Проблеми реалізації принципів земельного права

   Виходячи  з викладеного, пріоритет, про якій йдеться у ст. 5 Земельного Кодексу України, слід, на нашу думку, розуміти наступним чином: 1) при правовому регулюванні усіх без виключення різновидів врегульованих правом суспільних відносин щодо володіння, користування і розпорядження землями насамперед має бути забезпечено дотримання вимог екологічної безпеки (далі — Вимоги); 2) всі без виключення положення земельного законодавства насамперед і в першу чергу повинні бути сформульовані таким чином, щоб при їх застосуванні було забезпечено Вимоги екологічної безпеки, пов'язані із відповідною сферою земельних відносин; 3) у випадку неможливості забезпечити вказані Вимоги при застосуванні того чи іншого положення земельного законодавства таке положення не підлягає застосуванню; 4) якщо при здійсненні певного виду землекористування неможливо забезпечити вимоги екологічної безпеки, такий вид землекористування не може бути нормативно дозволеним; 5) у межах будь-яких дозвільних процедур у сфері земельних відносин, за наслідками яких може бути прийнято рішення про надання дозволу на здійснення діяльності, яка може порушувати екологічну безпеку, нормативно слід визначити неможливість прийняття рішення про надання такого дозволу у випадку встановлення можливості вказаного порушення. Однак, на жаль, наведене розуміння аналізованого принципу є не загальноприйнятим, а суб'єктивною позицією автора статті. Адже ані законодавець в чинній редакції Земельного Кодексу України, ані практика правозастосування, не розкрили змісту принципу пріоритетності Вимог, чим фактично позбавили його реального практичного значення, адже не є однозначно зрозумілим, пріоритет чого перед чим слід забезпечувати та яким чином.

   Виправлення такої ситуації можливе лише шляхом внесення відповідних доповнень до Земельного Кодексу України, які б зрозуміло і однозначно розкрили зміст принципу та запровадили реальні механізми його врахування як у процесі нормотворення, так і в процесі правозастосування. Конкретна форма вказаних доповнень (додаткові частини ст. 5 Земельного Кодексу України або навіть окрема стаття) залежить від визначення їх обсягу і, на нашу думку, не має принципового значення. Головне — вдалі формулювання норм, які дозволять ефективне використання вже нормативно визнаного принципу в земельних відносинах.

   Пропонуємо  визначити наступні структурні елементи доповнень до Земельного Кодексу України щодо принципу: 1) визначення сутності принципу як положення, якому повинна надаватися перевага перед усіма іншими положеннями земельного законодавства, 2) визначення обов'язковості врахування принципу при формулюванні всіх без виключення положень земельного законодавства, від застосування яких залежить можливість дотримання Вимог.

   Для повноцінної реалізації принципу важливо  на рівні Земельного Кодексу України закріпити положення щодо того, що ті норми земельного законодавства, які суперечать принципу, тобто при застосуванні (реалізації прав і обов'язків, закріплених ними) яких заподіюється або виникає реальна загроза заподіяння шкоди життю або здоров'ю людини. При цьому навряд чи можливим є чіткі кількісні формулювання вищезапропонованих норм Земельного Кодексу України щодо застосування принципу. Тому слід підібрати максимально однозначно зрозумілі якісні характеристики, які відобразити у конкретному положенні кодифікованого акта. Так, на першому етапі запровадження відповідних норм можливе неоднозначне їх сприйняття суб'єктами відповідних правовідносин, що, безперечно, зменшуватиме ефективність цих норм. Однак така ситуація є об'єктивною, адже якісні показники в такій недосконало врегульованій сфері, як забезпечення екологічної безпеки, найчастіше викликають різні розуміння, а часто — просто нерозуміння. Але починати з чогось потрібно, і, більше того, як свідчить практика правозастосування, з часом щодо тих чи інших кількісних норм виникає одноманітне розуміння, вони навіть удосконалюються шляхом змін і доповнень, а також тлумачення, в тому числі — офіційного.

   Важливим, на нашу думку, є також визначити  зміст поняття «вимоги екологічної безпеки» (далі — Вимоги), пріорітетність яких проголошуєтся принципом, з метою формулювання обгрунтованого висновку щодо коректності чинного нормативного формулювання п. «д» ст. 5 Земельного Кодексу України. Для цього вважаємо можливим використати попередні науково-практичні напрацювання, та визначити Вимоги як закріплені в нормах земельного та екологічного права суб'єктивні обов'язки землевласників та землекористувачів, спрямовані на виконання імперативних правил екологічної безпеки під час використання, охорони та відтворення ними земель. При цьому словосполучення «імперативні правила», через яке визначається поняття Вимог, слід розглядати як закріплені в нормах насамперед екологічного права кількісні та якісні показники, за умов недотримання яких порушуватиметься екологічна безпека, а відтак — завдаватиметься шкода життю та здоров'ю людини.

   Видається, що наведені підходи до розуміння  поняття «Вимоги» певною мірою звужують застосування принципу та не дозволяють виконувати йому роль однієї із загальних  вихідних засад, на яких грунтуються всі без виключення сфери земельно-правового регулювання. Так, вживання при формулюванні принципу терміна «Вимоги» шляхом зазначення пріоритетності саме їх застосування, обмежує використання цього принципу тією частиною земельного законодавства, яким встановлені обов'язки землевласників та землекористувачів. Водночас негативний вплив на стан забезпечення екологічної безпеки можуть мати й інші суб'єкти, як-то органи державної влади та місцевого самоврядування, не уповноважені здійснювати правомочності власників земель, однак які мають певну компетенцію у відповідній сфері, а також будь-які приватні фізичні або юридичні особи, які, не маючи речових прав на певні земельні ділянки, здійснюють чи можуть здійснювати такий негативний вплив на них, який може порушувати екологічну безпеку. Зазначені ж особи, з огляду на наведене розуміння поняття «Вимоги», ним не охоплюються.

   Тому  вважаємо доцільним уточнити нормативне формулювання Принципу, закріпивши у  п. «д» ст. 5 наступну його редакцію: «...пріоритету забезпечення права людини на безпечне для життя і здоров'я довкілля (екологічної безпеки) при здійсненні будь-яких видів використання, охорони та відтворення земель».

   Те, що через вищеперелічені недоліки нормативного регламентування принципів земельного законодавства загалом і принципу зокрема вони не отримують належної реалізації у конкретних земельних правововідносинах, можна підтвердити хоча б на прикладі чинного нормативного регламентування процедури набуття прав (передусім приватної власності та оренди) на земельні ділянки. Оскільки при приватизації як безоплатному процесі, так і в межах проведення земельних аукціонів щодо відчуження окремих ділянок або прав на них, а також під час отримання прав на землі без проведення аукціонів у передбачених ч. 2 ст. 134 Земельного Кодексу України випадках, не передбачено проведення будь-яких перевірок, спрямованих на встановлення можливості подальшого використання названих ділянок без порушення екологічної безпеки в процесі такого використання.»¹¹ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   ВИСНОВОК

   Отже, принципи права існують об'єктивно і є важливим джерелом права незалежно від їх нормативно-правового закріплення. Принципи права, інкорпоровані у Конституцію України (насамперед принцип верховенства права, мають пріоритет над положеннями закону).

   Проведений  аналіз дає підстави для наступних висновків. Чинне законодавство не забезпечує належної реалізації принципів у конкретних відносинах, що зумовлює внесення відповідних змін і доповнень до них. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

1. Земельний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 17 трав. 2011р.: (Офіц. текст). – К.: ПАЛИВОДА А. В., 2011. – 116 с. – (Кодекси України).
2. В. Федорович.Принципи земельного права України. // Вісник Львівського університету. Серія юридична. — 2001. — Вип. 36.- С.408-412.
3. А. М. Мірошніченко Принципи права як джерела земельного права України // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - Юридичні науки. - 2009. - № 81. - С.220-223.
4. А. Євстегнєєв. ПРІОРИТЕТНІСТЬ ВИМОГ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ЯК ПРИНЦИП ЗЕМЕЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ// Юридична Україна – 2011. -№ 2. – С. 62-66.
5. А. М. Мірошніченко. Земельне право України: Підручник. – К.: Алерта; КНТ;ЦУЛ, 2009. – С. 712.
6. М. О. Пархоменко. Особливості принципів забезпечення вимог екологічної безпеки при використанні земель промисловості.//Проблеми законності. – 2009. –вип. 102. С. 233-240.
7. А. М. Мірошніченко, Р. І. Марусенко. Науково-практичний коментар Земельного кодексу України. – 2 – ге вид., перероб.  допов. – К.: Алерта; КНТ;ЦУЛ, 2009. – С. 507.