Проблеми реалізації принципів земельного права

 
 
 
 
 

  РЕФЕРАТ

  з Проблем земельного права

по  темі: «Проблеми реалізації принципів земельного права» 
 
 
 
 
 

                                        

                                                                      7-ї групи 1 курсу магістратури 
 

КИЇВ-2011 р.

  ПЛАН:

ВСТУП…………………………………………………………………

ПОНЯТТЯ «ПРИНЦИП» В ПРАВОВОМУ  АСПЕКТІ………….

ПРИНЦИПИ  ЗЕМЕЛЬНОГО ПРАВА  УКРАЇНИ………….…….

ПРИНЦИП ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РАЦІОНАЛЬНОГО  ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНИ  ЗЕМЕЛЬ…………………………………………….

ПРИНЦИП ПРІОРІТЕТУ ВИМОГ  ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ…

ВИСНОВКИ…………………………………….………………………

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА……………………………………. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  ВСТУП

  «Земельне право є самостійною галуззю  права, яка регулює відносини, пов'язані  з використанням та охороною земель як природного ресурсу, умови й засоби виробництва з метою організації  їх раціонального використання і охорони, поліпшення й відновлення родючості ґрунтів, охорони прав та законних інтересів суб'єктів земельних відносин. Земельному праву властиві основні критерії розмежування галузей права - предмет та метод правового регулювання. Однак, поряд з цим, слід враховувати й інші критерії, характерні для галузі права: політику держави у відповідній сфері суспільних відносин, принципи галузі права, наявність необхідного нормативного матеріалу.

  Зміни в економічних відносинах, які  відбуваються сьогодні в Україні  істотно впливають на розуміння  змісту земельного права, потребують переосмислення багатьох положень права. Особливо це стосується принципів земельного права.»¹

  Отже, «без існування системи принципів  права неможливо досягти комплексного, узгодженого правового регулювання суспільних відносин (у т. ч. земельних). Існування принципів "земельного законодавства" (що у доктрині іноді розглядається як синонім принципів земельного права²) визнано на даний час легально у ст. 5³ Земельного кодексу України. Разом із тим, на наш погляд, положення даної статті є далекими від досконалості. Існує проблема виявлення тих принципів права, що насправді регулюють земельні відносини, і відмежування їх від закріплених законодавчо декларативних положень, що названі законом "принципами".»⁴

  Таким чином, «закріплення принципу в нормативному акті повинно не тільки інформувати  про наявність певного вихідного положення, а й забезпечувати неухильне застосування цього положення при формулюванні норм, які врегульовують окремі різновиди відносин — так звані інститути та підінститути земельного законодавства.

  Для досягнення названої мети відповідний принцип повинен бути, по-перше, максимально однозначно сформульованим, щоб уникнути неоднозначного сприйняття та різного трактування. По-друге, слід закріпити на рівні того самого нормативного акта, в якому міститься сам принцип, положення щодо того, що будь-які інші норми земельного права, зміст яких суперечить такому принципу, не підлягають застосуванню.»⁵ 

   ПОНЯТТЯ «ПРИНЦИП» В ПРАВОВОМУ  АСПЕКТІ

   Метою даної роботи є виявлення принципів права, що регулюють земельні відносини, і відмежування їх від закріплених законодавчо декларативних положень, що названі законом "принципами".

   «Принципи права, у т. ч. принципи міжнародного права , визнаються у теорії права одними з основних джерел права. Окремі дослідники прямо називають принципи міжнародного права серед джерел екологічного (а отже - і земельного) права.

  У правовій доктрині правові принципи прийнято розглядати як «відправні, вихідні начала правової системи» , «основні засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значимістю, вищою імперативністю», «такі відправні ідеї його буття, які виражають найважливіші закономірності і підвалини даного типу держави і права»; «основні, початкові положення, ідеї, що висвітлюють закономірності та сутність права як специфічного соціального регулятора»; «керівні ідеї, які характеризують зміст права, його сутність і призначення в суспільстві», «виражені у праві вихідні нормативно-керівні начала, що характеризують його зміст, його основи, закріплені у ньому закономірності громадського життя».

   Терміни "основні", "керівні", що вживаються практично у всіх визначеннях принципів права, вказують на те, що такі принципи в силу самої своєї сутності повинні мати більшу силу, ніж "звичайні" норми. У правовій доктрині відзначається "вища імперативність" принципів права, їх самостійний вплив на суспільні відносини.

   У радянській правовій доктрині норми-принципи подекуди зводилися лише до законодавчих приписів, «що виражають та закріплюють принципи права» (відзначимо очевидну тавтологічнісгь такого визначення). У сучасних умовах очевидно, що для визнання принципу права не обов'язковим є його законодавче закріплення. Можливість існування принципів права, що не отримали прямого закріплення у законодавстві, визнається багатьма відомими українськими і зарубіжними вченими: С. Алєксєєвим , Г. Дуткою , Д. Керімовим, М. Козюброю, А. Колодієм, В. Сіренком , В. Федоровичем, О. Ющиком та ін. Що не менш важливо, на підтвердження даної тези можна послатися і на позицію Конституційного Суду України, висловлену в рішенні від 02.11.2004 р. у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання). Як зазначається у абзаці другому п. 4.1. мотивувальної частини рішення, "[о]дним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Виняткове значення даної позиції Конституційного Суду України відзначається у правовій доктрині.

   Хоча  принципи можуть існувати і поза законодавчим закріпленням, більшість з них все-таки закріплена нормативно і навіть конституційно. Так, у Конституції України зафіксовані принципи верховенства права (ст. 8), рівності у гідності і правах (ст. 21), суворого нормативного режиму регулювання діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування («дозволено те, що передбачено» - ч. 2 ст. 19) та ліберального режиму регулювання діяльності всіх інших суб'єктів («дозволено те, що не заборонено» - ч. 1 ст. 19) тощо.

   У цьому переліку, поза сумнівом, перше  місце належить принципу верховенства права (ст. 8 Конституції України). «... [В]ерховенство права можливо визначити як пріоритет найвищих загальнолюдських цінностей у всіх сферах державотворення країни, політичному та соціальному житті, у тому числі й законотворчій діяльності: ... Принцип верховенства права є вираженням ідей примату права над державою, примату природних прав людини у суспільстві та дістає виявлення у верховенстві конституції і правових законів...».

   Як  відзначає М.І. Козюбра, можна виокремити чотири основні підходи до розуміння принципу верховенства права. За першим підходом, принцип верховенства права ототожнюється із принципом верховенства закону; за другим - із верховенством всіх нормативно-правових актів, за третім - із верховенством розуму та справедливості, нарешті, за четвертим - із пріоритетом загальновизнаних принципів і норм міжнародного права перед національним законодавством. На думку самого науковця, верховенство права «означає насамперед і головним чином верховенство Конституції України». Проте це «не означає, що поняття «верховенство права» і «верховенство конституції» є повністю ідентичними, тому що Конституцію України не можна тлумачити з суто позитивістських засад. « Орієнтирами в цьому напрямі мають слугувати загальновизнані сучасним цивілізованим світом принципи права, міжнародні пакти про права людини, міжнародна судова практика, зокрема практика Європейського суду з прав людини, тенденції розвитку правових засобів захисту прав людини у європейському та міжнародному співтовариствах тощо». Таким чином, принцип верховенства права - системостворюючий і складає підґрунтя для визнання джерелами права інших принципів, навіть тих, що не отримали формально-правового закріплення.

   Отже, принципи права - не лише те, що зафіксоване в законі. З таким висновком, зробленим багатьма авторитетними науковцями, слід повністю погодитися. З іншого боку, не всі положення, що зафіксовані законом як "принципи права" ("принципи законодавства"), насправді можуть бути визнані такими.»⁶ 

   ПРИНЦИПИ  ЗЕМЕЛЬНОГО ПРАВА  УКРАЇНИ

     Отже, як зазначалось вище «не все, що закріплено у статті 5 Земельного Кодексу України, насправді може вважатися правовими принципами. Так, не є принципом «забезпечення гарантій прав на землю», оскільки гарантованість - це невід’ємна ознака будь-якого права, негарантованого права існувати не може.»⁷

   «Інші положення, закріплені у ст. 5 Земельного Кодексу України, хоча й можуть бути принципами, проте не мають панівного, керівного становища у правовій системі України, отже, принципами не є. Так, проголошений у п. «б» ст. 5 ЗК України принцип «забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави» насправді на сьогодні фактично не належить до основоположних засад земельного законодавства. Правовий статус суб'єктів права власності різниться, часто абсолютно невиправдано, з точки зору підстав і порядку набуття права власності, режиму його реалізації (див. ст.ст. 80-89 ЗК України). Кричущою дискримінацією певних категорій суб'єктів права приватної власності є мораторій на відчуження окремих різновидів земельних ділянок сільськогосподарського призначення (п. 15 розділу X "Перехідні положення" ЗК України), які в сукупності складають величезні масиви.»⁸ 

     На  погляд А. М. Мірошніченка, правовими принципами в усталеному розумінні на сьогодні можуть вважатися лише положення, закріплені у п. п. «г» та «д» ст. 5 Земельного Кодексу України. Розглянемо їх більш детально.

     ПРИНЦИП ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РАЦІОНАЛЬНОГО ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬ

   «Проголошений п. «г» ст. 5 Земельного Кодексу України принцип «забезпечення раціонального використання та охорони земель» є визнаним і, справді, основоположним принципом земельно-правового регулювання. Проте, нажаль, зміст даного принципу Земельного Кодексу України не розкриває. Натомість, поняття «раціональне використання земель» наведено у ГОСТ 26640-85, де воно розглядається як «[з]абезпечення всіма землекористувачами в процесі виробництва максимального ефекту у здійсненні цілей землекористування з урахуванням охорони земель та оптимальної взаємодії з природними факторами.»⁹

   «Н.І. Титова зазначає, що «під раціональністю землекористування розуміють ... обґрунтованість і найбільшу доцільність використання ... земель з одночасним додержанням екологічних правил їх охорони». З таким визначенням важко не погодитися. Між тим, застосування принципу «раціонального використання» у кожній конкретній ситуації є досить складною справою: як зазначає А.Д. Юрченко, зміст терміну «раціональне використання земель» різниться залежно від того, про які землі йдеться: суходільні, перезволожені, кислі, засолені землі; термін «раціональний» має економічний та екологічний зміст, що конфліктують між собою. Економічно раціональна оранка є нераціональною з екологічної точки зору (тим більше це справедливо по відношенню до забудови), а екологічно раціональне використання земель шляхом їх виведення з обробітку (перелоги) може розглядатися як безгосподарність.

   І. О. Іконицька вважає, що поняття «раціональне використання включає в себе і досягнення максимального ефекту в цілях землекористування, і охорону землі як природногооб 'єкту у процесі користування нею».

   М. І. Краснов розглядав раціональне використання землі у сільському господарстві як систему землеробства, що являє собою науково обґрунтований комплекс взаємопов'язаних технологічних (агротехнічних), меліоративних та організаційних заходів з використання землі, відновлення та підвищення родючості ґрунтів, що включає організацію земельних територій (землеустрій) та сівозмін, системи обробки ґрунтів та удобрювання, водну та хімічну меліорацію тощо.

   На  думку М. М. Бринчука, раціональне природокористування - це досягнення необхідного  економічного, естетичного, рекреаційного або іншого ефекту при здійсненні природокористування з одночасним дотриманням вимог охорони як використовуваних природних об'єктів, так і навколишнього природного середовища в цілому.

   За  «радянських» часів раціональне використання земель розглядалося як максимальне залучення земель до сільськогосподарського виробництва (Д. І.  Гнаткович). Зараз хибність  такого підходу очевидна, адже надмірна (найвища у світі!) розораність земель в Україні складає серйозну екологічну проблему. Сьогодні у землевпорядній науці поняття «раціональне використання» земель розглядається як таке, що охоплює «досягнення максимального ефекту землекористування та охорону землі - природного резерву»¹⁰.

   Таким чином, зміст одного з основних принципів земельного права, на жаль, є недостатньо визначеним.

   ПРИНЦИП ПРІОРІТЕТУ ВИМОГ  ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

   «Насамперед, слід з'ясувати, що мається на увазі, коли йдеться про пріоритет (пріоритетність). Зазначимо, що легального визначення цього терміна Земельний Кодекс України не містить, відсутні також опосередковані натяки на кількісні та/або якісні його характеристики. Отже, вважаємо можливим використати загальномовне значення слова «пріоритет». Так, під ним розуміють першість у часі щодо здійснення якої-небудь діяльності , перевага, яка надається кому-небудь або чому-небудь через більшу значимість , першість у чомусь, переважне право, переважне значення чогось.