Довідково-аналітична інформація про стан мережі книгорозповсюдження в Україні

Довідково-аналітична інформація про стан мережі книгорозповсюдження в Україні

25 червня 2008 року Кабінет Міністрів України прийняв Розпорядження про вимоги щодо функціонування об’єктів роздрібної торгівлі книжковою продукцією – з метою відновлення торговельної мережі з продажу  книжок. Як виконується це розпорядження, і чи вплинуло воно на стан книгорозповсюдження в Україні, досліджував Держкомтелерадіо. ДЧ вдалося роздобути результати цього дослідження – тож пропонуємо їх до вашої уваги.

1. Історія книгорозповсюдження в Україні

На початок 90-х років в системі Держкомвидаву УРСР налічувалось 1080 книгарень і 455 кіосків. Розповсюдженням літератури займалося 458 кіосків Укоопспілки, 6712 кіосків ВО „Союздрук”, 25 книгарень та кіосків спеціалізованої мережі „Академкнига”, 25 – „Воєнкнига”, 4 – "Транспортна книга", інші структури.

Кадри для книжкової торгівлі готувалися у спеціалізованих вищих і середніх навчальних закладах та в системі професійного навчання. З 1960 р. була розпочата підготовка фахівців в Московському поліграфічному інституті за спеціальністю „Книгознавство: організація книжкової торгівлі”. З 1972 р. фахівців почали готувати в Українському поліграфічному інституті (м. Львів). Освіту в галузі книжкової торгівлі також забезпечували інститути культури (Москва, Ленінград, Київ, Мінськ, Горький, Вільнюс, Таллін), книготоргові технікуми (Москва, Ленінград, Саратов, Новосибірськ, Київ). З початку 70-х років поліграфічні училища почали готувати молодших продавців. З 1972 р. при Московському і Українському поліграфічних інститутах Держкомвидавом і Міністерством освіти було розпочато програму планового підвищення кваліфікації фахівців книжкової торгівлі з відривом від роботи.

Загальне керівництво (не управління) видавничо-поліграфічним комплексом здійснював підпорядкований Раді Міністрів неодноразово реорганізований під різними назвами Держкомвидав СРСР: Комітет у справах видавництв, поліграфії і книжкової торгівлі. (Положення про Держкомвидав СРСР затверджено постановою РМ СРСР № 776 від 19 ХІ 1973 р.).

Апарат Держкомвидаву складався з галузевих відділів, головних управлінь за видами діяльності, головних редакцій основних розділів літератури. Структура Держкомвидаву СРСР дублювалася Держкомвидавами союзних республік. Держкомвидавам республік, зокрема УРСР, були підпорядковані відділи поліграфвидавів при обласних виконкомах.

Керівництво книжковою торгівлею на рівні СРСР здійснювалося ВО „Союзкнига”, республіканськими об’єднаннями, зокрема РО „Укркнига”, облполіграфвидавами та книготоргами на місцях.

Основною книготорговою системою була державна книжкова торгівля Держкомвидаву УРСР. Її очолювало РДО „Укркнига”, яке мало в своєму підпорядкуванні 24 обласних, Київську та Севастопольську міські книготорговельні організації. 4 міжобласні гуртові бази в Києві, Харкові, Дніпропетровську та Львові. Видання центральних та республіканських видавництв замовлялись книготоргами в наперед визначені терміни за тематичними планами, „Книготорговими бюлетенями”, „Бланками для замовлень”. Чітка система замовлення і поставки книг поширювалася на республіканський і обласний рівень. Доступності видань сприяла система спеціалізованих книгарень та відділів ”Книга-поштою”. Проводилась рекламна та інформаційно-бібліографічна робота. Впроваджувались різноманітні форми букіністичної торгівлі: продаж комісійної літератури, цільовий і вільний книгообмін, аукціони. Власні мережі книжкових магазинів та кіосків мали системи „Академкнига”, „Військова книга”, „Транспортна книга”, „Союздрук”. Поширенням книжок в сільській місцевості займалася система споживчої кооперації. Книгообмін з країнами соціалістичного табору забезпечувала організація – „Книгоекспорт”: з початку 60-х рр. в кожному обласному центрі УРСР діяла книгарня „Дружба”. Чітко працювали бібліотечні колектори, що комплектували фонди масових і спеціальних бібліотек.Особливістю книжкової торгівлі є необхідність в існуванні розвиненої оптової ланки.

Специфікою оптової ланки в системі книгопоширення було поєднання функцій гуртової і роздрібної торгівлі.

У союзних республіках функції гуртової торгівлі виконували відповідні підрозділи Держкомвидавів, які закуповували продукцію республіканських видавництв, а також центрально-союзних у ВО „Союзкнига”. В Україні діяло РО „Укркнига” з чотирма базами у Києві, Дніпропетровську, Львові, Харкові. Після РСФСР це була найбільша республіканська мережа книгопоширення. У областях функції гуртової торгової мережі виконували облкниготорги.

Оптово-роздрібна мережа доповнювалася мережею спеціалізованих організацій: „Академкнига”, „Воєнкнига”, „Транспорткнига”, „Союздрук”.

Гуртова ланка книжкової торгівлі була забезпечена книготорговими базами й складами. У системі Держкомвидаву вони перебували на повному або кошторисно-плановому госпрозрахунку. Здійснювали торгівлю безпосередньо або через організацію, якій підпорядковувалися.

До типової структури гуртової організації „Укркнига” входили асортиментні відділи, торгові відділи замовлень книготоргів, економічна служба.

Для поповнення асортименту літератури книготоргів і перерозподілу наявних запасів проводились оптові книжкові ярмарки. За територіальною ознакою ярмарки були всесоюзні, міжреспубліканські, міжобласні і обласні. У них брали участь підприємства Держкомвидаву СРСР, Держкомвидавів Союзних республік, організації інших книготорговельних систем – споживчої кооперації, „Академкниги” та ін.

У гуртовій ланці була зосереджена робота по вивченню попиту на книжкову продукцію.

За організаційною структурою виділяли стаціонарну, пересувну і поштово-посилкову книготоргові мережі. Стаціонарну мережу утворювали магазини та кіоски. Пересувна книготоргівля доповнювала стаціонарну і була максимально наближена до покупця. В залежності від матеріальної бази пересувна торгівля поділялася на розвізну і розносну. Розвізну представляли автолавки та інші транспортні засоби. Розносна торгівля була представлена столиками для торгівлі на вулицях та книжковими базарами. Поштово-посилкова складалась з магазинів і відділів „Книга-поштою” і „Ноти поштою”.

Основою роздрібної книготорговельної мережі були книжкові магазини, на базі яких розгорталася більш дрібна мережа: кіоски, вуличні столики, книжкові автолавки, книгоноші.

Ще однією ланкою державного роздрібного поширення книг була мережа організацій і підприємств Міністерства зв’язку СРСР, що поширювала періодичні видання за попередньою передплатою і уроздріб, а з ними також і книжкову продукцію як додаток до газет і журналів або у вільному роздрібному продажу. Книжковою торгівлею в апараті Міністерства зв’язку СРСР керувало Головне управління з розповсюдження і експедиції друку „Союздрук”. Розповсюдженням періодичного друку на місцях займалися міські і міжрайонні контори „Союздрук„.

Торгове обслуговування контингенту Радянської Армії і Військово-морського Флоту здійснювалось книготорговою мережею Головного Управління торгівлі Міністерства оборони СРСР, в підпорядкуванні якого знаходилися книгарні і кіоски. У великих містах працювали універсальні книгарні „Військова книга”. Загальне керівництво здійснювало управління книжкової торгівлі „Воєнкнига”. Мережею забезпечувався продаж книг оборонної, військово-патріотичної і універсальної тематики у військових частинах через магазини, кіоски, автолавки, бібліотеки, за допомогою книгонош. „Воєнкнига” одержувала книги спеціалізованого видавництва „Воениздат” та інших видавництв безпосередньо з друкарень і складів видавництв або через ВО „Союзкнига”.

Розповсюдження видань Академії наук СРСР здійснювалося через апарат видавництва «Наука», у складі якого була книготоргова контора „Академкнига”. До її складу входили міжобласні книготорговельні контори з оптовими складами, книгарнями і книжковими кіосками. Не дивлячись на те, що торговий оборот системи „Академкнига” складав менше 1% від загального роздрібного товарообігу книжкових товарів, вона мала велике значення, оскільки реалізовувала вузькопрофільні наукові видання в місцях зосередження учених і забезпечувала їх необхідними виданнями іншої тематики, які замовляла у ВО „Союзкнига”.

Спеціалізована державна книготоргова мережа працівників транспорту, в першу чергу залізниць, знаходилась в підпорядкуванні видавництва „Транспорт” Держкомвидаву СРСР. В підпорядкуванні відділу „Транспортна книга” знаходились спеціалізовані книгарні і кіоски, а також розгалужена мережа суспільних розповсюджувачів книги на залізницях і підприємствах транспорту. Видавництво „Транспорт” здійснювало поставки своїх видань безпосередньо зі складів, а всі інші видання надходили з баз „Союзкниги”.

Інші книготорговельні системи, як державні (торгова мережа видавництва „Стандарти”, управління постачання ряду міністерств і відомств), так і кооперативні (книжкові лавки письменників Літфонду СРСР, магазини Всесоюзної театральної спілки, Музичного фонду СРСР і т.ін.), мали незначний торговий оборот.

Другою за величиною після Держкомвидаву СРСР була система книжкової торгівлі споживчої кооперації. Вона зосереджувала 60% книготорговельної мережі країни, на її частку припадало 17-18% загального роздрібного товарообігу книжкової продукції. Управління книжковою торгівлею споживчої кооперації здійснювалося по типу керівних органів книжкової торгової системи Держкомвидаву СРСР.

Реалізація книжок здійснювалась через районні і сільські книжкові магазини. Книги в магазини поставлялися через книжкові склади універсальної торгової бази споживспілки, які діяли на різних регіональних рівнях.

Книжкові магазини Укоопспілки будувалися за типовими проектами з торговельною площею 100-150 м.кв. на 2-3 робочих місця. Приблизні норми робочих місць, затверджені Центросоюзом, становили біля 6,5 тис. жителів на 1 продавця. На 1 тис. мешканців передбачалося 3,5 м.кв. торговельної площі. Було рекомендовано відкривати книжкові магазини в населених пунктах з чисельністю населення більше 1,5 тис. осіб.

Також реалізація книг здійснювалась через магазини і відділи „Книга-поштою”. Вони виконували замовлення на наявні в їх фонді книги центральних і республіканських видавництв.

Інформаційними матеріалами для збору замовлень на книги були тематичні плани випуску видавництв, „Книготорговий бюлетень”, каталоги, інформаційні листи, проспекти і т.ін. Існувала єдина централізована система збору замовлень для всіх книготорговельних організацій. Плани випуску літератури розсилалися у всі книгарні в кількості, достатній для організації прийому попередніх замовлень від індивідуальних читачів, обслуговування громадських розповсюджувачів книги, народних книгарень, що користувалися послугами магазину. Попередні замовлення на оголошені до випуску книги у встановлені терміни передавались асортиментним відділам книготоргів. Одержані замовлення узагальнювались в центральних оптових організаціях („Укркнига”). Замовлення на видання республіканських видавництв здійснювалося за схемою: магазин – обласний книготорг – республіканське об’єднання книжкової торгівлі – республіканське видавництво. Замовлення на видання центральних видавництв: магазин – обласний книготорг – республіканське об’єднання книжкової торгівлі – ВО „Союзкнига” – центральне видавництво.

У 1965 р. у Всесоюзному об’єднанні книжкової торгівлі „Союзкнига” був створений відділ соціологічних досліджень, у функції якого входило вивчення попиту і кон’юнктури книжкового ринку. Дослідження проводились і на рівні окремих книготорговельних підприємств. Велися журнали „Що видати”, зошити відмов, картотеки „Попит”, проводилися вибіркові опитування покупців. Виявлялась частина відвідувачів, які не стали покупцями. З’ясовувалось, на які книги був незадоволений попит. Фіксувалась думка покупців про якість видавничої продукції та рівень торговельного обслуговування.

Кризові явища, що супроводжували трансформаційні процеси в економіці країни після набуття нею незалежності, призвели до руйнації налагодженої системи книжкової торгівлі. Зменшилось число гуртових та роздрібних підприємств галузі, відбувся розрив налагоджених зв’язків у сфері замовлення і розподілу книг, погіршився стан інформаційного забезпечення книготорговельної діяльності.

2. Сучасний стан книгорозповсюдження в Україні

На розвиток книговидання, складовою частиною якого є книгорозповсюдження, впливають соціально-економічні процеси, що відбуваються в державі. Розвиток зазначеного виду діяльності безпосередньо залежить від демографічної ситуації в країні, стану економіки, політичних факторів, розвитку провідних технологій, рівня культури суспільства.

На обсяги реалізації книжкової продукції значний вплив мають демографічні фактори, оскільки вони визначають наявність та основні характеристики споживачів. Низький рівень народжуваності та підвищення рівня смертності в Україні викликало скорочення чисельності населення з 51,8 млн.чол. у 1990 році до 46,2 млн.чол. у 2008 році, що стало одним із чинників зниженя попиту на друковані видання. Крім того, активні міграційні процеси призводять до зміни читацьких преференцій, а, отже, спричиняють структурні зрушення в асортименті реалізованої літератури.

Зменшення реальних доходів населення і зростання цін на книжкову продукцію також скоротили попит на неї та її реалізацію. За даними Держкомстату питома вага витрат домогосподарств на задоволення культурних потреб (в т.ч. на придбання книг) та відпочинок становить 2,4%. Оцінюючи перспективи розвитку книготорговельної галузі можна передбачити, що поглиблення кризових явищ у вітчизняній економіці погіршить стан реалізації видань, оскільки книга не є товаром першої необхідності, а, отже, структурні зрушення у складі витрат населення відбудуться не на її користь.

Значний вплив економічні фактори мають і на пропозицію книжкової продукції на ринку. Економічна криза початку 90-х років негативно позначилась на діяльності усіх галузей, в тому числі і видавничої. Протягом 1986 – 1990 років ситуація з випуском книжкової продукції була стабільною, в розрахунку на 1 жителя видавалося більше 3 видань. За 1990-2001 роки обсяги виробництва за тиражами скоротилися більш ніж утричі. Починаючи з 2000 року відбувається зростання обсягу випуску книжкової продукції за назвами, однак, слід відзначити, що стабільною є тенденція до зниження середнього тиражу видань. У 2007 році в Україні видавництва і видавничі організації усіх форм власності випустили 17987 назв книг і брошур тиражем 56,1 млн примірників, що становить 1,21 книжки на кожного мешканця країни (в Росії у 2007 році даний показник був на рівні 4,58 прим., в країнах євросоюзу він коливається в межах 5-8 примірників).