Охорона праці жінок за трудовим законодавством

    Гарантії, встановлені для матерів, поширюються  на родичів, які виховують дітей  без матері, навіть у випадку, коли мати тривалий час перебуває у  лікувальному закладі.

    Підводячи підсумок по даному питанню, можна сказати, що основними нормативно-правовими актами в цій сфері є по перше Конституція України, Кодекс законів про працю України, Закон України “Про охорону праці” (центральний нормативно-правовий акт у сфері регулювання даних правовідносин), основи законодавства України про охорону здоров‘я, спеціальні положення, правила, стандарти, інструкції тощо. Зокрема, за Конституцією України (ст. 24) жінки мають рівні з чоловіками права щодо праці та винагороди за неї. Працюючі жінки мають можливість поєднувати працю з материнством [1]. Система норм з охорони праці жінок має особливий характер. Одна група цих норм, з огляду на особливості жіночого організму забороняє залучення й застосування жіночої праці на важких, небезпечних і нічних роботах, обмежує застосування праці жінок у нічний час. Інша група передбачає охорону праці жінок у зв'язку з материнством. Це встановлення знижених норм виробітку вагітним жінкам відповідно до медичного висновку, а працівниці, які мають дітей віком від трьох до 14 років або дитину-інваліда, не можуть залучатися до надурочних робіт або на¬правлятись у відрядження без їхньої згоди (ст. 177 КЗпП України). Додаткові пільги для жінок у зв'язку з материнством передбачають надання відпусток і перерв для годування дитини та ряд інших. Так, у зв'язку з вагітністю та пологами встановлена відпустка стро¬ком на 70 календарних днів до пологів і на 56 календарних днів після пологів, а в разі народження двох і більше дітей — на 70 календарних днів (ст. 179 КЗпП України). Така відпустка обчислюється сумарно й надається жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів. Жінкам-працівницям передбачені й інші додаткові пільги в галузі праці [2].

    Державна політика України у сфері правового регулювання охорони праці жінок спрямована на створення належних умов для повноцінного відтворення трудового потенціалу, здійснення повної продуктивної зайнятості жінок, поліпшення умов праці жінок, зниження ризику втрати здоров'я і життя. В Україні розроблена система комплексного вирішення проблеми охорони праці жінок на основі національних програм, державних напрямів з соціально-економічних питань. В нашій державі розроблено і закріплено багато нормативно правових актів по охороні праці жінок, як і «Довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони материнства і дитинства», затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 1992 р. № 431, та «Програма вивільнення жінок із виробництв, пов'язаних з важкою працею та шкідливими умовами, а також обмеження використання їх праці у нічний час на 1996—1998 роки», затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 27 березня 1996 р. № 381, визначили шляхи реалізації державної політики у сфері охорони праці жінок та поліпшення умов їх праці. Більшість із них не втратили своєї актуальності і визнані як першочергові заходи в «Основних напрямах розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року», схвалених Указом Президента України від 3 серпня 1999 р. № 958/99, «Основних напрямах соціальної політики на період до 2004 року» , схвалених Указом Президента України від 24 травня 2000 р. № 717/2000. Пильне виконання і дотримання цих постанов, положень, указів  дозволить нам захистити і зберехти працю жінок в Україні.

     3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ОХОРОНИ  ПРАЦІ ЖІНОК

     3.1. Заходи поліпшення охорони праці жінок в Україні.

     Охорона праці жінок вимагає у сучасних умовах вдосконалення як нормативного, так і організаційного. Мова йде про доречність прийняття окремого закону щодо охорони праці жінок чи, принаймні, виділення норми щодо такої охорони в окремий розділ [18].

     З метою поліпшення становища жінок, підвищення їх ролі у суспільстві, забезпечення сприятливих умов для безпечної праці, розкриття їх інтелектуальних і творчих здібностей, формування демократичного світогляду в Україні треба вжити наступні заходи:

• надати підтримки жінкам у конкуренції на ринку праці шляхом організації професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації жінок, оволодіння ними новими професіями;
• підвищити правову обізнаність жінок і роботодавців з вимогами законодавства з питань охорони праці та здоров'я жінок;
• розробити заходи щодо розвитку та стартової підтримки підприємницької діяльності жінок;
• розвивати соціальні послуги, у тому числі збереження та впорядкування мережі дошкільних закладів освіти і поліпшення рівня обслуговування дітей у них, які сприяли б жінкам і чоловікам поєднувати виконання батьківських обов'язків з трудовою і громадською діяльністю [14];
• здійснити заходи щодо соціальної та професійної реабілітації жінок з обмеженими фізичними можливостями і жінок, які виховують дітей-інвалідів;
• провести аналіз законів та інших нормативно-правових актів України з питань охорони праці жінок з метою їх вдосконалення та приведення у відповідність до вимог законодавства ЄС, з конвенціями та рекомендаціями МОП;
• створити центри реабілітації та інші заклади для жінок, які перебувають у надзвичайних умовах, потерпіли від насильства чи стали жертвами торгівлі людьми, надавати цим закладам організаційну, методичну і матеріальну допомогу;
• реалізувати в Україні положення Конвенції ООН «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок»;
• посилити контроль за додержанням засобами масової інформації законодавства щодо заборони пропаганди насильства, жорстокості, зневажливого ставлення до жінки;
• здійснювати рівну   оплату   праці   жінок  і  чоловіків  при  
  однаковій кваліфікації та однакових умовах праці
• вживати заходів   щодо  унеможливлення  випадків  сексуальних  
  домагань;
• створювати умови  праці,  які  дозволяли б жінкам і чоловікам  
  здійснювати трудову діяльність на рівній основі [19].

     Слід  зазначити, що закон України “Про охорону праці" визначив пріоритетні  напрямки реалізації конституційного  права громадян на охорону їхнього  життя і здоров’я в процесі  трудової діяльності, проголосив основні  принципи державної політики в галузі охорони праці. За роки, що минули з часу прийняття Закону, зроблено для реалізації цих принципів: — створено Національну раду з питань безпечної життєдіяльності населення при Кабінеті Міністрів України. Вона розробляє та здійснює заходи щодо створення цілісної системи державного управління охороною життя людей на виробництві, організовує контроль за виконанням відповідних законодавчих актів і рішень Уряду України, координує діяльність центральних і місцевих органів виконавчої влади з цих проблем; — створено Державний комітет по нагляду за охороною праці, якому передано від профспілок державний нагляд за дотриманням законодавства про охорону життя і здоров’я працівників в усьому народному господарстві, доручено комплексне управління охороною праці на державному рівні. В Україні були розроблені і, в основному, виконані перші Національна галузеві, регіональні і виробничі програми поліпшення стану умов, безпеки праці і виробничого середовища. У теперішній час йде реалізація Національної, галузевих та інших програм з охорони праці. Фінансування програм здійснювалось із спеціально створених відповідних фондів охорони праці. Такі фонди були запроваджені Законом “Про охорону праці” вперше. Зазначені фонди певною мірою стали економічною основою для поліпшення стану безпеки і гігієни праці.

     Завершується  створення єдиної автоматизованої  інформаційної системи охорони  праці, яка спрямована на підвищення ефективності управління охороною праці  в масштабі всієї країни. Створюється національне законодавство про охорону праці. Здійснюється заходи щодо використання в ньому конвенцій і рекомендацій МОП, директив Європейського Союзу, налагоджується більш тісні контакти з питань нормотворчої діяльності з Росією, Німеччиною, Великобританією, іншими країнами. Але, незважаючи на прийняті міри, обстановка в країні з охороною праці й технікою безпеки як і раніше залишається напруженою. Зайнятість і безробіття є найбільш гострими економічними й соціальними проблемами ринкової економіки. У цілому ситуацію в сфері зайнятості в Україні фахівці характеризують як кризову. Це викликано розвалом фінансової системи, падінням обсягів виробництва й т.д. Безробіття в Україні набуло масовий характер, і являє реальну загрозу для розвитку суспільства, є основним чинником розгляду бідності й деградації населення. У першу чергу поповнюють армію безробітних громадяни з обмеженою можливістю працевлаштування: жінки, що мають дітей, молодь, особи перед пенсійного віку, військовослужбовці, звільнені з армії й не мають цивільної спеціальності, інваліди й ін. Багато роботодавців і керівники підприємств й організацій у погоні за прибутком у порушення вимог закону не створюють на робочих місцях здорові й безпечні умови праці, що породжує виробничий травматизм. Більше того, у ряді регіонів на підприємствах, переважно приватної й змішаної форм власності, допускаються неодиничні випадки приховання від обліку й розслідування нещасних випадків на виробництві, у тому числі нерідко з важким і смертельним результатом. У результаті загальний стан з охороною праці на підприємствах й в організаціях України продовжує залишатися вкрай тривожним. Незадовільний стан охорони праці важким тягарем лягає на економіку підприємств, організацій, всієї держави. Викликає занепокоєння стан охорони праці та забезпечення соціальних гарантій на підприємствах недержавного сектору економіки, який все збільшується. Тут порушення правил безпеки носять масовий характер, допускається приховання нещасних випадків, свавілля роботодавців в додержанні тривалості робочого часу, відпочинку, ухилення від виплат і компенсацій за заподіяну шкоду від нещасних випадків. Пріоритети в роботі з охорони праці, як і раніше, спрямовані не на здійснення профілактичних заходів, а на надання різних компенсацій та пільг [18].

     Таким чином, можна сказати, що державну політику по охороні праці жінок, неповнолітніх  та інвалідів варто розвивати  далі, визначивши конкретні механізми  реалізації трудових прав цих категорій  працівників, а також видна необхідність систематизувати норми, що регулюють  особливості їх праці та розширення використання норм локального характеру, що дозволяє особливості охорони  праці конкретного підприємства відбити в колективних договорах. 

     ВИСНОВКИ

     Мета дослідження полягала в тому, що на підставі комплексного аналізу та дослідження  національного законодавства, наукової юридичної  літератури з питань правового регулювання охорони праці  жінок з’ясувати основні проблеми, та визначити можливі шляхи до їх вирішення.

     Підводячи підсумок вищенаведеним аргументам щодо охорони праці жінок можна  констатувати наступне.

1. Охорона праці жінок являється важливим інтегрованим інститутом трудового права, що знайшов своє відображення у трудовому законодавстві. Така увага законодавця щодо охорони праці жінок не є випадковою. Адже праця жінок володіє цілим комплексом специфічних особливостей, які вирізняють її та роблять предметом правового регулювання.
2. Охорона праці жінок носить комплексний характер, оскільки охоплює різнорідні норми правового регулювання та диференціюється в залежності від виду та характеру виконуваної роботи.
3. Охорона праці жінок включає певні пільги та переваги по відношенню до жінок (обумовлені вони насамперед з приводу материнства), наприклад різного роду відпустки по догляду за дитиною.
4. Охорона праці жінок є неодмінною передумовою додержання законності і конституційності положень щодо рівності прав чоловіка і жінки і забезпечуваності кожного громадянина (в тому числі й жінки) відповідною роботою.

     Слід  зауважити, що охорона праці жінок вимагає у сучасних умовах вдосконалення як нормативного, так і організаційного. Мова йде про доречність прийняття окремого закону щодо охорони праці жінок чи, принаймні, виділення норми щодо такої охорони в окремий розділ.

     Наявність такого механізму захисту законних прав та інтересів жінок дозволяє у повній мірі реалізувати державні програми у сфері розвитку праці  жінок, яка тісно пов’язується з веденням домашнього господарства, вихованням дітей. Рівень захисту жінок у тому чи іншому суспільстві свідчить про зрілість держави, розвиненість її державно-правових інститутів та рівень суспільно-правової свідомості. 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховною Радою України 28 .06.96р.-К.:Преса України, 1997.-80с.
2. Кодекс законів про працю України: Чинне законодавство зі змінами та доповненням на 01.08. 2004р.:К.:Вид. Паливода А.В., 2004.-112с.
3. Закон України «Про охорону праці»: Затв. Верховною Радою України від 14.10.1992р.№2695-XII – ст. 668.
4. Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про охорону праці"» // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, N 2, ст.10.
5. Закон України  «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2005, N 52, ст.561.
6. Закон України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення»: від 24.02.94 р.// Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1994, N 27, ст.218.
7. Наказ Міністерства охорони здоров'я «Про перелік важких робіт і робіт зі шкідливими та небезпечними умовами праці, на яких забороняється використання праці жінок» від 29.12.93р.№256.
8. Наказ Міністерства охорони здоров'я України  «Про граничні норми підйому і переміщення тяжких предметів жінками» від 10.12.93р.№241.
9. Наказ Держнаглядохоронпраці «Положення про опрацювання, прийняття, перегляд та скасування державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці» від 16.03.94р.№19
10. Науково-практичний  коментар до Закону України «Про охорону праці».-К.,1997.-С.32
11. Основи охорони праці: навч. посібник/ За ред. Я.І.Бедрія .-   3-тє вид., перероб. і доп.-  Львів “Магнолія плюс”, видавець СПДФ ОВ м. Піча,. 04.-240с.
12. Основи трудового права: Навч. посіб. – К.: Видавництво А.С.К., 2003. – 656 с.
13. Практикум: Болотіна Н.Б.,02р.-287с.
14. Пузирний В. Правовий захист жінок при працевлаштуванні і прийнятті на роботу // Право України. – 2004. – січень. – с. 33-34.
15. Трудове право України:навч. Посібник для студ. Юрид. Спеціальностей Вищих навч. Закладів/ Пилипенко П.Д., Бурак В.Я., Козак З.Я. та ін.;За ред. П.Д. Пилипенка.-К.:Видавничий дім “ін Юре”, 2003.-535с.
16. Трудове право: Прокопенко В.І.-К.: Вен Турі,96р.,223с.
17. Трудове право: Болотіна Н.Б.,Чанишева.-К.,01р.-563с.
18. Законодавство про охорону здоров’я жінок та дітей потребує вдосконалення.: Петрова Н.//Право України.-97р.-№10.
19. Юридичний вісник України №9(505) 5-11 березня 2005 р. ст. 5.
20. Коніна В. Жінка – не лише берегиня роду // Урядовий кур’єр. – 1998. – 26 травня. ст. 2.