Порівняльний аналіз впливу журналістики на суспільно-політичні процеси в Україні та Росії

 Сьогодні, порівнюючи свободу слова ЗМІ  двох сусідніх держав, можемо  зробити висновок, що українська  журналістика більш самодостатня, незаангажована, вільна. Про це свідчить  і щорічний рейтинг «Репортерів  без кордонів», де Росія в  2013 році посіла 148 позицію (із 179). Але й Українські реалії, наскільки  бачимо, «крокують» поряд. Міжнародна  організація "Репортери без  кордонів", складова щорічні рейтинги  по свободі слова, пояснює падіння  російського індексу на шість  пунктів "репресіями, що послідували за безпрецедентною хвилею протестів, що піднялася після повернення Володимира Путіна до влади".

Правозахисники також критикують Росію за "неприйнятну нездатність" покарати всіх винних у вбивствах  і нападах на журналістів.

За тенденціями  можемо відзначити, що падіння і  погіршення рівня свободи слова  спостерігається в тих країнах, що є регіональними лідерами. Вагомий  вплив на загальну картину журналістики має також правляча верхівка, що сформувалася: що в Україні, що в  Росії влада схильна до тоталітаризму, тому й намагається лишити вільного слова працівників пера.

3. Боротьба журналістів за права. Наскільки розвинені журналістські об'єднання та профспілки, яку роль (реальну чи декоративну) вони виконують?

 «Кожен убитий або паралізований страхом журналіст — це ще одним 
свідком плачевного людського положення. Кожне напад спотворює 
реальність, створюючи атмосферу страху і самоцензури»

Журналіст  — це дзеркало суспільства, він повинен відображати дійсність. Покликання журналіста — приносити користь людям, захищати їх інтереси й вносити світло в темряву необізнаності. Але, в наш час все частіше можна побачити в ЗМІ новини зі заголовками про гучні справи про боротьбу журналіста за їх права.

В останні  роки спостерігається викликає занепокоєння зростання свідоцтв масштабів і  числа посягань на особисту безпеку  журналістів і 
працівників ЗМІ, а також інцидентів, негативно впливають на їх можливість 
користуватися свободою вираження думок через погрози, переслідувань, арештів,позбавлення волі та відмови в доступі журналістів та невжиття заходів по розслідування і кримінального переслідування здійснюються проти них злочинів. Ці факти систематично доводяться до відома міжнародного співтовариства міжурядовими організаціями, професійними 
асоціаціями, неурядовими організаціями та іншими 
зацікавленими сторонами.

Якщо  порівняти права журналістів  України і Росії, то можна побачити багато спільного. Права та обов'язки журналіста визначені в Законах  кожної країни «Про інформацію» та інших законах, які регулюють  діяльність преси, радіо та телебачення.

Від права та етики відсторонитися не можна. Це означало б, що співробітник ЗМІ ігнорує стандарти поведінки, запропоновані йому суспільством і професійним середовищем. Такий журналіст представляє собою небезпеку не тільки для соціального світу, а й для самої редакції, і вони в ультимативній формі пред'являть йому свої претензії. В цьому проявляється боротьба журналіста за права. Особливість права і етики полягає також у тому, що вони пронизують всі масово-інформаційне виробництво. На кожному його етапі і в будь предметно-тематичної області виникають правові та етичні відносини, приписи, конфлікти. Нарешті, переважна частина літературно-творчих умінь журналіста звернена всередину, тобто знаходить застосування на редакційній «кухні» - при підготовці матеріалів та виконанні інших службових функцій. Дотримання ж правових та етичних норм, навпаки, найчастіше буває звернена зовні, у сферу інтересів громадян і юридичних осіб, які так чи інакше зачіпаються у діяльності ЗМІ.

Право і етика, що регулюють практику преси, мають двоякий статус. З одного боку, вони є елементами сформованих у суспільстві систем законодавства та професійної етики. У цьому сенсі журналістська етика давно вже отримала визнання у фахівців. Право ЗМІ ще тільки оформляється і стає, знаходить себе. Обсяг нормативних документів з питань інформації та інформатизації як Росії так і в Україні наростає. Це спонукає фахівців виділяти особливу галузь законодавства - інформаційне право. Ще більш вузьким за значенням поняттям користуються ті, хто має справу з журналістикою, - вони говорять про право ЗМІ. Дослідники і викладачі вузів пропонують розвивати журналістське правознавство як наукову і навчальну дисципліну, щоб у майбутньому знати, як вести себе в ситуаціях, коли твої права порушують.

У права і етики ЗМІ є й інший вимір: вони входять в систему журналістської теорії та освіти цих країн. Тут вони мають як би два крила. По-перше, право і етика змикаються з фундаментальним вченням про принципи і соціальних ролях преси, про структуру світогляду журналіста. По-друге, вони формують (наказують, підказують, забороняють) стандарти поведінки кореспондента й редактора, зумовлюють вибір тих чи інших засобів праці і значить - повинні вивчатися на прикладному рівні, в системі методів і техніки виробничої діяльності.

Розберемося у визначенні докладно. Під повагою  норм мається на увазі свідоме  їх дотримання, причому не вибірково, з поділом на зручні і незручні, а дотримання всієї системи прав та обов'язків. Для журналістів це обставина має особливе значення. Специфіка професії – це ризик, що вимагає наполегливості і навіть настирливості, часом конфліктної - породжує ілюзію того, що співробітники  ЗМІ мають правовий пріоритет  порівняно з іншим людьми. Проте  насправді професія розрахована  суспільством в першу чергу на захист інтересів громадян, організацій  та соціальної системи в цілому. У законодавстві про ЗМІ обов'язків  журналістів відведено щонайменше таке ж місце, як і їх прав. На цю думку  наводить і статистика судових розглядів  з приводу діяльності ЗМІ. Так, за два останні сторіччя у Верховному Суді України мас-медіа виграли  менше половини справ . Особливо істотно, що виграють вони в основному як позивачі, тоді як у якості відповідачів за претензіями громадян і організацій в два рази частіше програють. Подібні статистичні дані накопичені і в сучасній Росії,  але там все ж таки картина краща ніж в Україні.  

Знання  норм включає в себе широкий і  різноманітний матеріал. Воно дозволяє журналісту вільно орієнтуватися в  соціальному світі і світі  професійному. Можна перерахувати найважливіші його складові:

1) у зв'язку  з соціальним середовищем, в  якій розгортається практика  ЗМІ, - конституційне право, система  влади в Російській Федерації  та України, основи міжнародного  права; 

2) у зв'язку  з об'єктом діяльності - права  громадян, юридичних осіб, органів  влади та управління, які у  сферу журналістської уваги;

3) у зв'язку  з предметом діяльності - спеціальне  законодавство, що регулює масово-інформаційний  обмін; 

4) у зв'язку  з умовами діяльності - трудове  та адміністративне право (що  стосується найманого працівника), майнові права (що стосуються  менеджера або власника ЗМІ), громадянське  право (що стосується роботи  журналіста за договором підряду);

5) у зв'язку  з реалізацією своїх прав - кошти,  інстанції та порядок правового  захисту і самозахисту журналіста.

Порушення норм, пов'язані з масово-інформаційною діяльністю, на жаль, стали звичною характеристикою суспільного життя як в Росії так і в Україні. Слабкою втіхою служить те, що і в світовій практиці це один з найбільш конфліктних видів правовідносин. Розділимо їх на дві великі групи: порушення з боку ЗМІ та журналістів і замаху на свободу масової інформації.

Отже, боротьба за права журналістів хоч і  ведеться в цих двох країнах, але  не можна забувати, що журналіст  сам забуває за етичний кодекс і часто порушує свої права. Тому, журналістові потрібна неабияка мужність, так як правова культура не передбачає будь-яких компромісів у цій галузі. По-перше, тому що незалежність ЗМІ є законодавчо визнаним надбанням суспільства, а не конкретної редакції, по-друге, тому що професійна культура включає в себе морально-етичні імперативну відданість свободі як особистої життєвої цінності. 

4. Відповідальність ЗМІ. Чи несуть журналісти відповідальність за інформацію, яку подають? Як це регулюється законом? Чи були випадки гучних судових процесів проти ЗМІ за наклеп?

Для сучасної журналістики відкриваються безмежні професійні можливості для створення  якісного інформаційного продукту. В  той же час все це неймовірно ускладнює  сам процес професійної діяльності. І не тільки в суто технічному плані. Персоніфікація в журналістській діяльності стає явищем умовним. Навіть інформаційний  ролик побутової властивості  найталановитіший репортер самостійно, як готовий інформаційний продукт, створити не може. Жанр журналістики вже  особливого значення не має. Усе вміти  і всюди встигнути фізично  неможливо, але бути максимально  різнобічно підготовленим не тільки в суто професійному плані, в багатьох галузях технічних, гуманітарних і  спеціальних наук - це веління часу теперішнього, ще більшою мірою найближчого  майбутнього.

Ще більшою  проблемою в журналістиці залишається  співвідношення ЗМІ з владою і  громадянами конкретного соціуму. Збільшення підпорядкування і залежності від першої і маніпулювання свідомістю інших стануть ще більш очевидним  і неминучою умовою для існування  будь-якого виду і жанру ЗМІ, конкретного  журналіста.

Але найближчою і вже реальною проблемою на тлі  решти для сучасних ЗМІ є питання  елементарного виживання. Конкуренція, як неминуче явище ринкової економіки, завжди змушувала бути в постійному напруженні, пошуку і боротьбі, але  в кінці XX початку XXI століття ситуація ще більше загострилася. Після фінансової кризи 2008 р. стан індустрії ЗМІ виявився далеко не в кращій формі. Тільки за 2008 рік і тільки в США звільнено 16 тисяч журналістів. Масове скорочення пройшли і тривають всюди, на всіх рівнях. Компанія «Tribune Compani» (володіє La Times) оголосила про своє банкрутство і знайшла нового власника. Одна з найстаріших американських газет «Rocky Moutain News» припинила своє існування, поставивши крапку в своїй 150 - ти літній історії. «The Chrestian Science Monitor» перейшла до мережі дистрибуції, тобто щоденна газета перетворилася в звичайний інтернет - ресурс. За перший квартал 2009 р. в США закрито 120 газет. Продажу американських газет впали на 7% тільки в першому півріччі 2009 р.

У Російській Федерації свої власні проблеми. Ще в 1998 р. держава отримала 51% акцій  громадського російського телебачення, коли на базі ВГРБ, було створено холдинг, куди увійшли телеканали "Росія" і "Культура", радіостанції "Голос  Росії", "Маяк", "Орфей" і  т.д. , а місцеві технічні центри були включені в холдинг на правах дочірніх підприємств. Коментувати процес немає  необхідності. Засновниками абсолютної більшості газет і місцевих теле- радіостанцій є владні структури. За останні 8 років загальний спад тиражів збільшився в 8 разів, а центральної преси в 15 разів.

До цього  слід додати розміщення поліграфічних  потужностей за кордоном, що веде до простою російських друкарень і  відсутність інвестицій. Наростання концентрації і монополізації ринку  ЗМІ, коли практично всі центральні і місцеві засоби масової інформації скуплені і поділені між медіа-холдингами.

Соціальний  і правовий захист російських журналістів  одна з найнижчих у Європі. Мало чим відрізняється положення  сучасних ЗМІ і в Україні. Слово  відомим і компетентним.

Ігор  Попов, експерт-політолог: "Сьогодні свобода залишається тільки в  Інтернеті. Але вже найближчим часом  можна чекати спроби втрутитися і  туди. Це може бути ліцензування (зокрема  всіх сайтів на яких є відео або  аудіо- контент)".

Сергій  Соболєв, народний депутат: "Я вважаю, що в Україні страшна ситуація, коли навіть ті свободи преси, свободи  слова, які існують, залежать виключно від самих журналістів, і дуже рідко від окремих журналістських колективів".

Ірина Бекешкіна, відомий український соціолог : "...я б сказала, що у нас часткова свобода преси дійсно є - її необхідно дуже берегти". Головне обвинувачення ЄС на адресу України - немає свободи слова.

Усі ці процеси  ведуть до подальшої втрати незалежності ЗМІ, до зростання їх віддаленості від  товариства з усіма наслідками, економічними, правовими та етичними. В цілому "четверта влада" ризикує перетворитися  в чисто номінальне явище зі строго регламентованими інформаційно - технічними функціями і не більше того. Гострота і складність проблеми полягає в  тому, що її рішення залежить від  людського фактору - високоосвічених, принципових і народних професіоналів. А вони самі про себе говорять все  більше без особливого оптимізму.

Головний  редактор газети "Субота +" на зустрічі зі студентами ЗНУ з цього приводу  сказав наступне: "На жаль, у нас  ця порода вимирає. В основному залишилися, так сказати, "лояльні товариші". Вони побоюються, що в наступні рази їм не відкриються потрібні двері, не дістанеться необхідний блат, не отримають, врешті-решт, відкат за "джинсу". Вони поступово йдуть зі стежки журналіста і стають подхалімчиками. Це квиток в один кінець. Репутація журналіста... Якщо її зіпсувати, її назад не відновиш. Варто пару раз публічно піти проти совісті або проти правди, як вам не будуть довіряти. Багато роблять на цьому кар'єру, на так званій "інформаційній каналізації".

У демократичній, правовій державі кожен громадянин має гарантоване законом право  знати про все, що в ній відбувається і за її межами теж. Як слушно підкреслюється у численних дослідженнях, як це випливає із повсякденної практики, без  свободи слова немає демократії, без демократії немає свободи  слова, немає свідомого, активного  громадянина. У свою чергу, свобода  слова і демократія неможливі  у наш час без вільної, незалежної преси. Засоби масової інформації є  у цьому випадку такими ж компонентами демократичної системи, як парламент, виконавча влада, незалежний суд. У  цьому розумінні про них прийнято говорити як про “четверту владу”.

Засоби  масової інформації як спосіб масового зв’язку між тими, хто управляє, і тими, хто є об’єктом управління, тобто громадянами того чи іншого суспільства, несуть не тільки оперативну, а й офіційну інформацію — закони, розпорядження, укази тощо. Цим самим  вони передають волю влади, її вимоги. Це специфічний вид директивної  інформації, розповсюдженої у масовий  спосіб.