Организация издания в облости образования в период XVIII - начало XX века

 

1.7. ПОСІБНИКИ З СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

Для шляхтичів-землевласників Правобережжя і для управителів  їхніх маєтків практичне значення мали посібники із сільського господарства. Найпоширенішим джерелом наукових і практичних знань про агротехніку, медицину, ветеринарію, географію та астрономію були календарі, зокрема популярні календарі С.Дуньчевського.

Анонімна книжечка про  досвід господарювання, видана у Львові 1740 р., була, напевне, прибутковою, якщо її передрукували у Вільнюсі 1777 року. Вона містила розділи:

• "Кінські ліки",
• "Інформація про худобу",
• "Про бджоли",
• "Поради господарям".

У другій половині XVIII ст. про видання господарських порадників дбали Почаївська і Бердичівська друкарні. З’явилися переклади з німецької, французької, навіть англійської мови на польську, інколи латинську книг тогочасних авторів-практиків. Прикладом можуть служити посібники Йогана Христіяна Сімона про ведення господарства, Йогана Амадея Вольштайна з ветеринарної медицини. Наприкінці XVIII ст. опубліковано окремі спеціалізовані порадники, зокрема:

• про вирощування тютюну в Галичині й Буковині,
• про розведення гусениць шовкопряда,
• про садівництво,
• про городництво,
• про квітникарство,
• про бджільництво,
• про розведення сливок.

Російською мовою в  Миколаєві видано книжку М. Ліванова "О земледелии, скотоводстве и  птицеводстве" (1799), французькою мовою  у львівській друкарні Віхмана — трактат про способи поліпшення раси коней. Поряд з такими, почасти ґрунтованими на тогочасному науковому досвіді, працями перевидавалися явно застарілі тексти, як наприклад, "Економіка зем’янська генеральна" Якуба Казімєжа Гаура.

Цікавою пам’яткою тогочасної культури стала опублікована в 1788 р. Почаївською друкарнею україномовна книжечка Ленкевича "Книжиця для господарства, указующая, як ратовати в хоробах всякую скотину, то єст коні, воли, вівці, кози, свині, як білити полотно, як боронити пашні от саранчі, як ратоватися от джуми, як губити гусельницю од капусти, як ловити рибу, як губити миші і щурі, як ратовати люде, котрих собаки скажениї покусали, як ратовати человіка, которий не в давном времени з ума зийдет" (тобто: як справлятися зі скотиною, як позбавитися від сарани на полі, як рятувати капусту від гусені, як позбавлятися від щурів, як надати допомогу людині, яку вкусила собака, як допомогти людині, яка несповна розуму…).

Текст надрукований двічі: спершу українською мовою кириличним шрифтом, а після цього ті самі розділи, але в зміненій послідовності — латинським. Наявність текстів двома шрифтами — цінне джерело про те, як вимовляли українці літери кириличного алфавіту. Зміст книжечки значно ширший, ніж її довгий заголовок.

Поряд з порадами, що ґрунтувалися на забобонах, були й такі, що їх можна вважати узагальненням практичного досвіду. Головне, що вражає, — близькість мови до народнорозмовної. Якщо інші автори цим шляхом не пішли, то головною причиною було зростання у всіх сферах життя ролі чужинецького адміністративного апарату і впровадження шкільної освіти польською, латинською, а пізніше також німецькою та російською мовами. На тлі досить поширеної сільськогосподарської літератури до винятків належать книжки про ремесла, промисли, торгівлю. Виділяється польськомовна праця монаха-василіянина Йосипа Торжевського "Розмова про способи виготовлення скла, випалювання поташу, витопу заліза відповідно до характеру матеріалів, лісів, руд". Можна ще назвати німецькомовну книжку Й. Леопольдського (фон Постеля) про ремесла і промисли. Унікальна за змістом "юридична дисертація" Івана Шептицького про корисність мануфактур. Автор обстоював необхідність розвитку ремесла й мануфактур, зокрема, текстильних, щоб зменшити імпорт промислових виробів. Порівняно небагато з’явилося публікацій про будівельну техніку і архітектуру, але всі вони заслуговують на увагу. Так, у 1747 р. Львівський колегіум опублікував латиномовний курс військової справи і архітектури, написаний Ігнатієм Богатком на підставі лекцій Фаустина Ґродзицького. У Миколаєві в друкарні Чорноморського штурманського училища видано складений капітаном Христофором Бернарде Ґрафом посібник "Теоретико-практическое наставление о гражданской архитектуре, в пользу домостроителей издано из лучших писателей c приличными чертежами".

 

1.8. ПРИРОДНИЧІ ВИДАННЯ

Серед природничих видань XVIIІ ст. важко відокремити наукові  праці від навчальних посібників. У всякому разі, в таких науках як медицина чи ветеринарія більшість  друкованих книг були одночасно практичними  порадниками. Хоч наукове медичне книговидання веде свій початок з першої половини XVII ст. (коментар доктора Еразма Сикста до творів Сенеки, Львів 1627), впродовж багатьох десятиріч медична тематика репрезентована головно різними практичними порадами (деякі з яких грунтувалися на забобонах) в календарях, виданнями типу "Аптечка домашніх ліків". 1747 р. у Львівській друкарні Трійці видано скорочений переклад з англійської на польську книжки Джорджа Берклі про властивості "живичної води", вживаної, мовляв, у Америці для лікування. Проте тільки в останніх десятиріччях XVIII ст. почали виходити друком медичні праці, що були на рівні тодішньої науки. Найчастіше видаваним автором був Андрій Крупінський: в 1774-1777 рр. у друкарні Піллера видано його окремі трактати про судини, м’язи, кості ("Osteologia"), кишківник ("Splanchnologia"), "Про гострі гарячки" ("De febris acutis"), врешті, "Опис найпоширеніших хвороб і способів їх лікування... для вжитку цирульників і загального користування". Остання з цих книг великого обсягу (1324 стор.), в кінці її вміщено реєстр медикаментів і лікарських рослин, покажчики, анатомічні таблиці. Доданий до книжки портрет автора був виконаний А. Ґочемським у Почаєві, — з тамтешніми василіянами автор мав зв’язки, бо надрукував у них у 1782 p. книжку про мінеральні води, зокрема, про джерело в Козині, недалеко від Почаєва. До речі, про науковий підхід до бальнеології свідчать видані двічі, німецькою й польською мовами, правила користування мінеральними водами в Любіні. Видавалися окремі книжки про діагностику й лікування чуми, сказу, віспи. Розвиток медичних знань відображали також публікація каталога медичних і хірургічних книг, наявних у книгарні Львівського університету і "Такси медикаментів, включених до Галицької провінційної фармакопеї"". Попит на україномовні лікарські і господарські порадники засвідчують численні рукописи такого змісту. Те, що друкарні, за винятком Почаївської, не пішли назустріч потребам тих читачів, які віддавали перевагу українській мові, є показником культурно-мовної орієнтації цих друкарень.

 

1.9. ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА

Інколи для учнів колегіумів видавалися твори староримських авторів з науково-допоміжним апаратом. Так, до посібника з римської історії Евтропія   було додано географічний покажчик і мовні пояснення. Вирізняється оригінальністю задуму публікація байок Федра (друкарня Львівського єзуїтського колегіуму, 1767). У вступі подавалися пояснення про жанр байки; паралельно з латинським текстом байок вміщено два французькі переклади (буквальний і вільний) та польський. У примітках вказано байки інших авторів (Езоп, Лафонтен) з подібними сюжетами. Ян Потоцький називав книгу своєю учнівською працею, за іншими даними, її автор — Григорій Пірамович.

 

2. «ГРАМАТИКА» ПАНТЕЛЕЙМОНА КУЛІША

 

На початку 50-х pp. XIX ст. в Російській імперії, зважаючи як на зовнішню, так і внутрішню ситуацію, відбулося посилення цезурної політики. Цей контроль був настільки жорстким, що цензурі підлягали всі друковані видання, навіть музичні тексти (бо на думку деяких прискіпливих цензорів вони також могли містити прихований антиурядовий зміст).

Смерть в 1855 р. імператора Миколи І та початок правління  Олександра II (1855-1881 pp.) стали переломом  двох різних епох. Багато дореволюційних російських істориків говорять про значну лібералізацію суспільного життя, що врешті-решт вплинуло і на послаблення цензурного тиску. Ця ситуація дозволила Пантелеймону Кулішу просити у 1856 р. у III Відділення імператорської канцелярії дозволу на відновлення публіцистичної діяльності. Це прохання було задоволено, і в 1857 р. він переїжджає до Петербургу, де відкриває власну друкарню, що стало основою для активної національно-культурної діяльності Куліша у Петербурзі.

Відносини Пантелеймона Олександровича та цензури у першу чергу були пов'язані з діяльністю його друкарні, котру спочатку він хотів зареєструвати під назвою “Українська друкарня”. Проте таку назву було заборонено. Довелося назвати просто – “Друкарня Пантелеймона Куліша”. Першою книжкою, що він видав в останній, стали “Размышления о Божественной Литургии” М.Гоголя. У друкарні публікувалося майже все тодішнє письменств: лише протягом 1860-1862 pp. нього було випущено у серії “Сільська бібліотека” більше 20 дешевих книжечок з творами Т.Шевченка, П.Куліша, Г.Квітки-Основ'яненка, Марка Вовчка, Ганни Барвінок, М.Носивця, Д.Мордовця.

У 1857 р. ця друкарня поповнила освітянську галузь виданням «Граматики»  Куліша. Пантелеймон Олександрович, дбаючи про освіту підростаючого покоління народу, створив перший на Наддніпрянщині український буквар із читанкою для початкового навчання дітей. У своєму листі до сестер Олександри й Марії Милорадовичів Куліш писав: “Ся книжка явить народу, що він таке, звідки узявся і як йому подобає на світі жити”.

Відкривається підручник  статтею про стан шкільної справи в Україні. Матеріал її був призначений для вчителя і пересічної дорослої людини.

Далі була поміщена мала і велика азбука, прописна і рядкова. Тут же даються поради вчителю як вчити писати дітей. Йдеться тут і про проривний звук “Ґ” для позначення твердості. Куліш захищає букви “Ы” і “Ъ” (єри і єр), виходячи з того, що вони є в церковних книгах. Подаються в підручнику і уроки на вивчення і засвоєння складів. Заслуга Куліша в тому, що він виробив український правопис під назвою “кулішівка”. До цього правопис був дуже строкатим, правила правопису були не уніфіковані, різноманітні. 
Для забезпечення єдності П. Куліш запропонував спрощений правопис української мови, пристосований до найлегшої вимови слів (полтавсько-чигиринський діалект – взірець української мови).

В «кулішівці» знайшли нове відображення літери “і”, “ї”, “є”. Це був початок стабільного українського правопису, що став своєрідним засобом культурно-національного об’єднання українського поневоленого народу.

У “Граматику” вміщено такі розділи: 

• “Арифметика”;
• “Прислів’я”;
• “Слово для письменних”;
• “Яка була доля нашого народу від найдавніших часів”.

Розділ “Прислів’я” призначався для читання. Він містив коротку історію України, автором подається характеристика її політичного самоврядування, описується багатовікова боротьба козаків з турками, а також географічні описи української землі.

У розділі “Арифметика” подаються відомості про саму науку її практичне застосування, ілюстрації цифр, закінчуючи мільйонним розрядом. Кожній математичній операції відведено свій підрозділ.

Коли на початку 1861р. вийшло друге видання “Граматики” Т.Г.Шевченко сказав, що цей підручник це перший вільний промінь світла, який може проникнути в задавлену кріпацьку  голову.

П.О.Куліш увійшов в  історію українського мовознавства, а відтак і в історію педагогічної думки як реформатор українського правопису. Його “Граматика” мала широке визнання в народі, цей підручник був і букварем, і читанкою, і підручником з арифметики.

До цього підручника Куліш підібрав змістовні тексти, уривки творів письменників, оповідань про минуле українського народу, відомості про видатних історичних осіб, уривки фольклорних творів. 

 

 

 

 

 

3. ОФОРМЛЕННЯ ОСВІТНІХ ВИДАНЬ

 

Оформлення освітніх видань було різноманітним — це зумовлено різноманітністю їхніх жанрів, — але назагал дуже скромним. В окремих ранніх букварях є елементи оздоблення, подібні до прийнятих у богослужбових книгах і молитовниках: дереворитна рамка титулу (форта), нечисленні заставки й кінцівки. З часом у Букварях щораз ширше починає застосовуватися геометричний набірний виливний орнамент. Повідомлення про екзамени, в основному, виглядали дуже скромно, якщо ж йдеться про тези, то просте оформлення типове для тих, які мали чисто інформаційне призначення, натомість ті, які поєднувалися з панегіриками меценатам або професорам, отримували оздоблення, подібне до панегіриків: герби, емблемні ілюстративні гравюри. Впродовж XVIII ст., особливо у другій його половині, почали поширюватися видання з навчальними мідеритними ілюстраціями з фізики, архітектури, військової техніки, медицини, анатомії тощо. Нерідко такі ілюстрації запозичувалися з західних видань. Так, таблиці у великому за обсягом підручнику анатомії (Львів, друкарня Піллера, 1774-1777) були перемальовані з популярних анатомічних таблиць Йогана Адама Кульма.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Починаючи з другої-третьої  чверті XVIII ст., у тій частині України, яка була під владою Речі Посполитої, видавничий ринок України опанували  монастирські друкарні, переважно римо-католицькі. У репертуарі Києво-Печерської лаври, крім малотиражних тез диспутів латинською мовою, залишилися лише церковнослов’янські релігійні друки, до яких під кінець століття додалися російські, спершу дуже нечисленні. На землях, що були під владою Польщі, Львівська братська друкарня також зосередилася на перевиданні давніх богослужбових друків. Лише заснована в середині 30-х рр. Почаївська друкарня дбала про оновлення тематики, не забувала і про впровадження української мови у навчальну та релігійно-повчальну літературу. Винятково великого значення для дослідження історії української мови набувають українські видання освітянської галузі.

Розширення мережі шкіл і підвищення їхнього рівня, збільшення кількості освічених людей відкривали нові можливості для поширення на Україну культурних рухів доби просвітництва і романтизму, сприяли загальному пожвавленню культурного життя, а тим самим створювали передумови і для майбутнього відродження україномовного книговидання на рівні, який відповідав би новим завданням.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Ісаєвич Я. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми. – Л., 2002.
2. Попов П. Осередки книгодрукування на Сході України (XVIІ-XVIII ст.) // Книга і друкарство на Україні. – Київ, 1965.
3. Соколов В. Видання друкарні Львівського єзуїтського колегіуму з природничих та технічних наук у XVIII ст. // Вісник Книжкової палати. – К., 2000.