Розмежування правового регулювання законодавства про працю та законодавства про зайнятість населення

Міністерство освіти та  науки, молоді та спорту

Державна льотна академія України

Кафедра менеджменту та економіки

     Індивідуальне

     науково-дослідне завдання з теми 4:

     «Розмежування правового регулювання

     законодавства про працю та законодавства 

     про зайнятість населення» 
 
 
 
 

Виконав:

Курсант 493 гр.

Гуйван  Ю.С.

Перевірив:

Викладач  кафедри менеджменту та економіки

Максименко  Н.В. 
 
 

Кіровоград- 2011

   Право людей на працю й захист від  безробіття встановлено міжнародними правовими актами. Важливу роль у правовому регулюванні зайнятості населення відіграють конвенції та рекомендації МОП, які встановлюють міжнародні стандарти у сфері зайнятості населення та працевлаштування.

   Важливе значення мають і міжнародні договори та угоди. Зауважимо: якщо міжнародним  договором або угодою, укладеними Україною, встановлено інші правила, ніж передбачені законодавством про зайнятість, то діють правила міжнародних договорів і угод.

   Зайнятість  суспільно корисною працею осіб, які  припинили трудові відносини  з підстав, передбачених КЗпП, за неможливості їх самостійного працевлаштування забезпечується відповідно до Конституції України, КЗпП, Закону України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 р. зі змінами та доповненнями.

   Закон, про який йдеться, — комплексний  законодавчий акт, що містить норми адміністративного права, права соціального забезпечення, а також трудового права.

   Кожна з перерахованих галузей права  має свій предмет регулювання; цей  Закон визначає правові, економічні й організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю.

   Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування  на випадок безробіття" від 2 березня 2000 р., розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає правові, фінансові й організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

   Слід  зазначити, що законодавство про зайнятість поширюється на іноземців, які постійно проживають в Україні, а також осіб без громадянства, якщо інше не передбачено законодавством України. Так, іноземці, що іммігрували в Україну для працевлаштування на певний термін, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до одержаного у встановленому порядку дозволу на працевлаштування 1.

   Працевлаштування в Україні іноземців, найнятих інвестором у межах і за посадами (спеціальністю), визначеними угодою про розподіл продукції, здійснюється без отримання дозволу на працевлаш-тування2.

   Гарантії  щодо вивільнення та працевлаштування встановлено й особам, які постраждали  внаслідок Чорнобильської катастрофи1.

   Відносини зайнятості в Україні регулюються  також іншими законодавчими актами України2.

   Соціально-партнерські угоди та колективні договори також установлюють норми щодо забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників.

   Основні принципи державної політики у сфері  зайнятості населення, а також державні гарантії прав на вибір професії і виду діяльності визначено Законом України "Про зайнятість населення".

   

   Положення про організацію професійного навчання незайнятого населення за модульною  системою, затверджене наказом Міністерства праці та соціальної політики України і Міністерства освіти України від 08.07.99 № 113/247.

   Держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні:

   • добровільність праці, вибір або  зміну професії та виду діяльності;

   • захист від необгрунтованої відмови  у прийнятті на роботу й незаконного  звільнення, а також сприяння в  збереженні роботи;

   • безкоштовне сприяння у підборі  підходящої роботи та працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб, всіма доступними засобами, включаючи професійну орієнтацію і перепідготовку;

   • компенсацію матеріальних витрат у  зв'язку з направленням на роботу до іншої місцевості;

   • виплату вихідної допомоги працівникам, які втратили постійну роботу на підприємствах, в установах та організаціях, у випадках і на умовах, передбачених чинним законодавством;

   • безкоштовне навчання нових професій безробітних, перепідготовку в навчальних закладах або в системі державної служби зайнятості з виплатою матеріальної допомоги;

   • виплату безробітним в установленому  порядку допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги членам сім'ї, які перебувають  на їх утриманні, та інших видів допомоги;

   • зарахування до загального трудового  стажу, а також до безперервного  трудового стажу періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю;

   • надання роботи за фахом на період не менше трьох років молодим спеціалістам — випускникам державних навчальних закладів, раніше заявленим підприємствами, установами, організаціями. Держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не можуть нарівні з іншими конкурувати на ринку праці.

   Для працевлаштування зазначених категорій  громадян місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад  за поданням центрів зайнятості бронюють на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, з чисельністю понад 20 чоловік до 5 процентів загальної кількості робочих місць за робітничими професіями, у тому числі з гнучкими формами зайнятості1.

   У межах броні місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних  рад встановлюють підприємствам  квоту робочих місць для обов'язкового працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту.

   Квота робочих місць встановлюється щодо кожної категорії громадян, зазначених у п. 2 цього Положення.

   Броня — кількість робочих місць  для обов'язкового працевлаштування громадян, які потребують соціального  захисту.

   Квота робочих місць — закріплена норма робочих місць, у тому числі з гнучкими формами зайнятості, у відсотках до кількості робочих місць для обов'язкового працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту.

   У разі скорочення чисельності або  штату працівників підприємств, установ і організацій у розмірі, що перевищує встановлену квоту, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад зменшують або взагалі не встановлюють квоти для цих підприємств, установ і організацій.

   У разі відмови в прийомі на роботу громадян із числа категорій, зазначених у законі, в межах установленої броні з підприємств, установ і організацій державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову у п' ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Одержані кошти спрямовуються до місцевої частини державного фонду сприяння зайнятості населення і можуть використовуватися для фінансування витрат підприємств, установ і організацій, які створюють робочі місця для цих категорій населення понад встановлену квоту.

   Гарантії  реалізації права громадян на працю  є і гарантіями зайнятості. Відповідно до ст. 5-1 КЗпП держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України:

   • вільний вибір виду діяльності;

   • безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб;

   • надання підприємствами, установами, організаціями відповідно до їх попередньо поданих заявок роботи за фахом випускникам  державних вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладів;

   • безплатне навчання безробітних  нових професій, перепідготовку в  навчальних закладах або у системі  державної служби зайнятості з виплатою стипендії;

   • компенсацію відповідно до законодавства  матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість;

   • правовий захист від необгрунтованої  відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також  сприяння у збереженні роботи.

 Головним документом законодавства про працю є Кодекс законів про працю України (КЗпП). 
Кодекс законів про працю України трактує вимоги до трудової діяльності громадян в Україні і регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці і поліпшенню її якості. Кодекс законів спрямований на охорону трудових прав працюючих.

    У главі І "Загальні положення" викладені основні трудові права та обов'язки працівників, особливості міжнародних угод або договорів з питань трудового законодавства, а також додаткові пільги, які можуть бути їм надані.

    Глава II містить закон про колективний договір. 
Колективний договір, угода укладається профспілковим комітетом підприємства від імені трудового колективу з роботодавцем. 
Проект договору (угоди) повинен обговорюватись на зборах (конференції) трудового колективу і затверджуватись зборами (конференцією). 
Колективний договір повинен містити основні положення з питань праці і заробітної плати, положення в галузі робочого часу, відпочинку, матеріального стимулювання, охорони праці, удосконалення виробництва і праці, зміцнення виробничої і трудової дисципліни, соціальні питання та ін. 
Договір укладається в письмовій формі терміном на 1 рік і поширюється на всіх працівників установи, незалежно від того, чи є вони членами профспілки.

    Колективний договір (угода) є найважливішим документом у системі нормативного регулювання взаємовідносин між роботодавцем і працівниками з першочергових соціальних питань, у тому числі з питань охорони праці.

    Законами України "Про охорону праці" та "Про колективні договори і угоди", передбачено внесення комплексних заходів щодо організації безпечних і нешкідливих умов праці в колективні договори та визначення обов'язків сторін з цих заходів. 
Колективний договір повинен обов'язково містити зобов'язання сторін щодо заходів захисту прав та соціальних інтересів осіб, які потерпіли на виробництві від нещасних випадків або профзахворювань, а також утриманців і членів сімей загиблих.

    Згідно зі ст. 11 Закону України "Про охорону праці" рекомендовано включати до розділу "Охорона праці" колективного договору заходи щодо поліпшення умов праці інвалідів, жінок, підлітків, надання їм пільг за виконання вимог щодо охорони праці.

    Згідно з Законом України "Про внесення змін і доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення" і "Кримінального кодексу України", адміністративним правопорушенням вважається ухилення від участі в переговорах щодо укладання, зміни або доповнення колективного договору, угоди; порушення строків переговорів або ухилення від переговорів роботодавців, уповноважених трудових колективів, або незабезпечення роботи комісій із представників сторін по укладенню, зміні або доповненню колективного договору, і передбачається накладення на порушника штрафу в розмірі десяти мінімальних заробітних плат. Порушення чи невиконання колективного договору особами роботодавців, уповноваженим трудового колективу, представниками трудових колективів передбачає накладання штрафу у розмірі до ста мінімальних заробітних плат. 
Ненадання особами, які представляють роботодавців або інші уповноважені трудовим колективом органи, представникам трудових колективів інформації, необхідної для ведення колективних переговорів і здійснення контролю за виконанням колективних договорів, угод передбачає накладання штрафу у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.