Портретное интервью

Я вважаю, що розглядання досить серйозної теми, такої як «Жанр портретного інтерв’ю» та й інтерв’ю в цілому треба розпочати з визначання інтерв’ю взагалі.

Отже, «побачитися (швидко), зустрітися, перетнутись з кимось» – саме таким було значення французького дієслова «entreview», яке згодом перетворилося на «interview», згідно з етимологічним словником «Дуден», який роз’яснює походження терміна на позначення цього журналістського жанру. Потім виник іменник «», який позначав «домовлену зустріч». Потім це слово перейшло у англійську, де його вживали при королівському дворі, згодом запозичили американські, а після них – англійські журналісти в середині позаминулого століття. Термін «інтерв’ю» означав з того часу «призначене для громадськості спілкування між (газетним) репортером і здебільшого відомою особою про поточні справи чи решту речей, які стають цікавими завдяки особистості співрозмовника[1]»

Інтерв'ю — опит людини з професійної або особистої тематики, що проводиться журналістом з метою публікації або мовлення в ЗМІ. Якщо звернутися до семантики англійського слова інтерв'ю, то воно складається з префікса inter, що має значення взаємодії, взаємонаправленності, і слова view, одне із значень якого — погляд, думка. Отже, інтерв'ю — обмін думками, поглядами, фактами, відомостями. Є одним з методів здобуття інформації в журналістиці.

Інтерв’ю –портрет або персональне інтерв’ю сфокусовано на одному герої, але ж заздалегідь для підготовки бажано провести не одну зустріч з людьми , що зацікавлені, близьким чи, навпаки, зі сторонніми спостерігачами. Героєм такого інтерв’ю може стати людина, що проявила себе у якійсь сфері суспільного життя і привертає зацікавленість широкої публіки. Рідше зустрічаються портретне інтерв’ю з «простими людьми», які повинні у чомусь себе проявити або бути дуже типовим. Велике навантаження несуть і деталі побуту, інтер’єру, одягу, особливості мовлення героя – словом, те, що формує індивідуальність та повинно бути передано читачу.

У портретному інтерв’ю головний інтерес направлений на партнера, акцент робиться на неординарності особистості, рисах, що виділяють особистість з числа інших. Інтерв’ю-знайомство націлено на створення яскравого емоційно-психологічного портрету, питання носять особистісний характер. Звідси обережність та тактовність. У такому інтерв’ю журналіст повинен бути повноправним співрозмовником. Журналіст загострює свою увагу на неточностях та протиріччях.

Інтерв’ю із «зірками» викликано показати справжнє обличчя героя («без маски»). Мета інтерв’ю може змінюватися, а отже, змінюється і характер спілкування.

У журналістиці сьогодення,  коли  в  одиницю  часу  чоловік

отримує  величезну  кількість  різноманітної  інформації,  на  перший  план

виходять  інформаційні  жанри.  Традиційно  до  них  відносять  і   інтерв'ю

жанрові  особливості  якого   дозволяють   читачеві,   радіослухачеві   і

телеглядачеві читати, чути і бачити  те,  що  бачив  і  чув  журналіст-

інтерв'юєр, але як би  «з  перших  рук».  З іншого боку,  інтерв'ю  –

різноманітний і непростий жанр, який займає  неоднозначну  позицію,  в

частковості – в  жанрової  системи.  Тому  визначення  місця,  займаного

інтерв'ю в складній і різноманітній системі жанрів, актуально  в  сучасному

мирі,  в умовах  сучасної  журналістики;  тому  визначення   місця

інтерв'ю в системі журналістських  жанрів  і  є  основною  метою  цій

роботи.

Традиційне   інтерв'ю   зараховують   до   розряду

інформаційних жанрів. Саме тому  і  розглядають  його  як  жанр

інформаційний. Але  в той же час  було  відмічено,  що  існують

декілька видів інтерв'ю,  які  граничать  з  аналітичними  жанрами,  а

саме: портретні і проблемні. Проте тут  слід зазначити  той  факт

що, наприклад, газетне  інтерв'ю  ділиться  на  інтерв'ю  інформаційне  і

аналітичне.

Таким чином,  ми  бачимо,  що  інтерв'ю  дуже  неоднозначно.   Воно

різноманітно в своїх видах. Можливо, саме тому, що  інтерв'ю  займає

значуще положення в жанровій  системі,  входивши  одночасно  в  розряд  як

інформаційних, так і аналітичних жанрів, воно користується  популярністю  у

журналістів і входить до числа самих використовуваних жанрів.

Інтерв'ю, як складова складної системи, дійсно  займає  в

цій системі одну з найвищих  позицій  по  частоті  використання  і

техніці виконання. У сучасному світі потік інформації,  що отримується  людьми

дуже швидкий,  тому  сучасна  журналістика  направлена  на  передачу

інформації, яких-небудь  фактів  читачам,  телеглядачам  і  радіослухачам

більше, ніж на глибокий аналіз, зіставлення  цих  фактів.  І тому

як нам здається, все  більшою  популярністю  серед  журналістів  користуються

саме інформаційні жанри (зокрема інтерв'ю),  які  служать  тільки

для  передачі  певній  інформації  її  споживачам,  але  не  містять

причинно-наслідкових зв'язків.

Інтерв'ю дозволяє споживачеві інформації отримувати цю інформацію  як би  «з  перших  рук»,  не дивлячись на  наявність  в   нім   певної   частки суб'єктивізму,  яким   більше всього   відрізняється   газетне   інтерв'ю. Позначений суб'єктивізм полягає, на наш погляд, в наступному:  оформляючи отриману інформацію у вигляді інтерв'ю і переносячи на  папір  точне  те,  що сказав  співбесідник,  журналіст  певною мірою   пропускає   цю інформацію через себе.  І  те,  що  виходить  потім  на  сторінках  газет  в питання-у відповідь формі, не є розмова, що проходила між інтерв'юєром  і що інтерв'юється  в  чистому   вигляді.   Це   та   ж   бесіда   журналіста   з що інтерв'юється, але у вже в «перекладі» інтерв'юєра. Проте, як  було  відмічено,  ця  межа  властива  більшою мірою газетному інтерв'ю, коли  споживач інформації  читає  те,  що  чув журналіст, але в меншій –  радіо  і  телевізійному  інтерв'ю,  де  той  же споживач інформації дістає  можливість  чути  і  бачити  самому.  У

останньому випадку  споживач  інформації  чує  і  бачить  те  ж,  що  і журналіст, тобто отримує інформацію не в  «перекладі»  інтерв'юєра,  а  від того, хто є джерелом  цієї  інформації,  її  носієм.  І  в  цьому випадку людина, безпосередньо не задіяна в процесі інтерв'ю,  стає певною мірою його співучасником, оскільки він все чує і бачить,  а отже,  пропускає  її  через  свою  свідомість.   Тут   споживач інформації осмислює і «переводить» почуте і побачене  у  відповідності з своїм світоглядом, світовідчуванням, світобаченням.

З вище сказаного можна зробити певні висновки про місце  інтерв'ю у жанровій системі. Інтерв'ю, як вище відмічено,  -  жанр  багатогранний. Про це говорить вже те, що інтерв'ю  є  невід'ємній  складовій  як інформаційних жанрів, до яких його традиційно відносять,  так і  до  жанрів аналітичних.

      Крім того, не дивлячись на легкість, що здається, інтерв'ю – один  з найскладніших  жанрів,  що вимагають  слідувати  певній  тактиці  і  стратегії. Легким інтерв'ю представляється, на наш погляд,  найчастіше    тому що зазвичай здається, що немає нічого простішого, ніж ставити питання і  записувати відповіді на них. Проте практика  показує,  наскільки  складений  цей  жанр,  як важко іноді, але дуже важливо розговорити співбесідника,  повісті  інтерв'ю  в потрібне русло, а не просто записати мову того, що інтерв'юється.

На сьогодні у газетній періодиці портретне інтерв’ю одне з найпопулярніших.  Дана популярність викликана наступними обставинами:  по-перше, інтересом читачів до тої чи іншої особистості, по-друге, можливостями даного жанру проникати у внутрішній світ героїв публікації, по-третє, біографічною достовірності, тому що у портретному інтерв’ю, на відміну від очерку, герой про себе та про своє життя розповідає сам, нарешті, по-четверте, особливою тональністю письма, який у багатому залежить  від мовлення співрозмовника журналіста. Якщо говорити про головну відмінність даного жанру, то в першу чергу виділяють його біографічну основу, яка лежить у всіх різновидах портретного інтерв’ю. Отже, їх декілька:

                  подієве портретне інтерв’ю, засноване на якомусь факті чи епізоді із життя героя. Метою даного інтерв’ю є інформування суспільства про ті чи інші дії людини;

                  біографічне портретне інтерв’ю, основним завданням якого є створення цілісного образу людини через пізнання найбільш значимих фактів та епізодів біографії, які у найбільшій ступені вплинули на долю людини. За своєю структурою воно дуже складне, тому що потребує глибокого проникнення у внутрішній світ героя;

                  ювілейне портретне інтерв’ю, приводом для написання якого є святкування ювілею відомого діяча культури, мистецтва, літератури, науки тощо;

                  політичне портретне інтерв’ю, засноване на зізнаннях та виказуваннях відомих політиків с приводу їх політичних уподобань та поглядів,а також осмислення їми власної  політичної кар’єри.

Подієве портретне інтерв’ю , засноване на якомусь факті чи епізоді із життя героя. Основним стимулом для написання подібного роду матеріалів є інформаційний привід, наприклад, винагорода від уряду, отримана людиною на  важливих спортивних змаганнях, прем’єра кінострічки, вихід нового музикального альбому тощо. Отже, це та чи інша видатна подія, що сталася у житті героя, стає чудовим приводом для звернення до нього журналіста.  Зазвичай такого типа публікації будуються навкруги висвітлення такого життєвого епізоду, який додає фарби у палітру портрету відомої людини. У силу того, що подібного роду матеріали за обсягом невеликі, обов’язковим елементом залишаються біографічні дані, які з одного боку – можуть нагадувати читачам основні моменти з долі героя, а з іншого – бути вдало обіграні під основну ідею матеріалу.

              Портретне подієве інтерв’ю може просто складатися з декількох цільних виказувань, що об’єднані загальним задумом рубрики, наприклад такий, як у  газеті «Аргументи та факти»: що, де, коли і з ким? У цій рубриці відомі люди розповідають про те, що з ними трапилось за минулий тиждень. Цікаво помітити, що заголовки цих міні портретних замальовок складені таким чином, що прочитав їх, одразу стає зрозумілим, що ж трапилось з героєм публікації. «Михайло Боярський палив ненароком», «Марат Башаров погодився на стриптиз», «Вікторія Адреянова (модельєр) усією родиною ходила на мультики», «Тетяна Пушкіна проїхалась у метро», «Децл пише альбом» тощо. Ось так розповідає про власні враження після гастрольних поїздок у Канаду М.Боярський: «На днях я вернулся из Канады, где мы отыграли пять спектаклей. Там, кстати, уже вовсю действует закон, запрещающий курение в общественных местах. Ни в ресторанах, ни в самолетах, даже на сцене курить нельзя! Так что во время спектакля, где сигареты как атрибут очень важны, пришлось пользоваться искусственными. Таким образом канадцы борются за чистоту окружающей среды. Сейчас снимаюсь в Москве, играю небольшую роль в фильме «Идиот» по Достоевскому».  Особливістю таких міні-інтерв’ю є те, що вони побудовані на щоденних опитах газети.

              Якщо основним завданням портретного подієвого інтерв’ю є показ людини через подію, то в основі біографічного портретного інтерв’ю лежить біографія. Окрім того, у подібному роді інтерв’ю журналісти намагаються зробити так, щоб співрозмовник розповів про те,як індивідуальний досвід співвідноситься із соціальним досвідом його покоління та про багато іншого.

              Звертання до біографічних відомостей дозволяє журналісту стимулювати людину до того, щоб вона реконструювала своє життя через деякі історичні події. Тут, як бачимо, чітко вимальовується зв'язок між біографією як суб’єктивною конструкцією та біографією як дійсністю. Коли біографічне портретне інтерв’ю дається саме в цьому взаємозв’язку, воно викликає найбільший читацький інтерес, що побуджує  людей до роздумів.

              Біографічне портретне інтерв’ю дає величезні можливості у зарисовці характеру людини. Матеріалом для цього можуть слугувати розповіді співрозмовника про якісь поступки та їх оцінка, уявлення особистості про мораль, аналіз різних життєвих ситуацій, у яких особливо помічається риси характеру та багато іншого. Саме у конкретних поступках особистості, у її духовних потребах та пошуках, у поведінці, у відношенню до оточуючих, у способі мислення, у прояві волевих якостей, в емоціональних реакціях може проявитися людській характер, який є сукупністю реакцій людини на соціальне оточення.

              Важливе місце у структурі біографічного портретного інтерв’ю займають автобіографічні моменти. За своєю формою вони або можуть мати сповідний характер, або можуть бути у виді ліричного відступу, або, нарешті, можуть бути дані у протокольно-діловій хронології. Але в якому б виді ці відомості не були б додані, вони повинні носити біографічний характер, показуючи найбільш значимі етапи життя героя.

              Таким чином, біографічне життя та біографічна розповідь про життя лежать в основі будь-якого портретного інтерв’ю. При цьому герой твору, як відмічає М.М. Бахтін, «важен как носитель определенной, богатой и полной, исторически значительной жизни».

              Політичне портретне інтерв’ю. Поява даного жанру на шпальтах сучасної періодичної преси зумовлена демократизацією політичного життя у країні ті відкритістю самих політиків. Як показую аналіз, об’єктами і відображенням у портретному політичному інтерв’ю можуть виступати як соціально-політичні відношення людини з різними політичними інститутами ті соціальними групами (соціологічний аспект), так і внутрішні психологічні процеси, що відбуваються у житті окремого індивіду. У першому випадку журналістів та читачів може зацікавити усе, що стосується безпосередньо політичної діяльності людини: політичні погляди та ідеологічні установки, ціносні уявлення особистості та її оцінки різних сторін суспільного життя, місце ті роль політика у тій чи іншій політичній системі, мета політичної боротьби та інше. Суть портретного інтерв’ю полягає в тому, щоб за політичним іміджем людини, викрити і його особистісну сферу. Якщо в одному матеріалі вдається відобразити ці два моменти, то перед нами з’являється жива людина зі всіма своїми внутрішніми пристрастями, думками тощо.