Антологія українського телебачення в історичних аспектах

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                      ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………….3

Розділ  1. Передумови та традиції телебачення в Україні…………………4

       1.1. Організаційна структура телебачення  УРСР……………………..6

       1.2. Тематичне та якісне наповнення Телебачення……………………8

Розділ 2. Новий етап та пробеми (80-ті роки)……………………………...11

        2.1.Телебачення в роки «перебудови»………………………………....15

Розділ 3. Початок 90-х років…………………………………………………18

        3.1. Комерціалізація телебачення в Україні…………………………...19

        3.2.Реформування Укртелерадіокомпанії……………………………....22

Розділ 4. Формування телепростору України другої половини 90-х……...24

         4.1.Розвиток і стан місцевих та регіональних телекомпаній…………27

         4.2. Законодавчі та суспільні процеси у сфері телерадіомовлення в 1998-99 роках…………………………………………………………………………37

Висновки………………………………………………………………………..41

Література……………………………………………………………………….43 
 
 
 
 
 
 
 

Мета  дослідження: Розглянути антологію українського телебачення в історичних аспектах. Прослідкувати чергування етапів у розвитку, прогресивні наслідки для сучасного телебачення та зв’язок з минулими явищами у цій сфері.

Завдання: дослідити передумови виникнення об’єкту дослідження, стан телебачення на теренах СРСР, аналіз технічних умов, якісного наповнення. Вплив соціально-економічних та політичних умов, проблеми взаємодії українських державних і регіональних телеканалів у структурно-програмних, творчих, змістовних аспектах

Об’єкт: телебачення у контексті розвитку та вдосконалення, через призму історії, політичних й соціально-економічних змін кінцевих перетворень та сучасного стану.

Суб’єкт: організація структури телебачення у різні етапи розвитку, функціонування та становлення регіонального телебачення, проблем у революційні та прогресивні часи для ЗМІ, комерційне телебачення, телепростір незалежної України.

Актуальність  дослідження: Одним з найефективніших сучасних засобів масової комунікації є телебачення. Природно, що воно стало предметом наукових досліджень.

Різним аспектам розвитку та суспільних функцій телебачення, зокрема українського, присвячено значний  масив літератури. Це зокрема дослідження  С.Безклубенка, О.Зиріна, Ю.Макарова, І.Мащенка, Ю.Омельяненка, В.Петренка, Г.Рожка, В.Цвіка, О.Чернецької та ін. З’ясування актуальних питань історії та сучасної практики українського телебачення стало  предметом досліджень М. Бурмаки, В. Гоян, І.Пенчук, І.Побєдоносцевої, С.Янішевського та ін.

В полі зору дослідників  перебувають проблеми інформатизації суспільства, захисту українського “телепростору”, осмислюється суспільна  природа та економіка телебачення, його освітні, виховні, розважальні  функції. Проте, на жаль, аналізові телебачення саме як шляху, в контексті історичного розвитку, досі не приділялося належної уваги. Цим і зумовлений вибір теми “Розвиток українського телебачення ”. Українське телебачення пережило важкі часи: роки «окупації» у складі Радянського Союзу, складні умови часів перебудови, узурпації та створення медійних синдикатів часів Кучми – усе це робить антологію українського телебачення цікавим та важливим об’єктом дослідження. 

1. Передумови та традиції телебачення в Україні.

Телебачення в незалежній Україні не виникло  на порожньому місці: воно мало більш ніж п'ятдесятирічну історію, багаті традиції та висококласні кадри. Саме це допомогло українському телебаченню поступово досягти, незважаючи на економічну та політичну кризу, доволі високого рівня і не втратити аудиторію.   Одним з перших учених, що досліджували практичне застосування телевізії, був українець Борис Грабовський, який, щоправда, працював за межами України. У 1928 році він вперше у світі сконструював повністю електронну систему телебачення і продемонстрував на ній передачу рухомого зображення. Проте згодом відкриття Грабовського було відсунуте на задній план винаходами інших вчених, зокрема американських та німецьких.

1 лютого 1939 року відбулася перша телетрансляція  в Києві, зі студії, спеціально  обладнаної в Будинку Українського  радіо. Аудиторія цих перших  трансляцій складалася з декількох  десятків власників телеприймачів,  що мешкали в столиці України;  передавалися, як правило, концерти  оперної та естрадної музики. Про телетрансляції повідомлялося  в місцевих друкованих органах  комуністичної партії, і тривали  вони аж до початку німецько-радянської  війни 22 червня 1941 року. Після війни  розвиток телебачення в Україні  уповільнився.

Тільки  в 1949 році на Хрещатику,26 почалося будівництво  першого українського телецентру. Наприкінці 1951 року звідси почалися перші телетрансляції, переважно прямі передачі концертів  оперних артистів. Першим директором українського телебачення стала  Н.Серапіонова.

Протягом  наступних 15 років телецентри відкривалися послідовно у Харкові, Донецьку, Одесі, Львові, Дніпропетровську, Луганську, Сімферополі, Запоріжжі, Херсоні, Миколаєві, Сумах, Чернівцях, Кіровограді та Ужгороді. Телебачення, яке зараз є всепланетарним явищем, у той час було суто регіональним, місцевим, прив'язаним до студій.

З 1954 року у Києві з'явився пересувний телецентр, який виїжджав для репортажів з місць  надзвичайних подій. Тоді ж телеефір почали заповнювати кінофільми, а  з 1956 року в Києві знімалися і  телефільми.

В систему  радянського телебачення входять  Центральне республіканське і місцеве (краєве, обласне) телемовлення, використовуються передачі Інтербачення і інших зарубіжних телеорганізацій. Телецентри в столицях союзних республік почали діяти  з 1952. До кінця 50-х рр. телебачення  стало загальносоюзним. У 1962 належало початок космічному телебаченню  першим репортажем з борту космічного корабля «Схід-3», пілотованого льотчиком-космонавтом  А. Р. Николаєвим. СРСР став батьківщиною космобачення. 

 З  1967 стали регулярними передачі  кольорового телебачення. Підготовка  і випуск програм Центрального  телебачення ведеться головними  мовними редакціями, головною дирекцією  програм

20 січня  1965 року вперше в ефір вийшла  загальнореспубліканська телепрограма  України - "УТ". Першу програму  підготовила Харківська студія  телебачення. Уже в цьому 1965 році обсяг мовлення УТ становив  понад 200 годин. У наступні 5 років  тривав поступовий перехід від  разових виходів обласних студій  з передачами на УТ до створення  загальнореспубліканських циклів  та рубрик, проведення спільних  екранних акцій. В 1969 році вийшла  в ефір перша кольорова програма  УТ.

До 1972 року усі телетрансляції відбувалися  на одному каналі; з 6 березня 1972 року УТ було відокремлене від ЦТ і почало виходити на окремому каналі. 
 

1.1. Організаційна структура телебачення  УРСР 
 
Телепересилання здійснюється через розгалужену систему центрів, студій, ретрансляційних станцій за допомогою радіорелейних ліній зв'язку (Київський телецентр з Кишинівським) або кабельних телемаґістралей (Київський з Львівським, Московським, Ленінградським телецентрами). Через Україну пролягає комбінована східно-європейська телевізійна лінія «Інтервізія», яка сполучає СРСР з країнами комуністичного блоку (країни Західної Європи поєднані лінією «Евровізія»). В Україні 1976 було 13 потужних двопрограмових й один (Київський) трипрограмовий телецентр та 10 ретрансляційних станцій. Вони пристосовані також до обміну між містами СРСР, зокрема до приймання телепрограм з Москви. 
 
Українські телецентри працюють на основі радянсько-французької системи СЕКАМ (SECAM): звук — частотна модуляція, зображення — амплітудна модуляція (існують також американська - NTSC, британська PAL, європейська PAL, французька SECAM і японська NTSC системи). Сучасний телестандарт УРСР має досить високу чіткість: 625 рядків (ліній), кадрова частота 25 кадрів (циклів) на секунду, ширина канала 6,5 МегаГерц, 12 каналів від 49,75 до 227,95 МегаГерц. Потужність передавача типового українського телецентру — до 20 кілоВат для зображення і 4 кіловати для звуку. 1975 у систему зв'язку міжнародних організацій Інтельсат включено потужну телекомунікаційну станцію Термінал біля Львова (Золочів). Вона обладнана апаратурою типу Спейд (Spade), на якій працюють 25 станцій Атлантійського Конгломерату. Через Львівську станцію СРСР може зв'язуватися з кожною з цих 25 станцій за допомогою сателітів мережі Інтельсат. 
[Голядкин,1996,с.23] 
Найвищим органом управління телебачення СРСР був союзно-республіканський Державний комітет Ради Міністрів СРСР для справ телебачення і радіомовлення, а в систему радянського телебачення входять центральне, республіканські та місцеві (крайові й обласні) телемовлення. Республіканські й обласні могли частину телепрограм пересилати українською мовою, але переважають пересилання російських, як трансльовані з Москви, так і роблені на Україні. Центральне московське телепересилання відбуваються на 6 програмах. Перша, основна, була присвячена подіям політичного, економічного, культурного життя в СРСР і за кордоном; її пересилають усі республіканські центри і до неї пристосовують республіканські і місцеві програми, тематика і зміст яких мають бути погоджувані з московським центром. Питома вага українського телебаченя у всесоюзній програмі досить мала, яких 4 год. на тиждень, переважно казки для дітей, фільми, музика, знаменні дати. Друга (інформаційно-публіцистична і мистецька) та третя (наукова і науково-популярна) також призначені для трансляції в національній республіканській європейській частини СРСР. 
 
УРСР щойно з 1974 мала 2 телевізійні програми з роздільними союзними й респубіканським пересиланнями, а з 1976 і третю програму для Києва і Київської області У програмах республіканського і місцевого телебачення, крім інформації, репортажів, пропагандивних пересилань, велике місце відводиться мистецьким пересиланням: музичні фільми, фільми-концерти, кіно- і телефільми. Телефільми в УРСР продукують Укрфільм, Київська кіностудія ім. О. Довженка, Одеська студія художніх фільмів, Українська студія хронікальнодокументальних фільмів і Донецька, Запорізька, Львівська, Одеська і Харківська обласні студії. За рік в УРСР продукується понад 600 художніх і документальних телефільмів, у тому числі й зафільмованих вистав Київського театру ім. І. Франка, Київського ТЮГ, Львівського ім. М. Заньковецької та ін. Сценаристами й режисерами українських телефільмів працюють С. Зелікін, А. Караваєв, Р. Синько, Ю. Суярко, І. Кривохатько, Е. Дмитрієв, Р. Єфименко та ін. 

1.2. Тематичне та якісне наповнення Телебачення.

Що ж до підготовки телевізійних видовищ, то тут теж простежувалась чітка тенденція: складні у виробництві телевізійні програми (розважальні ТБ-проекти, музичні програми) в своїй переважній більшості створювалися в Москві. Саме тому в історії розвитку телебачення видовищ в Україні в певному часовому відрізку практично відсутні скільки-небудь вдалі спроби створення такого роду програм. (50-70-і рр.)1 

 Для  поширення телепрограм застосовуються  наземні і космічні засоби  зв'язку. Наземна приймально-передавальна  мережа включає (1975), окрім програмних  телецентрів, зверху 1600 ретрансляторів. Космічний телевізійний зв'язок  здійснюється при допомозі ІСЗ(штучний  супутник Землі) типа «Блискавка-1»,  «Блискавка-2», «Блискавка-3», «Веселка»,  «Екран», 70 наземних приймальних  станцій «Орбіта», приймально-передавальною  станції «Марс-1», 5 станцій міжнародної  системи «Інтерспутник». Радянські  приймальні станції космічного  телезв'язку типа «Орбіта» діють  в ГДР(Німецька Демократична Республіка), ПНР(Польська Народна Республіка), ЧССР(Чехословацька Соціалістична  Республіка), МНР(Монгольська Народна  Республіка), на Кубі. 

 Республіканське  і місцеве (краєве і обласне)  телебачення ведуть (1975) 130 програмних  телецентрів. Місцеве мовлення  доповнює передачі Центрального  телебачення. На 91 телецентрі ведуться  передачі по 2 програмам, 3 програми  є в 14 містах (Ленінград, Київ  і ін.). Студії Алма-Ати і Фрунзе  ведуть мовлення по 4 програмам.  У всіх союзних і автономних  республіках в програми включаються  передачі на рідній мові корінної  національності даної республіки. У всіх столицях союзних республік,  а також в Ленінграді, Волгограді, Свердловську, Новосибірську, Горькому, Саратові, Челябінську, Петрозаводську, Владивостоку і Пермі готуються  власні регулярні передачі кольорового  телебачення. Більш ніж в 700 містах приймаються кольорові  телепередачі. Успішно розвивається внутрішнє телебачення (головним чином у вузах, на підприємствах, в медичних установах).  

 В  1971—75 були побудовані 92 потужних  передавальних телестанції і  значно розширена мережа приймальних  станцій системи «Орбіта». Телевізійним  мовленням охоплена територія,  на якій проживає 80% всього населення  країни. До початку 1976 три сім'ї  з чотирьох мали телевізори. 

 Широку  панораму життя Сов .страни  і всього світу містили телепередачі, присвячені 50-літтю Великої Жовтневої  соціалістичної революції 50-річній  річниці ВЛКСМ, 100-літтю з дня  народження Ст І. Леніна, 50-літтю  утворення СРСР, 30-літтю перемоги  у Великій Вітчизняній війні  1941—45. Найбільш значні передачі  цього напряму по телебаченню  — «Літопис півстоліття», «По  ленінських місцях», «Союз непорушний»,  «Пам'ять вогненних років», інформаційні  програми «Час», випуски «Новин».  У 1971—75 створений обширний телевізійний  літопис життя СРСР. До неї  увійшли 140 передач телевізійного  циклу «П'ятирічку — достроково!»,  яких дана панорама успіхів  всіх радянських республік, показані  досягнення радянського народу  в соціально-економічному і культурному  будівництві. Велике місце приділяється  міжнародним проблемам (передачі  «Міжнародна панорама», «Співдружність»,  «9-я студія», «Радянський Союз  очима зарубіжних гостей», бесіди  політичних оглядачів), виступам  передовиків і новаторів виробництва,  зустрічам з ветеранами війни  і праці (передача «Від щирого  серця» і ін.).[Мащенко,1998,с.134-135]

Єдиною сферою, яка дозволяля вітчизняним телевізійникам випробувати себе у створенні видовищних програм, залишався спорт. Тут вони мали багаторічний досвід організації і проведення масштабних спортивних ТБ-показів і створювали конкурентноспроможний ТБ-продукт, що користувався комерційним попитом навіть на міжнародному рівні. До наймасштабніших спортивних телевізійних подій можна віднести висвітлення українським ТБ Олімпіади-80, численні трансляції з європейських кубкових змагань ігрових видів спорту (футбол, хокей, гандбол) за участю українських команд. Такі події сприяли освоєнню українськими телевізійниками найсучасніших досягнень ТБ-техніки. Однією з найважчих за її організацією і проведенням була робота з висвітлення Велогонки миру-86 у Києві. Вихід у прямий ефір на територію СРСР і багатьох країн Європи був здійснений одночасно за допомогою кількох пересувних телевізійних станцій, розташованих у різних кінцях Києва. Була використана, зокрема, пересувна автономна ТБ-камера, розміщена на мотоциклі. В роботі були задіяні творчі і технічні співробітники студій телебачення з різних міст України.  

 Телебачення  як нова форма творчої діяльності  знаходиться в безперестанному  розвитку. Одне зі свідоцтв —  художнє мовлення останніх років.  У телевізійних творах розповідається  про героїзм радянських людей  в роки Жовтневої революції  1917 Громадянської війни 1918—20, Великої  Вітчизняної війни 1941—45, на будівництвах  соціалізму (багатосерійні фільми  «Ад'ютант його превосходительства»,  «Операція “Трест”», «Як загартовувалася  сталь», «Тіні зникають опівдні», «Викликаємо вогонь на себе»,  «На все життя», що залишилося, «Сімнадцять митей весни», телеспектаклі  «Таке коротке довге життя», «Кружіліха»  і ін.). Створені багатосерійні  твори, присвячені людині праці.  Серед них — фільми про робочий  клас («Призначення» «Знайдеш в  бою», «Важкі поверхи»), про колгоспне  село і тд…