодмінно пропагувати регулярні заняття фізичною культурою, що є універсальним засобом протистояння напруженому ритму життя, нервово-психічним перевантаженням, у тому числі і при розумовій праці.

 

Медичні працівники повинні добре  знати види фізичної активності і  вміти їх рекомендувати.

 

Однією із найпоширеніших форм фізичних рухів є гігієнічна гімнастика. Вона повинна стати необхідною формою щоденної фізичної активності кожної людини, зокрема, осіб з обмеженим фізичним навантаженням на роботі і в побуті. Зав дяки-широ­ким можливостям індивідуального вибору, дозуванням вправ, їх різноманітності і ступеня складності, гімнастика вважається універсальною формою реалізації фізичної активно-сті людини. У зв'язку з широким залученням різних ділянок організму до фізичних рухів, гімнастика здійснює активний вплив на весь організм, насамперед, на м'язову систему, органи дихання і кровообігу.

 

В гімнастичних вправах використовують статичні (присідання, згинання, повороти тулуба, рухи ногами, руками) і динамічні (ходьба, біг, їзда на велосипеді, катання на ковзанах, лижах, плавання) вправи. Дія кожної з них на організм різна, але в раціональному поєднанні вони спроможні сприятливо впливати на стан всього організму і його численні функції. Наприклад, вправи з присіданням зміцнюють м'язи ніг і черевної стінки. Потягування поліпшують діяльність бронхолегеневої системи і функціональний стан хребта, стояння на одній нозі з витягнутими вперед руками покращують координацію рухів. Повільна ходьба або неквапливий біг мають позитивне значення для стану серцево-судинної системи. Плавання сприятливо впливає на систему дихання. У випадках, коли необхідно досягти комплексного впливу на організм, використовують різні види гімна­стичних вправ.

 

Заняття гімнастикою найчастіше проводяться  зранку, безпосередньо після пробудження (ранкова гімнастика), а також  в процесі професійної діяльності (виробнича гімнастика). При опрацюванні  комплексу гімнастичних вправ виходять із того, що ранковою гімнастикою залучаються до активності всі основні органи і системи, а виробничою насамперед ті, які під час трудового процесу перебувають у малоактивному стані.

 

Гімнастичні вправи слід виконувати у спокійному темпі, без затримки дихання. Спочатку залучають до рухової активності дрібні, а потім середні і великі м'язи. У осіб похилого віку, залежно від індивідуальних фізичних можливостей, об'єм і три­валість виконання гімнастичних вправ можуть бути скорочені до половини, порівняно з людиною середнього віку.

 

Найсприятливіший вплив на здоров'я має біг. Він справляє різнобічний фізіологічний вплив на всі системи організму.

 

Біг є природним руховим актом, що супроводжує людину протягом усього її розвитку. Він з усіх видів  спорту має найбільший сприятливий вплив на серцево-судинну систему в цілому, при ньому зростає життєва ємність легень, покращується обмін речовин, вдосконалюється робота м'язової системи, активізується діяльність нервової системи й ендокринного апарату. В ре­зультаті підвищується працездатність організму, його опірність до несприятливого впливу зовнішнього середовища. Біг є гар­ним засобом психологічної саморегуляції, використовується для боротьби з нервовою перенапругою і шкідливими звичками.

 

При повільному бігові протягом 10 хв частота серцевих скорочень збільшується до 130-160 за 1 хв, максимальний ар­теріальний тиск досягає 140-160 мм рт.ст.

 

Необхідно пояснити початківцям у  фізичній культурі, що перед тим, як зайнятися бігом, доцільно почати з  дозованої ходьби, яка повинна стати формою фізичних вправ, а не прогулянкою, тому в ходьбі важливі заздалегідь намічені ритми руху: загальна відстань, довжина і частота кроку, частота і тривалість періодів відпочинку. Частота занять не менше трьох разів у тиждень. Перехід від дозованої ходьби до бігу підтюпцем здійснюється поступово.

 

При цьому слід зазначити, що втомленість - це нормальне фізіологічне відчуття, що сигналізує про необхідність відпочинку і профілактики перевтоми. У той  же час відпочинок — це не пасивне  лежання, розслаблення (останнє необхідне при фізичній і психологічній перенапрузі). Найкращим видом відпочинку є зміна виду діяльності, тому що втомленість найшвидше починає розвиватися в центральній нервовій системі.

 

Найпоширенішим і найдоступнішим видом рухової діяльності людини є ходьба, її можна використовувати у щоденному житті людини будь-якого віку, з різним рівнем фізичної підготовки і стану здоров'я, її не застосовують лише для хворих з постільним режимом, але на реабілітаційному етапі ходьба відіграє важливу роль у процесі видужання і пристосування організму до звичного об'єму фізичної діяльності.

 

Ходьба - один із ефективних і універсальних засобів формування здорового способу життя. У нетренованих осіб середнього віку ходьбу слід розпочинати з подолання відстані до 2км. Тривалість ходьби спочатку 20-30 хвилин з поступовим збільшенням до 1 години. Темп повинен бути повільним і плавним. Ходити бажано щоденно, або принаймні тричі на тиждень. Доцільніше і корисніше проводити її у формі пішохідних прогулянок на свіжому чистому повітрі в ранкові або вечірні години, серед приємних, заспокійливих ландшафтів, наприклад, в парках, садах, скверах, на лісових галявинах, луках. Ходьбою слід займатися постійно в будь-яку погоду. Кожного разу ходьбу слід розпочинати (5-7 хвилин) з неспішного, прогулянкового кроку, аби м'язи змогли зігрітися. Потім поступово збільшують частоту кроків від 70-80 до 90-120 на 1 хвилину.

 

Оптимальним тренувальним об'ємом ходьби для осіб середнього віку вважається дистанція 3-5 км. При втомі або інших неприємних відчуттях (головний біль, болі в ділянці серця, серцебиття, задишка) необхідно відпочити і лише після повного відновлення початкового стану можна продовжити ходьбу.

 

Після закінчення ходьби або бігу для відновлення функцій дихання, кровообігу, нормалізації енергетичного обміну в м'язах не слід раптово переходити до стану повного спокою. Необхідно протягом 5-6 хвилин рухатись повільніше - ходьбу закі­нчувати у значно повільнішому ритмі, а біг завершувати ходьбою.