Автор работы: Пользователь скрыл имя, 13 Марта 2012 в 09:55, доклад
Я вважаю, що розглядання досить серйозної теми, такої як «Жанр портретного інтерв’ю» та й інтерв’ю в цілому треба розпочати з визначання інтерв’ю взагалі.
Отже, «побачитися (швидко), зустрітися, перетнутись з кимось» – саме таким було значення французького дієслова «entreview», яке згодом перетворилося на «interview», згідно з етимологічним словником «Дуден», який роз’яснює походження терміна на позначення цього журналістського жанру. Потім виник іменник «», який позначав «домовлену зустріч».
Ювілейне портретне інтерв’ю. Найважчим у ювілейному портретному інтерв’ю є те, як журналіст намагається пробудити людину до переосмислення власної долі. Адже доля, за зауваженням М.М. Бахтіна, це «всесторонняя определенность бытия личности, с необходимостью предопределяющая все события ее жизни; жизнь, таким образом, является лиш осуществлением (и исполнением) того, что с самого начала заложено в определенности бытия личности».
Інтерв’ю-портрет.
Припустимо, журналіст вважає, що відповіді співрозмовника радше неінформативні, однак його поведінка, те, як він висловлюється, багато про що можуть розповісти.
Припустимо, журналіст жадає показати свого співрозмовника у ширшому контексті: його повсякденне життя, його поводження з іншим, як він ставиться до свого життєвого шляху.
Припустимо, журналіст бажає чіткіше висловити своє враження від співрозмовника.
Такі і подібні випадки здебільшого перевищують можливості власне інтерв’ю. Слід шукати суб’єктивну форму презентації. Читачі/слухачі/глядачі були б роздратовані, якщо б журналіст додав до інтерв’ю оцінний коментар: вони б одразу запитала, чому він не висловив думку, подану у коментарі, своєму співрозмовнику. Похожою формою є в даному разі інтерв’ю-портрет, тобто така форма презентації, яка орієнтується на техніку репортажу.
На радіо не існує самостійного жанру, який був би схожий на інтерв’ю-портрет. Радіожурналіст створює передачу, яку хтось назвав би невеликим нарисом, хтось – розширеним повідомленням із син хроном. Фактично він в даному разі має звертатися до технік, які застосовують в пресі, подаючи свої спостереження, оформлюючи їх у текстову форму і промовляючи їх. Досвідчені радіожурналісти попереджають, що не варто озвучувати спостереження і робити колаж із синхрону та шумів, наприклад, коли створюють різні звуки (брязкання посуду, дзвінок трамвая, гомін голосів тощо) і змушують їх з цитатами і голосом репортера : колаж в кращому разі передасть настрій, атмосферу, але не створить портрет співрозмовника. Тому рекомендується замість такого поєднання зробити звичайне повідомлення із син хроном.
Зовсім інша ситуація складається на телебаченні: тут камера замінює очі репортера, які усе помічають. Проте вона фіксує не лише деталі, а й може показати співрозмовника в різних ситуаціях, в той час як за кадром продовжується розмова. Завдяки цьому дуалізмові і відповідальному монтажу звуку і зображення у глядачів виникають враження і асоціації.
[1] Duden Etymologie 1963; 210 і далі