Антологія українського телебачення в історичних аспектах

2. Новий етап та пробеми (80-ті роки)

Якісно  новий етап в історії українського телебачення розпочавсяу середині 80-их років. Після катастрофи на Чорнобильській АЕС - УТ було заборонено транслювати будь-які телесюжети, що могли б свідчити про важкі наслідки аварії. Творчій групі з 2 телеоператорів, що вирушила 2 травня до Чорнобиля, було заборонено знімати. Політбюро ЦК КПРС видало таємне розпорядження про спеціальну підготовку репортажів, що свідчили б про нормальну життєдіяльність району, де відбулася аварія. Перший відеорепортаж безпосередньо з зони аварії потрапив до інформаційної програми "Актуальна камера" УТ тільки 12 травня. Зусиллями героїчних працівників київського телебачення правда про Чорнобиль стала доступною для всіх телеглядачів України. Протягом 1986-88 років творчою групою з телестудії "Укртелефільм" було створено трилогію "Чорнобиль:два кольори часу", що увійшов в історію як один з найкращих українських телефільмів.[Володимиров. «Ессе», 117-118]

Наприкінці 80-х років перед телебаченням України постала ще одна суттєва  проблема. Подальше збільшення обсягів  телевізійного мовлення, створення  і розвиток нових ТБ-студій у різних регіонах України вимагали відповідного числа працівників. Якщо з технічними кадрами проблем не виникало, то підготовка фахівців творчих професій, і особливо телевізійних режисерів, операторів, звукорежисерів, перетворилась  на серйозну проблему. Єдиний в Україні  навчальний заклад, що мав готувати фахівців цього профілю для ТБ, виявився нездатним до цього. Великою  мірою це обумовлювалось тим, що підготовку фахівців для ТБ здійснювали люди, які були спеціалістами дещо іншого профілю — кінематографістами. При  такому стані речей ми увійшли  в ХХІ століття. Як повідовив перший заступник голови Національної ради України з питань телебачення  і радіомовлення В.Лешик, станом на 1 січня 2001 року за результатами моніторингу, проведеного в усіх телеорганізаціях десяти областей України, з усього числа їх співробітників лише один — фаховий телевізійний спеціаліст (режисер).

Наростання  кризових процесів у радянській економіці  кінця 70 — початку 80-х років зумовило послаблення контролю за станом справ  на українському телебаченні, включаючи  видовищні програми. Саме тоді на УТ з’явилась музично-розважальна  програма «П’ять хвилин на роздуми'(ведуча-Зінаїда  Журавльова). Ця програма, вперше за багато років, стала серйозно претендувати на глядацьку увагу і, користуючись сучасною термінологією, мала великий  рейтинг. Ще одна особливість цієї програми — у відчутному впливі на її побудову людини, яка чи не вперше в історії  телебачення України взяла на себе функції продюсера. Ця людина —  чоловік ведучої, і це досить показовий  факт з точки зору сучасної практики здійснення телевізійного виробництва.

Суттєве послаблення впливу центру на програмну  політику, а разом з тим і  фінансування українського ТБ сталося  в період так званої перебудови. Скорочення фінансування призвело до серйозного відставання в технологічній  і технічній сферах. Виникла диспропорція між розвиненою системою поширення  телевізійного сигналу, здатною  забезпечити якісний прийом ТБ- зображення на 90–95% території України, і низьким  технічним рівнем телевізійного  виробництва. Оснащеність більшості  телестудій України знімальною і  відеомонтажною апаратурою була вкрай  незадовільною. Навіть у Республіканському  телецентрі в Києві вона залишилася незмінною з 1980 року, коли нова техніка  була завезена для обслуговування потреб Олімпіади-80. У світовому ж телебаченні  саме 80-і роки позначені швидким  темпом впровадження портативної техніки  і переходом на нові формати відеозапису. Це не лише на кілька порядків підняло  технічні можливості телебачення, а  й зумовило творчий підхід до використання переваг, які дає електроніка. Особливо помітно це позначилось на загальному рівні телебачення видовищ у  Європі і США. В СРСР інтенсивне використання найновіших технічних досягнень було доступне лише телестудії Останкіно. Досить нагадати, що в 1986 році у розпоряджені телестудій України, (а їх налічувалось понад 20) було лише два комплекти знімальної техніки найпоширенішого у світі формату «Ветасам». Така ситуація вкрай сповільнювала розвиток українського молодіжного, розважального, музичного телебачення, що є основою телебачення видовищ у всьому світі.

Відбувалися процеси, що відповідали загальній демократизації, відновленню свободи слова та гласності в СРСР. Першими програмами, що вловили цю течію, були програми "Молодіжної студії "Гарт". Однією з найяскравіших програм став літературно-мистецький відеоканал "Плеяда", організатором якого була коментатор Людмила Лисенко. Ця програма активно сприяла національному відродженню, торувала шлях до незалежності нашої держави. 

Отже, у 80-ті добре прижилася на Українському телебаченні форма відеоканалу. До неї належали інформаційні програми "Ранкова мозаїка", "Вечірній вісник", "Будьте з нами", громадсько-політичні випуски "Творче об'єднання "Громада" представляє. . . " , телеканал "Право", літературно-художня студія "Основа", науково-популярна програма "Свічадо", дитяча "Канал "Д"", кінематографічна "Чарівний промінь" тощо. Одні з цих програм адресувалися всім, інші - певній аудиторії (молодіжній, дитячій), треті призначалися глядачам за інтересами.

Друга половина 80-х років ознаменувалася на телебаченні принципово новою  формою спілкування - телевізійними  мостами. Перший український телеміст "Київ-Братислава" було влаштовано в 1986 році, йому передував договір  про творчу співпрацю між Українським  та Словацьким телебаченням. Протягом наступних двох років було проведено  більше двадцяти таких телемостів.

Коли 15 травня 1990 року розпочала роботу перша  сесія Верховної ради України  ХІІ скликання, було вирішено повністю у відеозапису передавати на І  програмі УТ засідання починаючи  з 18 години. Такий порядок висвітлення  сесій парламенту тривав 4 роки.

Під час  загострення політичної ситуації в 1990-91 роках телебачення стало  рупором політичних сил, які часто  намагалися незаконно скористатися ним для пропаганди своїх ідей. Перед будинком Держтелерадіо на Хрещатику часто збиралися мітинги, влаштовувалися страйки та голодування. Так Українське телебачення поступово  стало заручником політичних пристрастей, які вирували у суспільстві. Щоб  якось послабити тиск на УТ з боку різних політичних сил, а найголовніше, щоб вивести керівництво Держтелерадіо  з-під щільної опіки Верховної  Ради, Кабінет Міністрів 8 серпня 1991 року прийняв постанову "Про перетворення Держтелерадіо в Державну телерадіомовну компанію України (Укртелерадіокомпанію)". Тепер уся влада була зосереджена  в руках президента телерадіокомпанії, колегіальність управління була скасована. Так була здійснена чергова реорганізація  системи телебачення та радіомовлення  України, що у значній мірі сприяла  тій кризі ефірних ЗМІ, що загострилася на початку 90-х років. Поза тим, ще до здобуття Україною незалежності українське телебачення стало окремою, незалежною від вказівок з Москви системою. 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.1.Телебачення в роки «перебудови»

Економічна ситуація в Україні кінця 80-х років сприяла виникненню нових суб’єктів господарювання — кооперативних і перших приватних структур у банківській, виробничій та інших сферах. Це змусило державне телебачення, що працювало в умовах хронічно недостатнього фінансування, шукати шляхи співробітництва з цими структурами, які, зі свого боку, мали зацікавленість у ньому, розуміючи, що державне телебачення України має в своєму розпорядженні потужну систему поширення телевізійного продукту. В 1989 році Україна увійшла в десятку країн світу, в яких було налагоджено вихід в ефір трьох загальнонаціональних каналів ТБ-мовлення. Тому цілком логічним виглядає прагнення навіть незалежних організаторів співпрацювати з державним ТБ.

19 серпня 1991 року, в день перевороту Державного Комітету Надзвичайного Стану в Москві, на українському телебаченні повинне було відбутися планове профілактичне відключення технічних засобів. Проте телебачення з самого ранку працювало, транслюючи, як і всі інші канали, програми ЦТ. Всі телеканали були здубльовані з ЦТ аби передавати розпорядження ДКНС. О 14:00 керівництво УТ відключило канал Українського телебачення від І програми ЦТ, а о 16 годині в прямому ефірі з Київської телестудії до народу звернувся Голова ВР України Кравчук, повідомивши, що режим надзвичайного стану на території республіки не вводиться. У першому випуску "Новин" УТ о 17 годині матеріалів на підтримку путчистів не було. Так само і в подальших випусках були тільки матеріали, що непрямо засуджували дії ДКНС.

24 серпня 1991 року позачергова сесія парламенту  України транслювалася безперервно  в прямому ефірі з 10 години  ранку до 21 години вечора: в той  день приймали "Акт про проголошення  незалежності України". За кілька  днів було опубліковане "Звернення  до телеглядачів та радіослухачів", в якому говорилося:

"Державна  телерадіомовна компанія України... заявляє: про свою незалежність  від будь-яких союзних органів  телебачення і радіо; про повну  підтримку парламентських та  державних органів, політичних  сил, що відстоюють суверенність  України і створення самостійної  демократичної держави України."

Одразу  ж після серпневих подій звільнено  з посад кілька керівних працівників  УТ. 27 серпня були ліквідовані головні  Дирекції приграм УТ. Партнерство  та взаємодію між програмними  службами та профільними головними  редакціями мали здійснювати створені натомість Головна редакція телевізійних програм і випуску і відповідна служба на радіо. Відповідальність за достовірність змісту та художню  якість передач повністю покладалася  на їх творців. Безперечно, це рішення  Президента Укртелерадіокомпанії М. Охмакевича було помилковим. Складний технологічний  процес підготовки передач та видачі їх в ефір був позбавлений штабу. Побачивши ускладнення, які воно за собою принесло, він сприяв створенню 1 січня 1992 року Генеральної дирекції програм УТ. Але при цьому цілий  ряд його функцій не були визначені, що поглиблювало кризу УТ.

Проте ця криза не була помітною на фоні політичної ейфорії, яка панувала в суспільстві. Одразу після проголошення незалежності екран УТ заповнили численні "застольні  бесіди", малохудожні політизовані "круглі столи" , нескінченні прес-конференції  та брифінги. Починається і малоконтрольоване  засилля реклами. Активна позиція  українського телебачення сприяла  підтвердженню під час референдуму 1 грудня 1991 року "Акту незалежності України".

Після референдуму почала втілюватися  в життя постанова Кабміну  України про впровадження в Укртелерадіокомпанії контрактної форми прийому на роботу керівників, творчих працівників, спеціалістів та висококваліфікованих службовців. У лютому всі майже 9 000 працівників системи державного телебачення і радіо були звільнені, а потім із кожним індивідуально  укладався контракт на роботу в компанії строком від 1 до 3 років. Водночас були здійснені і деякі структурні зміни на УТ. До десяти існуючих головних редакції Генеральної дирекції програм  УТ додалося ще 4. Одночасно над головними  редакціями було створено ще одну ланку - у вигляді творчих об'єднань: "Громада", "Культура", "Наука", "Молодість". Через це суттєво  зросла чисельність кадрів, проте  приріст обсягів мовлення УТ був  неістотний. Водночас через відставання  зарплатні і особливо авторських гонорарів від темпів інфляції телевізійники  були просто незацікавлені в творчій  роботі.[Грабельников,1996,с.68]

Становище ускладнюється ще й тим, що нерішучість керівництва країни і органів управління державним телебаченням у питаннях формування політики у сфері телевізійного мовлення на початку 90-х років призвели до суттєвого перерозподілу значних потоків рекламних коштів. Йдеться про надання загальнонаціональними телеканалами іноземним власникам права користування аудіовізуальним простором України. В інших пострадянських країнах пріоритетне право використання ефіру належить національним телевиробникам. Створення СНД стало ще одним фактором, що сприяв виникненню суб’єктів рекламної діяльності, наділених правом представляти інтереси іноземних рекламодавців на території України. Внаслідок почався відчутний відтік коштів. Контроль за коштами від телереклами швидко перейшов до кримінальних кіл, і їх обіг перемістився у сферу тіньового капіталу. Невтручання держави в економічний аспект функціонування телебачення призвело до утворення демпінгового ціноутворення на рекламні послуги на ТБ.

3. Початок 90-х років

Незважаючи на серйозні економічні проблеми, державою віднайдені кошти для введення в дію одного з найпотужніших у Європі телевізійного центру на Сирці в Києві, що відбулося в грудні 1992 року. Тим часом у вересні з'явилося УТ-3, директором якого став М. Білоус. Це був суто творчий підрозділ, сформований при Головному технічному центрі УТ. Безпосередньо передачі готувалися не за рахунок державних асигнувань, а за залучені кошти - спонсорські, надходження від реклами, а також програм сторонніх виробників (комерційних телекомпаній). Головною особливістю УТ-3 став специфічний екранний імідж програми. Це досягалося перш за все наскрізним веденням усієї програми телевечора одним модератором. На відміну від традиційних радянських дикторів, ведучі УТ-3 самі готували свої екранні "прокладки", багато імпровізували. Інша особливість цього каналу - високий темпоритм ходу самої програми. Якщо по УТ-1 з 19:00 до 24:00 транслювалося, як правило, 7-8 передач, то по УТ-3 - майже вдвічі більше. Кожен випуск, окрім художніх фільмів, займав 20-30 хвилин. Такий же високий і внутрішній динамізм більшості передач. Тому в структуру програми УТ-3 органічно вписалися випуски новин CNN. Канал задумувався як своєрідне "Вікно у світ" - на противагу УТ-1, що традиційно переважну частину свого ефірного часу віддавало власній продукції. Практично всі передачі УТ-3 створювалися недержавними телекомпаніями ("ЮТАР", "Мегапол", "7 канал", "Гравіс", "ТБ Табачук", "УНІАН" тощо). УТ-2 та УТ-3 мусили ділити канал з Російським телебаченням, яке вдвічі переважало їх за ефірним часом. В середині 90-х років держава забезпечила УТ так званий «зв’язаний» кредит на суму понад 13 млн.доларів США для придбання найсучаснішої ТБ-техніки провідних японських фірм. Потужності центру і нова високоякісна техніка дозволяють створювати власний ТБ-продукт і забезпечувати ефір на 4–5 загальнонаціональних ТБ-каналах. Але навіть це не стало рушійним фактором розвитку державного телевізійного мовлення. З іншого боку, загальнополітична ситуація в країні не сприяла створенню досконалої законодавчої бази у сфері аудіовізуального виробництва. Протягом 1991–1997 років були прийняті закони України «Про інформацію«, »Про ТБ та радіомовлення«, »Про авторське право та суміжні права«, »Про систему громадського телебачення і радіомовлення« »Про Національну раду України з питань ТБ і радіомовлення«, покликані регламентувати діяльність у сфері телебачення. Проте ці законодавчі акти не враховували реалії телевізійного виробництва в Україні. Це й спричинилось до потужного впливу в цій сфері кримінального капіталу. В 1993–1996 роках державні телевізійні канали почали активно обслуговувати комерційні структури, які, визначаючи різні параметри телеефіру, безконтрольно використовували найпотужніший в Україні технічний потенціал державного ТБ. Національне телевізійне виробництво на українському державному телебаченні було паралізоване. Ефірний час активно використовувався комерційними структурами, що обслуговували особисті інтереси і амбіції корумпованих чиновників від державного телебачення.