Право людини на життя, свободу, недоторканість. Право на самозахист. Межа самозахисту

 Б – некроз усієї товщі шкіри;

 ІV ступінь  – значний некроз шкіри і глибше розміщених тканин, іноді обвуглювання різних ділянок тіла.

 Опіки, які  займають до 10% поверхні шкірних покривів, розглядаються як місцеве ушкодження. Більш значні опіки ІІ-ІV ступеня, які займають 25-30% поверхні тіла і  більше, викликають великі зміни в  організмі, що дістали назву опікової хвороби.

 Розрізняють три стадії опікової хвороби.

 Стадія опікового  шоку настає в момент опіку і триває до 2 діб. Відбувається спочатку збудження (еректильна фаза), а потім виснаження і позамежне гальмування нервової системи (торпедна фаза). Опіковий шок характеризується тяжкими геодинамічними розладами, зв’язаними з втратою великої кількості плазми крові і токсичним діянням продуктів розпаду тканин.

 Обмороження – це пошкодження тканин організму внаслідок дії на них низьких температур. Обморожують переважно ніс, кінчики пальців рук і ніг. Ознаки обмороження: обморожена частина тіла втрачає чутливість, немовби її не існує, шкіра стає блідою, температура її знижується. За глибиною ураження розрізняють обмороження 4 ступенів.

 І ступінь  – шкіра стає блідою.

 ІІ ступінь  – з’являються пухирі, шкіра  навкруги них має синювато-червоний колір.

 ІІІ ступінь  – часткове змертвіння м’ягких  тканин.

 IV ступінь  – поряд із змертвінням м’ягких  тканин настає змертвіння кістки.

 При обмороженнях І ступеня насамперед необхідно відновити кровообіг для цього обморожену ділянку протирають спиртом або горілкою, змащують вазеліном або несоленим жиром і обережно розтирають для знезараженою спиртом сухою рукою у напрямку до серця, поки відновиться чутливість шкіри. Робити розтирання слід обережно, бо замерзлі судини легко ламаються, що може призвести до крововиливів. При ІІ-ІІІ ст. на ушкоджене місце накладають пов’язку, змочену одеколоном або горілкою, а потім – стерильну пов’язку і потерпілого відправляють до лікарні.

 При загальному замерзанні потерпілого вносять у тепле приміщення, роблять штучне дихання, при потребі – непрямий масах серця, відігрівають у ванні, обережно розтирають кінцівки у напрямку до серця доти, доки тіло не стане м’ягким і пружним. Після цього кладуть у ліжко, накривають ковдрою, дають напитися гарячого чаю.

Отруєння(інтоксикація) — порушення функцій чи ушкодження органів внаслідок дії отрут чи токсинів, що проникли в організм чи утворилися в ньому.Автоінтоксикація

Отруєння організму  шкідливими речовинами, що утворюються  в ньому при нормальній життєдіяльності  або при захворюваннях.

За перебігом  виділяють гострі та хронічні отруєння. Гострі отруєння відносяться до захворювань, кінець яких залежить від своєчасно розпочатої інтенсивної терапевтичної допомоги на догоспітальному етапі лікування.

Виділяють наступні шляхи потрапляння токсичної речовини до організму:

1. Пероральний шлях, коли хімічні сполуки починають всмоктуватись вже в ротовій порожнині, потім у шлунку, кишечнику (особливо жиророзчинні сполуки).
2. Парентеральний шлях (внутрішньовенно, внутрішньом'язово, підшкірно) - найшвидший спосіб потрапляння токсичної дози лікарських препаратів у кров.
3. Інгаляційний шлях - отруєння газоподібними, пароподібними речовинами у суміші, що вдихається, а також рідкими речовинами у формі аерозолей.
4. Перкутанний шлях, коли отруйні речовини типу шкірно-наривної дії порівняно добре проникають через шкіру, всмоктуються та мають загальнорезорбтивну дію.
5. Введення токсичних речовин в різні порожнини організму.

Хронічні  отруєння розвиваються поступово під дією однієї й тієї ж хімічної речовини, яка потрапляє до організму впродовж тривалого часу. Прояву гострого отруєння при хронічному потраплянні отрути до організму сприяють такі явища, як кумуляція, сенсибілізація, звикання та залежність.

 Причинами перегрівання організму є порушення тепловіддачі в районах зі спекотним кліматом, на виробництвах із високою температурою, у приміщеннях, що не провітрюються. Перегріванню сприяє і утворення тепла у процесі виконання фізичної роботи, особливо в одязі з синтетичних волокон, що перешкоджає випаровуванню поту. Такі умови викликають у людини тепловий удар або, якщо людина знаходиться на сонці, сонячний удар.

 Тепловий  удар — це патологічний стан, що супроводжується сильним головним болем, головокружінням, загальною слабкістю, зблідненням, сповільненням рухів. Можливі нудота, блювання, короткочасна втрата свідомості, підвищення температури тіла до +40-+41°С. При подальшому впливі високої температури шкіра обличчя й губ синіє, посилюється задишка. Пульс стає слабким і може зовсім зникнути. З'являються занепокоєння, марення, галюцинації та судороги. Якщо у людини з'явились ознаки перегрівання, необхідно одразу ж викликати лікаря. Людину, що отримала тепловий чи сонячний удар, потрібно покласти у прохолодне місце, підійняти її голову, розстебнути одяг. Для збільшення тепловіддачі на лоб покласти холодний компрес і змочити одяг водою. Якщо людина не знепритомніла, корисно дати їй міцний холодний чай, холодну воду. У випадку зупинки дихання і серцевої діяльності необхідно до прибуття лікаря почати зовнішній масаж серця і штучну вентиляцію легень.

 Струс мозку. Причини - травматичне пошкодження тканин в діяльності мозку внаслідок падіння на голову, при ударах і забитті голови. При цьому можуть виникати дрібні крововиливи і набряк мозкової тканини.

 Ознаки - моментальна втрата свідомості, яка може бути короткочасна або тривати кілька годин. Можуть спостерігатися порушення дихання, пульсу, нудота, блювання.

 УКУСИ З усіх комах найбільшу небезпеку для людини становлять оси (шершень, звичайна оса тощо) і бджоли. Вони мають отрутний апарат, який складається із двох залоз (кислої і лужної), що з'єднуються з жалом.

 Бджоли поза гніздом чи вуликом майже не пускають у хід жало, але коли небезпека загрожує їхній домівці — вони нападають роєм. Ступінь отруєння після укусів бджіл залежить від кількості одночасних укусів, місця враження та індивідуальної реакції організму до бджолиної отрути. На місці враження з'являється пекучий біль, почервоніння зони запалення, набряк. Він може зникнути через декілька годин або днів. Деколи можливе загальне отруєння організму. Необхідно видалити жало, промити ранку етиловим чи нашатирним спиртом. Дати випити постраждалому стакан міцного солодкого чаю. Біль вгамовує лід, свинцеві примочки. Найнебезпечнішими є укуси ротової порожнини. У цьому випадку необхідно звернутися до лікаря. А як першу допомогу — слід прикласти холод. Набряк, що виникає після укусу, може розповсюдитись на гортань і зів, та призвести до удушення. Отож, щоб полегшити біль при укусах комах {оси, бджоли), необхідно: видалити зі шкіри жало; прикласти примочки з розчиненої у воді харчової соди; накласти лід на 20 хв. протягом декількох годин.

 За характером дії отрути змій поділяють на дві групи: «кров'яні отрути» {отрути гадюк) і нервово-паралітичні (отрути кобр). Укус гадюки особливо небезпечний для хворих людей. Отрути гадюк викликають як місцеву дію (сильний біль, набряк, крововиливи), так і загальну токсичну дію на організм (ослаблення серцевої діяльності, зниження артеріального тиску тощо). Крововиливи у внутрішні органи бувають небезпечними для життя. У важких випадках смерть може настати від таких ускладнень навіть за кілька днів після укусу.

 Отрута кобр діє на нервові центри, перш за все, на дихальний; смерть настає від паралічу дихальних м'язів. Сила дії отрути залежить від її кількості, місця  укусу і фізіологічного стану  людини.

 Для того щоб  захиститися від укусів змій та інших  отруйних тварин, потрібно знати, які отруйні тварини трапляються в даній місцевості, та особливості поведінки цих тварин; уміти розрізняти ознаки отруйних і неотруйних тварин (наприклад, вужа і гадюки) і уникати з ними контакту; пам'ятати, що різкі рухи тільки привертають увагу цих тварин і можуть викликати їх напад.

 Правила першої допомоги при укусах змій: слід створити всі умови для негайного введення сироватки; забезпечити потерпілому  нерухомість, оскільки надмірні рухи сприяють швидкому проникненню отрути у кров; звільнити кінцівки від взуття, шкарпеток, браслетів тощо, оскільки може виникнути набрякне перетягувати гумовим джгутом кінцівку вище від місця укусу, оскільки це може призвести до порушення обміну речовин в ураженій ділянці; не надрізати краї рани і не відсмоктувати з неї кров, оскільки через пошкодження слизової оболонки ротової порожнини отрута може швидко потрапити у кров; дати випити значну кількість рідини (води, кави, чаю). Після надання першої допомоги потерпілого необхідно доставити у медичний заклад для введення антитоксичної сироватки — у місцевостях, де трапляються отруйні тварини, у розпорядженні медичних працівників є набір таких сироваток. Особливо небезпечними для здоров'я є нейротоксичні отрути. При їх потраплянні в організм людини перед лікарем стоїть завдання — відновити дихання, захистити клітини мозку від ураження.

    Клінічна смерть – це такий стан організму, який виникає на протязі декількох хвилин від 3 до 5 хвилин після зупинки дихання та кровообігу, коли зникають всі зовнішні прояви життєдіяльності, але в найбільш чутливих до гіпоксії органах та тканина незворотних змін ще не відбулося. Клінічна смерть – повторна фаза помирання. У цьому стані зовнішніх признаках смерті організму (відсутність серцевих скорочень, самостійного дихання, рефлексів на зовнішні дії) зберігається потенційна можливість відновлення його життєвих функцій за допомогою методики реанімації. При клінічній смерті на ЕКГ реєструється повне зникнення комплексів або фіблярної осциляції, поступово зменшуваної частоти амплітуди, моно або біполярні комплекти з відсутністю диференційовки між початковою та кінцевою частинами. У вищих багатоклітинних організмів смерть не одномоментна подія. У цьому процесі розрізняють два етапи клінічної і біологічної смерті.

 Ознакою клінічної смерті служить припинення найважливіших життєвих функцій: втрата свідомості, відсутність серцебиття і дихання. Однак у цей час більшість клітин і організмів ще залишаються живими, у них ще відбуваються процеси самовідновлення. Їхній метаболізм ще упорядкований. Лише поступово настає біологічна смерть, пов’язана з припиненням самовідновлення, хімічні процеси стають неупорядкованими, у клітинах відбувається аутоліз (самопереварювання) і розкладання. Ці процеси відбуваються в різних органах з неоднаковою швидкістю, що визначається ступенем чутливості тканин до порушення постачання їх киснем. Нервові клітини кори мозку є найбільш чутливими. В них некротичні зміни відбуваються вже через 5-6 хв, при більш тривалому припиненні дихання і кровообігу настають не зворотні зміни в клітинах кори великого мозку.

 Деяким хворим після цього вдається відновити  серцеву діяльність, дихання та інші функції, лише свідомість не відновлюється. З метою подовження періоду клінічної  смерті використовують загальне охолодження організму. Гіпотермія сповільнюючи обмінні процеси, забезпечує велику стійкість до кисневого голодування.

 Використання  гіпотермії в клініці дуже перспективно. Деякі складні хірургічні операції проводять в умовах гіпотермії. Внаслідок  того що біологічна смерть – тривалий процес. Можливе повернення із стану клінічної смерті до життя. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Список  літератури та джерел

 
1.http://www.ombudsman.kiev.ua/d_04_1_2.htm 
2. Безпека життєдіяльності / Під ред. Я. Бедрія – Львів: Видавнича фірма “Афіша”, 1998. 
3. Гражданская оборона / Под ред. Е.П. Шубина – М.: Просвещение, 1991. 
4. Лапін В.М. Безпека життєдіяльності. – Львівський банківський коледж, 1998.